Вирок від 07 жовтня 2026 р. у справі №183/6706/24 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/6706/24

№ 1-кп/183/1266/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року Дніпропетровська обл.,

м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 620274170030001740 від 11.06.2024 року за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець м. Кіровобад, Республіка Азербайджан, освіта середня спеціальна, маючий на утриманні неповнолітню дитину, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою АДРЕСА_2 , раніше судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, в посаді номера обслуги 4 відділення 2 взводу роти протитанкових ракетних комплексів військової частини НОМЕР_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від військової служби, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, усвідомлюючи реальну можливість своєї участі у веденні бойових дій, вирішив не виконувати свої обов`язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у військовій частині НОМЕР_1 , без відповідних дозволів командирів або начальників, без поважних причин, 25 березня 2024 року самовільно залишив місце несення служби військової частини НОМЕР_1 , що знаходилось за адресою: АДРЕСА_3 (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану), після чого проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням обов`язків з військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, та був незаконно відсутній на військовій службі до 29 березня 2024 року.

Таким чином ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке кваліфікується як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 , визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення, погодившись з юридичною оцінкою інкримінованого йому діяння та пояснив про обставини викладені вище, які стали підставою для пред`явлення останньому обвинувачення, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Показання обвинуваченого ОСОБА_5 , є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченої та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_5 .

При цьому суд роз`яснив обвинуваченому ОСОБА_5 , та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, доходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 повністю доведена під час судового розгляду та кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст.ст. 65 - 67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.

Згідно класифікації, передбаченої ст. 12 КК України, обвинувачений вчинив тяжкий злочини.

Обставиною, яка згідно зі ст. 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченому є щире каяття.

Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він має на утриманні неповнолітню дитину, військовослужбовець, за місцем служби зарекомендував себе посередньо, на обліку лікаря нарколога не перебуває, раніше судимий.

Призначаючи покарання обвинуваченому суд виходить із положень ст. ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України є тяжким умисним злочином, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, дані про особу винного, у зв`язку з чим суд призначає обвинуваченому ОСОБА_5 покарання за санкцією ч. 5 ст. 407 КК України у мінімальному розмірі у виді позбавлення волі на строк п`ять років, яке є необхідними та достатніми покаранням для виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

На переконання суду, саме таке покарання відповідає загальним засадам його призначення, визначеним у статтях 50, 65 КК України, є справедливим та співмірним протиправному діянню, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Вирішуючи питання можливості звільнення обвинуваченого ОСОБА_5 від відбування покарання з випробовуванням, із застосуванням положень ст. 75 КК України, суд дійшов наступного.

Системне тлумачення норм ст. 75 КК України дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.

Водночас, з огляду на положення ст.75 КК України законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного, але й інші обставини справи.

При цьому, оскільки покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, застосування ст.75 КК України при визначенні покарання за вчинення кримінальних правопорушень указаної категорії в теперішніх умовах є неприпустимим.

Тобто, звільнення осіб від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових злочинів іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби під час дій військового стану (збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України) нівелює визначену ст.ст. 50, 65 КК України мету призначення покарання та може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів, неспроможності забезпечення командуванням військових частин належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності та територіальної цілісності України, що призводить до порушення прав та інтересів суспільства в цілому та держави.

На переконання суду застосування до військовослужбовців інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних з ухиленням від військової служби в умовах воєнного стану, не сприяє підтриманню належної боєздатності та рівня військової дисципліни Збройних сил України, попередженню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими військовослужбовцями.

Таким чином, суд, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану, відношення особи до скоєного кримінального правопорушення, вважає за не можливе звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробовуванням, із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Судом встановлено, що обвинувачений вироком від 12.12.2024 р. Самарського районного суду м. Дніпропетровська (справа № 206/2994/22) визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК України та йому призначене покарання у виді позбавлення волі на строк десять років.

Також вказаним вироком зараховано обвинуваченому в строк відбуття покарання час його попереднього ув`язнення з 24.08.2022 року 14-00 год. до 5 грудня 2023 року, та з 9 липня 2024 року по день набрання чинності вироком суду включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Таким чином на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та за вироком від 12.12.2024 р. Самарського районного суду м. Дніпропетровська (справа № 206/2994/22) слід остаточно визначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років.

В строк відбуття обвинуваченим покарання, призначеного за цим вироком, слід зарахувати покарання у виді позбавлення волі, відбуте ним за вироком від 12.12.2024 р. Самарського районного суду м. Дніпропетровська (справа № 206/2994/22) в період з 24.08.2022 р. до 05.12.2023 р., з 09.07.2024 р. по день набрання законної сили вироку у справі, що розглядається (№ 183/6706/24)).

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 349, 368 - 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та за вироком від 12 грудня 2024 р. Самарського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 206/2994/22, остаточно визначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 відраховувати з дня набрання вироком законної сили.

Зарахувати в строк відбування ОСОБА_5 покарання, призначеного за цим вироком, відбуте ним покарання у виді позбавлення волі за вироком від 12 грудня 2024 р. Самарського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 206/2994/22 (в період з 24 серпня 2022 р. до 05 грудня 2023 р., з 09 липня 2024 р. по день набрання законної сили вироку у справі, що розглядається (№ 183/6706/24)).

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя ОСОБА_1