Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №380/17535/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 рокусправа № 380/17535/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, із вимогами:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), які полягають у застосуванні із грудня 2021 року по травень 2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із грудня 2021 року по травень 2023 року включно, грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно із одночасним нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у спірний період посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням обчислювалися йому виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн). Позивач вважає, що після скасування у судовому порядку постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, відновилася дія пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції, а тому розрахунковою величиною мав бути прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Оскільки розмір грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат є похідним від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, такі виплати, на думку позивача, також підлягають перерахунку, а у зв`язку з виплатою грошового забезпечення у меншому, ніж належало, розмірі позивач просить нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів. Тому позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 26.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено таке. Розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями у спірний період правомірно розраховувалися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762 грн), оскільки пункт 4 постанови № 704 у редакції, чинній до 12.05.2023, передбачав застосування саме цієї розрахункової величини, а відповідна редакція узгоджується із Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та не створює правову колізію; у спірний період відсутні застереження, обмеження чи визнання нечинною постанови № 704 у зазначеній редакції, а відповідне регулювання остаточно змінено лише постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, що набрала чинності 20.05.2023. Відповідач зазначив, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558, виплачується у розмірі, що щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, без прив`язки до розміру грошового забезпечення, а тому не підлягає перерахунку. Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач вказав, що обов`язковою умовою її виплати є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу та порушення строків його виплати, тоді як позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми, у зв`язку з чим така вимога є передчасною. Відповідач також зазначив, що є бюджетною установою, розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, діє виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а суд не вправі перебирати на себе правотворчі функції. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Вирішуючи питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спір у цій справі пов`язаний із нарахуванням та виплатою грошового забезпечення за період з грудня 2021 року по травень 2023 року включно у меншому, на думку позивача, розмірі. Грошове забезпечення військовослужбовця за своєю правовою природою входить до складу заробітної плати, а тому до спірних правовідносин у частині строку звернення до суду застосовуються положення статті 233 КЗпП України, які мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а та від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22).

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просить перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року). Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. З урахуванням наведеного принципу, а також висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23, правовідносини, які мали місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до зазначеної дати (без обмеження будь-яким строком), а правовідносини у період з 19 липня 2022 року - згідно з положенням статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX (тримісячний строк).

Окрім викладеного, суд враховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Суд враховує висновки Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, згідно з якими відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України почався 01 липня 2023 року. Такий же підхід застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23.

Суд враховує, що основним орієнтиром для визначення моменту, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення права на виплату належного розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат з розкриттям їх складових, розмірів та утримань (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23). Матеріалами справи підтверджується, що складові нарахованого та виплаченого грошового забезпечення розкрито позивачу в архівних відомостях особистих карток грошового забезпечення, наданих відповідачем на адвокатський запит листом від 13.07.2026 № 09/17424-26-Вих, а позов подано 20.08.2026. З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строку звернення до суду із цим позовом, а тому доводи відповідача суд оцінює критично.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

Витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.12.2021 № 421-ос ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом строком на 3 роки з 10.12.2021 по 09.12.2024 та призначено сержанта запасу ОСОБА_1 на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія відділення технічних засобів охорони державного кордону відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б); присвоєно особистий номер П-045122.

Витягом з наказу від 07.08.2025 № 1126-ос припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби у запас старшого сержанта ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Витягом з наказу від 12.08.2025 № 1142-ос старшого сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 11.08.2025.

За даними архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення за 2021-2025 роки у період з грудня 2021 року по травень 2023 року включно розмір посадового окладу позивача та окладу за військовим (спеціальним) званням визначався виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн): посадовий оклад - 2470 грн (1762 грн х 1,4), оклад за військовим званням «сержант» - 740 грн (1762 грн х 0,42). Із зазначених розмірів у відповідному відсотковому відношенні позивачу нараховувалися та виплачувалися як щомісячні, так і одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема грошова допомога на оздоровлення у квітні 2022 року у розмірі 13392,80 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у квітні 2022 року у розмірі 1110,00 грн, грошова допомога на оздоровлення у березні 2023 року у розмірі 23143,20 грн, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія та інші виплати.

