Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №380/17377/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 рокусправа № 380/17377/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Навчально-спортивної бази зимових видів спорту “Тисовець” щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік) за весь час затримки їх виплати з 01.01.2020 по день фактичної виплати 23.07.2026;

- зобов`язати Навчально-спортивну базу зимових видів спорту “Тисовець” нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік) за весь час затримки їх виплати з 01.01.2020 по день фактичної виплати 23.07.2026.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 у справі №380/21041/24 здійснив перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення. Проте під час виплати заборгованості грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за відповідний період. У зв`язку з ненарахуванням та невиплатою такої компенсації позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 24.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що перерахунок та виплата здійснені не у добровільному порядку як поточна затримка виплат особовому складу, а виключно на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Відповідач вказав, що є військовою установою, яка фінансується з Державного бюджету України та діє в межах затвердженого кошторису, а тому до моменту винесення рішення у справі №380/21041/24 та набрання ним законної сили у нього були відсутні правові підстави, фінансові механізми та бюджетні асигнування для самостійного перерахунку грошового забезпечення позивача за минулі роки. Відповідач також зазначив, що дія Закону №2050-ІІІ поширюється на правовідносини щодо затримки виплати вже нарахованих, але не виплачених у строк доходів, тоді як суми, нараховані на виконання судового рішення, не можуть вважатися своєчасно нарахованими доходами в розумінні статті 2 цього Закону, а затримка виконання судового рішення регулюється іншими нормами права. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.

ОСОБА_1 з 07.03.2019 до 05.06.2020 проходив військову службу у Навчально-спортивній базі зимових видів спорту «Тисовець».

Витягом із наказу начальника Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» (по стройовій частині) від 05.06.2020 №113 підтверджується, що позивача з 05.06.2020 виключено зі списків особового складу бази та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

У період проходження військової служби нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2020 по 05.06.2020 проводилися без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 у справі №380/21041/24 відповідачем 23.07.2026 виплачено позивачу перерахунок грошового забезпечення у сумі 20046,91 грн з урахуванням відрахування військового збору, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 11.08.2026 про надходження 23.07.2026 на рахунок позивача коштів із призначенням платежу «Зарплата, НСБ ЗВС «Тисовець». Коментар: грошове забезпечення за червень 2026».

Під час виплати заборгованості грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статей 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Грошове забезпечення військовослужбовців врегульовано статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Частиною 1 цієї статті передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з частинами 2, 3 статті 9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та ін.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Порядок №159 поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159). Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №162/787/16-а, від 04.03.2020 у справі №219/11809/15-а, від 11.12.2020 у справі №200/10820/19-а та від 21.10.2021 у справі №200/613/19-а.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що Закон №2050-ІІІ не застосовується до сум, виплачених на виконання судового рішення, оскільки такі суми нібито не можуть вважатися своєчасно нарахованими доходами в розумінні статті 2 цього Закону. Як зазначено вище, компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Той факт, що суми грошового забезпечення нараховано та виплачено на підставі судового рішення, не нівелює того, що ці суми мали бути нараховані та виплачені своєчасно – у відповідних місяцях періоду їх нарахування. Саме у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення у позивача виникло право на компенсацію втрати частини доходів.

Доводи відповідача про відсутність у нього бюджетних асигнувань та правових підстав для самостійного перерахунку грошового забезпечення позивача за минулі роки до набрання законної сили рішенням у справі №380/21041/24 не спростовують висновків суду, оскільки обов`язок відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення у належному розмірі ґрунтується на законі, а не виникає внаслідок ухвалення судового рішення. Судове рішення у справі №380/21041/24 лише підтвердило наявне у позивача право на отримання грошового забезпечення, обчисленого з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не створило таке право вперше.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 16.05.2024 у справі №240/11832/22 та постанову від 12.12.2024 у справі №160/13920/23 суд відхиляє, оскільки наведений відповідачем зміст цих постанов не підтверджується даними Єдиного державного реєстру судових рішень та не узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду щодо застосування Закону №2050-ІІІ, за якою компенсація втрати частини доходів проводиться незалежно від підстав нарахування доходу – добровільно чи на виконання судового рішення.

Оцінюючи обставини, пов`язані з необхідністю звернення позивача до відповідача із заявою про виплату компенсації, суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, якою Верховний Суд відступив від попередніх висновків (зокрема, у справах №240/186/20, №460/4188/20, №460/783/20, №460/786/20).

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить про встановлений ними обов`язок відповідного підприємства, установи і організації у разі порушення встановлених строків виплати доходу провести його компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Відмова у виплаті компенсації у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії; невиплата компенсації у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Судом встановлено, що грошове забезпечення за період з 01.01.2020 по 05.06.2020, нараховане на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 у справі №380/21041/24, фактично виплачено позивачу лише 23.07.2026. Оскільки виплату грошового доходу здійснено з порушенням строків його виплати на більше ніж один календарний місяць, у відповідача виник обов`язок самостійно нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у тому ж місяці, в якому здійснено виплату заборгованості.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік) за весь час затримки виплати з 01.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення 23.07.2026.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Враховуючи, що позивач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору за подання цього позову на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік) за весь час затримки їх виплати з 01.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення 23.07.2026.

Зобов`язати Навчально-спортивну базу зимових видів спорту «Тисовець» (ЄДРПОУ 14303193) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік) за весь час затримки їх виплати з 01.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення 23.07.2026.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.