Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №175/8055/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/8055/25

Провадження № 2/175/1809/25

РІШЕННЯ

Іменем України

"08" жовтня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Журавель Т.С., за участю секретаря судового засідання - Гусєвої К.В., представника позивача – Ковальова А.О., позивача – ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ опіки і піклування Управління-служби у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Ковальова Андрія Олександровича звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: відділ опіки і піклування Управління-служби у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 27.09.2017 року між сторонами було укладено шлюб у якому народився син - ОСОБА_3 . Подружнє життя між позивачем та відповідачем не склалося та 26.04.2021 року Краматорським міським судом Донецької області винесено рішення про розірвання шлюбу. Після розірвання шлюбу малолітній син залишився проживати разом з батьком. При цьому, за час, що минув після розірвання шлюбу, ОСОБА_2 жодного разу не виявила бажання на спілкування з сином, у вихованні сина участі не бере, життям сина не цікавиться, проживає окремо. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що визначення місця проживання дитини з батьком необхідне йому для подальшого оформлення документів, отримання соціальної допомоги на дитину, а також забезпечення можливості переміщення разом із дитиною до іншого місця проживання, у тому числі зі зняттям та реєстрацією місця проживання без згоди матері. Крім того, позивач вказує, що значна кількість організаційних питань, пов`язаних із дитиною, потребує згоди матері. У разі ж відсутності такої згоди, на його думку, необхідним є подання документа, який підтверджує самостійне виховання дитини. У зв`язку з цим позивач також заявляє позовну вимогу про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06.08.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10.09.2025 року залучено у якості третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 .

18.11.2025 року ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області замінено третю особу на відділ опіки і піклування Управління-служби у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради.

Протокольною ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17.08.2026 року закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду.

В судовому засідання представник позивача та позивач підтримали обставини викладені в позовній заяві та просила її задовольнити.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_2 та представник орган опіки і піклування Управління-служби у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідач у судове засідання також не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, про день, час та місце слухання справи повідомлялася належним чином, шляхом направлення судової кореспонденції за адресою реєстрації. Заяви про розгляд справи без її участі до суду не надходило, відзиву на позов від відповідача також не надходило.

Заслухавши думку представника позивача та позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Донецькій області від 17.01.2018 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , про що зроблено актовий запис №84. Батьком дитини записаний – ОСОБА_1 , матір`ю – ОСОБА_2 .

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 26.04.2021 року по справі 234/1217/21 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб зареєстрований Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Донецькій області між ОСОБА_2 до ОСОБА_1 від 27.09.2017 року розірвано. Рішення суду набрало законної сили 27.05.2021 року.

02.05.2025 року на підставі заяви ОСОБА_1 , заступником начальника управління-служби у справах дітей було обстежено умови проживання за адресою: АДРЕСА_1 та складено акт обстеження. За результатами обстеження умов було встановлено, що для дитини ОСОБА_3 , виділена окрема кімната, в якій в наявності спальне місце, шафа для одягу. У дитини в наявності сезонний одяг, шкільне приладдя для навчання та іграшки. Під час бесіди дитина пояснила, що проживає разом із батьком ОСОБА_1 , бабусею ОСОБА_2 , та дідусем ОСОБА_4 . ОСОБА_2 пояснила, що дитина перебуває під медичним наглядом в лікарні.

Відповідно до характеристики, виданої Краматорською загальноосвітньою школою І-ІІ ступенів №11 ОСОБА_3 є учнем 1-А класу. Проживає з батьком у АДРЕСА_1 . Батько приділяє належну увагу вихованню сина, цікавиться успіхами дитини, постійно підтримує зв`язок з учителем. Мати не приймає участі у вихованні та навчанні сина.

З наданих письмових пояснень ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , засвідчених адвокатом Ковальовим А.О. від 05.06.2025 року встановлено, що ОСОБА_1 самостійно виховує свого сина ОСОБА_3 , так як матері дитини вона ніколи не бачила. Зі слів ОСОБА_1 та його батьків та інших сусідів, матір ОСОБА_7 не приймає участі у вихованні сина та проживає у іншому місті з 2017-2018 років. При цьому ОСОБА_1 утримує та виховує свого сина самостійно, при цьому ще допомагає своїм батькам, які проживають з ним.

Органом опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради на виконання вимог ухвали Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 18.11.2025 року було складено письмовий висновок про недоцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 . За обставинами справи було з`ясовано, що ОСОБА_2 , була подана заява, засвідчена 21.05.2025 року державним нотаріусом Другої Краматорської державної нотаріальної контори Костюковою Н. С., про те, що вона не бере участі у вихованні та утриманні малолітнього сина ОСОБА_3 , та стверджує, що дитина проживає та знаходиться на повному утриманні його батька. У телефонному режимі 26.05.2026 року ОСОБА_2 надала пояснення секретарю комісії з питань захисту прав дитини при Центральній адміністрації Дніпровської міської ради, що її син, ОСОБА_3 , проживає разом зі своїм батьком, ОСОБА_1 , який займається його вихованням та матеріальним забезпеченням. На цей час вона проживає в м. Харкові, народила дитину, якій 9 місяців та займається її вихованням. Розглянувши надані документи, враховуючи витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини від 03.06.2026 року, органом опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради було прийнято рішення про затвердження висновку про недоцільність визначення місця проживання дитини у зв`язку з відсутністю спору між батьками.

