Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №203/4766/21 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 203/4766/21

Провадження №2/173/2/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 жовтня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Кожевник О.А.,

за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Жорніченка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів та стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів та стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_3 є клієнтом АТ «Ідея Банк» та споживачем його фінансових банківських послуг на підставі Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Ідея Банк».

Згідно з виписки-повідомлення № С-401-008948-19-840 від 24 вересня 2019 року позивачеві здійснено відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 у валюті долар США, ІВAN НОМЕР_2 .

Відповідно до виписки-повідомлення № С-401-009205-19-978 від 20.11.2020 року позивачеві здійснено відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 у валюті євро, ІВAN НОМЕР_2 .

Позивачем за поточним рахунком № НОМЕР_1 у валюті долар США здійснені наступні фінансові операції щодо поповнення поточного рахунку через касу відділення № 2 у місті Дніпро за адресою: АДРЕСА_1 : 24.09.2019 заява на переказ готівки у розмірі 3000 доларів США (призначення переказу: поповнення власного рахунку), 02.10.2019 зава на переказ готівки у розмірі 1500 доларів США (поповнення власного рахунку НОМЕР_1 ), 20.11.2019 заява на переказ готівки у розмірі 2000 доларів США (поповнення власного рахунку НОМЕР_1 ), 10.01.2020 заява на переказ готівки у розмірі 700 доларів США (поповнення поточного рахунку), 09.07.2020 заява на переказ коштів у розмірі 11900 доларів США (внесення готівки на поточний рахунок). Всього поповнено на суму 19 100 доларів США.

Крім того, ОСОБА_3 за поточним рахунком № НОМЕР_1 у валюті євро здійснені наступні фінансові операції щодо поповнення поточного рахунку через касу відділення № 2 у місті Дніпро за адресою: м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд. З-А: 20.11.2019 заява на переказ готівки у розмірі 2000 євро (поповнення власного рахунку НОМЕР_1 ).

31 серпня 2021 року позивач звернувся до каси відділення № 2 АТ «Ідея Банк» у місті Дніпро з метою зняття грошових коштів, поте отримав відповідь, що на поточних рахунках грошові кошти відсутні.

11 жовтня 2021 року АТ «Ідея Банк» надало лист, відповідно до якого в результаті проведеної перевірки підрозділами банку не встановлено фактів наявних зобов`язань стосовно ОСОБА_3 в рамках вищевказаних сум та рекомендовано звернутися до правоохоронних органів.

Позивач категорично стверджує, що не отримував вказаних коштів та не здійснював банківських операцій щодо їх переказу.

У зв`язку із зазначеним просив стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість у розмірі 19100 доларів США невиконаного зобов`язання, три відсотки річних - 919,16 доларів США, пеню - 40 110 доларів США, заборгованість – 2000 євро невиконаного зобов`язання, три відсотки річних - 118,19 євро та пеня - 4 200 євро

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Петрюк Т.М.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Петрюк Т.М. від 17.12.2021 прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче засідання.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16.11.2022 витребувано із Центральної окружної прокуратури м. Дніпро та СВ ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області додаткові докази.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 18.05.2023 по цивільній справі № 203/4766/21 (провадження № 2/173/24/2023) за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Ідея БАНК» про захист прав споживачів та стягнення заборгованості призначено судову почеркознавчу експертизу, провадження по справі зупинено.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09.05.2024 провадження по справі поновлено.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06.03.2025 закрито підготовче судове засідання по справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів та стягнення заборгованості та справу призначено до судового розгляду.

Розпорядженням заступника керівника апарату суду № 400 від 16.06.2025 на підставі рішення ВРП від 05.06.2025 "Про звільнення судді ОСОБА_4 у відставку" призначено повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2025 справу розподілено судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 05 серпня 2025 року справу прийнято до свого провадження зі стадії судового розгляду.

