Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №420/13846/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13846/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 05.05.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 01.02.2024 по 20.02.2024;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 01.02.2024 по 20.02.2024;

- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період з 01.03.2024 по 11.02.2025 відповідно до приписів статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплати грошове забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період з 01.03.2024 по 11.02.2025 відповідно до приписів статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 18382 (вісімнадцять тисяч триста вісімдесят дві) гривні 66 (шістдесят шість) копійок відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.02.2025 № 42;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18382 (вісімнадцять тисяч триста вісімдесят дві) гривні 66 (шістдесят шість) відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.02.2025 № 42;

- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 11.02.2025 по 13.03.2025 згідно з вимогами статті 117 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 11.02.2025 по 13.03.2025, згідно з вимогами статті 117 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 05.01.2023 року він уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. У подальшому ОСОБА_1 призначено на посаду санітарного інструктора медичного пункту НОМЕР_4 батальйону військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 окремої механізованої бригади імені Лицарів зимового походу). Як стверджує позивач, у період з 07.03.2023 по 18.04.2023, 01.06.2023, з 14.06.2023 по 15.08.2023, з 01.09.2023 по 13.09.2023, з 23.09.2023 по 09.01.2024, з 26.01.2024 по 20.02.2024 він брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), здійснював виконання критично важливих завдань, спрямованих на забезпечення боєздатності військових підрозділів, а саме: надавав медичну допомогу безпосередньо в районі бойового зіткнення з противником, здійснював винесення та евакуацію поранених з поля бою до медичних пунктів, забезпечуючи їх подальше транспортування до відповідних лікувальних закладів. Відповідач нарахував та виплатив Позивачу додаткову винагороду за період з 07.03.2023 по 18.04.2023, 01.06.2023, з 14.06.2023 по 15.08.2023, з 01.09.2023 по 13.09.2023, з 23.09.2023 по 09.01.2024, з 26.01.2024 по 31.01.2024. Однак, вказано у позові, усупереч приписам пунктів 2, 9, 10 Розділу XXXIV Порядку № 260 відповідач у березні 2024 року не видав накази та не виплатив позивачу додаткову винагороду в розмірі 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з боку військ Російської Федерації за період з 01.02.2024 по 20.02.2024 відповідно до приписів пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022.

Також у позові зазначено, що у процесі виконання службових обов`язків у зоні бойових дій, позивач, військовослужбовець медичної служби (медичний інструктор), неодноразово перебував безпосередньо на лінії бойового зіткнення з противником, де виконував обов`язки з надання екстреної медичної допомоги пораненим, винесення тіл загиблих військовослужбовців з поля бою. Під час окремих бойових епізодів, позивачу доводилося збирати фрагменти тіл загиблих, що були розірвані внаслідок артилерійських ударів, і транспортувати їх у медико-санітарні пункти для подальшої ідентифікації та передачі родичам. Психоемоційне навантаження, пов`язане з постійним контактом із криками поранених, смертю побратимів, важкими умовами перебування під вогнем, а також неможливістю оперативного надання допомоги всім постраждалим через інтенсивність бойових дій, призвело до поступового формування симптомів гострої стресової реакції з ознаками розвитку психічного захворювання — посттравматичного стресового розладу. Додатковим тригером до загострення психоемоційного стану стала подія особистого характеру: під час перебування в зоні бойових дій Позивач отримав листа від дружини, в якому вона повідомила про намір розірвати шлюб. Повідомлення було отримано практично одночасно з епізодом, коли Позивач виносив тіла загиблих побратимів, що остаточно дестабілізувало його психоемоційний стан. На тлі емоційного виснаження, глибокої психологічної травматизації та втрати сенсу подальшого життя, Позивач неодноразово мав нав`язливі думки щодо припинення життя шляхом самогубства. Зокрема, в одному з випадків перебування на бойовій позиції, він виявив намір вчинити суїцид із застосуванням автоматичної зброї, яку мав при собі на озброєнні. Намір був перерваний внаслідок втручання побратимів, які помітили його дії в критичний момент та вжили заходів для недопущення трагічних наслідків. Ураховуючи зазначений критичний психоемоційний стан військовослужбовця, зумовлений впливом бойових факторів та загрозою для його життя і здоров`я, командуванням було прийнято рішення про надання йому частини щорічної основної відпустки з метою тимчасового відсторонення від виконання службових обов`язків у районі бойових дій та забезпечення умов для стабілізації психоемоційного стану. Позивач перебував у відпустці з 21.02.2024 по 08.03.2024. Під час перебування у щорічній основній відпустці, 08 березня 2024 року, у Всесвітній день жінок, на фоні загострення психоемоційного стану, викликаним зрадою дружини, а також зумовленого тяжкими наслідками участі в бойових діях, безпосереднім перебуванням на лінії зіткнення, спостеріганням значної кількості загиблих, відголосами криків поранених, Позивач намагався вчинити спробу самогубства шляхом повішання. Намір був реалізований до стадії підготовчих дій, однак спробу було зупинено родичами під час того, як він прив`язував мотузку. У цей же день Позивач був доставлений бригадою швидкої медичної допомоги до Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради, де йому було встановлено діагноз «Стійкий різко виражений посттравматичний стресовий розлад, з тривожнодепресивними проявами зі схильністю до панічних нападів, з суїцидальними думками та намірами, резистентний до лікування. Ш F43.1». У березні 2024 року Відповідач нарахував та виплатив Позивачу грошове забезпечення за лютий 2024 року. Подальше нарахування та виплату грошового забезпечення Відповідач призупинив. З 08.03.2024 по 31.07.2024 позивач проходив курс лікування в умовах стаціонару в КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради, що підтверджується епікризом з історії хвороби № 1572 від 31.07.2024 за вих. № 6021, а також інформацією КНП «ООМЦ ПЗ» ООР від 29.08.2024 за вих. № 6911. 18.07.2024 Військово-лікарська комісія психіатричного профілю Військово-медичного клінічного центру Південного регіону провела медичний огляд, за результатами якого постановила, що солдат ОСОБА_1 непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 17-а, графи ІІ Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві додатку № 1 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 127. 19.07.2024 начальник Військово-медичного клінічного центру Південного регіону за вих. № 548/8695 надіслав на адресу військової частини НОМЕР_1 свідоцтво про хворобу від 18.07.2024 № 127, а також поінформував, що позивач потребує переведенню до психіатричної лікарні за місцем проживання. З покликанням на приписи пп. «б» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пп.2 п.225, п.240 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України 10.12.2008 № 1153/2008, позивач вказує, що його звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» мало бути здійснене в порядку, визначеному пунктами 225, 240 Положення № 1153/2008 – негайно після отримання військовою частиною НОМЕР_1 висновку ВЛК, без необхідності подання військовослужбовцем рапорту. Однак військовою частиною НОМЕР_1 не було вжито заходів щодо звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби. Більше того, 30.07.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України у зв`язку з тим, що 09.03.2024 військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 з метою ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану після завершення відпустки не з`явився до розташування військової частини поблизу АДРЕСА_1 . У зв`язку з викладеним, Позивач змушений був звернутися за правничою допомогою. У жовтні 2024 року Адвокат отримав у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону інформацію та копії документів, які свідчили про перебування солдата ОСОБА_1 з 09.03.2024 по 31.07.2024 на стаціонарному лікуванні та визнання військово-лікарською комісією ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. У листопаді 2024 року Адвокат звернувся з клопотанням про закриття кримінального провадження № 42024052210002618 від 30.07.2024 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. У грудні 2024 старшим слідчим Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Краматорську) Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване в місті Краматорську винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42024052210002618 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення). У січні 2025 року адвокат направив на адресу військової частини НОМЕР_1 звернення, до якого долучив рапорт солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за контрактом на підставі підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у строк, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531. 11.02.2025 командир НОМЕР_5 окремої механізованої бригади імені Лицарів зимового походу видав наказ (по особовому складу) № 34-РС про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6 – 12 місяців). У цей же день командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ (по стройовій частині) № 42, яким виключив Позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Однак, усупереч приписам пунктів 1, 9 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пункту 9 розділу І Порядку № 260 Відповідач не виплатив Позивачу грошове забезпечення за період: - перебування у відпустці з 01.03.2024 по 08.03.2024; - перебування на стаціонарному лікуванні з 09.03.2024 по 31.07.2024; - безпідставного призупинення військової служби з 01.08.2024 по 11.02.2025.

Щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, то у позові вказано, що 11.02.2025 командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ (по стройовій частині) № 42 щодо виплати Позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 18382 гривні 66 копійок. Однак, усупереч приписам пункту 242 Положення № 1153/2008, Відповідач 11.02.2025 і дотепер не виплатив Позивачу зазначену суму коштів.

