Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №420/17084/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/17084/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2024 року по 22.05.2025 року включно; зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2024 року по 22.05.2025 року у сумі 263 679 гривень 36 копійок..

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем не здійснено остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а відтак затримано розрахунок з 05.10.2024 року по 22.05.2025 року у розмірі 263 679 гривень 36 копійок, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Відзив на адміністративний позов у встановлений судом строк та станом на момент розгляду справи до суду не надходив.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на час розгляду справи від відповідача не надходило жодних повідомлень щодо неможливості надання відзиву.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 з 06.08.2018 року по 04.10.2024 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до наказу від 04.10.2024 року №786-ОС позивача 04.10.2024 року звільнено з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 року у справі № 420/33508/24 зобов`язано військову частину НОМЕР_2 : - здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивача з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивача з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивача з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивача з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

23.05.2025 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 року у справі №420/33508/24 виплачено позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року у загальній сумі 206740,78 грн., що підтверджується банківською випискою

Позивач вважає, що відповідачем не виплачено позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, а тому вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення відповідно до умов військової служби.

Водночас спеціальним законодавством, яке регулює проходження військової служби, не встановлено іншого порядку відповідальності за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до відповідних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець повинен повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, чинна редакція статті 117 КЗпП України встановлює дві юридично значимі обставини для застосування передбаченої нею відповідальності: факт невиплати належних працівникові сум у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, та наявність вини роботодавця у такій невиплаті.

При цьому законодавець прямо встановив максимальну тривалість періоду, за який може бути нараховано відповідне відшкодування, — не більше шести місяців.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 зазначено, що обмеження шестимісячним строком встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, однак при визначенні конкретного розміру відшкодування суд має враховувати принципи розумності, справедливості та пропорційності з урахуванням конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що при вирішенні питання про розмір відшкодування необхідно враховувати розмір простроченої заборгованості, співвідношення цієї заборгованості із заявленою сумою середнього заробітку, причини та тривалість невиплати, поведінку сторін та інші конкретні обставини справи.

Судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби 04.10.2024 року.

Отже, відповідно до статті 116 КЗпП України остаточний розрахунок із позивачем мав бути проведений у день звільнення.

Натомість відповідна сума грошового забезпечення, перерахована на виконання рішення суду у справі №420/33508/24, була виплачена позивачу лише 23.05.2025 року. Факт здійснення такої виплати підтверджується банківською випискою.

Таким чином, суд вважає доведеним факт несвоєчасного проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні.

Посилання на те, що відповідні суми були нараховані та виплачені після ухвалення судового рішення, саме по собі не звільняє відповідача від наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, оскільки судове рішення, яким визначено право позивача на отримання відповідних сум, лише підтверджує існування відповідного права та не змінює встановленого законом обов`язку провести належний розрахунок у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України.

Водночас при визначенні конкретного розміру середнього заробітку суд повинен виходити не з будь-яких фактично виплачених позивачу сум, а із сум, які відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, підлягають врахуванню при обчисленні середнього заробітку.

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що для обчислення середньої заробітної плати у випадках, коли відповідно до законодавства така виплата здійснюється виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи, обчислення проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених пунктом 4 цього Порядку.

При цьому пунктом 4 Порядку №100 визначено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, зокрема одноразові виплати, а також соціальні та компенсаційні виплати.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2025 року у справі №460/2645/24, розглядаючи спір щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні військовослужбовця, дійшов висновку, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, за своєю правовою природою є винагородою, запровадженою на період дії воєнного стану, має компенсаційну мету, не має регулярного характеру та виплачується за наявності визначених умов. У зв`язку з цим така винагорода не враховується при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку №100.

Отже, при визначенні розрахункової бази середнього грошового забезпечення позивача за серпень та вересень 2024 року суми додаткової винагороди, виплаченої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168, підлягають виключенню.