У судовому засіданні судом також було заслухано думку дитини, яка пояснила, що проживає разом із батьком та бабусею. За словами дитини, батько допомагає йому виконувати домашні завдання та проводить із ним вільний час. Щодо матері дитина зазначила, що вона з ним не спілкується та не телефонує. Також дитина пояснила, що не знає, де проживає його мати.

Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або, у відповідних випадках, законні опікуни, - несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують право дитини не розлучатися з обома батьками усупереч їх бажанню, за винятком випадків, якщо в разі компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно ухвалити рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що вирішують питання соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною 3 статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно ч. 2 ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У відповідності до ч. 4,5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Розглядаючи вимогу позивача про визначення місяця проживання дитини з батьком, надаючи оцінку обґрунтованості вказаної вимоги суд враховує надані позивачем пояснення в судовому засіданні та складений органом опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради письмовий висновок про недоцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 разом з батьком у зв`язку з відсутністю спору.

Так, під час встановлення фактичних обставин справи органом опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради було з`ясовано, що мати малолітнього ОСОБА_3 не бере участі у вихованні та утриманні сина, при цьому дитина знаходить на повному утриманні батька та проживає разом з ним, що підтверджується заявою відповідача від 21.05.2025 року, засвідченою державним нотаріусом Другої Краматорської державної нотаріальної контори Костюковою Н.С., за реєстровим № 1-812. 26.05.2026 року органом опіки та піклування було проведено телефонну розмову з ОСОБА_2 , під час якої остання зазначила, що батько самостійно займається вихованням та матеріальним забезпеченням сина.

Крім того, суд звертає увагу, що обізнаність відповідача про наявність цього судового провадження підтверджується поясненнями позивача, наданими ним у судовому засіданні, відповідно до яких мати дитини не заперечує проти заявлених до неї позовних вимог.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15.01.2025 року в справі № 755/15383/23, у разі коли мати та батько, які проживають окремо, досягли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, а позивач не довів, що його права є порушеними, невизнаними або оспорюваними відповідачем, відсутні передбачені законом підстави для судового захисту. Наявність між батьками згоди щодо місця проживання дитини свідчить про відсутність спору між ними з цього питання та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Верховний Суд також наголосив, що положення ст. 161 СК України підлягають застосуванню лише за наявності спору між батьками, а відсутність такого спору виключає необхідність судового втручання.

Подібна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 10.07.2024 року у справі № 127/16211/23 та від 10.12.2024 року у справі № 299/8679/23, у яких зазначено, що судовий захист здійснюється лише за наявності порушеного або оспорюваного права, а не з метою підтвердження вже існуючої домовленості між батьками.

Вирішуючи даний спір в частині позовних вимог щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, судом було встановлено, що на момент звернення до суду та на час розгляду справи малолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком, при цьому відповідач щодо місця проживання дитини з батьком не заперечує, що підтверджується вставноленими судом під час розгляду прави обставинами та матеріалами справи.

Таким чином, суд зауважує на тому, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, оскільки вони фактично досягли згоди з цього питання.

При цьому, сам по собі факт звернення до суду з даною позовною вимогою за відсутності спору між батьками не свідчить про наявність порушеного права, яке потребує судового захисту.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині визначення місця проживання малолітньої дитини, який проживає разом з позивачем, не підлягають задоволенню, оскільки між сторонами відсутній спір щодо місця проживання дитини, а отже відсутнє порушене, невизнане або оспорюване право позивача, яке підлягало б судовому захисту, а факт звернення до суду за наявності домовленості між батьками не є достатньою правовою підставою для ухвалення рішення про визначення місця проживання дитини.

Вирішуючи питання про встановлення факту самостійного виховання ОСОБА_1 , свого малолітнього сина ОСОБА_3 суд виходив з наступного.

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У ч. 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Статтею 141 Сімейного Кодексу України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст. 159 СК України.

При цьому, суд звертає увагу, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Так, на підтвердження обґрунтованості позовних вимог у цій частині позивач посилається на тривале та систематичне невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, що, зокрема, полягає у відсутності спілкування матері з дитиною, її фактичній неучасті у вихованні сина, а також невиконанні обов`язків щодо його матеріального забезпечення.

У ході судового розгляду судом було встанволено, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом із батьком, що сторонами не заперечується.

Водночас на підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем не надано належних доказів його одноосібної участі у вихованні та забезпеченні потреб сина, зокрема доказів працевлаштування, отримання доходів, понесення витрат на його утримання, а також вжиття заходів щодо залучення відповідача до матеріального забезпечення дитини, у тому числі шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів. При цьому, сам по собі факт проживання дитини разом із батьком не свідчить про одноосібне здійснення ним її виховання та матеріального забезпечення і не є достатнім доказом ухилення матері від виконання батьківських обов`язків.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.12.2025 року у справі № 307/4851/22, від 28.01.2026 року у справі № 947/37166/23, від 21.09.2026 року у справі № 725/5881/25.

Суд наголошує на тому, що дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2022 року в справі № 520/1185/16-ц вказано, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Отже, у цій категорії справ позов може бути пред`явлено з метою штучного створення умов та обставин, що може бути підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Отже, добросовісність сторін у справі при застосуванні способів захисту сімейних прав, інтересів дітей, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби) може бути перевірена й оцінена лише за участю особи, на яку покладено обов`язок виконання оскаржуваного рішення в частині вирішення права на відстрочку.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що даний позов пред`явлений з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації для позивача.

Вищезазаначене цілком узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.03.2024 року у справі № 495/2284/23 (провадження № 61-17583св23).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ опіки і піклування Управління-служби у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання – відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Тамара ЖУРАВЕЛЬ