Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №420/37315/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/37315/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхтенко Л.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, місце знаходження: 10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місце знаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 04.11.2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, місце знаходження: 10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місце знаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83), в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №063550007459 від 13.08.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою суду від 07 листопада 2025 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 27.08.2020 року.

Позивач зазначає, що після досягнення 55-річного віку він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

06.08.2025 року позивач подав відповідну заяву про призначення пенсії, до якої додав необхідні документи, що підтверджують його право на призначення пенсії, зокрема трудові книжки, військовий квиток, посвідчення учасника бойових дій та довідку територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №063550007459 від 13.08.2025 року про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач зазначає, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії він досяг віку 56 років 1 місяць, а тому необхідного для призначення пенсії віку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», досяг.

Разом із тим, при вирішенні питання щодо призначення пенсії відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача періоди проходження військової служби з 12.11.1987 року по 08.07.1988 року та з 16.02.1989 року по 18.10.1989 року.

При цьому позивач посилається на те, що проходження ним військової служби підтверджується військовим квитком та іншими наданими до пенсійного органу документами.

Також позивач зазначає, що під час проходження військової служби він брав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан, що підтверджується відповідною довідкою територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Крім того, позивач не погоджується із незарахуванням до його страхового стажу періодів трудової діяльності на території Російської Федерації з 05.05.1999 року по 11.01.2000 року та з 12.01.2000 року по 31.03.2000 року, відомості про які містяться у трудовій книжці.

Позивач зазначає, що вказані періоди роботи мали місце у 1999-2000 роках, тобто у період дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, а тому подальше припинення участі в зазначеній Угоді, на думку позивача, не може бути підставою для неврахування страхового стажу, набутого ним у період її дії.

Позивач вважає, що надані ним документи належним чином підтверджують спірні періоди його трудової діяльності та проходження військової служби, а недоліки оформлення документів не можуть позбавляти його права на врахування фактично набутого стажу.

У зв`язку із зазначеним позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №063550007459 від 13.08.2025 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

До канцелярії суду 21.11.2025 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06.08.2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів.

Відповідач зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років.

Відповідно до ст. 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Також відповідач посилається на ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, відповідно до яких основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка, а за її відсутності або відсутності відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідач зазначає, що за результатами розгляду поданих позивачем документів до страхового стажу не зараховано період проходження військової служби з 12.11.1987 по 18.10.1989 згідно з військового квитка НОМЕР_3 від 02.11.1987, оскільки відсутній наказ про звільнення в запас та даний запис засвідчено нечітким відбитком печатки військової установи.

Також до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності на території Російської Федерації з 05.05.1999 по 11.01.2000 та з 12.01.2000 по 31.03.2000 згідно з трудової книжки НОМЕР_4 від 19.04.1990, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. При цьому відповідач зазначає, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.

Відповідач вказує, що правовідносини у галузі пенсійного забезпечення між Україною та державами-учасницями СНД, у тому числі Російською Федерацією, здійснювалися на підставі Угоди від 13.03.1992 року, однак відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.11.2022 №1328 Україна вийшла з цієї Угоди.

Крім того, відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562, якою затверджено Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком.

Таким чином, відповідач зазначає, що за поданими документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 13 років 11 місяців 25 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058, у зв`язку з чим вважає дії органу Пенсійного фонду правомірними та вмотивованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

До канцелярії суду 24.11.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що з 01.04.2021 під час розгляду документів для призначення пенсії та прийняття рішення за результатами їх розгляду органами Пенсійного фонду України застосовується принцип екстериторіальності.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів та електронну пенсійну справу.

Відповідач зазначив, що розгляд документів, наданих позивачем до заяви від 07.08.2025 року, проводився за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

Також відповідач зазначив, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійний вік позивача становить 55 років, а необхідний страховий стаж – 25 років. На момент звернення вік позивача становив 56 років 1 місяць.

Страховий стаж позивача визначено у розмірі 13 років 11 місяців 25 днів.

За наданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди проходження військової служби з 12.11.1987 року по 08.07.1988 року та з 16.02.1989 року по 18.10.1989 року згідно з військового квитка серії НОМЕР_3 від 02.10.1987 року, оскільки відсутній наказ про звільнення в запас та запис про звільнення в запас не засвідчено печаткою військової установи.

Також до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території Російської Федерації з 05.05.1999 року по 11.01.2000 року та з 12.01.2000 року по 31.03.2000 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_4 від 19.04.1990 року, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Відповідач зазначив, що зарахування страхового стажу здійснюється з урахуванням законодавчих норм, визначених Законом №1058, на підставі відомостей персоніфікованого обліку, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру, а за періоди до 01.01.2004 року – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058.

Крім того, відповідач послався на положення статті 24-1 Закону №1058 та постанову Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 щодо порядку підтвердження та зарахування періодів роботи в іншій державі до страхового стажу.

Також у відзиві зазначено, що з 01.01.2004 врахування заробітної плати за періоди роботи на території держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав здійснюється за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць, на території яких провадилась трудова діяльність.

Відповідач вказав, що на підставі пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів, подають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також інформацію про сплату страхових внесків.

З огляду на викладене Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вважало, що підстави для призначення позивачу пенсії відсутні у зв`язку з недостатністю необхідного страхового стажу, та просило відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

До суду 19 листопада 2025 року від Головного управління ПФУ в Одеській області надійшла належним чином засвідчена копія пенсійної справи позивача.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 27.08.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення, за принципом екстериторіальності структурним підрозділом органу, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

За результатами розгляду заяви про призначення пенсії рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №063550007459 від 13.08.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Підставою для відмови вказано: вік заявника – 56 років 1 місяць.

Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 25 років.

Страховий стаж позивача становить 13 років 11 місяців 25 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:

• період проходження військової служби з 12.11.1987 по 18.10.1989 згідно військового квитка НОМЕР_3 від 02.11.1987, оскільки відсутній наказ про звільнення в запас та даний запис засвідчено нечітким відбитком печатки військової установи;

• періоди трудової діяльності на території Російської Федерації з 05.05.1999 по 11.01.2000 та з 12.01.2000 по 31.03.2000 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 19.04.1990, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Також судом досліджено надані копії матеріалів пенсійної справи, копію військового квитка позивача, трудової книжки та інші наявні у матеріалах справи документи.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково, з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року, Законом України «Про пенсійне забезпечення», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі – Закон №1058-IV), відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у районах їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), чи внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні зазначених заходів, а також дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні зазначених заходів, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 частини першої статті 6, особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа осіб, яким надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 11-14 частини другої статті 7 зазначеного Закону, особи з числа членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, яким надано статус відповідно до пунктів 1-6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, після досягнення чоловіками 55 років, жінками – 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до п.п. 1.8, 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року (далі – Порядок №22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Суд встановив, що після досягнення 55-річного віку позивач 06.08.2025 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.

За результатами розгляду заяви про призначення пенсії рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №063550007459 від 13.08.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

Підставою для відмови зазначено недостатність страхового стажу позивача, який становить 13 років 11 місяців 25 днів, при необхідному страховому стажі для призначення пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV – не менше 25 років.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не зараховано період проходження військової служби з 12.11.1987 року по 18.10.1989 року згідно військового квитка НОМЕР_3 від 02.11.1987 року, оскільки відсутній наказ про звільнення в запас та даний запис засвідчено нечітким відбитком печатки військової установи.

Також не зараховано періоди трудової діяльності на території Російської Федерації з 05.05.1999 року по 11.01.2000 року та з 12.01.2000 року по 31.03.2000 року згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 19.04.1990 року.

Надаючи оцінку правомірності незарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ незалежно від місця проходження служби.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з військовим квитком НОМЕР_3 від 02.11.1987 року позивач проходив військову службу у період з 12.11.1987 року по 18.10.1989 року.

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 №1662 від 05.08.2025 року, ОСОБА_1 у період проходження військової служби перебував у складі діючої армії на території Демократичної Республіки Афганістан, а саме: у військовій частині – польова пошта НОМЕР_5 з 09.07.1988 року по 02.08.1988 року та у військовій частині – польова пошта НОМЕР_6 з 03.08.1988 року по 15.02.1989 року.

У вказаній довідці зазначено, що зазначений період служби підлягає зарахуванню до стажу для призначення пенсії на пільгових умовах – один місяць служби за три місяці.

Підставою для видачі вказаної довідки зазначено архівні довідки Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації №241877 та №241840 від 06.07.2012 року.

При цьому, як вбачається з розрахунку страхового стажу позивача, періоди проходження військової служби з 09.07.1988 року по 02.08.1988 року та з 03.08.1988 року по 15.02.1989 року враховані пенсійним органом до страхового стажу позивача у пільговому обчисленні.

Отже, спірним у межах цієї справи є питання щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів проходження військової служби з 12.11.1987 року по 08.07.1988 року та з 16.02.1989 року по 18.10.1989 року.

Відповідно до пункту 6 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, для підтвердження військової служби приймаються військові квитки, довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міністерства оборони, Держкомкордону, Головного управління командувача Національної гвардії, Управління державної охорони, Цивільної оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки, Держспецзв`язку, Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, Національного антикорупційного бюро, Державної податкової служби, Бюро економічної безпеки, Державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Таким чином, військовий квиток є належним документом для підтвердження періоду проходження військової служби.

Щодо посилань відповідача на те, що у військовому квитку відсутній наказ про звільнення в запас та відповідний запис засвідчений нечітким відбитком печатки військової установи, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

При цьому пунктом 6 Порядку №637 прямо передбачено можливість підтвердження військової служби, зокрема, військовими квитками та довідками військових установ.

Суд зазначає, що певні недоліки оформлення військового квитка, зокрема нечіткість відбитку печатки, самі по собі не можуть бути достатньою підставою для неврахування періоду проходження військової служби за умови, що факт її проходження підтверджується сукупністю наявних у матеріалах справи документів.

При цьому позивач не може нести відповідальність за дотримання порядку заповнення та оформлення військового квитка посадовими особами відповідного органу.

Суд враховує, що матеріали справи містять не лише військовий квиток позивача, а й довідку ІНФОРМАЦІЯ_2 №1662 від 05.08.2025 року, якою підтверджується проходження ОСОБА_1 військової служби, зокрема його перебування у складі діючої армії на території Демократичної Республіки Афганістан.

Таким чином, наявні у матеріалах справи документи у своїй сукупності підтверджують факт проходження позивачем військової служби, а тому посилання пенсійного органу на відсутність у військовому квитку наказу про звільнення в запас та нечіткість відбитку печатки не є достатньою підставою для незарахування відповідного періоду служби до страхового стажу позивача.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів проходження військової служби з 12.11.1987 року по 08.07.1988 року та з 16.02.1989 року по 18.10.1989 року.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території Російської Федерації з 05.05.1999 року по 11.01.2000 року та з 12.01.2000 року по 31.03.2000 року, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, укладеної між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили Угоди.

Відповідно до абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами.

Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Сторонами визнаються дипломи, свідоцтва, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Згідно зі ст. 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами.

Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

29.11.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», якою Кабінет Міністрів України постановив про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

23.12.2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01 грудня 2022 року №2783-IX.

Частиною 1 ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Однак, частиною 2 ст. 13 Угоди зазначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тобто, аналізуючи наведені норми законодавства, вбачається, що навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

При цьому обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

А тому, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні стажу роботи в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.

Суд вважає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до трудової книжки НОМЕР_4 від 19.04.1990 року позивач працював на території Російської Федерації у періоди з 05.05.1999 року по 11.01.2000 року та з 12.01.2000 року по 31.03.2000 року. Саме ці періоди не були зараховані пенсійним органом до страхового стажу позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж особи.

Суд зазначає, що спірні періоди роботи позивача з 05.05.1999 року по 11.01.2000 року та з 12.01.2000 року по 31.03.2000 року мали місце у період дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Тобто на час набуття позивачем відповідного трудового стажу положення зазначеної Угоди були чинними та передбачали взаємне визнання трудового стажу, набутого на території держав-учасниць.

Сам факт припинення участі Російської Федерації в Угоді з 01.01.2023 року та виходу України з Угоди не може бути підставою для неврахування періодів роботи позивача, які мали місце у 1999– 2000 роках, тобто під час дії відповідної Угоди. Позиція пенсійного органу щодо причини незарахування саме цих періодів викладена у відзиві.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що періоди роботи позивача на території Російської Федерації з 05.05.1999 року по 11.01.2000 року та з 12.01.2000 року по 31.03.2000 року підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №063550007459 від 13.08.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Як встановлено судом, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №063550007459 від 13.08.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

При цьому страховий стаж позивача пенсійним органом визначено у розмірі 13 років 11 місяців 25 днів, тоді як відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV необхідною умовою призначення такої пенсії чоловікам є наявність страхового стажу не менше 25 років.

Судом під час розгляду справи встановлено протиправність незарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача спірних періодів проходження військової служби та роботи на території Російської Федерації.

Разом з тим, визначення загального страхового стажу позивача з урахуванням встановлених судом обставин та вирішення питання щодо наявності всіх передбачених законом умов для призначення пенсії належить до повноважень органу Пенсійного фонду України.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію є передчасною та задоволенню у заявлений позивачем спосіб не підлягає.

Водночас, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.08.2025 року про призначення пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», внесені зміні доПорядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1, зокрема, п.4.2 Порядку передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу та п.4.10. передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», внесені зміні до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1, заяви про призначення та перерахунки пенсії опрацьовуються територіальними органами Пенсійного фонду України за принципом екстериторіальності в порядку черговості.

З огляду на те, що заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, тому, за наслідком прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області протиправного рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу в частині не зарахування періоду роботи на території Російської Федерації та військової служби до страхового стажу позивача, саме відповідний пенсійний орган має виконати покладений на нього обов`язок щодо відновлення порушеного права позивача.

Враховуючи встановлені судом обставини та виходячи із судової практики застосування положень Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1, суд доходить висновку, що не належать задоволенню вказані позовні вимоги пред`явлені Головного управління ПФУ в Житомирській області.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, місце знаходження: 10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місце знаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №0635500074159 від 13.08.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місце знаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.08.2025 року про призначення пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог, – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України. 42571 образец.html

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко