Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №420/17647/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/17647/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ`ЯКОВОЇ, при секретарі Наталії ПЕРЕБИЙНІС,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Альони МЕЛЬНИК,

представника відповідача та 3- особи - Олександра ЗІЛЬБЕРТА,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Управління державної міграційної служби України в Одеській області,-

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач) до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову в продовженні строку перебування в Україні від 04.06.2026 № 008053000281460 стосовно громадянина Таджикистану ОСОБА_2 ;

зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про продовження строку перебування на території України громадянину Таджикистану ОСОБА_2 ;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1331,20 грн .

Позові вимоги обгрунтовані тим, що позивач тривалий час проживає на території України, перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України понад два роки. 21.05.2026 звернувся до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою про продовження строку перебування на території України з метою подальшого оформлення імміграції в Україну, проте отримав рішення про відмову в продовженні строку перебування в Україні від 04.06.2026 № 008053000281460, яке мотивовано пп. 3 п. 25 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150, а саме не подання відповідного підтвердження підстав для подальшого перебування на території України. На думку позивача, оскаржуване рішення є протиправним, оскільки він має сімейні зв`язки з громадянкою України, фактично проживає на території України разом із сім`єю, подав документи, що підтверджують підстави для подальшого перебування.

Ухвалою від 15.06.2026 відкрито спрощене провадження у справі. Залучено до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління державної міграційної служби України в Одеській області (ЄДРПОУ 37811384). Призначено судове засідання на 11.08.2026 об 11 год. 00 хв.

18.06.2026 до суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії відповідачу Державній міграційній службі та всім її підрозділам у вигляді заборони вільного переміщення, проживання та перебування на території України позивачу ОСОБА_2 на період розгляду справи в судовому порядку, та шляхом заборони вчиняти певні дії відповідачу Державній міграційній службі та всім її підрозділам у вигляді заборони вчинення дій щодо видворення позивача ОСОБА_2 на період розгляду справи в судовому порядку. Ухвалою від 19.06.2026 суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

30.06.2026 відповідачем до суду наданий відзив на позовну заяву, в якому вважає, що він не підлягає задоволенню. Вказує, що перевіркою, здійсненою за обліками ЄІАС УМП, було встановлено, що підставою для подальшого перебування на території України в заяві від 21.05.2026 громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_3 , був намір оформлення дозволу на імміграцію в Україну у зв`язку з перебуванням у шлюбі з громадянкою України понад два роки. Відповідно до наявної в матеріалах особової справи витягу з міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи "Аркан" позивач здійснив в`їзд на територію України 05.07.2024 через КПП "Маяки-Удобне". Дозволений строк перебування на території України у громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_2 закінчився 05.10.2024, позивач перебуває на території України - незаконно, проживає на території України без документів на право проживання більш ніж через рік та 7 місяців з дати закінчення дозволенного строку перебування. У зв`язку із закінченням дозволеного строку перебування та не вжиття заходів щодо вирішення питання законності перебування в Україні із порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства 20.05.2026 ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення. За результатами розгляду заяви про продовження строку перебування на території України вказаного іноземця, 04.06.2026 ДМС прийнято рішення № 008053000281460 про відмову в продовженні строку перебування в Україні громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до підпункту 3 пункту 25 Постанови №150, оскільки ним не подано відповідного підтвердження підстав для подальшого перебування на території України. Про прийняте рішення ОСОБА_2 було повідомлено у спосіб, визначений пунктом 26 Постанови №150, а саме листом ДМС від 05.06.2026 №8.1.-6352/1-26 .

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання ДМС прийняти рішення про продовження строку перебування на території України громадянину Таджикистану ОСОБА_2 ", у поданій до ГУДМС в Одеській області заяві від 21.05.2026 №500051088 про продовження строку перебування на території України не зазначено будь-якої іншої інформації, що слугувала б підставою для врахування під час здійснення заходів з ідентифікації позивача, який звернувся за продовженням строку перебування, а також проведення перевірки цієї інформації.

Діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб`єктам владних повноважень можливість користуватися певною свободою розсуду при вирішенні питань, віднесених до їх компетенції, і встановлюють межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями. З урахуванням обставин справи та поданих позивачем документів, відповідно до правового регулювання правовідносин щодо перебування іноземців на території України та статті 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, існує лише один варіант законного рішення, яке й було прийнято ДМС.

ДМС окремо звертає увагу, що оскільки на території України з 24.02.2022 триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, тому здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.

