Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №420/12488/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12488/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур`євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправними та скасування рішень №5101100100000755 від 08.04.2026 року, №5101110100018380 від 08.04.2026 року,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправними та скасування рішень №5101100100000755 від 08.04.2026 року, №5101110100018380 від 08.04.2026 року.

Ухвалою суду від 05.05.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог та у відповіді на відзив зазначено, що:

по-перше, перебування в Україні понад встановлений строк (більш як на 30 днів), було зумовлено проведенням відносно позивача екстрадиційної перевірки Офісом Генерального прокурора та дією запобіжного заходу на підставі слідчого судді, у зв`язку з чим позивач був зобов`язаний перебувати на території України до моменту прийняття рішення про його видачу до Республіки Таджикистан або рішення про відмову у видачі;

по-друге, спірне рішення про видворення іноземця було прийнято з підстав, які не передбачені у Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог представник відповідача заперечував. Вказано, що в силу ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України. З огляду на вказане, за встановленого факту безпідставного перебування позивача на території України, згідно ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відповідачем було прийнято рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства з інших передбачених законом підстав.

У якості інших випадків відповідач послався на ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якої примусове повернення не застосовується до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1. ч.1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 окружному адміністративному суду.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.04.2026 співробітниками ДЗНД спільно із співробітниками ГУ ДМС в Одеській області за адресою: вул. Європейська, 9, м. Одеса, було виявлено особу, який назвався громадянином Республіки Таджикистан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та запрошено за адресою: АДРЕСА_2 .

08.04.2026 о 13 год. 05 хв. громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , було затримано відповідно до протоколу про адміністративне затримання серії МОД № 000363 відповідно до ч. 2 ст. 263 КУпАП з метою встановлення особи та/або з`ясування обставин правопорушення.

В результаті проведеної перевірки, щодо законності перебування на території України встановлено зі слів, що громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України 15.09.2017, місце перетину державного кордону - КПП «Одеса-Аеропорт». Відповідно до перевірки по електронним базам даних ДМС України (ЄІАС УМП та міжвідомча інформаційно-телекомунікаційна система «Аркан-ДМС») будь-які відомості стосовно ОСОБА_4 не виявлені, тобто, за обліками електронних баз даних ДМС України, громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідками на тимчасове та постійне проживання в Україні не значиться, паспортом громадянина України не документований.

ГУ ДМС в Одеській області встановлено, що громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України знаходиться не законно, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має.

Під час виявлення паспортний документ громадянина Республіки Таджикистан для виїзду за кордон у особи відсутній.

Співробітниками відділу міграційного контролю Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області 08.08.2026 затримано громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до протоколу про адміністративне затримання серії МОД № 000363.

На підставі рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , поміщено до Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС».

08.04.2026 ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення № 5101100100000755 про примусове видворення з України громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

08.04.2026 ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення № 5101110100018380 про заборону громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзду на територію України терміном на 5 (п`ять) років. Строк здійснення контролю з 08.04.2026 до 08.04.2031.

10.04.2026 ГУ ДМС в Одеській області виконано рішення № 5101100100000755 та примусово видворено з України громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись із рішеннями від 08.04.2026 року, позивачка звернулась до суду із даним позовом.

Відповідно до положень ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб визначає Закон № 3773-VI.

Частинами першою, третьою статті 3 Закону № 3773-VI регламентовано, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Положення абзацу першого частини першої статті 30 Закону № 3773-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлює можливість приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства в таких випадках:

1) якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України; або

2) є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або

3) якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також

4) в інших передбачених законом випадках.

Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.

Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.

Аналізуючи визначені ст.30 Закону підстави для примусового видворення, суд констатує можливість здійснення такого видворення за відсилочною нормою «в інших передбачених законом випадках».

У випадку застосування саме цього пункту абзацу першого частини першої статті 30 Закону № 3773-VI, на переконання суду, відповідач має обґрунтувати, яку саме норму слід застосовувати у даному випадку.

У даній справі представник Головного управління зазначив, що такою нормою є ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якої примусове повернення не застосовується до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України.

Із вказаним суд не погоджується, оскільки неможливість застосування процедури «примусове повернення» не надає автоматичного права на реалізацію «примусового видворення». Цитована норма такої вказівки не містить. Відповідно до положень ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як наслідок, вільне трактування норми статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» як такої, що надає Головному управлінню додаткові повноваження та додаткові підстави для примусового видворення, ніж ті, що передбачені абзацом першим частини першої статті 30 Закону № 3773-VI, - це пряме порушення ч. 2 ст.19 Конституції України та норм Закону №3773-VI.

За дослідженням матеріалів справи, судом встановлено, що 08.04.2026 співробітниками ДЗНД спільно із співробітниками ГУ ДМС в Одеській області за адресою: вул. Європейська, 9, м. Одеса, було виявлено особу, який назвався громадянином Республіки Таджикистан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та запрошено за адресою: АДРЕСА_2 .

Станом на момент затримання позивача ані незаконного перетинання державного кордону України, ані ухилення від виконання рішення про примусове повернення, ані невиконання у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення встановлено не було.

З огляду на це, на переконання суду, жодна із передбачених законом підстав не є застосовною до спірного рішення про примусове видворення позивача.

Верховний Суд у постанові від 17.08.2026 року у справі №127/40502/24 зазначив аналогічні висновки:

« 41. Як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції, констатуючи правомірність прийнятого УДМС України у Вінницькій області рішення про примусове видворення з України громадянина Молдови обмежилися лише констатацією факту щодо його незаконного перебування на території України та порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

42. При цьому, суди попередніх інстанцій взагалі не надали оцінки правовим та фактичним підставам наведеним у спірному рішенні для його прийняття, зокрема, не перевірили наявність обставин, з якими положення абзацу першого частини першої статті 30 Закону № 3773-VI пов`язує прийняття рішення про примусове видворення з України.

48. Однак, суди попередніх інстанцій, перевіряючи правомірність спірного рішення, не надали належної оцінки правовим та фактичним обставинам справи, а також не перевірили дотримання відповідачем порядку примусового видворення позивача установленого законодавством.

49. Як вже зазначалося, рішення УДМС України у Вінницькій області як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

50. Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення УДМС України у Вінницькій області, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій).»

В силу приписів ч.5 ст.242 КАС України («При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду») суд вважає за необхідне застосувати вказані висновки Верховного Суду у даній справі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення про видворення іноземця підлягає скасуванню як таке, що прийнято за відсутності законодавчо встановлених підстав для його прийняття.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Відповідно до абзацу 3 ч. 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ «Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього».

Оскільки рішення про заборони в`їзду є похідним від рішення про видворення іноземця і приймається лише за самим фактом видворення, суд вважає за необхідне скасувати рішення №5101110100018380 від 08.04.2026 року.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 75-78, 90, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправними та скасування рішень №5101100100000755 від 08.04.2026 року, №5101110100018380 від 08.04.2026 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №5101100100000755 від 08.04.2026 року про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства громадянина Таджикистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №5101110100018380 від 08.04.2026 року про заборону в`їзду в Україну стосовно громадянина Таджикистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна грн. 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили у строк і порядок визначені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.10.2026 р.

Суддя О.М. Тарасишина