У судовому засіданні позивач зазначив, що під час відвідування банку дізнався, що грошові кошти на його рахунках відсутні. Після того, як позивач написав заяву про повернення коштів, йому пообіцяли повернути кошти протягом місяця. Зазначив, що висновком судової почеркознавчої експертизи підтверджено, що підписи позивача на документах, пов`язаних із внесенням коштів на рахунок, виконані саме позивачем, тоді як підписи на документах, що підтверджують видачу коштів з рахунку, позивачем не виконувалися та є підробленими. Кошти у валюті долар та євро вносив не одноразово через касу банку, близько п`яти разів, різними сумами в період 2019 – 2020 років. За вказані періоди грошові кошти не знімав. Касира особисто не знає. Повідомив про те, що на мобільний телефон жодних повідомлень про зняття готівки не приходило. Довіреності на зняття коштів нікому не надавав, до поліції не звертався.

Представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Зазначила по те, що беззаперечним доказом того, що її клієнт не отримував грошові кошти є висновок судового експерта та покази свідка. Сума пені є обґрунтованою, оскільки позивач не міг користуватися коштами протягом п`яти років.

Представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначив, що позивач міг як поповнити, так і зняти грошові кошти. Окремо вимога про сплату пені задоволенню не підлягає, так як внесені кошти не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки вони завжди підлягають поверненню споживачам. Розмір нарахованої пені є неспівмірною із сумою вкладів, а моральна шкода, яка визначається договором та законом, визначена відповідачем не відповідає договору, укладеним з відповідачем.

У поданому відзиві представник Відповідача зазначає, що всі банківські операції здійснено особисто Позивачем, з чого випливає, що у Відповідача відсутні зобов`язання перед Позивачем по особовому рахунку ІВАN № НОМЕР_2 . Відповідачем добросовісно виконані договірні умови з додержанням вимог законодавства України. Враховуючи, що зобов`язання виконані належним чином, шляхом повернення коштів внесених па поточний рахунок Позивача, а отже відсутні підстави для застосування вимог ст. 625 ЦК України.

За приписами частини п`ятої ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

В загальноприйнятому розумінні поняття «Вартість послуг» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за наданому останнім послугу. При ньому, такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Натомість, на підставі заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 24 вересня 2019 року, а також від 20 листопада 2020 року Позивачем здійснено відкриття поточного рахунку. Отже внесені Позивачем кошти на поточний рахунок за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги.

Спосіб визначення обсягу відповідальності банку за порушення зобов`язання у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі не лише не відповідає положенням частини п`ятої ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а й порушує засади справедливості, добросовісності, розумності та створює суттєві ризики стабільності функціонування банківської системи держави і можливість незаконного збагачення Позивача. Розмір вирахуваної Позивачем пені в 40 110 (сорок тисяч сто десять) доларів США, а також 4 200 (чотири тисячі двісті) євро, є неспівмірним із сумою вкладів.

Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом. Ні чинним законодавством, ні договорами укладеними між Позивачем та Відповідачем не передбачено право Позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з неповерненням банком грошових коштів переданих на рахунки. Аналогічні висновки зазначені в постанові Великої Палаш Верховного Суду 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) де вказано, що «Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов`язання може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором».

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією Довідки № 7303 від 13 липня 2021 року.

На підставі Заяви на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 24 вересня 2019 року ОСОБА_3 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 (840) у валюті долари США (ІВAN НОМЕР_2 ), що підтверджується копією Виписки-повідомлення № С-401-008948-19-840 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Ідея Банк» від 24 вересня 2019 року.

Також, 20 листопада 2019 року ОСОБА_3 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 (978) у валюті євро (ІВAN НОМЕР_2 ), що підтверджується копією Виписки-повідомлення № С-401-009205-19-978 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Ідея Банк» від 20 листопада 2019 року.

У листі, на звернення ОСОБА_3 від 31 серпня 2021 року, АТ «Ідея Банк» повідомило, що порушені останнім питання вимагають проведення додаткового аналізу, з огляду на що відповідь на звернення ОСОБА_3 буде надано не пізніше, ніж у 45 – денний термін з дня їх отримання.

11 жовтня 2021 року АТ «Ідея Банк» листом, у відповідь на звернення ОСОБА_3 від 31 серпня 2021 року, повідомила, що за результатами перевірки відповідними підрозділами Банку не встановлено факту наявних перед ОСОБА_3 зобов`язань в рамках сум, зазначених у заявах, що підтверджується копією відповідної довідки.

Згідно з випискою по особовим рахункам з 24 вересня 2019 року по 02 жовтня 2019 року, 24 вересня 2019 року рахунок НОМЕР_2 поповнено на суму 3000 доларів США, 02 жовтня 2019 року рахунок поповнено на 1500 доларів США. 26 вересня 2019 року з поточного рахунку знято кошти у розмірі 2000 доларів США, 27 вересня 2019 року знято суму у розмірі 1000 доларів США.

Відповідно до виписки по особовому рахунку з 20 листопада 2019 року по 31 серпня 2021 року, 20 листопада 2019 року за призначенням платежу: поповнення власного рахунку здійснено операцію на суму 2000 доларів США, 10 листопада 2020 року поповнено на суму у розмірі 700 доларів США, 09 липня 2020 року поповнено на суму 11900 доларів США. При цьому 28 листопада 2019 року здійснено виплату коштів на суму 2000 доларів США, 20 січня 2020 року на суму 700 доларів США, 09 липня 2020 року на суму 11900 доларів США.

По дебету рахунку документів на суму 14600 доларів США, по кредиту рахунку документів 14600 США.

Відповідно до виписки по особовому рахунку з 20 листопада 2019 року по 31 серпня 2021 року, 20 листопада 2019 року за призначенням платежу: поповнення власного рахунку здійснено операцію на суму 2000 євро. При цьому, 27 листопада 2019 відбулося зняття готівки у розмірі 50 євро, пізніше – 1500 євро, залишок 450 євро. Далі 03 грудня 2019 року через касу відділення знято грошові кошти у розмірі 450 євро. По дебету рахунку документів на суму 2000 євро, по кредиту – 2000 євро.

Відповідно до квитанції № 7666176 від 24 вересня 2019 року через касу відділення банку ОСОБА_5 здійснено банківську операцію по зняттю готівки у розмірі 3000 доларів США, квитанцією від 02 жовтня 2019 року підтверджено зняття готівки у розмірі 1500 доларів США, квитанцією від 20 листопада 2019 року – 2000 грн., квитанцією від 10 січня 2020 року підтверджується зняття готівки у сумі 700 доларів, 09 листопада 2020 року – 11900 доларів США. Відповідно до квитанції № 6017679 від 20 листопада 2019 року ОСОБА_3 з власного рахунку знято 2000 євро. Таким чином, з рахунку, що належить ОСОБА_3 знято грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 19100 доларів США та 2000 євро. Еквівалентом у гривнях всього знято 549 448 грн. 74 коп.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статей 316-320, 321, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті.

За приписами ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Нормою частини першої та другою статті 1071 ЦК України передбачено, що банк може списувати кошти з рахунка на підставі розпорядження клієнта. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Положенням ст. 1073 ЦК України встановлено, що у випадку несвоєчасного зарахування коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, сплатити відсотки та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідальність надавачів платіжних послуг під час виконання платіжних операцій передбачена статтею 86 Закону України «Про платіжні послуги».

Так, згідно з частиною першою цієї статті, надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо недоведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином.

Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків (частина 2 статті 86 Закону України «Про платіжні послуги»).

Користувачі мають право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг внаслідок помилкової, неналежної, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків (ч. 3 ст. 86 ЗУ «Про платіжні послуги»).

Згідно з частиною восьмою статті 86 Закону України «Про платіжні послуги» надавачі платіжних послуг несуть відповідальність перед користувачами за помилкові платіжні операції, у тому числі за виконання помилкової платіжної операції на рахунок неналежного отримувача, помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, платіжної операції з рахунку платника без законних підстав або внаслідок інших помилок надавача платіжних послуг.

Відповідно до п. 4 Інструкції про порядок організації касової роботи банками та проведення платіжних операцій надавачами платіжних послуг в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 25 вересня 2018 року № 103 (у редакції, чинній на момент видачі касових документів) Касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: 1) найменування банку, який здійснює касову операцію; 2) дату здійснення операції; 3) зазначення платника та отримувача; 4) суму касової операції; 5) масу банківського металу (за операціями з банківськими металами); 6) призначення платежу; 7) власноручні підписи або ЕП платника/отримувача; 8) власноручний підпис або кваліфікований ЕП працівника банку (філії, відділення), уповноваженого здійснювати касову операцію; 9) номер рахунку отримувача (у разі зарахування суми переказу на рахунок); 10) найменування банку отримувача (у разі зарахування суми переказу на рахунок). Касові документи можуть додатково містити електронну печатку.

Судом встановлено, що під час видачі грошових коштів на квитанції для зняття грошових коштів відповідний працівник банку засвідчує такий документ своїм підписом та отримувач засвідчує своїм підписом отримання коштів.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_6 повідомила, що працювала у відділення АТ «Ідея Банк» з початку лютого 2019 року до березня 2021 року. До її обов`язків входило оформлення поточних рахунків, під`єднання карт до них, формування квитанцій для внесення грошових коштів на рахунок. Повідомила, що під час видачі готівкових коштів клієнтам менеджер видає квитанцію на видачу грошових коштів з рахунку, з якою клієнт звертається до каси для зняття готівки. При видачі коштів з поточного рахунку свідок керувалася посадовою інструкцією. Розповіла, що у керівника відділення ОСОБА_7 , де працювала свідок, було дуже багато клієнтів, яким за його проханням оформлювали квитанції на майбутнє для видачі грошових коштів, після чого вказані особи особисто приходили та отримували ці кошти за вказаними квитанціями, для того щоб клієнти не очікували. Оформлення виплат могло відбуватися без присутності клієнта. На квитанціях про зняття коштів свідок ставила свій підпис, яким підтверджувала особистість клієнта та його ідентифікацію. Свідок зазначила, що ОСОБА_3 особисто не пам`ятає, оскільки будь хто з працівників міг видати позивачу готівку. Для ідентифікації клієнтів достатньо пред`явлення ідентифікаційного коду, номера телефону, паспорта, однак якщо це були друзі керівника відділення все відбувалося без пред`явлення таких документів. Зазначила, що під час здійснення проводок в інформаційній системі з метою забезпечення безпеки один працівник здійснював проводку, а інший працівник мав її підтвердити (провести). Під час видачі готівкових коштів на квитанції проставлялися два підписи менеджера та клієнта, а безпосередньо під час отримання клієнтом грошових коштів підписи клієнта та касира. Мінус на картці відбувається тільки після того, як касир знімав кошти. Зазначила, що датір з початку роботи мала однаковий з іншим працівником банку, а вже потім їй видали інший датір з номером 677. Були випадки коли знімали грошові кошти за фізичної відсутності клієнтів, зазначених у квитанціях. При цьому забирав грошові кошти особисто керівник відділення.

Згідно зі ст. 90, 91 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.

Згідно зі ст. 77-78 ЦПК України суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 933/602/23 (провадження № 61-9317св24)).

Відповідно до висновку експерта № 2683-23 від 10.04.2024 р. підпис від імені ОСОБА_3 , що розміщений в графі «підпис отримувача» в заяві на видачу готівки № 3576379 від 09.07.2020 по рахунку № НОМЕР_3 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_3 , що розміщений в графі «підпис отримувача» в заяві на видачу готівки № 7721262 від 20.01.2020 по рахунку № НОМЕР_3 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_3 , що розміщений в графі «підпис отримувача» в заяві на видачу готівки № 8430874 від 28.11.2019 по рахунку № НОМЕР_4 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_3 , що розміщений в графі «підпис отримувача» в заяві на видачу готівки № 1414606 від 03.12.2019 по рахунку № НОМЕР_4 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_3 , що розміщений в графі «підпис отримувача» в заяві на видачу готівки № 8103223 від 27.11.2019 по рахунку № НОМЕР_4 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_3 , що розміщений в графі «підпис отримувача» в заяві на видачу готівки № 8103316 від 27.11.2019 по рахунку № НОМЕР_4 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 5 Закону України «Про платіжні послуги» до фінансових платіжних послуг належать такі послуги:

1) послуги із зарахування готівкових коштів на рахунки користувачів, а також усі послуги щодо відкриття, обслуговування та закриття рахунків (крім електронних гаманців);

2) послуги із зняття готівкових коштів з рахунків користувачів, а також усі послуги щодо відкриття, обслуговування та закриття рахунків (крім електронних гаманців);

3) послуги з виконання платіжних операцій із власними коштами користувача з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), у тому числі:

а) виконання кредитового переказу;

б) виконання дебетового переказу;

в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів;

4) послуги з виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), за умови що кошти для виконання платіжної операції надаються користувачу надавачем платіжних послуг на умовах кредиту, у тому числі:

а) виконання кредитового переказу;

б) виконання дебетового переказу;

в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів;

5) послуги з емісії платіжних інструментів та/або здійснення еквайрингу платіжних інструментів;

6) послуги з переказу коштів без відкриття рахунку;

7) послуги з випуску електронних грошей та виконання платіжних операцій з ними, у тому числі відкриття та обслуговування електронних гаманців.

