Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №420/23254/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/23254/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатом якого позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає у невнесенні до військовозобов`язаних Єдиного та державного резервістів реєстру відомостей призовників, про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку 04 січня 2010 року у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що станом на 04 січня 2010 року позивачу виповнилося понад 40 років (40 річного віку він досяг 28 вересня 2009 року), що відповідало граничному віку перебування в запасі для осіб рядового складу, встановленому чинним на той час законодавством. Отже, виключення позивача з військового обліку відбулося правомірно та у передбачений законом спосіб - із внесенням відповідного запису до військово-облікового документа. Водночас із військово-облікового документа, сформованого позивачем через мобільний застосунок «Резерв+» 06 липня 2026 року, та з розширених даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, сформованих 13 травня 2026 року, вбачається, що позивач обліковується у відповідача з категорією обліку «військовозобов`язаний», номер запису в реєстрі «Оберіг» 080520230640867100137, військове звання - солдат, військово-облікова спеціальність- 790037. У графі «Підстава зняття/виключення» відомості відсутні. Таким чином, відомості Реєстру не відповідають відомостям військового квитка позивача як щодо самого факту виключення з військового обліку, так і щодо військового звання та військово-облікової спеціальності (у військовому квитку рядовий, код 837037А; у Реєстрі - солдат, 790037).

Ухвалою суду від 03 серпня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

Представником відповідача наданий відзив на позов, в якому він просить відмовити у задоволенні позову, навів зміст нормативно-правових актів та зауважив, щопідставою такого виключення було саме досягнення граничного віку перебування в запасі, встановленого законодавством на момент внесення відповідного запису. У подальшому законодавче регулювання граничного віку перебування військовозобов`язаних у запасі було змінено.Законом України від 27.03.2014 №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» внесено відповідні зміни до законодавства, а Законом України від 22.07.2014 №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"» граничний вік перебування в запасі другого розряду збільшено до 60 років.Відповідно до частини другої статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» граничний вік перебування в запасі другого розряду становить 60 років. Отже, правомірність виключення позивача з військового обліку у 2010 році та його військово- обліковий статус після зміни законодавства є різними за змістом правовими питаннями.Відповідач не переглядає правомірність облікової дії, вчиненої 04.01.2010, та не заперечує зміст відповідного запису у військовому квитку.Водночас вимога, заявлена представником позивача у 2026 році, стосується внесення відомостей до Реєстру на час дії іншого законодавчого регулювання граничного віку перебування в запасі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 29 жовтня 1987 року видано військовий квиток НОМЕР_1 .

04 січня 2010 року ОСОБА_1 виповнилося понад 40 років (40 річного віку він досяг ІНФОРМАЦІЯ_7 ), що відповідало граничному віку перебування в запасі для осіб рядового складу, встановленому чинним на той час законодавством.

Відповідно до запису №34 розділу ІХ військового квитка НОМЕР_1 позивача 04 січня 2010 року виключено з військового обліку за досягненням граничного віку перебування в запасі. На сторінці 27 військового квитка міститься відтиск штампа «Невійськовозобов`язаний. ІНФОРМАЦІЯ_8 » від 10 січня 2010 року за підписом начальника 1-го відділення.

15.07.2026 року представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_9 з адвокатським запитом №15-07/26 щодо підстав перебування ОСОБА_1 на військовому обліку та внесення до Реєстру відомостей про його виключення з військового обліку.

Листом від 22.07.2026 №1306/6609 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 представнику позивача повідомлено, що відповідно до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» граничний вік перебування в запасі другого розряду становить 60 років. З урахуванням дати народження ОСОБА_1 відповідного віку він досягне у вересні 2029 року.

Не погоджуючись із вищевказаними обставинами, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року в Україні був введений воєнний стан, який продовжувався в подальшому та діє до цього часу.

Також Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 “Про загальну мобілізацію” постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулюються Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” №3543-XII (далі – Закон України №3543-XII).

Згідно ст. 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено в Законі України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 року №2232-XII (далі – Закон №2232-XII) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно ч. ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно ч.1 статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно ч.ч.3-5 статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ч.1 ст.34 Закону №2232-ХІІ).

Запас військовозобов`язаних згідно з вимогами ч.1 ст.28 Закону №2232-XII (у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40-річного віку – станом на 05.02.2014 року), поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.

Згідно ч.2 ст.28 Закону №2232-XII військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

При цьому, вимогами ч.4 ст.28 Закону №2232-XII передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Згідно п.4 ч.6 статті 37 Закону №2232-XII виключенню з військового обліку у районних (міських військових комісаріатах підлягають громадяни України, зокрема, які досягли граничного віку перебування в запасі.

У подальшому, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації” від 27.03.2014 р. №1169-VII внесено зміни до ст.28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України “Про внесення змін до статті 28 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 22.07.2014 р. №1604-VII - до 60 років.

В свою чергу, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.

Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду (60-річного віку).

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 р. №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В спірних правовідносинах юридичних фактом за вольовим критерієм є подія, настання якої не залежить від волі та свідомості людини, - недосягнення позивачем граничного віку перебування у запасі.

Вік особи як юридичний факт - стан є триваючою обставиною, що породжує для такої особи юридичні наслідки, а в спірних правовідносинах такими наслідками є застосування до позивача положень Законів України №1169-VII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації” та №1604-VII “Про внесення змін до статті 28 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Так, у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону №2232-XII він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі.

Предметом оскарження у цій справі є дії ІНФОРМАЦІЯ_10 щодо поновлення позивача на військовому обліку військовозобов`язаних, всупереч того факту, що станом на 04 січня 2010 року позивач досяг граничного віку перебування в запасі і був автоматично виключений з військового обліку, а тому перевірці судом підлягає саме відповідність таких дій відповідача чинному законодавству, яке регулює порядок дотримання громадянами встановленого військового обов`язку та загальні засади проходження в Україні військової служби.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що в даному випадку застосуванню підлягають приписи законодавства, чинні на час виникнення спірних правовідносин.

Отже, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, оскільки він не досягнув 60-річного віку, а тому повинен, згідно з вимогами чинного законодавства, перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі №814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі №820/3113/17.

З урахуванням вказаного, суд доходить висновку, що на момент набрання чинності Законами №1169-VII та №1604-VII позивач не досяг віку 60 років, у зв`язку із чим норми зазначених законів мають застосовуватися до позивача та спірних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду сформульованою у постанові від 09.04.2026 у справі №280/6524/24.

Також вищевказана правова позиція була висловлена у постанові П?ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2026 року по справі №420/37788/25.

Враховуючи вищевказані обставини, оскільки позивач не має права на виключення з військового обліку у зв`язку з недосягненням граничного віку перебування у запасі, то відсутні підстави для виключення ОСОБА_1 військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а тому адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволенню не підлягає.

Верховний Суд неодноразово посилався на низку рішень Європейського суду з прав людини, які розкривають підхід до обґрунтованості судових рішень.

Як зазначив Верховний Суд, ЄСПЛ у справі “Салов проти України” наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі “RuizTorija v. Spain”, заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У іншому рішенні, зокрема, у справі “Серявін та інші проти України” (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі “Hirvisaari v. Finland”, заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Тобто, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін. Вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко

.