Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №420/12223/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12223/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 24.03.2026 № 213150008785 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та призначити йому пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 17.03.2026, а саме:

- з 28.10.1981 по 31.08.1982 рр. та з 28.12.1989 по 19.09.1994 рр. періоди роботи, згідно даних трудової книжки колгоспника серія НОМЕР_2 від 28.10.1981 року;

- з 01.09.1982 по 02.11.1983 рр. та з 30.10.1986 по 27.12.1989 рр. періоди навчання згідно диплому НОМЕР_3 від 29.12.1989 року;

- з 15.10.1994 по 30.08.1995 рр. періоди роботи у Фермерському господарстві «Акант», згідно даних трудової книжки колгоспника серія НОМЕР_2 від 28.10.1981 року.

Ухвалою суду від 04.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Справу розглянуто з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у відпустці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем свого фактичного проживання із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області від 24.03.2026 року № 213150008785 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону за відсутності необхідного страхового стажу - 31 рік. Позивач зазначає, що у відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. При цьому, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

15.05.2026 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив, в якому відповідач не погоджується з викладеними у позовній заяві підставами та зазначає, що згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60-річного віку та за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року — не менше 31 рік страхового стажу роботи. Страховий стаж особи становить 25 років 1 місяць 20 днів. До страхового стажу Позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 28.10.1981: в колгоспі з 26.06.1981 по 19.09.1994, оскільки відсутня довідка про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі та відсутня інформація про перейменування та реорганізацію колгоспу; з 15.10.1994 по 30.08.1995 у фермерському господарстві «Акант», оскільки відсутні відомості про фактично нараховані та сплачені внески на конкретну особу; період навчання з 01.09.1982 по 27.12.1989 згідно диплому НОМЕР_3 від 29.12.1989, оскільки період навчання перетинається з військовою строковою службою; період провадження підприємницької діяльності з 01.01.2022 по 28.02.2026 згідно витягу з ЄРС для ФОП, оскільки відсутні відомості про сплачені страхові внески у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення №213150008785 від 24.03.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону за відсутності необхідного страхового стажу — 31 рік.

21.05.2026 до Одеського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначає, що Позивачем було надано всі наявні в нього документи та довідки, які перебували в його розпорядженні, в тому числі й оригінал трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 28.10.1981 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 , яка містила всі належні записи, печатки та підписи осіб, які її в той чи інший час заповнювали. Відповідачу, як учаснику спірних відносин за аналогічними відмовами повинно бути відомо, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.03.2026 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - ГУ ПФУ в Одеській області, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

24.03.2026 рішенням ГУ ПФУ в Одеській області №213150008785 за результатами розгляду документів, доданих до заяви, на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 24.03.2025 №213150008785 встановлено, що необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону становить 31 рік.

Страховий стаж заявника становить 25 років 1 місяць 20 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 28.10.1981:

- в колгоспі з 26.06.1981 по 19.09.1994, оскільки відсутня довідка про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі та відсутня інформація про перейменування та реорганізацію колгоспу;

- з 15.10.1994 по 30.08.1995 у фермерському господарстві "Акант", оскільки відсутні відомості про фактично нараховані та сплачені внески на конкретну особу;

- період навчання з 01.09.1982 по 27.12.1989 згідно диплому НОМЕР_3 від 29.12.1989, оскільки період навчання перетинається з військовою строковою службою;

- період провадження підприємницької діяльності з 01.01.2022 по 28.02.2026 згідно витягу ЄРС для ФОП, оскільки відсутні відомості про сплачені страхові внески у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 8 Закон № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Позивач, вважаючи наявним у нього необхідного страхового стажу, 17.03.2026 звернувся до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Матеріалами справи підтверджується, що обчислений пенсійним органом 24.03.2026 (визначений для розгляду документів за принципом екстериторіальності) страховий стаж позивача становить 25 років 1 місяць 20 днів. При цьому, в призначенні пенсії за віком згідно наданої заяви відмовлено, за відсутності необхідного страхового стажу на дату звернення.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

З огляду на наведене, страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.

За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування є трудова книжка, а у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній або в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Так позивач вважає, що йому протиправно не було зараховано до страхового стажу періоди роботи з 28.10.1981 по 31.08.1982 рр. та з 28.12.1989 по 19.09.1994 рр. та з 15.10.1994 по 30.08.1995 рр, згідно даних трудової книжки колгоспника серія НОМЕР_2 від 28.10.1981 року; період навчання - з 01.09.1982 по 02.11.1983 рр. та з 30.10.1986 по 27.12.1989 рр,згідно диплому НОМЕР_3 від 29.12.1989 року.

Судом встановлено, що 28.10.1981 позивачу оформлено трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_2 .

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно із пунктом 6 Основних Положень, всі записи у трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 310 відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правил трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).

Судом проаналізовано трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_4 та встановлено наступне.

ОСОБА_1 прийнятий в члени колгоспу імені Леніна Красногвардійського району Кримської області УРСР (запис №1), а 19.09.1994 вибув із членів колгоспу за власним бажанням (запис №2).

У розділі «Трудова участь в суспільному господарстві» містяться записи про кількість відпрацьованих вихододнів, установлений мінімум вихододнів на рік, відомості про нараховану заробітну плату, а саме:

- у 1981 році встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві – 93 дні, позивачем виконано – 93 днів (запис №1);

- у 1982 році встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві – 127 днів, позивачем виконано – 127 днів (запис №2);

- у 1983 році встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві – 254 дні, позивачем виконано – 254 днів(запис №3);

- у 1984 -1985 роках – запис про навчання (записи №4 та №5);

- у 1986 році позивачем виконано 40 днів, у "графі встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві" – прочерк (запис №6);

- у 1987 році позивачем виконано 309 днів, у "графі встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві" – прочерк (запис №7);

- у 1988 році позивачем виконано 246 днів, у "графі встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві" – прочерк (запис №8);

- у 1989 році позивачем виконано 280 днів, у "графі встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві" – прочерк (запис №9);

- у 1990 році встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві – 305 днів, позивачем виконано – 306 днів (запис №10);

- у 1991 році встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві – 305 днів, позивачем виконано – 305 днів (запис №11);

- у 1992 році встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві – 295 днів, позивачем виконано – 319 днів (запис №12);

- у 19993 році встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві – 285 днів, позивачем виконано – 323 днів (запис №13);

- у 1994 році встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві – 187 днів, позивачем виконано – 187 днів (запис №14).

Крім того, у вказаному розділі міститься інформація про причини невиконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві, підстави внесення відповідних записів. Крім того, вказані записи засвідчено печатками колгоспу та підписом інспектора.

Разом з тим, відповідачем у оскаржуваному рішенні відмовлено позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоди роботи в колгоспі з 26.06.1981 по 19.09.1994, оскільки відсутня довідка про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі та відсутня інформація про перейменування та реорганізацію колгоспу.

При цьому, спірним в даній справі є період з 28.10.1981 по 31.08.1982 та з 28.12.1989 по 19.09.1994.

Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і вона містить інформацію про фактично відпрацьований позивачем час у колгоспі за спірні періоди, що відповідачами не спростовано, незаповнення відповідальною особою роботодавця певної інформації, зокрема інформації про перейменування та реорганізацію колгоспу, даних про встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві, не може бути законною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу.

Зокрема, Верховний Суд неодноразово наголошував, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.

Враховуючи наведене, до страхового стажу позивача необхідно зарахувати період його роботи колгоспі з 28.10.1981 по 31.08.1982 та з 28.12.1989 по 19.09.1994.

Також в оскаржуваному рішення, відповідач зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи у фермерському господарстві "Акант" з 15.10.1994 по 30.08.1995, оскільки відсутні відомості про фактично нараховані та сплачені внески на конкретну особу.

У період з 14.01.1992 економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні визначав Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 №2009-XII (далі - Закон №2009-XII). З 01.08.2003 набрав чинності Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV (далі - Закон №973-IV), який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України.

Згідно з частинами 1-3 статті 28 Закону №2009-XII, члени селянського (фермерського) господарства починаючи з 16-річного віку і особи, які працюють в ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), підлягають державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства.

Селянське (фермерське) господарство реєструється як платник внесків на державне соціальне страхування в органах Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування України за своїм місцезнаходженням, у встановленому порядку сплачує внески на державне соціальне страхування на всі види заробітків за членів селянського (фермерського) господарства та осіб, які працюють в ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).

Час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування.

Отже, з аналізу статті 28 Закону №2009-XII вбачається, що даними нормами закріплено обов`язок, а не право, селянського (фермерського) господарства сплачувати за осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом) внески (збір) на соціальне страхування.

Вказаним Законом передбачено, що селянське фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи. Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

Отже відповідальність за своєчасну сплату внесків (збір) на соціальне страхування за осіб, які працюють у селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом) покладається на голову фермерського господарства (засновника або іншу визначену Статутом особу), а тому несплата таких внесків не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсій за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Страховий стаж, набутий до 01.01.2004 підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними Порядком №637, а страховий стаж набутий після 01.01.2004 підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 6 статті 20 Закону №1058-IV, страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Згідно з частиною 12 статті 20 Закону №1058-IV, страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі №688/947/17.

Суд зазначає, що той факт, що за спірний період роботодавець не сплачував страхові внески не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача вказаного періоду роботи, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.

Внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, позивач фактично позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за вказаний період, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17.

Згідно відомостей з трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 28.10.1981 позивач у період з 15.10.1994 по 30.08.1995 працював у Фермерському господарстві "Акант".

Трудова книжка позивача містить записи про періоди його роботи, номери та дати наказів про прийняття та звільнення з роботи, підпис уповноваженої особи та печатку господарства без будь-яких виправлень чи неточностей.

Суд зазначає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Недотримання роботодавцем обов`язку внесення такого запису у трудову книжку позивача, не спростовує факту існування фактичних трудових відносин.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що період роботи з 15.10.1994 по 30.08.1995 у фермерському господарстві "Акант" підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Щодо періоду навчання позивача з 01.09.1982 по 02.11.1983 та з 30.10.1986 по 27.12.1989, суд зазначає наступне.

В оскаржуваному рішення, пенсійний орган зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 27.12.1989 згідно диплому НОМЕР_3 від 29.12.1989, оскільки період навчання перетинається з військовою строковою службою.

Відповідно до диплому серії НОМЕР_3 , виданому 29 грудня 1989 року, підтверджено, що ОСОБА_1 в 1982 році вступив до Кримського ордена "Знак Пошани" сільськогосподарського інституту ім. М.І. Калініна і в 1989 році закінчив повний курс названого інституту за спеціальністю плодоовочівництво та виноградарство.

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 містить записи про навчання ОСОБА_1 з 01.09.1982 по 30.12.1989.

Згідно зі статтею 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

На момент навчання позивача правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про народну освіту» від 28 червня 1974 року № 2778-VIII (далі - Закон № 2778-VIII).

Згідно зі статтею 55 Закону № 2778-VIII вища освіта здійснюється в університетах, інститутах, академіях та інших навчальних закладах, віднесених у встановленому порядку до вищих навчальних закладів.

Тобто період навчання позивача у сільськогосподарському інституті ім. М.І. Калініна є періодом навчання у вищому навчальному закладі.

В період навчання позивача діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року № 590 (далі Положення № 590).

Підпунктом «и» пункту 109 Порядку № 590 визначено, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т. д.), партійних школах, совпартшколах, школах профрухів, на робфаках, перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.

Суд зауважує, що період навчання позивача за денною формою здобуття освіти підтверджено як копією диплома, так записами трудової книжки позивача, тому відповідно до приведених норм законодавства цей період має бути зарахований до страхового стажу.

Єдиною підставою незарахування періоду навчання до страхового стажу є те, що період навчання перетинається із військовою службою, відтак зарахуванню до страхового стажу підлягає період з 01.09.1982 по 02.11.1983 та з 30.10.1986 по 27.12.1989, як зазначає позивач.

В сукупності встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

При вирішенні спору суд враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію.

При цьому, вимога щодо зобов`язання призначити та виплачувати пенсію є передчасною, оскільки функцію по обрахунку страхового стажу із урахуванням спірних періодів пенсійний орган не виконав. Враховуючи, що пенсійним органом не була надана оцінка усьому періоду трудової діяльності позивачки, суд не може підміняти цей орган і обрахувати страховий стаж на предмет достатності для призначення пенсії за віком.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Така позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.

За наведеного, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 28.10.1981 з 28.10.1981 по 31.08.1982, з 28.12.1989 по 19.09.1994, з 15.10.1994 по 30.08.1995 та період навчання з 01.09.1982 по 02.11.1983 та з 30.10.1986 по 27.12.1989 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд вважає необхідним у відповідності до вимог статті 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 1064,96 грн.

Необхідно зауважити, що часткове задоволення позовних вимог, у даному випадку, не впливає на розмір судового збору, який підлягає стягненню, оскільки обсяг задоволених вимог фактично не відрізняється від кількості тих, за які такий збір був сплачений.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 24.03.2026 № 213150008785 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 28.10.1981 з 28.10.1981 по 31.08.1982, з 28.12.1989 по 19.09.1994, з 15.10.1994 по 30.08.1995 та період навчання з 01.09.1982 по 02.11.1983 та з 30.10.1986 по 27.12.1989 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2026 про призначення пенсії за віком.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.