Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №320/36841/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року № 320/36841/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Леонтович А.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 21.08.2026 про закінчення виконавчого провадження ВП№81589930;

- зобов`язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження ВП№81589930.

IІ. Позиція позивача та заперечення відповідача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державний виконавець безпідставно дійшов висновку про повне фактичне виконання рішення суду, оскільки боржником хоча й проведено перерахунок грошового забезпечення, однак визначена за результатами такого перерахунку сума донарахування позивачу фактично не виплачена.

Відповідачем на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2026 надіслано до суду належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №81589930. Своїм правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 21.09.2026 року позовну заяву залишено без руху.

Позивач, у строк та спосіб викладений в ухвалі, усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 23.09.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 06 жовтня 2026 року о 15.00 год.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч. 4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі.

У виняткових випадках для належної підготовки справи до розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду.

Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що неявка всіх учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними матеріалами у справі.

30.09.2026 року представником позивача через підсистему "Електронний суд" подано заяву про розгляд справи без участі.

06.10.2026 у зв`язку з клопотанням представника позивача про розгляд справи без його участі, неявкою учасників справи у судове засідання та достатністю доказів у матеріалах справи, суд на місці ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

15.12.2025 року Київським окружним адміністративним судом винесено рішення у справі №320/43150/23, яким, зокрема, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок за період з 01.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період відповідних виплат, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

03.03.2026 року на виконання зазначеного судового рішення 03.03.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 складено довідку-розрахунок №829/1548.

Згідно із зазначеною довідкою-розрахунком за результатами проведеного перерахунку визначено донарахування позивачу в загальній сумі 186 141,48 грн, а саме: 177 218,14 грн; 8 923,34 грн.

Таким чином, за результатами проведеного боржником перерахунку була визначена конкретна сума донарахування.

11.03.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_1 листом №829/1789 повідомив позивача про виконання рішення суду шляхом проведення відповідного перерахунку.

Разом із тим доказів фактичної виплати позивачу визначеної за результатами перерахунку суми 186 141,48 грн суду не надано.

21.05.2026 року Київським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.

27.07.2026 року на підставі заяви позивача, головним державним виконавцем Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Мочинським М.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №81589930.

У межах зазначеного виконавчого провадження державний виконавець здійснював перевірку виконання боржником судового рішення.

10.08.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_1 направив державному виконавцю лист №829/6263. У зазначеному листі боржник повідомив, що резолютивну частину виконавчого листа виконано та здійснено ОСОБА_1 перерахунок за період з 01.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення. Як доказ виконання боржник послався на довідку-розрахунок від 03.03.2026 №829/1548.

21.08.2026 головним державним виконавцем Мочинським М.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №81589930.

Підставою для закінчення виконавчого провадження визначено пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» -фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. В оскаржуваній постанові державний виконавець зазначив, що резолютивна частина виконавчого документа виконана, а залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить 0 грн.

Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон№1404-VІІІ) статті 1 , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, в силу частини другої цієї ж статті виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки; 6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Пунктом 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

За приписами пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

VІ. Оцінка суду

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, а також перевіривши доводи позову, суд дійшов таких висновків.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

У цій справі суд вважає за необхідне послідовно встановити, які саме дії мав вчинити державний виконавець для вирішення питання про закінчення виконавчого провадження, які дії ним фактично вчинені та які обставини залишилися ним невстановленими.

Щодо обсягу обов`язків державного виконавця відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень.

За змістом частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Вирішуючи питання щодо правомірності дій державного виконавця та оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження, суд вважає за необхідне детально оцінити, які саме дії повинен був вчинити державний виконавець у межах виконавчого провадження №81589930, які дії ним фактично вчинені, а також чи свідчить невчинення ним інших дій про протиправність оскаржуваної постанови.

Водночас відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виконання рішення, за яким боржник зобов`язаний вчинити певні дії, виконавець перевіряє виконання рішення боржником.

Таким чином, з огляду на зміст виконавчого документа у виконавчому провадженні №81589930 державний виконавець мав встановити: чи вчинено боржником дію, визначену судовим рішенням, а саме чи здійснено ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по 19.05.2023; чи здійснено такий перерахунок відповідно до способу, визначеного рішенням суду від 15.12.2025 у справі №320/43150/23, зокрема із застосуванням визначених судом розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідних тарифних коефіцієнтів та з урахуванням раніше виплачених сум; чи існують обставини, які свідчать про невиконання боржником саме того обов`язку, який визначений виконавчим документом.

При цьому державний виконавець не був наділений повноваженнями змінювати зміст судового рішення або визначати інший спосіб його виконання, ніж той, що встановлений виконавчим документом.

Як встановлено судом, предметом виконання у виконавчому провадженні №81589930 було судове рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 у справі №320/43150/23, яким боржника зобов`язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за визначений судом період відповідно до встановленого судом порядку.

Отже, виходячи зі змісту виконавчого документа, на державного виконавця покладався обов`язок забезпечити примусове виконання саме визначеного судом способу виконання рішення, тобто перевірити, чи здійснив боржник передбачений судовим рішенням перерахунок, а у разі його невиконання — вжити передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Водночас пунктом 1 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Таким чином, у спірних правовідносинах державний виконавець мав, насамперед, перевірити, чи виконано боржником обов`язок, визначений виконавчим документом, а саме чи проведено перерахунок грошового забезпечення позивача відповідно до судового рішення.

Як убачається з матеріалів виконавчого провадження, державний виконавець таку перевірку здійснив.

Зокрема, у межах виконавчого провадження №81589930 державним виконавцем отримано від боржника — ІНФОРМАЦІЯ_2 — лист від 10.08.2026 №829/6263, у якому боржник повідомив про виконання резолютивної частини виконавчого листа та зазначив, що ОСОБА_1 здійснено перерахунок грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по 19.05.2023.

На підтвердження зазначених обставин боржником надано довідку-розрахунок від 03.03.2026 №829/1548.

Зі змісту зазначеної довідки-розрахунку вбачається, що боржником проведено відповідний розрахунок грошового забезпечення позивача та визначено за результатами такого перерахунку суму донарахування у загальному розмірі 186 141,48 грн.

Крім того, ще 11.03.2026 року боржник листом №829/1789 повідомив позивача про виконання рішення суду шляхом проведення відповідного перерахунку.

Отже, державний виконавець отримав не лише повідомлення боржника про виконання судового рішення, а й документ, який підтверджує вчинення боржником дій, безпосередньо передбачених резолютивною частиною судового рішення, — довідку-розрахунок про проведення перерахунку.

За таких обставин суд вважає, що державний виконавець виконав покладений на нього обов`язок щодо перевірки фактичного виконання боржником рішення саме в частині, яка є предметом виконання за виконавчим документом.

Разом із тим суд погоджується з тим, що матеріали справи не містять доказів фактичної виплати позивачу суми 186 141,48 грн, визначеної за результатами проведеного перерахунку.

Проте сама по собі відсутність доказів виплати зазначеної суми не свідчить про невиконання боржником того обов`язку, який безпосередньо визначений у виконавчому документі.

Виконавчим документом на боржника покладено обов`язок здійснити перерахунок грошового забезпечення, а не стягнути на користь позивача конкретно визначену суму коштів.

Таким чином, державний виконавець не мав правових підстав у межах саме цього виконавчого провадження самостійно змінювати зміст та спосіб виконання судового рішення і фактично перетворювати виконавче провадження щодо виконання обов`язку здійснити перерахунок на виконавче провадження щодо стягнення грошових коштів.

Суд також зазначає, що державний виконавець не зобов`язаний встановлювати та забезпечувати виконання обов`язків, які не визначені виконавчим документом. Обсяг його повноважень визначається змістом виконавчого документа, а тому здійснення державним виконавцем дій щодо стягнення суми 186 141,48 грн за відсутності відповідної вимоги у виконавчому документі виходило б за межі його повноважень.

Водночас суд звертає увагу, що матеріалами справи не підтверджується невиконання боржником саме обов`язку щодо проведення перерахунку.

Навпаки, наявна у матеріалах справи довідка-розрахунок від 03.03.2026 №829/1548 свідчить про те, що такий перерахунок проведено, а за його результатами визначено конкретний розмір донарахувань.

За таких обставин державний виконавець мав підстави дійти висновку, що боржником виконано обов`язок, визначений виконавчим документом, та застосувати положення пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому суд звертає увагу, що державний виконавець не вчинив і не повинен був вчиняти дії, спрямовані на самостійне визначення іншого способу виконання судового рішення або на стягнення з боржника суми, яка не зазначена у виконавчому документі як така, що підлягає стягненню.

Разом із тим суд вважає, що державний виконавець міг би додатково витребувати у боржника документи щодо фактичної виплати позивачу суми, визначеної за результатами перерахунку, з метою повнішої перевірки виконання рішення.

Однак невчинення такої додаткової перевірки за конкретних обставин цієї справи не є достатньою підставою для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки така перевірка могла б стосуватися виконання обов`язку, який безпосередньо не визначений виконавчим документом як самостійний предмет примусового виконання.

Іншими словами, навіть за умови відсутності доказів фактичної виплати визначеної за результатами перерахунку суми, це не спростовує встановленого державним виконавцем факту проведення самого перерахунку, який і становив предмет виконання відповідно до виконавчого документа.

Суд також враховує, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України державний виконавець зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Тому вимога позивача фактично зводиться до необхідності визнати протиправною постанову державного виконавця з огляду на те, що ним не забезпечено виплату суми, яка була визначена боржником за результатами проведеного перерахунку.

Проте така вимога не відповідає змісту виконавчого документа та межам повноважень державного виконавця у цьому виконавчому провадженні.

Суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що державний виконавець не здійснював перевірку виконання судового рішення, проігнорував надані боржником документи, не встановив факт проведення перерахунку або безпідставно визнав виконаним обов`язок, який фактично не був виконаний.

Навпаки, державний виконавець отримав від боржника повідомлення про виконання рішення, дослідив надану на підтвердження цього довідку-розрахунок та, встановивши проведення перерахунку, дійшов висновку про фактичне виконання рішення згідно з виконавчим документом.

Таким чином, за результатами перевірки державний виконавець встановив виконання боржником саме того обов`язку, який був визначений виконавчим документом.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відсутність доказів фактичної виплати суми донарахування не може бути покладена в основу висновку про протиправність постанови державного виконавця від 21.08.2026, оскільки така обставина не спростовує факту виконання боржником обов`язку щодо проведення перерахунку.

При цьому суд не позбавляє позивача права на отримання належних йому грошових виплат, однак питання щодо їх фактичної виплати не може бути вирішене шляхом покладення на державного виконавця обов`язку вчинити дії, які не передбачені виданим у цій справі виконавчим документом.

Отже, суд уважає, що державний виконавець мав законні підстави для закінчення виконавчого провадження №81589930 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки встановив фактичне виконання боржником рішення суду в обсязі та спосіб, визначених виконавчим документом.

З огляду на це постанова головного державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Мочинського М.А. від 21.08.2026 про закінчення виконавчого провадження №81589930 є правомірною, а підстави для її скасування відсутні.

Відповідно, відсутні й правові підстави для задоволення похідної позовної вимоги про зобов`язання відповідача відновити виконавче провадження №81589930.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими.

VII. Висновок суду

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою та другою статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи, що в задоволенні позову належить відмовити підстави розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Леонтович А.М.