Позивач вважає дії відповідача щодо застосування у період з грудня 2021 року по травень 2023 року включно розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні грошового забезпечення протиправними, тому звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Аналогічні примітки містять і додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, тобто з використанням такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Тобто положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 (набрання чинності Законом № 294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили; натомість з 01.01.2020 така невідповідність виникла.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені частиною третьою статті 7 КАС України правила, а також враховуючи, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Вказана правова позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 15 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21 та від 10 січня 2023 року у справі № 120/8682/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Доводи відповідача про те, що редакція пункту 4 постанови № 704, чинна у спірний період, передбачала застосування саме прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 та узгоджувалася із Законом № 1774-VIII, суд відхиляє, оскільки правова позиція суду ґрунтується не на «відновленні» дії пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції, а на незастосуванні до спірних правовідносин положення пункту 4 постанови № 704 у частині, що суперечить актам вищої юридичної сили (законам про Державний бюджет України на відповідні роки), в силу статті 7 КАС України. Та обставина, що Постанова № 704 у відповідних редакціях містила посилання на прожитковий мінімум станом на 01.01.2018, не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку застосовувати норму підзаконного акта лише в частині, що відповідає актам вищої юридичної сили.

Прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 № 481, що набрала чинності 20.05.2023, якою пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, не спростовує протиправності застосування у попередній період розрахункової величини, що не відповідала актам вищої юридичної сили, а лише усуває відповідну невідповідність на майбутнє. Спірний період (з грудня 2021 року по травень 2023 року включно) передує набранню чинності постановою № 481, а тому висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, на яку посилається відповідач, стосуються іншого правового регулювання (постанови № 704 у редакції постанови № 481) та не є релевантними для спірних правовідносин.

Доводи відповідача про те, що він є бюджетною установою, розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та діє в межах повноважень, а суд не вправі перебирати на себе правотворчі функції (з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22), суд також відхиляє. Предметом цього спору є не оскарження нормативно-правового акта та не покладення на суд правотворчих функцій, а перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень із нарахування грошового забезпечення та незастосування до спірних правовідносин положення підзаконного акта у частині, що суперечить актам вищої юридичної сили, в силу статті 7 КАС України. Статус відповідача як бюджетної установи та порядок фінансування не звільняють його від обов`язку нараховувати та виплачувати грошове забезпечення у розмірі, визначеному законом; питання забезпечення фінансування є питанням організації виконання державою своїх зобов`язань, а не підставою для їх невиконання.

На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за період з грудня 2021 року по травень 2023 року включно, а також похідних від них видів грошового забезпечення, такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно, а належне нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період відповідачем не здійснено.

Суд враховує, що первісна редакція пункту 4 Постанови № 704 встановлювала розрахункову величину як більшу з двох величин: прожитковий мінімум для працездатних осіб або 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, а тому перерахунок належить провести із застосуванням розрахункової величини, що визначається як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного календарного року.

Оскільки розмір грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат визначається виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, ці виплати є похідними від основної вимоги та також підлягають перерахунку із застосуванням правильної розрахункової величини, визначеної пунктом 4 Постанови № 704 у первісній редакції.

Доводи відповідача про те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується у фіксованому розмірі, який щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, без прив`язки до розміру грошового забезпечення, суд відхиляє. За приписами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення військовослужбовця. Отже, граничний розмір такої допомоги безпосередньо пов`язаний з розміром місячного грошового забезпечення, а збільшення розміру грошового забезпечення внаслідок застосування правильної розрахункової величини впливає на розмір матеріальної допомоги. За таких обставин зазначена виплата є похідною від основної вимоги та підлягає перерахунку.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми донарахованого за цим рішенням грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичної виплати, суд зазначає таке.

Згідно статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), частина друга статті 2 Закону № 2050-III)).

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Згідно пункту 2 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 300/544/19 та від 04 березня 2021 року у справі № 520/34/17.

Отже, враховуючи, що грошове забезпечення за період з 02.08.2021 по 12.12.2025 позивачу ще не нараховане та не виплачене, суд дійшов висновку про відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону № 2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.

Таким чином, у цій частині позовні вимоги в цій частині є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії; згідно з пунктом 10 частини 2 цієї статті - про інший спосіб захисту, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Визначення конкретного розміру кожної складової грошового забезпечення та похідних виплат за весь спірний період потребує здійснення відповідних арифметичних розрахунків з використанням первинних документів (карток особового рахунку, тарифних коефіцієнтів за займаними посадами та військовим званням, надбавок за вислугу років тощо), що належить до компетенції відповідача як органу, який здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення. Суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень у здійсненні таких розрахунків. Відтак належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення та похідних від нього виплат за визначеною судом формулою, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач належними та допустимими доказами правомірності застосування розрахункової величини 1762 грн у спірний період не довів.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Матеріали справи свідчать, що визначені частиною другою статті 2 КАС України критерії правомірності відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), які полягають у застосуванні із грудня 2021 року по травень 2023 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн), при нарахуванні ОСОБА_1 посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з грудня 2021 року по травень 2023 року включно грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме станом на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасним нарахуванням та виплатою ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.