До нефінансових платіжних послуг належать послуги з ініціювання платіжної операції та послуги з надання відомостей з рахунків.

Таким чином, внесення на рахунок грошових коштів та зняття їх з відповідного рахунку у розумінні Закону України «Про платіжні послуги» є фінансової послугою.

Крім того, грошові кошти, внесені клієнтом на поточний рахунок, не втрачають належності клієнту та підлягають поверненню (видачі або перерахуванню). Однак сама по собі ця обставина не виключає можливості справляння банком плати за надані клієнту банківські послуги.

За положеннями ст. 641, 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За змістом статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Таким чином встановлено, що Позивач приєднався до умов Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що тягне за собою виконання зобов`язань за вказаним договором сторонами.

Відповідно до розділу 3 Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі – Договір) у порядку та на умовах цього Договору Банк зобов`язується надати Клієнту комплекс послуг, визначених цим договором та замовлених клієнтом шляхом підписання Заяви про приєднання, а Клієнт зобов`язується сплачувати Банку винагороду за послуги та виконувати інші зобов`язання за цим Договором.

Згідно з п. 3.14.1. Договору Клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на його БПР.

Згідно з положеннями цього Договору сторони визначають загальний порядок і умови здійснення операцій щодо розміщення Клієнтом банківських вкладів. У випадку прийняття рішення щодо розміщення банківського вкладу, Банк зобов`язується прийняти від клієнта на зберігання суму вкладу, нараховувати на неї проценти, повернути вклад та виплатити нараховані проценти.

Отже, Відповідачем порушено умови договору в частині повернення грошових коштів, внесених Позивачем на рахунок, у зв`язку з чим на нього покладається обов`язок нести відповідальність, передбачену договором та законом.

При цьому Відповідачем не надано доказів проведення повноцінного службового розслідування для встановлення обставин списання коштів з рахунку клієнта, яким є Позивач.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається зі змісту частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про захист прав споживачів» законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи.

Таким чином, суд дійшов висновку про неналежне виконання зобов`язань Банком, що потягло за собою завдану шкоду споживачеві банківських послуг у вигляді втрати грошових коштів та неможливості користуватися та на власний розсуд розпоряджатися такими коштами.

Також варто зазначити, що з моменту вказаних подій минуло понад п`ять років, а операції, які здійснювалися за участю Банку, проводилися в іноземній валюті, що зумовлює необхідність врахування відповідних валютних коливань, зміни курсу іноземної валюти, інфляційних процесів та інших економічних факторів, які за цей період могли істотно вплинути на вартість грошових коштів.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням (п. 52 Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (постанова № 14-134цс18)).

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Згідно зі статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом, у вигляді сплати пені в розмірі 3 процентів від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц зауважує, що не всі договори, які опосередковують зобов`язальні відносини з фінансовими ресурсами, вписуються у класичну модель послуг. Зокрема, договір банківського вкладу послугою у вказаному розумінні не є, адже вкладник як замовник такої «послуги» нічого не оплачує банку - навпаки, оплатність цього договору є зворотною: саме вкладник отримує відсотки за депозитом. Крім того, результат депозитної операції як фінансової послуги в інтересах вкладника не можна визнати невіддільним від діяльності банку та необігоздатним, адже грошові кошти, виплачені як відсотки за депозитом, очевидно є найбільш ліквідним та цілком обігоздатним майном.

У вказаній постанові ВП ВС зазначила, що за договором банківського вкладу (депозиту) банк надає вкладнику послугу, поняття якої трактується в розумінні Закону про фінансові послуги та Закону про захист прав споживачів, але не в розумінні ЦК України.

Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику, крім суми вкладу, також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України).

Водночас у даному випадку має місце розміщення грошових коштів на поточному рахунку, умовами якого не передбачено нарахування та виплату банком процентів на залишок коштів клієнта, у зв`язку з чим відсутній грошовий еквівалент плати за користування коштами, який міг би бути визначений як вартість відповідної банківської послуги для цілей нарахування пені.

Пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується у разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені необхідно вважати розмір процентів на суму або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1066, 1070 ЦК України). Сама сума коштів, розміщених на рахунках, не може бути врахована у базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII (постанова ВП ВС від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14- 184 цс 20). Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).

В свою чергу, відповідно до п. 11.1. Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання за цим Договором та за будь-якими правочинами, укладеними на його підставі, Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства.

Варто зазначити, що спірні правовідносини у даному випадку не пов`язані з ненаданням банком певної матеріальної банківської послуги чи переказу коштів за розпорядженням клієнта. Предметом спору є невиконання банком свого зобов`язання щодо належного розпорядження та збереження грошових коштів, розміщених позивачем на поточному рахунку, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати належні йому грошові кошти.

Таким чином, у даному випадку має місце саме порушення банком зобов`язання перед клієнтом, а не ненадання послуги чи невиконання платіжної операції. Відтак положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо відповідальності за прострочення виконання роботи (надання послуги) не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у спосіб, запропонований позивачем, зокрема шляхом нарахування пені у розмірі 3 відсотків вартості послуги за кожен день прострочення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідальність банку має визначатися відповідно до загальних положень цивільного законодавства про виконання та відповідальність за порушення зобов`язання, з урахуванням характеру допущеного банком порушення та передбачених законом способів захисту порушеного права.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до ч. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня. Сума зменшення розміру пені відноситься на результати фінансово-господарської діяльності одержувача грошових коштів, а щодо державних установ та організацій, що фінансуються за рахунок бюджету, - на зменшення їх фінансування (ст. 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Підвищення облікової ставки з 23 липня 2021 року до 8% затверджено рішенням Правління Національного банку України від 22 липня 2021 року № 342-рш "Про розмір облікової ставки".

Підвищення облікової ставки до 8,5% з 10 вересня 2021 року затверджено рішенням Правління Національного банку України від 09 вересня 2021 року № 461-рш "Про розмір облікової ставки".

Таким чином подвійна ставка НБУ за період 31 серпня 2021 року по 09 вересня 2021 року становить 16% річних, в період з 10 вересня 2021 року по 08 листопада 2021 року 17% річних .

Таким чином, за період з 31 серпня 2021 року по 09 вересня 2021 року включно, що становить 10 календарних днів, пеня на суму заборгованості 19 100 доларів США, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 16 % річних, становить 83,73 долари США (19 100 * 16% * 10 : 365 = 83,73 доларів США), а за період з 10 вересня 2021 року по 08 листопада 2021 року, за період 60 днів, пеня на суму заборгованості 19 100 доларів США, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 17 % річних, становить 533,75 доларів США (19 100 * 17% * 60 : 365 = 533,75 доларів США). Сума разом становить 617,48 доларів США.

На період з 31 серпня 2021 року по 09 вересня 2021 року включно, що становить 10 календарних днів, пеня на суму заборгованості 2000 євро, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 16 % річних, становить 8,77 євро (2 000 євро * 16 % * 10 днів : 365 днів = 8,77 євро), а за період з 10 вересня 2021 року по 08 листопада 2021 року, за період 60 днів, пеня на суму заборгованості 2000 євро, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 17 % річних, становить 55,89 євро (2 000 євро * 17 % * 60 днів : 365 днів = 55,89 євро). Сума разом становить 64,66 євро.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення суми заборгованості, три відсотки річних та пені підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи вищезазначене з відповідача на користь позивача підлягає стягнення заборгованість у розмірі 20 636, 64 доларів США та 2182, 85 євро.

Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. суд дійшов таких висновків.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Судом не приймаються до уваги доводи представника відповідача про те, що моральна шкода не може бути стягнута у зв`язку з відсутністю відповідного положення в умовах договору, оскільки моральна шкода є самостійним видом шкоди, завданої фізичній особі внаслідок порушення її прав, а обов`язок її відшкодування визначається не лише умовами договору, а й безпосередньо вимогами закону. Відсутність у договорі положення про відшкодування моральної шкоди сама по собі не звільняє особу, яка її завдала, від передбаченого законом обов`язку щодо її відшкодування.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20).

Враховуючи розмір завданих позивачу збитків, тривалість невиконання відповідачем своїх зобов`язань, необхідність вчинення позивачем дій, спрямованих на повернення належних йому грошових коштів, а також необхідність звернення до суду та участі у судових процесах, що, безумовно, негативно вплинуло на його емоційний стан та спричинило моральні переживання, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Водночас, визначаючи її розмір, суд враховує характер та обсяг заподіяних Позивачу моральних страждань, тривалість порушення його прав, обставини справи, характер правовідносин, а також засади розумності та справедливості, з огляду на що, суд вважає заявлений Позивачем розмір моральної шкоди у сумі 100 000 грн. таким, що не відповідає засадам розумності та справедливості.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача становить, 30 000 грн., що на думку суду є спів мірним у взаємозв`язку і з завданою шкодою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2019 по справі № 161/4985/17 зроблено висновок про те, що у разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору.

За приписами ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання нерезидентами позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір може сплачуватися нерезидентами в іноземній валюті з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року № 10-1386/0/4-12 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір»» якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову.

Позовну заяву подано до суду 08 листопада 2021 року. Відповідно, для визначення ціни позову в національній валюті підлягає застосуванню офіційний курс гривні до відповідних іноземних валют, встановлений Національним банком України станом на 08 листопада 2021 року, який становив: 1 долар США (USD) – 26,1020 грн; 1 євро (EUR) – 30,0969 грн.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача у загальному розмірі 60129,16 доларів США, 6318,19 євро, що в грошовому еквіваленті до гривні становило станом на 08 листопада 2021 року 1 759 649,27 грн. (1 569 491,33 грн. + 190 157,93 грн.)

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 липня становив 2379 гривень.

За таких обставин, за вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів сума судового збору становила 17 596,49 грн., що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» має становити не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та в кінцевому результаті становить 11 895 грн. (2379 грн. * 5).

В свою чергу, вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц (провадження № 61-23674св18).

Відповідно до абзацу 3 пп. 1 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою – підприємцем сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, сума судового збору за вимогу про стягнення моральної шкоди становить 1000 грн. (100000 * 1%).

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 20636, 64 доларів США та 2182,85 євро, що в гривневому еквіваленті за кусом НБУ, станом на подання позовної заяви до суду (08 листопада 2021 року), становило суму у розмірі 538 657,58 грн. (20 636,64 USD ? 26,1020), та 65 697,02 грн. (2 182,85 EUR ? 30,0969), що разом становить 604354 грн. 60 коп.

Оскільки позивач у силу положень ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнені від сплати судового збору, а позов задоволено частково, то суд дійшов висновку, що судовий збір за вимогу про стягнення заборгованості має бути стягнено у розмірі 4085 грн. 36 коп. (604 354,60 * 100% : 1 759 649,27 * 11 895 грн.), та за вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 951 грн. 60 коп.( 604354,60 * 100% : 1 759 649,27 * 1000 грн), відповідно до частини задоволених вимог, стягується з відповідача на користь Державного бюджету України.

Згідно з ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення суми судових витрат на професійну правову допомогу та витрати, пов`язані з проведенням експертизи, однак не подано відповідних доказів для вирішення питання по суті.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Пунктом. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. 76-80, 89, 141, 258, 259, 265, 268, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів та стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819, адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, буд. 11, МФО 336310) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) заборгованість у розмірі 20636 (двадцять тисяч шістсот тридцять шість) доларів 64 центи США та 2182 (дві тисячі сто вісімдесят два) євро 85 євроцентів, що складається з:

- 19100 (дев`ятнадцять тисяч сто) доларів США за невиконаним зобов`язанням;

- 919 (дев`ятсот дев`ятнадцять) доларів США 16 центів - три відсотки річних;

- 617 (шістсот сімнадцять) доларів 48 центів – пеня;

- 2000 (дві тисячі) євро за невиконаним зобов`язанням;

- 118 (сто вісімнадцять) євро 19 євроценти – три відсотки річних;

- 64 (шістдесят чотири) євро 66 євроцентів – пеня.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819, адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, буд. 11, МФО 336310) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) моральну шкоду у розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819, адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, буд. 11, МФО 336310) на користь держави судовий збір за вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 4085 грн. 36 коп. та за вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 951 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08 жовтня 2026 року.

Суддя О.А. Кожевник