Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №500/2930/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

Суд: Тернопільський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 07 жовтня 2026 р.

Справа: №500/2930/26

Суддя: Мартиць Оксана Іванівна

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/2930/26

08 жовтня 2026 рокум. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника адвоката Печінку Павла Володимировича звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за № 192550009416 від 28.04.2026 про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні до його страхового стажу періодів роботи.

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 квітня 2026 року, зарахувавши йому до загального страхового стажу періоди роботи в колгоспі ім. Івана Франка із грудня 1982 по серпень 1985 року та в Копичинецькому виробничому відділенні «Сільгосптехніка» із 08.06.1984 по 09.10.1984.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 20.04.2026 звернувся до Гусятинського відділу обслуговування громадян №4 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення йому пенсії за віком.

29.04.2026 за вих. №1900-0207-5/20209 позивач одержав письмову відмову у призначенні пенсії у зв`язку із тим, що його страховий стаж є меншим за необхідний для призначення пенсії відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за № 192550009416 від 28.04.2026.

Згідно вказаного рішення, відповідачем зараховано до страхового стажу позивача лише 13 років 9 місяців 6 днів. Не зараховано до страхового стажу період його роботи в колгоспі ім. Івана Франка із грудня 1982 по серпень 1985 року і в Копичинецькому виробничому відділенні «Сільгосптехніка» із 08.06.1984 по 09.10.1984 за наявності виправлень у даті звільнення та даті наказу про звільнення, а також скорочених ініціалів позивача в архівній довідці №413 від 31.07.2024.

Зазначена протиправна діяльність відповідача, яка виразилась у безпідставній відмові у зарахуванні до страхового стажу позивача конкретних періодів трудової діяльності, які можуть надати йому право на призначення пенсії за віком, спонукала позивача звернутись до суду за захистом своїх соціальних прав.

Ухвалою суду від 12.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області просить відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

В заперечення вказує, що заява ОСОБА_1 від 20.04.2026 про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

За результатами розгляду заяви та наданих документів прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 192550009416 від 28.04.2026.

Страховий стаж позивача складає 13 років 09 місяців 07 днів. Згідно даного рішення до страхового стажу не враховано період роботи в колгоспі ім. Івана Франка з грудня 1982 по серпень 1985 року згідно архівної довідки №413 від 31.07.2024, оскільки в документі про встановлений та вироблений мінімум трудової участі ПІБ позивача не відповідає паспортним даним, або значиться скорочено, період роботи з 08.06.1984 по 09.10.1984 в Копичинецькому виробничому відділенні «Сільгосптехніка», оскільки наявне виправлення дати звільнення та дати наказу при звільненні.

26.05.2026 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, де зазначає, що відповідач безпідставно поклав відповідальність за правильність, повноту оформлення та належний порядок ведення внутрішньої документації працедавцями, що є неприпустимим, оскільки під час виконання своїх трудових обов`язків позивач не був наділеним повноваженнями здійснювати контроль за діяльністю працедавців.

Позивачем надано відповідачу трудову книжку та архівну довідку і вищезазначені документи, складались та видавались позивачу працедавцями, позивач у складанні документів та внесенні записів до трудової книжки участі не приймав а тому посилання відповідача на недоліки у відображенні ініціалів позивача чи виправлення у трудовій книжці, не можуть бути законною підставою для обмеження позивача у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку черговості.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при досягненні 63-річного віку, 20.04.2026 звернувся до Відділу обслуговування громадян №4 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в в Івано-Франківській області, яке прийняло рішення № 192550009416 від 28.04.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 22 роки.

Зі змісту спірного рішення видно, що страховий стаж позивача складає 13 років 09 місяців 07 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не враховано період роботи в колгоспі ім. Івана Франка згідно архівної довідки №413 від 31.07.2024, оскільки в документі про встановлений та вироблений мінімум трудової участі ПІБ позивача не відповідає паспортним даним, або значиться скорочено, період роботи з 08.06.1984 по 09.10.1984 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 30.12.1983, оскільки наявне виправлення дати звільнення та дати наказу при звільненні.

Про вказане рішення повідомлено позивача листом від 29.04.2026 №1900-0207-5/20209 Відділу обслуговування громадян №4 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Вважаючи таке рішення суб`єкта владних повноважень протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх пенсійних прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Згідно з абзацами 2-13 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу : з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; зі січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

За положеннями частини другої статті 26 Закону №1058-ІV страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років, з 1 січня 2026 по 31 грудня 2026 - від 23 до 33 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років. (частина третя статті 26 Закону №1058-ІV).

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (частина третя статті 24 Закону №1058-ІV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За приписами частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

При зверненні 20.04.2026 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за наданими до заяви документами про стаж страховий стаж позивача склав 13 років 09 місяців 07 днів

Зі змісту спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 192550009416 від 28.04.2026 видно, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу позивача не враховано період роботи в колгоспі ім. Івана Франка згідно архівної довідки №413 від 31.07.2024, оскільки в документі про встановлений та вироблений мінімум трудової участі ПІБ позивача не відповідає паспортним даним, або значиться скорочено, період роботи з 08.06.1984 по 09.10.1984 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 30.12.1983, оскільки наявне виправлення дати звільнення та дати наказу при звільненні.

Так як зазначено вище статтею 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Отже, законодавець, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок

Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.

Позивач на підтвердження страхового стажу надав трудову книжку серії НОМЕР_1 від 30.12.1983, а також архівну довідку №413 від 31.07.2024 про роботу в колгоспі ім. І. Франка.

З копії архівної довідки про трудовий стаж №413 від 31.07.2024, виданої Комунальною архівною установою "Трудовий архів Гусятинської склищної ради" видно, що у документах архівного фонду ТзОВ ім. І. Франка с. Вікно Гусятинського району містяться відомості про роботу в колгоспі ім. І. Франка з грудня 1982 року по серпень 1983 року:

ОСОБА_1 , "так в документах" - 1982, встановлений мінімум людино-днів 220, кількість відпрацьованих людино-днів за рік - 6, нарахована зарплата за рік, гроші - 109,62.

Лісовик Василь Степ, "так в документах" - 1983, встановлений мінімум людино-днів 230, кількість відпрацьованих людино-днів за рік - 158, нарахована зарплата за рік, гроші - 2742,16.

Довідка видана на підставі книги обліку розрахунків по оплаті праці колгоспу ім. І. Франка с. Вікно Гусятинського району за 1982,1983.

На переконання суду, обов`язок щодо внесення достовірних, повних та правильних записів у документи первинного обліку підприємства, установи, організації про стаж та заробітну плату працівника, зокрема, в частині відомостей, що має право на зберігання документів колгоспу та видачу довідок про періоди роботи у колгоспі покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання цих правил не може мати негативні наслідки для особи, якої такі відомості стосуються, та не може впливати на її особисті права.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню його трудова діяльність у колгоспі ім. І. Франка на підставі вказаної довідки з грудня 1982 року по серпень 1983 року, а не із грудня 1982 по серпень 1985 року, як просить позивач в позовній заяві.

Тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Стосовно порядку зарахування стажу в колгоспі, то такий підлягає зарахуванню позивачу з урахуванням трудової участі в господарстві та при виконанні встановленого мінімуму трудової участі.

У даному випадку дані архівної довідки про трудовий стаж №413 від 31.07.2024 з відомостями про встановлений мінімум людино-днів і кількість відпрацьованих людино-днів позивачем є достатніми документами для зарахування спірного періоду роботи в колгоспі до страхового стажу позивача.

Слід зауважити, що за положеннями статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

За записами трудової книжки НОМЕР_1 від 30.12.1983 позивач в період з вересня 1983 працював в інших організаціях.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 08.06.1984 по 09.10.1984 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 30.12.1983, оскільки наявне виправлення дати звільнення та дати наказу при звільненні, то судом враховано наступне.

На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412 (далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.

Пунктами 2.11, 2.12, 2.13 глави 2 Інструкції №58 передбачено занесення відомостей про працівника, а саме відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналіз вказаних вище норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

Для підтвердження страхового стажу позивач надав трудову книжку серії НОМЕР_1 від 30.12.1983, яка містить такі записи щодо спірних періодів:

запис №8 - 08.06.1984 зарахований на посаду шофера в Копичинецьку сільгосптехніку (наказ №70 від 08.06.1984),

запис №9 - 09.10.1984 звільнений з роботи по ст.38 КЗпП УРСР за власним бажанням. (наказ №147 від 09.10.1984).

Запис про звільнення з роботи засвідчений підписом відповідальної особи та печаткою підприємства.

Суд враховує також актуальну практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, а саме позицію, що викладена у постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23 про те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж. Разом з тим, у разі якщо остання містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності) то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №637. Також у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків , які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб`єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню спірний період роботи з 08.06.1984 по 09.10.1984, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 30.12.1983.

Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області неправомірно не зарахувало до страхового стажу позивача вказаний період роботи, який підтверджуються записами трудової книжки НОМЕР_1 від 30.12.1983.

З врахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених обставин справи суд доходить висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 192550009416 від 28.04.2026 в частині відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до його страхового стажу періодів роботи підлягають задоволенню.

Також з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди роботи в колгоспі ім. І. Франка з грудня 1982 по серпень 1983 року, період роботи з 08.06.1984 по 09.10.1984, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 30.12.1983, з врахуванням вже зарахованого стажу та повторно розглянути заяву від 20.04.2026, прийнявши відповідне рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення частково.

Зважаючи на те, що суд задовольняє позов частково, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області необхідно стягнути судовий збір у сумі 1000,00 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 192550009416 від 28.04.2026 в частині відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до його страхового стажу періодів роботи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі ім. Івана Франка із грудня 1982 по серпень 1983 року згідно архівної довідки №413 від 31.07.2024 та з 08.06.1984 по 09.10.1984 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 30.12.1983.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.04.2026 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 08 жовтня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківський р-н, Івано-Франківська обл., 76018, код ЄДРПОУ: 20551088).

Головуючий суддя Мартиць О.І.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua