Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №320/36937/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року № 320/36937/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Леонтович А.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду 05.07.2026 через підсистему «Електронний суд» звернувся ОСОБА_1 з позовом (зареєстрований 17.09.2026) до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 30.06.2026, винесену у виконавчому провадженні №81053086 заступником начальника Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 34 588,00 грн.

IІ. Позиція позивача та заперечення відповідача

Позов мотивовано тим, що оскаржувана постанова прийнята з неправильним застосуванням частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач зазначає, що у виконавчому провадженні №81053086 його визначено саме як фізичну особу. Водночас державний виконавець визначив виконавчий збір у розмірі 34 588,00 грн, що відповідає чотирьом мінімальним заробітним платам та ставці, встановленій законом для боржника — юридичної особи.

На думку позивача, за встановленої державним виконавцем належності боржника до фізичної особи виконавчий збір за рішенням немайнового характеру мав бути визначений у розмірі двох мінімальних заробітних плат, тобто 17 294,00 грн.

Крім того, позивач посилається на те, що 03.07.2026 на підставі оскаржуваної постанови відкрито окреме виконавче провадження №81398949, у якому боржником також визначено ОСОБА_1 як фізичну особу, а до стягнення визначено саме 34 588,00 грн.

Позивач вважає, що це підтверджує протиправність визначення розміру виконавчого збору.

Позивач також вважає, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам законності, оскільки боржником у виконавчому провадженні визначено фізичну особу — ОСОБА_1 ; виконавчий документ передбачає виконання рішення немайнового характеру; частина третя статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює різний розмір виконавчого збору залежно від статусу боржника; для фізичної особи застосовується ставка у розмірі двох мінімальних заробітних плат; державний виконавець фактично застосував ставку чотирьох мінімальних заробітних плат, яка встановлена для юридичної особи; сума 34 588,00 грн не відповідає законодавчо встановленому розміру виконавчого збору для позивача; постанова про відкриття ВП №81398949 від 03.07.2026 додатково підтверджує, що сам відповідач визначає ОСОБА_1 боржником як фізичну особу.

Позивач також зазначає, що його статус арбітражного керуючого та ліквідатора ТОВ «ДЕКТУМ-С» не перетворює його на юридичну особу та не є підставою для застосування ставки виконавчого збору, встановленої для юридичних осіб.

Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 22.09.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням «Діловодство спеціалізованого суду».

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Судом встановлено, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №920/632/24 (920/1377/24) заяву ТОВ «БІЗНЕС ТРЕНД» про забезпечення доказів шляхом їх витребування задоволено.

У порядку забезпечення доказів суд постановив витребувати у ліквідатора ТОВ «ДЕКТУМ-С» -арбітражного керуючого Ткачука Олександра Вікторовича відповідні документи та матеріали.

29.04.2026 Північним апеляційним господарським судом видано відповідний виконавчий документ.

20.05.2026 Ірпінським відділом державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження №81053086.

Боржником у зазначеному виконавчому провадженні визначено ОСОБА_1 .

30.06.2026 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

У пункті 1 резолютивної частини постанови зазначено: «Стягнути з боржника: ОСОБА_1 ... виконавчий збір у розмірі 34588,00 гривня».

При цьому в постанові зазначено дату народження боржника, його адресу проживання та РНОКПП.

У мотивувальній частині постанови державний виконавець зазначив, що відповідно до частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується у розмірі двох мінімальних заробітних плат з боржника - фізичної особи та чотирьох мінімальних заробітних плат з боржника — юридичної особи.

Разом з тим державним виконавцем визначено до стягнення з ОСОБА_1 34 588,00 грн.

У 2026 році розмір мінімальної заробітної плати становить 8 647,00 грн.

Таким чином: 8 647,00 грн ? 4 = 34 588,00 грн, тоді як: 8 647,00 грн ? 2 = 17 294,00 грн.

30.06.2026 державним виконавцем також винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №81053086 у зв`язку з виконанням рішення суду.

03.07.2026 державним виконавцем відкрито виконавче провадження №81398949 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 30.06.2026.

У постанові про відкриття ВП №81398949 боржником знову зазначено ОСОБА_1 із зазначенням його дати народження, адреси проживання та РНОКПП.

Предметом НОМЕР_1 визначено стягнення саме 34 588,00 грн виконавчого збору.

Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VІІІ) статті 1 , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, в силу частини другої цієї ж статті виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки; 6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Пунктом 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Згідно частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно частини третьої статті 27 Закону № 1404-VIII за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Відповідно до частини четвертої 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.

За приписами пункту 1 та пункту 4 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII вконавчий збір не стягується: за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (крім спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот); за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

За приписами пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частини десятої статті 112 Господарського процесуального кодексу України ухвала про забезпечення доказів (крім забезпечення доказів шляхом допиту свідків, призначення експертизи, огляду доказів) є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

VІ. Оцінка суду

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, а також перевіривши доводи позову, суд дійшов таких висновків.

Предметом спору у цій справі є правомірність постанови державного виконавця від 30.06.2026 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 34 588,00 грн у виконавчому провадженні № 81053086.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України державний виконавець як посадова особа органу державної влади зобов`язаний діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, під час вирішення питання про стягнення виконавчого збору державний виконавець зобов`язаний встановити обставини, які мають значення для визначення його розміру, зокрема характер рішення, що підлягає примусовому виконанню, та статус боржника, після чого застосувати відповідну ставку виконавчого збору, передбачену законом.

Частиною третьою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника фізичної особи та чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника юридичної особи.

Таким чином, наведена норма передбачає розмежування розміру виконавчого збору залежно від статусу боржника. Відповідно, застосування належної ставки потребує правильного визначення особи, з якої стягується виконавчий збір, та її правового статусу.

Як встановлено судом, постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі № 920/632/24 (920/1377/24) було задоволено заяву ТОВ «БІЗНЕС ТРЕНД» про забезпечення доказів шляхом їх витребування у ліквідатора ТОВ «ДЕКТУМ-С» — арбітражного керуючого Ткачука Олександра Вікторовича. На виконання зазначеної постанови 29.04.2026 видано виконавчий документ, на підставі якого 20.05.2026 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 81053086

Зміст рішення, яке підлягало виконанню, полягав у витребуванні документів та матеріалів, тобто у виконанні вимог немайнового характеру.

При цьому в постанові про стягнення виконавчого збору від 30.06.2026 боржником зазначено ОСОБА_1 із наведенням його дати народження, адреси проживання та реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Аналогічно, у постанові від 03.07.2026 про відкриття виконавчого провадження № 81398949 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору боржником зазначено ОСОБА_1 із зазначенням його персональних ідентифікаційних даних.

Отже, матеріали справи підтверджують, що відповідач визначив боржником саме фізичну особу ОСОБА_1 .

Обставина, що позивач здійснює професійну діяльність як арбітражний керуючий та виконує повноваження ліквідатора ТОВ «ДЕКТУМ-С», сама собою не наділяє його статусом юридичної особи та не є достатньою правовою підставою для застосування до нього ставки виконавчого збору, передбаченої для боржників юридичних осіб.

За таких обставин суд доходить висновку, що під час визначення розміру виконавчого збору відповідач мав застосувати положення частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», передбачені для боржника фізичної особи.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що державний виконавець фактично визначив до стягнення з позивача виконавчий збір у розмірі 34 588,00 грн.

Зазначена сума відповідає чотирьом мінімальним розмірам заробітної плати за встановленого у справі розміру мінімальної заробітної плати 8 647,00 грн, тоді як для боржника фізичної особи розмір виконавчого збору за рішенням немайнового характеру становить дві мінімальні заробітні плати, тобто 17 294,00 грн.

Отже, відповідач застосував до позивача розмір виконавчого збору, передбачений законом для боржника — юридичної особи, попри те, що в оскаржуваній постанові та в подальшій постанові про відкриття виконавчого провадження № 81398949 боржником зазначено фізичну особу.

При цьому оскаржувана постанова не містить належного обґрунтування, яке б пояснювало правові підстави застосування до позивача ставки, установленої для юридичної особи. Матеріали справи також не містять доказів, які б спростовували визначений самим відповідачем статус позивача як фізичної особи.

Таким чином, державний виконавець, з одного боку, визначив боржником фізичну особу, а з іншого установив розмір виконавчого збору за ставкою, передбаченою для юридичної особи.

Тобто відповідач не забезпечив належного застосування положень частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» з урахуванням установленого ним статусу боржника та не визначив суму виконавчого збору відповідно до вимог зазначеної норми.

Суд наголошує, що обов`язок державного виконавця полягає не лише у винесенні процесуального рішення про стягнення виконавчого збору, а й у правильному визначенні його розміру відповідно до закону та фактичних обставин виконавчого провадження. Сам факт наявності повноважень на винесення відповідної постанови не звільняє державного виконавця від обов`язку дотримуватися встановлених законом умов їх реалізації.

У цій справі відповідач мав визначити статус боржника, установити немайновий характер рішення та застосувати передбачену частиною третьою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» ставку у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Натомість відповідач визначив до стягнення 34 588,00 грн, тобто суму, що перевищує встановлений для фізичної особи розмір виконавчого збору на 17 294,00 грн.

Наведене свідчить про неправильне застосування відповідачем норм матеріального права та невідповідність оскаржуваної постанови вимогам законності й обґрунтованості.

Суд також ураховує, що 03.07.2026 на підставі оскаржуваної постанови відкрито окреме виконавче провадження № 81398949, предметом якого є примусове стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 34 588,00 грн. Отже, оскаржувана постанова є підставою для вчинення подальших виконавчих дій та створює для позивача реальні майнові наслідки.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах щодо протиправності рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте відповідач відзив на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував та доказів, які б підтверджували правомірність визначення виконавчого збору в розмірі 34 588,00 грн, суду не надав.

Саме лише неподання відповідачем відзиву не є безумовною підставою для задоволення позову, однак у цій справі доводи позивача підтверджуються дослідженими судом матеріалами, а протилежних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови до суду не подано.

Суд звертає увагу, що предметом розгляду є постанова про стягнення конкретно визначеної суми виконавчого збору 34 588,00 грн. Визначення іншої суми замість зазначеної в постанові означало б зміну змісту оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, що не належить до повноважень суду під час вирішення цього спору.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови в цілому.

Отже, суд доходить висновку, що постанова Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 30.06.2026 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 34 588,00 грн у виконавчому провадженні № 81053086 прийнята з неправильним застосуванням частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із чим підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

З огляду на викладене позовні вимоги є обґрунтованими.

VII. Висновок суду

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою та другою статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачем про поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1064, 96 грн.

Згідно з ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 30.06.2026 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 34 588,00 грн у виконавчому провадженні № 81053086.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 34780165, місце знаходження: 08205, Київська обл., м. Ірпінь, Бучанський р-н, вул. Ярославська, буд. 11) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1064, 96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 коп).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Леонтович А.М.