З урахуванням вищевикладеного та висновків Верховного Суду, ДМС вважає позовну вимогу щодо зобов`язання ДМС прийняти рішення про продовження строку перебування на території України позивачу необґрунтованою, протиправною та такою що суперечить природі адміністративного судочинства, а як наслідок не підлягає задоволенню. ДМС діяло в межах повноважень та у спосіб, визначений Постановою № 150 з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Справа слухалась в судових засіданнях 11.08.2026, 03.09.2026, 01.10.2026.

Позивач та його представник позовні вимоги підтримали. Представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши представників сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено такі обставини.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин республіки Таджикистан, тривалий час проживає на території України, перебуває у зареєстрованому 17.01.2024 шлюбі з громадянкою України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мешкає разом з дружиною в будинку за адресою АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 .

Відповідно до наявної в матеріалах особової справи витягу з міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи "Аркан" позивач в`їхав до України 29.12.2023, виїхав 01.04.2024, здійснив останній в`їзд на територію України 05.07.2024 через КПП "Маяки-Удобне".

Позивач 21.05.2026 звернувся до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою про продовження строку перебування на території України з метою подальшого оформлення імміграції в Україну, проте отримав рішення про відмову в продовженні строку перебування в Україні від 04.06.2026 № 008053000281460.На підтвердження підстав свого перебування в Україні позивачем були подані копія паспорта громадянина Республіки Таджикистан з нотаріально посвідченим перекладом, копію свідоцтва про народження з нотаріальним перекладом, нотаріальний переклад довідки про реєстрацію місця проживання, довідку про фактичне місце проживання, згоду дружини на здійснення реєстрації місця проживання позивача, копію документів про право власності на майно для здійснення реєстрації місця проживання, витяги з реєстру територіальної громади щодо місця проживання громадянки України ОСОБА_5 , а також копію її паспорта, копію свідоцтва про одруження.

Дозволений строк перебування на території України у громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закінчився, позивач перебуває на території України - незаконно, проживає на території України без документів на право проживання (перебування).

У зв`язку закінченням дозволеного строку перебування та не вжиття заходів щодо вирішення питання законності перебування в Україні із порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, за що 20.05.2026 ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді застосування штрафу. в підтвердження чого суду надано копію протоколу про адміністративне правопорушення від 20.05.2026 та постанову про накладення адміністративного стягнення - 5100 грн. штрафу. Штраф позивачем сплачений.

За результатами розгляду заяви про продовження строку перебування на території України вказаного іноземця, 04.06.2026 ДМС прийнято рішення № 008053000281460 про відмову в продовженні строку перебування в Україні громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до підпункту 3 пункту 25 Постанови № 150, оскільки ним не подано відповідного підтвердження підстав для подальшого перебування на території України.

Про прийняте рішення ОСОБА_2 було повідомлено листом ДМС від 05.06.2026 №8.1.-6352/1-26.

В судовому засіданні позивач та його представник повідомили суд про те, що позивач приїхав в м. Одесу в 2023 році, в подальшому виїжджав за межу України з метою дотримання 90-денного терміну перебування, з липня 2024 року територію України не покидав, доглядає за дружиною, яка хворіє тривалий час, не може її залишити в період воєнного часу. Повідомив, що після одруження звертався до органів ДМС за отриманням посвідки на проживання, але документи у нього не були прийняті.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, ще перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може "бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильне" додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Згідно з Положенням про ДМС, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 № 360, ДМС є центральний органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Одним з основних завдань ДМС є реалізація державної політики у сферах міграції, імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з п.4 Положення ДМС відповідно до покладених на неї завдань зокрема:

-здійснює оформлення, обмін і видачу іноземцям та особам без громадянства посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, пересилає, визнає недійсними, скасовує, вилучає та знищує такі документи в передбачених законодавством випадках (пп.8);

-приймає рішення про продовження строку перебування, про відмову в продовженні строку перебування, про скасування продовження строку перебування та про скорочення строку перебування, а також продовжує строк тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства на території України (пп.9);

-здійснює оформлення, обмін і видачу громадянам України документів що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, пересилає, визнає недійсними, вилучає та знищує такі документи в передбачених законодавством випадках (пп.10);

- здійснює інші повноваження, визначені законом (пп.39).

Пунктом 7 Положення визначено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Таким чином, ДМС є суб`єктом, до владних повноважень яких відноситься вирішення питань у сфері міграції, у тому числі щодо прийняття рішень про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773- VI визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України (далі - Закон №3773- VI).

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону, іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, це - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до норм ч. 3 ст. 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підста

Процедура продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначена Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 (далі - Порядок № 150).

Приписами пункту 2 Порядку № 150 встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:

1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС;

3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 150, строк перебування іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України (крім осіб, які відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 16 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" звільняються від реєстрації або реєструються у МЗС та його представництвах), продовжується ДМС, її територіальними органами за наявності обґрунтованих підстав (лікування, пологи, догляд за хворим членом родини, вимушена зупинка на території України у зв`язку з надзвичайними обставинами, оформлення спадщини, наявність підстав для оформлення посвідки на постійне чи тимчасове проживання, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, а також інші обставини, що унеможливлюють виїзд іноземця або особи без громадянства) та за умови подання підтвердних документів - на період існування таких підстав.

За приписами пункту 5 Постанови № 150 заява про продовження строку перебування на території України за формою згідно з додатком 1 (далі - заява) подається особисто повнолітнім дієздатним іноземцем або особою без громадянства чи законним представником повнолітньої недієздатної особи та приймаючою стороною територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем перебування іноземця або особи без громадянства не пізніше ніж за три робочих дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.

Положеннями пункту 7 Порядку № 150 визначено, що рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 150 заяви про продовження строку перебування на території України подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.

Відповідно до вимог пункту 25 Порядку № 150 у продовженні строку перебування в Україні відмовляється в разі: 1) відсутності достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони; 2) коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні; 3) коли іноземець або особа без громадянства не подали відповідного підтвердження підстав для подальшого перебування на території України; 4) коли дані, отримані з відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів державних органів, не підтверджують подану іноземцем або особою без громадянства інформацію; 5) подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 6) коли виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою (включаючи витрати, пов`язані з видворенням або реадмісією), фізичними або юридичними особами, або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду в Україну; 7) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 8) необхідності охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Копія рішення про відмову в продовженні строку перебування із зазначенням причин відмови не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня його прийняття надсилається іноземцеві або особі без громадянства на адресу особистої електронної пошти.

Оригінал рішення про відмову в продовженні строку перебування надсилається територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС для долучення до матеріалів справи.

Враховуючи викладені норми статті 26 Конституції України, законодавець не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов`язок забезпечення урегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема, шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України з метою продовження строку перебування на території України чи стосовно отримання посвідки на постійне проживання в Україні.

Таким чином, основною умовою для подання іноземцем заяви про продовження строку перебування є наявність законних підстав для продовження строку перебування на території України. Суд відмічає, що до заяви від 21.05.2026 не були подані документи, які підтверджують наявність підстав для подальшого перебування позивача на території України, будь-які докази тривалої хвороби жінки позивача, на що є посилання у позові.

Дозволений строк перебування на території України у громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закінчився, позивач перебуває на території України тривалий термін незаконно, проживає на території України без документів на право проживання (перебування). Після закінчення дозволеного строку перебування в Україні позивач не виїхав з України, чим грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, та не в`їхав в Україну на законних підставах, що дало б змогу звернутися із заявою про продовження терміну перебування або оформлення посвідки на тимчасове проживання в установленому законодавством порядку. Крім того, позивач в Україні не має офіційного заробітку, не працевлаштований, перебуває на утриманні дружини.

Лише факт знаходження у шлюбних відносинах з громадянкою України не надає іноземцю права порушувати покладені на нього обов`язки та не скасовує встановлених законом повноважень органів державної влади щодо прийняття рішення про відмову в продовженні строку перебування в Україні.

Застосований до позивача штраф за порушення легального терміну перебування в Україні було сплачено позивачем у встановлені законодавством строки, що свідчить про усвідомлення та визнання позивачем, що він порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства і перебуває в Україні без наявності правових підстав.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/2910/18, від 18 березня 2021 року у справі №522/1441/18 та від 29 травня 2023 року у справі №522/5683/22, від 26 січня 2024 року у справі №522/11225/22 неодноразово наголошував на тому, що сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України. Саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності чоловіка/дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов`язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки, вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 р. у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 р. у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 р. у справі № 755/14023/17, від 13.10.2021 р. у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 р. у справі № 211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26.01.2022 р. у справі № 200/9761/20-а).

Враховуючи встановлені у справі обставини, правові позиції Верховного Суду та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову громадянина Таджикистану ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України про відмову в продовженні строку перебування в Україні від 04.06.2026 № 008053000281460 та зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про продовження строку перебування на території України громадянину Таджикистану ОСОБА_2 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення підписаний 08.10.2026.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА

.