Щодо середнього заробітку за весь час затримки у виплаті позивачеві неоспорюваної суми, яку військова частина НОМЕР_1 зобов`язана була виплатити на день звільнення позивача, то позивач вказує, що 13.03.2025 військова частина НОМЕР_1 виплатила Позивачу неоспорювану частину грошового забезпечення (заробітної плати) у розмірі 56 221 гривень 76 копійок. При цьому, період затримки виплати належних Позивачеві сум при звільнені з військової служби складає 30 календарних днів та обраховується з першого дня після його остаточного звільнення з військової служби (11.02.2024) по день остаточного розрахунку (13.03.2024).

Ухвалою судді від 12.05.2025 року позов залишено без руху.

Суддею роз`яснено, що виявлені недоліки повинні бути усунені, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду.

19.05.2025 року від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення пропущеного строку.

Ухвалою судді від 16.09.2026 року задоволено заяву про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на звернення до суду з даною позовною заявою, прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі.

11.10.2025 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що вимоги, викладені в адміністративному позові Позивачем, військова частина НОМЕР_1 не визнає в повному обсязі та вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству.

У відзиві вказано, що при самовільному залишенні частини призупиняється виплата грошового забезпечення та всіх видів доплат, призупиняється речове та продовольче забезпечення. Також зо стосується вимог позивача щодо невиплати грошового забезпечення за лютий 2024 року, військова частина НОМЕР_1 зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, зокрема в умовах дії особливого періоду та під час звільнення зі служби, є складним фінансово-організаційним процесом, що вимагає ретельної звірки даних, підготовки низки службових документів та погоджень. Відповідачем вживаються всі необхідні заходи для повного та коректного проведення розрахунку з військовослужбовцем ОСОБА_1 . Зокрема, після отримання повного пакету документів щодо звільнення Позивача та уточнення усіх обставин, пов`язаних із наданням йому щорічної основної відпустки, а також урахуванням факту закриття кримінального провадження, фінансовою службою проводиться остаточна верифікація належних до виплати сум. Очікується, що повний розрахунок із позивачем буде завершено у найкоротші технічно можливі терміни після фіналізації всіх внутрішніх процедур. Цей процес знаходиться на контролі керівництва військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, у частині визнання права позивача на грошове забезпечення, відповідач не має наміру ухилятися від виконання своїх обов`язків, проте вимагає від суду врахувати об`єктивні часові рамки, необхідні для здійснення коректних виплат відповідно до чинного законодавства.

Щодо вимоги зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2024 по 11.02.2025 відповідно до приписів статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», то у відзиві вказано, що оскільки позивач вчасно не повідомив безпосереднього командира військової частини про перебування на стаціонарному лікуванні, командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 21.03.2024 № 892 вважався таким, що самовільно залишив військову частину з 10.03.2025 року та був знятий з усіх видів забезпечення. Як стверджує відповідач, призупинення нарахування та виплати грошового забезпечення з березня 2024 року є правомірною дією відповідача, що здійснена відповідно до вимог законодавства про грошове забезпечення військовослужбовців у випадках самовільного залишення військової частини. 08.01.2025 року військовій частині стало відомо про місцезнаходження ОСОБА_1 та було призначено службове розслідування за фактом відсутності за межами військової частини солдата ОСОБА_1 . В ході службового розслідування встановлено, що згідно з рапортом підполковника ОСОБА_2 , командира 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2025 № 1619, став відомий факт, що відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 21.03.2024 № 892, солдат ОСОБА_1 09.03.2024 самовільно залишив військову частини НОМЕР_1 . Солдат ОСОБА_1 , 08.01.2025 надіслав до військової частини НОМЕР_1 рапорт від 08.01.2025 та медичні документи: копію епікризу з історії хвороби № 1572 від 31.07.2024 за вих. № 6021, копію свідоцтва про хворобу № 127 від 18.07.2024, дослідивши які, стало відомо, що солдат ОСОБА_1 з 08.03.2024 по 31.07.2024 перебував на обстеженні та лікуванні, що підтверджується копією довідки з КНП «ООМЦІЗ» ООР від 29.08.2024 за вих. № 6911. Відповідно до постанови ТУ ДБР у м. Краматорськ про закриття кримінального провадження від 27.12.2024, кримінальне провадження № 42024052210002618 від 30.07.2024 вважається закритим у зв`язку із встановленням відсутності в діяннях ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбачене частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України. Факт законної відсутності на службі солдата ОСОБА_1 підтверджується поясненням підполковника ОСОБА_2 , командира 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та медичними документами наданими солдатом ОСОБА_1 . Враховуючи вищезазначене, в діях військовослужбовця 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_1 , не вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 та частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України. Відповідач зазначає, що позивач, ОСОБА_1 , був відсутній на службі та не виконував службові обов`язки у військовій частині в період з 31 липня 2024 року і до дня його виключення зі списків особового склад. Факт тривалої відсутності Позивача без поважних причин у зазначений період став підставою для вжиття командуванням заходів щодо призупинення військової служби Позивача відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Військовослужбовці, військова служба яких призупинена, вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Оскільки грошове забезпечення є оплатою саме за виконання цих обов`язків, у Відповідача були законні підстави для призупинення виплат на цей період. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 у період з 31.07.2024 по день звільнення був офіційно відсутній на службі та не виконував службові обов`язки, право на отримання грошового забезпечення за цей період на підставі вищезазначених нормативно-правових актів у нього було призупинене (відсутнє). Рішення Військової частини про невиплату грошового забезпечення в цей проміжок часу було прийняте відповідно до чинного законодавства.