З наданої позивачем архівної відомості про грошове забезпечення вбачається, що у серпні 2024 року загальна сума виплат становила 42 256,25 грн, у тому числі додаткова винагорода за постановою №168 у розмірі 12 580,65 грн та компенсація за піднайом житла у розмірі 4 542,00 грн.

У вересні 2024 року загальна сума виплат становила 45 159,47 грн, у тому числі додаткова винагорода за постановою №168 у розмірі 15 483,87 грн та компенсація за піднайом житла у розмірі 4 542,00 грн.

Компенсація за піднайом житла також не підлягає включенню до розрахунку середнього заробітку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 року №450 визначено спеціальний порядок та механізм виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень. Така виплата має спеціальне житлове призначення та не є винагородою за виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби.

Таким чином, із розрахункової бази також підлягає виключенню компенсація за піднайом житла у розмірі 4 542,00 грн за серпень 2024 року та 4 542,00 грн за вересень 2024 року.

Отже, розрахункова база для визначення середньоденного грошового забезпечення становить:

за серпень 2024 року:

42 256,25 грн - 12 580,65 грн - 4 542,00 грн = 25 133,60 грн;

за вересень 2024 року:

45 159,47 грн - 15 483,87 грн - 4 542,00 грн = 25 133,60 грн.

Загальна сума виплат, яка підлягає врахуванню при обчисленні середнього грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням, становить:

25 133,60 грн + 25 133,60 грн = 50 267,20 грн.

Кількість календарних днів у серпні та вересні 2024 року становить 61 календарний день.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить:

50 267,20 грн / 61 = 824,05 грн.

При цьому суд не погоджується із розрахунком позивача в частині визначення тривалості періоду затримки.

Як встановлено вище, остаточний розрахунок проведено 23.05.2025 року, тому фактичний період затримки становить з 05.10.2024 року по 22.05.2025 року включно.

Разом з тим на час виникнення спірних правовідносин частина перша статті 117 КЗпП України вже передбачала обмеження періоду виплати середнього заробітку шістьма місяцями.

Тому право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку обмежується шестимісячним періодом з 05.10.2024 року по 04.04.2025 року включно, що становить 182 календарні дні.

Отже, середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку становить:

824,05 грн Ч 182 календарні дні = 149 977,10 грн.

Суд звертає увагу, що позивачем заявлено до стягнення 263 679,36 грн, однак ця сума розрахована виходячи із середньоденного грошового забезпечення 1 433,04 грн, яке визначено без виключення виплат, що відповідно до пункту 4 Порядку №100 не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, а також виходячи із 184 календарних днів, тоді як максимальний період відповідальності відповідно до чинної редакції статті 117 КЗпП України становить шість місяців.

Факт несвоєчасного проведення остаточного розрахунку з позивачем встановлений матеріалами справи та підтверджується, зокрема, фактом виплати 23.05.2025 року коштів на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 року у справі №420/33508/24.

Відповідачем не проведено належного розрахунку з позивачем у день її звільнення, а отже, позивач має право на передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за час затримки остаточного розрахунку.

При цьому суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами працівника та роботодавця при визначенні конкретного розміру компенсації.

У цій справі розмір несвоєчасно виплачених позивачу сум становить 206 740,78 грн, тоді як розмір середнього грошового забезпечення за максимально допустимий законом період затримки, розрахований відповідно до Порядку №100, становить 149 977,10 грн.

Співвідношення зазначених сум не свідчить про очевидну неспівмірність компенсації із розміром несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення. Тривалість затримки виникла внаслідок невиплати сум, право на які було остаточно підтверджено судовим рішенням, а доказів того, що відповідач вжив усіх необхідних заходів для своєчасного проведення належного розрахунку або що затримка виникла з обставин, які об`єктивно виключали можливість виконання відповідного обов`язку, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд вважає, що належним та пропорційним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2024 року по 04.04.2025 року у сумі 149 977,10 грн.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2024 року по 04.04.2025 року включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2024 року по 04.04.2025 року у сумі 149 977,10 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання, тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, текст рішення складено та підписано суддею 08.10.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка