Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №380/1158/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками

Дата: 08 жовтня 2026 р.

Справа: №380/1158/26

Суддя: Морська Галина Михайлівна

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 рокусправа № 380/1158/26

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області № 150 - 37/2025 від 17 липня 2025 року про відмову позивачу ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки та наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Давидів Львівського району Львівської області;

- зобов`язати Давидівську сільську раду Львівського району Львівської області виділити ОСОБА_1 земельну ділянку та надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Давидів Львівського району Львівської області на підставі його заяви від 21 листопада 2024 року.

Ухвалою від 27.01.2026 відкрите провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 листопада 2024 року ОСОБА_1 як учасник бойових дій звернувся до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області із заявою про виділення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Давидів та надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення. До заяви позивач додав документи, що підтверджують його статус учасника бойових дій, та графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у справі №380/2927/25 бездіяльність Давидівської сільської ради щодо розгляду зазначеної заяви визнано протиправною та зобов`язано відповідача розглянути заяву позивача від 21.11.2024 і за результатами її розгляду прийняти вмотивоване рішення.

На виконання вказаного рішення суду Давидівська сільська рада 17.07.2025 прийняла рішення №150-37/2025, яким відмовила позивачу у виділенні земельної ділянки та наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою, пославшись на встановлену підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України заборону на безоплатну передачу земель державної та комунальної власності у приватну власність і надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої передачі під час дії воєнного стану.

Позивач не погоджується із зазначеним рішенням та вважає його протиправним, оскільки, відповідач не врахував право ОСОБА_1 як учасника бойових дій на першочергове отримання земельної ділянки для індивідуального будівництва, передбачене пунктом 14 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та законодавством у сфері місцевого самоврядування. Позивач зазначає, що встановлена Земельним кодексом України заборона на безоплатну передачу земельних ділянок під час дії воєнного стану не може, на його думку, обмежувати зазначене право учасника бойових дій.

З огляду на викладене позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Давидівської сільської ради №150-37/2025 від 17.07.2025 та зобов`язати відповідача виділити йому земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Давидів та надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення на підставі заяви від 21.11.2024.

10.02.2026 відповідач надіслав суду відзив, у якому заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що 21.11.2024 позивач звернувся до Давидівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку як учаснику бойових дій. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у справі №380/2927/25 сільська рада повторно розглянула заяву та прийняла рішення №150-37/2025 від 17.07.2025 про відмову у виділенні земельної ділянки та розробленні проєкту землеустрою щодо її відведення, чим, на думку відповідача, виконала рішення суду.

Відповідач послався на Закон України від 24.03.2022 №2145-IX та підпункт 5 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, якими на період дії воєнного стану заборонено безоплатну передачу земель державної та комунальної власності у приватну власність, а також надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої передачі. При цьому відповідач не заперечував права позивача як учасника бойових дій на першочергове відведення земельної ділянки, однак зазначив, що під час дії воєнного стану реалізувати таке право шляхом безоплатного отримання земельної ділянки неможливо. Відтак, на його думку, іншого законного варіанта вирішення заяви позивача, крім відмови на підставі підпункту 5 пункту 27 розділу Х Земельного кодексу України, не було.

Також відповідач зазначив, що сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень у сфері земельних відносин, повторно розглянула заяву відповідно до статті 118 Земельного кодексу України та прийняла рішення з урахуванням чинної на час його прийняття законодавчої заборони. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, відповідач наголосив на необхідності обрання ефективного способу захисту, який забезпечує остаточне вирішення спору та поновлення порушеного права. З огляду на викладене вважав рішення №150-37/2025 від 17.07.2025 законним, а позовні вимоги — такими, що ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, та просив у задоволенні позову відмовити.

12.02.2026 представник позивача надіслав суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що доводи відповідача про неможливість реалізації учасниками бойових дій першочергового права на отримання земельної ділянки у власність у період дії воєнного стану є необґрунтованими. Позивач визнав наявність встановленої законодавством тимчасової заборони на безоплатну передачу земель державної та комунальної власності у приватну власність, однак наголосив, що відповідач не врахував спеціальні гарантії соціального захисту учасників бойових дій, передбачені пунктом 14 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та підпунктом 2 пункту «а» частини першої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №560/8064/22, позивач зазначив, що відповідно до статті 6 Закону №389-VIII обмеження конституційних прав і свобод у період воєнного стану мають бути прямо визначені в указі Президента України про його введення. При цьому Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 не передбачено обмеження прав, гарантованих статтею 46 Конституції України, а також соціальних гарантій осіб, які захищали та захищають Батьківщину. Крім того, з посиланням на постанову Верховного Суду від 01.12.2022 у справі №580/2869/22 позивач зазначив, що обмеження соціальних пільг ветеранів війни в умовах воєнного стану має здійснюватися шляхом внесення відповідних змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, яких щодо спірної заборони внесено не було.

З огляду на це позивач вважає, що положення підпункту 5 пункту 27 розділу Х Земельного кодексу України не можуть застосовуватися до спірних правовідносин у частині обмеження передбачених законодавством пільг і гарантій учасників бойових дій, оскільки вони суперечать статті 17 Конституції України та спеціальному законодавству про соціальний захист ветеранів війни.

Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

13.02.2026 відповідач надіслав суду заперечення на відповідь на відзив, у якій зазначив, що не заперечує права позивача як учасника бойових дій на першочергове отримання земельної ділянки, однак його реалізація в умовах воєнного стану є неможливою у зв`язку з прямою забороною, встановленою підпунктом 5 пункту 27 розділу Х Земельного кодексу України. Відповідач наголосив, що ця заборона поширюється на безоплатну передачу земель державної та комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з цією метою та розроблення відповідної документації і діє до припинення або скасування воєнного стану.

Відповідач також зазначив, що сільська рада при вирішенні заяви повинна була застосувати законодавство, чинне на час прийняття рішення, а тому за наявності зазначеної заборони не могла прийняти позитивне рішення щодо надання позивачу дозволу на розроблення проєкту землеустрою. На його думку, відмова, оформлена рішенням №150-37/2025 від 17.07.2025, є обґрунтованою та відповідає чинному законодавству.

Із вказаних підстав просить відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши наявні у справі документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , виданим 18 травня 2023 року.

21.11.2024 позивач звернувся до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області із заявою про виділення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку у с. Давидів та надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. До заяви додано копії паспорта громадянина України, реєстраційного номера облікової картки платника податків, посвідчення учасника бойових дій та графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

25.11.2024 відділом земельних ресурсів Давидівської сільської ради надано відповідь листом №5476/03.01-05, яким повідомлено ОСОБА_1 , що його заяву буде розглянуто повторно після закінчення дії воєнного стану.

У зв`язку з невирішенням питання щодо його заяви ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року у справі №380/2927/25, адміністративний позов задоволено частково.

Зобов`язано Давидівську сільську раду Львівського району Львівської області (81151, вул. Незалежності, 1А, с. Давидів, Львівський район, Львівська область; ЄДРПОУ 04372313) розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) від 21.11.2024 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якої прийняти вмотивоване рішення. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

17.07.2025 Давидівська сільська рада Львівського району Львівської області прийняла рішення №150-37/2025 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 », яким відмовила позивачу у виділенні земельної ділянки та розробленні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Давидівської сільської ради. Підставою зазначено положення підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Не погоджуючись із відмовою відповідача у виділенні земельної ділянки та наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку обґрунтованості позову, суд застосовує наступні правові норми.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2, частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (далі ЗК України) встановлено, що земельні відносини-це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із статтею 4 ЗК України, земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до пунктів б), д) частини 1 статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить:

- передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

- організація землеустрою.

Згідно із підпунктом а) частини 1, частин 2, 3 статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі і на землі сільськогосподарського призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Частинами 1, 2, 4, 5 та 6 статті 20 ЗК України передбачено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.

При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру.

Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.

Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

Зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень органу місцевого самоврядування (крім рішень про встановлення і зміну цільового призначення земельних ділянок, розпорядження якими здійснюють такі органи).

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5, 9, 10 статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно із пунктами а), б) частини 1 статті 80 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є:

- громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

- територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до пункту б) частини 1 статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно із частинами 1, 2, пунктом в) частини 3, частиною 4 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Згідно із частинами 6, 7, 9, 10 статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, подають заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає заяву у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Заява про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, документація із землеустрою реєструються в день надходження до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, та розглядаються у порядку черговості їх надходження.

Відповідно до частини 1 статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно із пунктом д) частини 1 статті 184 ЗК України, землеустрій передбачає складання проектів відведення земельних ділянок.

Відповідно до пункту 6) частини 3, частин 8-10 статті 186 ЗК України, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати:

- додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, визначеного Законом України "Про землеустрій";

- надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами чи організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею;

- проведення будь-яких обстежень, експертиз чи робіт.

Кожен орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження такої документації іншими органами.

Висновок (рішення) органу місцевого самоврядування, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Згідно із підпунктом 5) пункту 27 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність колишнім власникам знищеного внаслідок обставин, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, нерухомого майна (будівель, споруд), право власності на яке відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно припинено у зв`язку із знищенням майна, а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктом 27 згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" № 2145-IX від 24.03.2022, який набрав чинності 07.04.2022 року.

Аналіз змісту наведених правових норм та їх застосування щодо оцінки встановлених у справі обставин, дає суду право дійти таких висновків.

Як встановлено судом, 21.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до Давидівської сільської ради із заявою про виділення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення. Отже, позивач просив надати йому дозвіл на розроблення документації із землеустрою з метою подальшого безоплатного набуття земельної ділянки комунальної власності у приватну власність.

На час звернення позивача діяв підпункт 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, відповідно до якого під час дії воєнного стану забороняється, зокрема, безоплатна передача земель державної та комунальної власності у приватну власність та надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі. Зазначена заборона запроваджена Законом України від 24.03.2022 №2145-IX, який набрав чинності 07.04.2022.

Таким чином, на момент звернення ОСОБА_1 21.11.2024 закон уже встановлював пряму заборону на надання дозволу, про отримання якого просив позивач. При цьому матеріали справи не містять відомостей про те, що до запровадження зазначеної заборони позивач отримав такий дозвіл або мав розроблений проєкт землеустрою, який підлягав розгляду відповідачем. Отже, спірні правовідносини виникли саме на стадії отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.02.2025 у справі №380/10564/22, відповідно до якої підпункт 5 пункту 27 розділу X ЗК України є самостійною правовою підставою, що унеможливлює надання дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земельної ділянки у приватну власність у період дії воєнного стану.

Посилання позивача на ч. 7 ст. 118 ЗК України не спростовує цього висновку. Зазначена норма визначає порядок розгляду заяви про надання дозволу та підстави для відмови у його наданні, тоді як підпункт 5 пункту 27 розділу X ЗК України встановлює окрему тимчасову заборону на надання такого дозволу під час дії воєнного стану. Тому навіть за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам ст. 118 ЗК України відповідач не мав правових підстав для надання запитуваного дозволу.

Не змінює цього висновку і статус позивача як учасника бойових дій.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надано право на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва. Суд не заперечує наявності у ОСОБА_1 такого права. Водночас зазначена норма не встановлює для учасників бойових дій винятку із заборони, передбаченої підпунктом 5 пункту 27 розділу X ЗК України.

Наявність у позивача права на першочергове відведення земельної ділянки не означає можливості його реалізації у спосіб, який на час звернення прямо заборонений законом. Такий висновок узгоджується зі ст. 14 Конституції України, відповідно до якої право власності на землю набувається і реалізується відповідно до закону.

З цих же підстав суд відхиляє доводи позивача про те, що застосування підпункту 5 пункту 27 розділу X Земельного кодексу України суперечить ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022. У спірних правовідносинах заборона встановлена безпосередньо законом — ЗК України, який регулює порядок набуття земель державної та комунальної власності. Тому відсутність в Указі Президента України №64/2022 окремого положення щодо такого права не усуває встановленої законом заборони.

Отже, на момент розгляду заяви ОСОБА_1 відповідач не мав правових підстав для надання запитуваного дозволу. Відмова у задоволенні заяви була зумовлена не запереченням права позивача як учасника бойових дій на першочергове відведення земельної ділянки, а встановленою законом тимчасовою забороною на його реалізацію у заявлений спосіб.

Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача про відмову у виділенні позивачу земельної ділянки та наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою відповідає вимогам законодавства, чинного на момент розгляду його заяви, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

За правилами ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні позову судовий збір не підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМорська Галина Михайлівна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua