Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №380/17472/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 рокусправа № 380/17472/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 із вимогами:

- визнати протиправними дії відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 та розміру грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020, на 01 січня 2021, на 01 січня 2022, на 01 січня 2023 років відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплати ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 та грошову допомогу на оздоровлення і матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020, на 01 січня 2021, на 01 січня 2022, на 1 січня 2023 років відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017”, з урахуванням раніше виплачених сум, та особливостей оподаткування доходів військовослужбовців та без зменшення належних до виплати сум на розмір військового збору.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача, який при обчисленні позивачу у період з 30.01.2020 по 19.05.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням застосовував розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн), замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. На обґрунтування позову позивач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, а також на правові позиції Верховного Суду. Позивач зазначає, що оскільки розмір грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є похідним від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, такі виплати також підлягають перерахунку. Крім того, позивач вказує, що 06.07.2026 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату грошового забезпечення за спірний період і про надання довідки про розміри грошового забезпечення, проте відповіді на заяву та витребуваних документів відповідач не надав.

Ухвалою судді від 21.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено таке. Розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців у спірний період правомірно розраховувалися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762 грн), оскільки визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, не поновлює дію актів, які були ним змінені; скасування у судовому порядку пункту 6 постанови №103 не відновлює дію пункту 4 постанови №704 у попередній редакції. На підтвердження цього відповідач послався на пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, правові позиції Верховного Суду у постановах від 22.04.2019 у справі №820/601/17, від 02.10.2019 у справі №804/215/18 та від 23.10.2019 у справі №П/811/112/17, а також на частину першу статті 58 Конституції України щодо незворотності дії нормативно-правових актів у часі. Відповідач зазначив, що попередня редакція пункту 4 постанови №704 не відновлювалася, а згідно з постановою Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №520/5794/2020 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата для розрахунків не застосовується. Відповідач вказав, що для нарахування грошового забезпечення позивача використовувався прожитковий мінімум, встановлений на 01.01.2018 (1762 грн). Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб та військового збору відповідач, посилаючись на лист Державної податкової служби України від 13.05.2026 №6461/5//99-00-24-01-01-05, зазначив, що якщо виплата здійснюється на користь військовослужбовця, який проходить військову службу, та включається до складу його грошового забезпечення, то суми оподатковуються податком на доходи фізичних осіб з урахуванням пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (з виплатою рівноцінної та повної компенсації), а якщо на користь звільненого з військової служби - податком на доходи фізичних осіб (18 відсотків) і військовим збором (5 відсотків) на загальних підставах; оскільки станом на теперішній час невідомо, чи буде позивач продовжувати військову службу на момент виконання рішення суду, вирішення питання про наявність у позивача права на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб та про розмір військового збору є передчасним. Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 з 28.09.2019 по теперішній час проходить військову службу у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 .

Сторонами не заперечується, що у спірний період посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та інші похідні види грошового забезпечення обчислені позивачу виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн).

06.07.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, а також про надання довідки про розміри його грошового забезпечення за період з січня 2020 року по травень 2023 року. Зазначену заяву вручено уповноваженій особі військової частини НОМЕР_1 13.07.2026, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №R790180052888. Відповіді на заяву та витребуваних документів відповідач позивачу не надав.

Позивач вважає дії відповідача щодо застосування у період з 30.01.2020 по 19.05.2023 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні грошового забезпечення протиправними, тому звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Аналогічні примітки містять і додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, тобто з використанням такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення (стаття 6 Закону №2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Тобто положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 (набрання чинності Законом №294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили; натомість з 01.01.2020 така невідповідність виникла.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені частиною третьою статті 7 КАС України правила, а також враховуючи, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Вказана правова позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 15 вересня 2022 року у справі №500/1886/21 та від 10 січня 2023 року у справі №120/8682/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Суд також враховує висновок судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, відповідно до якого під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови №704 в редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не фіксованої розрахункової величини. Згідно з частиною 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень та враховуються іншими судами при застосуванні відповідних норм права.

Доводи відповідача про те, що визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, не поновлює дію актів, які були ним змінені, і що скасування у судовому порядку пункту 6 постанови №103 не відновлює дію пункту 4 постанови №704 у попередній редакції, суд відхиляє, оскільки правова позиція суду ґрунтується не на «відновленні» дії пункту 4 постанови №704 у первісній редакції, а на незастосуванні до спірних правовідносин положення пункту 4 постанови №704 у частині, що суперечить актам вищої юридичної сили (законам про Державний бюджет України на відповідні роки), в силу статті 7 КАС України. Та обставина, що Постанова №704 у відповідних редакціях містила посилання на прожитковий мінімум станом на 01.01.2018, не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку застосовувати норму підзаконного акта лише в частині, що відповідає актам вищої юридичної сили. З цих же підстав суд відхиляє посилання відповідача на частину першу статті 58 Конституції України та на пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, оскільки застосування судом у спірних правовідносинах норми закону, яка має вищу юридичну силу, порівняно з нормою підзаконного акта, не є наданням зворотної дії нормативно-правовому акту в часі.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №520/5794/2020 як на підставу застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018, суд відхиляє. У зазначеній постанові Верховний Суд вирішував питання про незастосування для розрахунку розмірів окладів показника мінімальної заробітної плати, а не питання про те, прожитковий мінімум якого саме року (2018 чи відповідного календарного) підлягає застосуванню після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та з огляду на відсутність відповідного застереження у законах про Державний бюджет України на 2020-2023 роки. Натомість у наведених вище постановах Верховного Суду, зокрема у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, сформульовано висновок, релевантний для спірних правовідносин, який і враховується судом.

Посилання відповідача на лист Державної податкової служби України від 13.05.2026 №6461/5//99-00-24-01-01-05 є безпідставним, оскільки такі листи не є актами нормативного характеру, а їх зміст не відповідає змісту законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб як базовий державний соціальний стандарт щороку затверджується законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а саме: станом на 01.01.2020 - 2102,00 грн, станом на 01.01.2021 - 2270,00 грн, станом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн.

На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, а також похідних видів грошового забезпечення, такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 (1762 грн), діяв протиправно, а належне нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період відповідачем не здійснено. У цій частині позовні вимоги є обґрунтованими.

Оскільки розмір грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, ці виплати є похідними від основної вимоги та також підлягають перерахунку із застосуванням правильної розрахункової величини, визначеної пунктом 4 Постанови №704 у частині, що відповідає актам вищої юридичної сили.

Щодо вимоги про здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення з урахуванням особливостей оподаткування доходів військовослужбовців та без зменшення належних до виплати сум на розмір військового збору суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44), грошова компенсація виплачується, зокрема, громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Враховуючи, що предметом цього спору є грошове забезпечення військовослужбовця, його нарахування та виплату необхідно проводити з урахуванням пункту 2 Порядку №44.

Суд враховує, що суми грошового забезпечення, які підлягають виплаті позивачу за результатами перерахунку, не є новим доходом або додатковою виплатою, а є складовою належного грошового забезпечення за період проходження військової служби, яке своєчасно та в повному обсязі не було виплачено відповідачем. Відтак такі суми зберігають правову природу грошового забезпечення військовослужбовця і не можуть кваліфікуватися як інші доходи у розумінні підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України з оподаткуванням податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків та військовим збором за ставкою 5 відсотків на загальних підставах.

Визначальним критерієм для оподаткування таких виплат є вид доходу (грошове забезпечення, що здійснюється відповідно до законодавства України військовослужбовцю), а не статус особи на момент фактичної виплати. Позивач станом на час розгляду справи проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , тобто є діючим військовослужбовцем, а виплата перерахованих сум зумовлена виключно неналежним виконанням відповідачем обов`язку щодо своєчасного та повного нарахування грошового забезпечення. За таких обставин доводи відповідача про передчасність вирішення питання про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб та про розмір військового збору з огляду на невизначеність статусу позивача на момент виконання рішення суду є безпідставними, оскільки правова природа спірних виплат як грошового забезпечення військовослужбовця не змінюється залежно від моменту їх фактичної виплати.

Враховуючи викладене, належні позивачу суми грошового забезпечення підлягають виплаті з урахуванням особливостей оподаткування доходів військовослужбовців, а саме із компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 та без зменшення належних до виплати сум шляхом застосування до них ставок оподаткування, встановлених для інших доходів.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії; згідно з пунктом 10 частини 2 цієї статті - про інший спосіб захисту, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Визначення конкретного розміру кожної складової грошового забезпечення та похідних виплат за весь спірний період потребує здійснення відповідних арифметичних розрахунків з використанням первинних документів (карток особового рахунку, тарифних коефіцієнтів за займаними посадами та військовим званням, надбавок за вислугу років тощо), що належить до компетенції відповідача як органу, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення. Суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень у здійсненні таких розрахунків. Відтак належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення та похідних від нього виплат за визначеною судом формулою, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач належними та допустимими доказами правомірності застосування розрахункової величини 1762 грн у спірний період не довів.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Матеріали справи свідчать, що визначені частиною другою статті 2 КАС України критерії правомірності відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані сторонами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 30.01.2020 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн), при нарахуванні ОСОБА_1 посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та похідних від них видів грошового забезпечення, нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, нараховані та виплачені за час проходження ним військової служби) з 30.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме станом на 01.01.2020, станом на 01.01.2021 та станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.