Щодо вимог позивача про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, то відповідач вказує, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Як стверджує відповідач, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. Станом на теперішній час, ще немає рішення суду, підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, і саме тому дана вимога позивача є передчасною та не підлягає задоволенню. Отже, вимога про компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати в даному випадку не має жодних правових підстав.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

06.10.2025 року від представника відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких військова частина повідомила про виплату належного грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 09.10.2026 року закрито провадження у адміністративній справі № 420/13846/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а саме військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 18382 гривні 66 (копійок відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.02.2025 № 42 та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18382 гривні 66 (шістдесят шість) відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.02.2025 № 42.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, судом встановлено таке.

У 2023 році ОСОБА_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.

У подальшому ОСОБА_1 призначено на посаду санітарного інструктора медичного пункту НОМЕР_4 батальйону військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 окремої механізованої бригади імені Лицарів зимового походу).

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 , яке видано 14.12.2023 року.

У період з 07.03.2023 по 18.04.2023, 01.06.2023, з 14.06.2023 по 15.08.2023, з 01.09.2023 по 13.09.2023, з 23.09.2023 по 09.01.2024, з 26.01.2024 по 20.02.2024 солдат ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в н.п. Біла Гора, Диліївка Краматорського району Донецької області; н.п. Дружба Бахмутського району Донецької області, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Відповідно до даної довідки вона видана на підставі рапорту командира 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_7 вх. № 3183 від 22.01.2025; журналів ведення бойових дій 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 інв. № 821/дск від 29.11.2022, інв. № 163/дск від 03.04.2023, інв. № 678/дск від 19.11.2023.

Як стверджує відповідач у періоді з 07.03.2023р. по 11.02.2024р. грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачувалось згідно рапортів командирів підрозділів та наказів командира частини, додаткова винагорода на період дії воєнного стану виплачувалась, відповідно до ПКМУ №168 від 28.02.2022.

Наданою до суду копією картки особового рахунку позивача судом встановлено, що додаткова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року виплачувалась ОСОБА_1 , зокрема у січні 2024 року та у лютому 2024 року.

Так само відповідачем не зазначено ні фактичних, ні правових підстав для невиплати такої допомоги.

Відповідно до відпускного квитка солдата ОСОБА_1 від 17.02.2024 року №677 позивача звільнено у щорічну основну відпустку за 2024 року терміном на 15 діб та 2 доби на дорогу з 21.02.2024 року по 08.03.2024 року.

З наданого до суду епікризу з історії хвороби №1572, який видано комунальним некомерційним підприємством «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради від 31.07.2024 року №6021, довідки комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради від 29.08.2024 року №6911, судом встановлено, що у період з 08.03.2024 року по 31.07.2024 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні.

18.07.2024 військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 солдат ВЗК ОСОБА_1 1998 р.н представлений на ВЛК психіатричного профілю, рішення госпітальної ВЛК психіатричного профілю №127 від 18.07.2024: «Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Потребує переведення до цивільної психіатричної лікарні за місцем проживання.

18.07.2024 за №7033 18 Регіональною ВЛК була затверджена постанова ВЛК психіатричного профілю ВМКЦ південного регіону, оформлена свідоцтвом про хворобу №127 від 18.07.2024, за результатами медичного огляду ВЛК солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

30.07.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України у зв`язку з тим, що 09.03.2024 військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 з метою ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану після завершення відпустки не з`явився до розташування військової частини поблизу АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що у грудні 2024 старшим слідчим Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Краматорську) Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване в місті Краматорську винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42024052210002618 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).

Як стверджує відповідач, в ході службового розслідування встановлено, що згідно з рапортом підполковника ОСОБА_2 , командира 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2025 № 1619, став відомий факт, що відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 21.03.2024 № 892, солдат ОСОБА_1 09.03.2024 самовільно залишив військову частини НОМЕР_1 . Солдат ОСОБА_1 , 08.01.2025 надіслав до військової частини НОМЕР_1 рапорт від 08.01.2025 та медичні документи: копію епікризу з історії хвороби № 1572 від 31.07.2024 за вих. № 6021, копію свідоцтва про хворобу № 127 від 18.07.2024, дослідивши які, стало відомо, що солдат ОСОБА_1 з 08.03.2024 по 31.07.2024 перебував на обстеженні та лікуванні, що підтверджується копією довідки з КНП «ООМЦІЗ» ООР від 29.08.2024 за вих. № 6911. Відповідно до постанови ТУ ДБР у м. Краматорськ про закриття кримінального провадження від 27.12.2024, кримінальне провадження № 42024052210002618 від 30.07.2024 вважається закритим у зв`язку із встановленням відсутності в діяннях ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбачене частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України. Факт законної відсутності на службі солдата ОСОБА_1 підтверджується поясненням підполковника ОСОБА_2 , командира 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та медичними документами наданими солдатом ОСОБА_1 . Враховуючи вищезазначене, в діях військовослужбовця 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_1 , не вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 та частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України.

Разом з цим, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 , був відсутній на службі та не виконував службові обов`язки у військовій частині в період з 31 липня 2024 року і до дня його виключення зі списків особового складу та оскільки ОСОБА_1 у період з 31.07.2024 по день звільнення був офіційно відсутній на службі та не виконував службові обов`язки, право на отримання грошового забезпечення у нього було призупинене (відсутнє).

Наказом командира ІНФОРМАЦІЯ_2 зимового походу від 11.02.2025 року №34-РС відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" нижчепойменованих осіб рядового, сержантського і старшинського складу звільнено з військової служби у відставку за пунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) солдата ОСОБА_1 , колишнього санітарного інструктора медичного пункту механізованого батальйону, який перебуває у розпорядженні командира НОМЕР_5 окремої механізованої бригади.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.02.2025 року №42 солдата ОСОБА_1 , колишнього санітарного інструктора медичного пункту 2 механізованого батальйону, який перебуває у розпорядженні командира військової частини, поновленого на військовій службі за контрактом та звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 11 лютого 2025 року № 34-РС, з військової служби у відставку, відповідно до підпункту «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", наказано вважати таким, що 11 лютого 2025 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Даним наказом з 11 лютого 2025 року виключено позивача із списків особового складу військової частини.

Крім того вказаним наказом, зокрема, визначено виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 18382 гривні 66 копійок.

13.03.2025 року на картковий рахунок позивача від ВЧ НОМЕР_1 прийшло грошове забезпечення у сумі 56221,76 грн.

З картки особового рахунку позивача вбачається, що вказана виплата складається з таких сум:

- оклад за військовим званням – 530,00 грн;

- посадовий оклад – 3000,00 грн:

- надбавка за вислугу років – 882,50 грн;

- надбавка за особливі умови проходження служби – 2858,13 грн;

- премія – 15150,00 грн;

- компенсація невикористаної відпустки – 4486,13 грн;

- компенсація невикористаної відпустки УБД – 20935,25 грн;

- одноразова грошова допомога при звільненні – 11215,32 грн;

- індексація поточна – «-» 1989,40 грн.

Як стверджує позивач усупереч приписам пунктів 1, 9 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пункту 9 розділу І Порядку № 260 відповідач при звільненні не виплатив позивачу грошове забезпечення за період:

- перебування у відпустці з 01.03.2024 по 08.03.2024;

- перебування на стаціонарному лікуванні з 09.03.2024 по 31.07.2024;

- безпідставного призупинення військової служби з 01.08.2024 по 11.02.2025.

Доказів виплати грошового забезпечення позивачу за вказаний період до суду не надано.

Також відповідачем надано до суду платіжне доручення від 19.05.2025 року №2188, що підтверджує виплату компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 у сумі 18106,92 грн (тобто 18382 гривні 66 копійок з вирахуванням 1,5% військового збору).

Вважаючи протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 01.02.2024 по 20.02.2024;протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період з 01.03.2024 по 11.02.2025 відповідно до приписів статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 18382 (вісімнадцять тисяч триста вісімдесят дві) гривні 66 (шістдесят шість) копійок відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.02.2025 № 42; протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 11.02.2025 по 13.03.2025 згідно з вимогами статті 117 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч.1, 2 ст.17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

В силу ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

В ч. 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

В силу статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно пункту першого статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

Абзацом першим пункту 1 Постанови №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» (далі, - Постанова № 168) (у первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 5 Постанови № 168 ця постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

При цьому підставою для виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн Постановою № 168 (у первинній редакції) було визначено лише наявність дії воєнного стану у відповідному місяці, за який вона виплачується.

Відповідно до п. 1 Постанови № 168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно з п.1 Постанови №168 (тут і далі в редакції, чинній станом на спірний період) установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), розмір додаткової винагороди може бути збільшений відповідно до умов та розмірів, визначених Міністерством внутрішніх справ, але не більше ніж до 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Згідно п.1-2 Постанови №168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);

загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини (виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).

У відповідності до вимог п.3 розділу 34 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МО України від 07.06.2018 року № 260 райони ведення воєнних (бойових) дій; склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави; розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Пунктом 4 розділу 34 вказаного Порядку визначено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Пунктом 10 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МО України від 07.06.2018 року № 260 визначено, що накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Як вже встановлено судом у період з 07.03.2023 по 18.04.2023, 01.06.2023, з 14.06.2023 по 15.08.2023, з 01.09.2023 по 13.09.2023, з 23.09.2023 по 09.01.2024, з 26.01.2024 по 20.02.2024 солдат ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в н.п. Біла Гора, Диліївка Краматорського району Донецької області; н.п. Дружба Бахмутського району Донецької області, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до даної довідки вона видана на підставі рапорту командира 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_7 вх. № 3183 від 22.01.2025; журналів ведення бойових дій 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 інв. № 821/дск від 29.11.2022, інв. № 163/дск від 03.04.2023, інв. № 678/дск від 19.11.2023.

Тобто, така довідка видана на підставі документів, які відповідно до пунктом 4 розділу 34 вказаного Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МО України від 07.06.2018 року № 260 є документами на підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів.

Суд зазначає, що протягом усього строку розгляду даної справи відповідачем не надано до суду доказів нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за спірний період з 01.02.2024 року по 20.02.2024 року.

Так само відповідачем не наведено жодного доводу щодо правових чи фактичних підстав для невиплати даної допомоги за спірний період.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки наданими до суду доказами підтверджено участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в н.п. Біла Гора, Диліївка Краматорського району Донецької області; н.п. Дружба Бахмутського району Донецької області, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, суд вважає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 01.02.2024 по 20.02.2024 є протиправною, а вимоги позивача в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2024 по 11.02.2025 відповідно до приписів статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», то суд зазначає.

Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній у спірний період з 01.03.2024 року по 08.03.2024 року) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються

Приписами абзацу 1 пункту 9 розділу І Порядку № 260 визначено, що виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.

Так, як вже встановлено судом, відповідно до відпускного квитка солдата ОСОБА_1 від 17.02.2024 року №677 позивача звільнено у щорічну основну відпустку за 2024 року терміном на 15 діб та 2 доби на дорогу з 21.02.2024 року по 08.03.2024 року.

Отже, у відповідача був наявним обов`язок по виплаті позивачу грошового забезпечення на час його відпустки, в тому числі, за період з 01.03.2024 року по 08.03.2024 року.

Відповідно до п.9 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону № 3633-IX від 11.04.2024 року), за військовослужбовцями, виведеними у розпорядження командира (начальника) військової частини у зв`язку з потребою у тривалому лікуванні, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення протягом усього строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, зокрема іноземних держав, та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), встановленого абзацом першим пункту 11 статті 10-1 цього Закону.

Згідно з пунктом 11 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Законів № 3379-IX від 06.09.2023, № 3621-IX від 21.03.2024; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3633-IX від 11.04.2024) військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) становить не менше тижня та не може перевищувати в цілому чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні). У разі направлення військовослужбовця на лікування за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, загальний час його перебування на лікуванні за кордоном, включаючи час переміщення з одного іноземного закладу охорони здоров`я до іншого та час очікування між плановими хірургічними втручаннями, не може перевищувати дванадцяти місяців підряд.

Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.

Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не надається.

Приписами абзацу 1 пункту 9 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.

Приписами частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством України для військовослужбовців.

За весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підтверджений факт самовільного залишення військової частини (місця служби) є самостійною правовою підставою для застосування різних за своєю правовою природою та тривалістю механізмів обмеження грошових виплат, належних військовослужбовцю.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові від 21 травня 2026 року у справі № 160/19666/23.

Як встановлено судом з наданого до суду епікризу з історії хвороби №1572, який видано комунальним некомерційним підприємством «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради від 31.07.2024 року №6021, довідки комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради від 29.08.2024 року №6911, судом встановлено, що у період з 08.03.2024 року по 31.07.2024 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні.

18.07.2024 військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 солдат ВЗК ОСОБА_1 1998 р.н представлений на ВЛК психіатричного профілю, рішення госпітальної ВЛК психіатричного профілю №127 від 18.07.2024: «Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Потребує переведення до цивільної психіатричної лікарні за місцем проживання.

18.07.2024 за №7033 18 Регіональною ВЛК була затверджена постанова ВЛК психіатричного профілю ВМКЦ південного регіону, оформлена свідоцтвом про хворобу №127 від 18.07.2024, за результатами медичного огляду ВЛК солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

30.07.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України у зв`язку з тим, що 09.03.2024 військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 з метою ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану після завершення відпустки не з`явився до розташування військової частини поблизу АДРЕСА_1 .

Відповідно до постанови ТУ ДБР у м. Краматорськ про закриття кримінального провадження від 27.12.2024, кримінальне провадження № 42024052210002618 від 30.07.2024 вважається закритим у зв`язку із встановленням відсутності в діяннях ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбачене частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.

Так, приписами п.п.1-3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження закривається в разі, якщо: 1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення; 2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення; 3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Тобто кримінальне провадження щодо позивача закрито за п.1 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України і його служба була продовжена

Зі змісту відзиву відповідача вбачається, що в період лікування позивача обліковували як такого, що самовільно залишив військову частину (відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 21.03.2024 № 892, солдат ОСОБА_1 09.03.2024 самовільно залишив військову частини НОМЕР_1 ).

Порядок та умови призупинення та продовження військової служби визначаються положеннями про проходження військової служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення), пунктами 144-1 - 144-7 якого регулюється порядок призупинення та продовження військової служби.

Відповідно до пунктів 144-1 - 144-3 Положення для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яким призупинено, здійснюється Президентом України.

У разі відсутності повноважень щодо звільнення з посади військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини подає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо посадовій особі, яка має таке право, для видання наказу по особовому складу.

Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади:

видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини;

організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту;

надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України.

Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Пунктом 144-6 Положення установлено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.

Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Зважаючи на те, що кримінальне провадження стосовно позивача закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, суд приходить до висновку, що відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232-ХІІ та пункту 144-6 Положення позивачу за весь час необґрунтованого призупинення військової служби відповідач повинен виплатити недоотримане грошове забезпечення та внести відповідні зміни документів, які відображають вислугу років, вислугу років.

Таким чином, відповідачем протиправно не здійснювались нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу за період з 09.03.2024 року по 27.12.2024 року.

Щодо періоду з 28.12.2024 року, то суд зазначає таке.

Відповідач стверджує, що ОСОБА_1 , був відсутній на службі та не виконував службові обов`язки у військовій частині в період з 31 липня 2024 року і до дня його виключення зі списків особового складу та оскільки ОСОБА_1 у період з 31.07.2024 по день звільнення був офіційно відсутній на службі та не виконував службові обов`язки, право на отримання грошового забезпечення у нього було призупинене (відсутнє).

Статтею 24 України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці, стосовно яких судом постановлено ухвалу про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності на підставі, передбаченій частиною п`ятою статті 401 Кримінального кодексу України, зобов`язані невідкладно, але не пізніше трьох діб після набрання такою ухвалою законної сили, прибути до вказаних в ухвалі військових частин (місць проходження військової служби) для продовження проходження військової служби. З дня прибуття до військових частини (місць проходження військової служби), але не пізніше набрання такою ухвалою законної сили, для таких військовослужбовців військова служба та дія контракту продовжуються, поновлюються виплата грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.

Відповідно до постанови ТУ ДБР у м. Краматорськ про закриття кримінального провадження від 27.12.2024, кримінальне провадження № 42024052210002618 від 30.07.2024 вважається закритим у зв`язку із встановленням відсутності в діяннях ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбачене частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.

Зі змісту свідоцтва про хворобу позивача вбачається, що самостійне прибуття ОСОБА_1 є неможливим (потребує 2 супроводжуючих).

Судом встановлено, що 08.01.2025 року позивач надіслав до військової частини НОМЕР_1 рапорт від 08.01.2025 та медичні документи: копію епікризу з історії хвороби № 1572 від 31.07.2024 за вих. № 6021, копію свідоцтва про хворобу № 127 від 18.07.2024

Приписами підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.

Відповідно до пункту 240 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України 10.12.2008 № 1153/2008 (далі скорочено – Положення № 1153/2008), військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров`я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров`я, крім військовослужбовців, визнаних військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (за винятком розумових, сенсорних, психологічних вад та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України), які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом. Військовослужбовці, які були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, та яким згідно з прийнятими рішеннями дозволено проходити військову службу за контрактом на визначених посадах, можуть бути звільнені з військової служби до закінчення строку контракту в порядку, визначеному пунктом 35 цього Положення.

Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров`я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.

Рішення про дальше проходження військової служби військовослужбовцями, яких визнано обмежено придатними до проходження військової служби в мирний час, приймає посадова особа, до чиєї номенклатури призначення належить посада, яку займає військовослужбовець, на підставі відповідних клопотань. Після прийняття рішення про продовження проходження військової служби зазначені військовослужбовці можуть бути звільнені з військової служби на загальних підставах.

В той же час, наказ про звільнення позивача прийнято лише 11.02.2025 року.

Тобто, незважаючи на імперативний обов`язок негайно прийняти наказ про звільнення, відповідачем таких дій не було вчинено.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що у період з 08.01.2025 року по дату звільнення у відповідача був наявний обов`язок по виплаті позивачу грошового забезпечення.

Як вже встановлено судом, 13.03.2025 року на картковий рахунок позивача від ВЧ НОМЕР_1 прийшло грошове забезпечення у сумі 56221,76 грн.

З картки особового рахунку позивача вбачається, що вказана виплата складається з таких сум:

- оклад за військовим званням – 530,00 грн;

- посадовий оклад – 3000,00 грн:

- надбавка за вислугу років – 882,50 грн;

- надбавка за особливі умови проходження служби – 2858,13 грн;

- премія – 15150,00 грн;

- компенсація невикористаної відпустки – 4486,13 грн;

- компенсація невикористаної відпустки УБД – 20935,25 грн;

- одноразова грошова допомога при звільненні – 11215,32 грн;

- індексація поточна – «-» 1989,40 грн.

Зміст наданих документів свідчить, що вказана виплата є виплатою за календарний місяць.

Таким чином, відповідачем протиправно не нараховано позивачу грошове забезпечення за період з 08.01.2025 року по 10.01.2025 року.

Разом із цим, оскільки у період з 28.12.2024 року (наступний день після закриття кримінального провадження) по 07.01.2025 року позивач не проходив військову службу, у вказаний період до військової частини, хоч і з об`єктивних причин, проте не з`явився, суд вважає, що відповідач правомірно не нараховував позивачу грошове забезпечення.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 11.02.2025 по 13.03.2025 згідно з вимогами статті 117 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», суд зазначає.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення з 12.02.2025 (наступний день після звільнення).

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу індексації.

Як вже встановлено судом, позивача звільнено зі служби 11.02.2025 року та 13.03.2025 року на картковий рахунок позивача від ВЧ НОМЕР_1 прийшло грошове забезпечення у сумі 56221,76 грн.

А отже, відповідно до ст.117 КЗпП України у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення за період з 12.02.2025 (наступний день після звільнення) по 13.03.2025 року (дата виплати).

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Встановлено, що п. 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 747,35 грн (оклад за військовим званням – 530,00 грн+ посадовий оклад – 3000,00 грн+ надбавка за вислугу років – 882,50 грн+ надбавка за особливі умови проходження служби – 2858,13 грн+ премія – 15150,00 грн)/30)

Час затримки розрахунку складає 30 днів.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 22420,50 грн (30 календарних дні х 747,35 грн).

Розглядаючи дану справу суд враховує, що у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно варто розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Керуючись вимогами ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 01.02.2024 по 20.02.2024.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 01.02.2024 по 20.02.2024.

Визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період з 01.03.2024 року по 27.12.2024 року, з 08.01.2025 року по 10.01.2025 року відповідно до приписів статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплати грошове забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період за період з 01.03.2024 року по 27.12.2024 року, з 08.01.2025 року по 10.01.2025 року відповідно до приписів статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 11.02.2025 по 13.03.2025 згідно з вимогами статті 117 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 11.02.2025 по 13.03.2025, згідно з вимогами статті 117 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» у розмірі 22420,50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя О.А. Вовченко