Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №300/3288/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2026 р. справа № 300/3288/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, а також зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – військова частина НОМЕР_1 , відповідач 2), в якому просить:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15.03.2026 №90/13 про призов ОСОБА_1 , 1993 року народження, на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування в списки особового складу частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду ОСОБА_1 , 1993 року народження;

визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №6/2026 від 04.02.2026, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову під час мобілізації;

зобов`язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.02.2026 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ та за наслідком розгляду заяви прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з травня 2024 року позивач отримував відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особа, яка здійснює постійний догляд за особою з інвалідністю І групи – тіткою ОСОБА_2 , яка потребує постійного стороннього догляду та не має інших родичів, які могли б здійснювати такий догляд. При цьому, 02.02.2026 позивач звернувся до ЦНАП виконавчого комітету Калуської міської ради із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та 05.02.2026 після оновлення застосунку «Резерв+» у ньому відобразилась інформація про надання позивачу відстрочки до завершення мобілізації, у зв`язку з чим позивач не звертався до ЦНАП для отримання паперового підтвердження. Однак, 15.03.2026 на АДРЕСА_1 позивач був зупинений працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ) для перевірки документів, після чого його помістили до службового автомобіля та доставили до ІНФОРМАЦІЯ_4 , звідки позивача було мобілізовано. В подальшому відповідно до наказу №90/13 від 15.03.2026 солдат ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації та направлений до військової частини НОМЕР_2 . Такий наказ та дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач вважає протиправними.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Військовою частиною НОМЕР_1 скеровано суду 05.06.2026 через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначено, що Після видання наказу про мобілізацію Позивача виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232 та указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі – Положення). Вказаними нормативно-правовими не передбачено звільнення чи виключення з військової служби шляхом визнання протиправним наказу про мобілізацію. Наказ про мобілізацію вже реалізований та Позивач був зарахований до списків особового складу військової частини. Окрім того, відповідач зазначив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , має чоловіка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який за потреби може здійснювати догляд за тіткою позивача, адже ОСОБА_3 є членом сім`ї першого ступеня споріднення, а позивачем не було надано жодних підтверджуючих документів, що ОСОБА_3 потребує постійного догляду, та як наслідок не в змозі здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 . З огляду на викладене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову (а.с. 38-41).

27.07.2026 від ІНФОРМАЦІЯ_3 до суду надійшли пояснення по справі, у яких вказано, що ОСОБА_1 призваний по призову на військову службу під час мобілізації у військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України, будучи придатним до військової служби, а також не маючи підстав для звільнення від призову. Звернуто увагу, що ОСОБА_1 станом на дату його призову на військову службу перебував на військовому обліку військовозобов`язаних та не мав чинного бронювання чи права на відстрочку. Стосовно наявності у позивача ОСОБА_1 права на відстрочку та його звернення із заявою про відстрочку до ІНФОРМАЦІЯ_7 від 02.02.2026 повідомлено, що вказана заява надійшла на розгляд комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 з неповним пакетом документів, а саме був відсутній документ – свідоцтво про народження батька. Особова справа на ОСОБА_1 щодо надання йому відстрочок не ведеться та її ведення не передбачене чинним законодавством України. Представник відповідача 1 вважає, що у зв`язку із неподанням ОСОБА_1 всіх підтвердних документів до ІНФОРМАЦІЯ_3 , йому було правомірно відмовлено у наданні відстрочки. При цьому, факт подачі пакету документів раніше у заявах про надання відстрочки не звільняє від обов`язку особу подавати щоразу новий пакет документів у заяві про надання відстрочки. Також представником відповідача 1 зазначено, що 15.03.2026 ОСОБА_1 призваний по призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 у військову частину НОМЕР_2 , а тому на даний час у ОСОБА_1 змінився правовий статус з військовозобов`язаного на військовослужбовця та підстави у повторному розгляді заяви про відстрочку (як однієї з позовних вимог) від 02.02.2026 відпали. Враховуючи викладене, представник ІНФОРМАЦІЯ_3 просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити (а.с. 44-46).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, зазначає наступне.

ОСОБА_1 громадянин України, перебував на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_8 та отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особа, яка здійснює постійний догляд за особою з інвалідністю І групи. Така відстрочка була надана до 02.02.2026 (а.с. 11).

Зв`язку із зміною правил надання та продовження відстрочки, 02.02.2026 позивач звернувся до ЦНАІІ виконавчого комітету Калуської міської ради із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яка зареєстрована адміністратором ЦНАП за №20260202-386881 (а.с. 14).

Повідомленням від 09.02.2026 №20260202-386881 позивача повідомлено про відмову в наданні відстрочки із вказанням причини відмови – відсутнє свідоцтво про народження батька і дати розгляду протоколу – 04.02.2026 (а.с. 15).

15.03.2026 у м. Калуш позивач був зупинений працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ) для перевірки документів, після чого його доставили до ІНФОРМАЦІЯ_4 , звідки було мобілізовано.

Так, відповідно до наказу №90/13 від 15.03.2026 про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період, солдат ОСОБА_1 . 1993 року народження, призваний на військову службу під час мобілізації (а.с. 9).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.03.2026 №80 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини (а.с. 10).

Позивач, вважаючи наказ №90/13 від 15.03.2026 про його мобілізацію незаконним, а дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправними, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі – Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 3 ст. 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).

Частиною 2 статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України – у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства – у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону №2232-XII, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Суд звертає увагу, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено та наразі триває.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII, воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі – Закон №3543).

Відповідно до абзаців 4 та 5 статті 1 Закону №3543-XII мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно із ст. 3 Закону №3543-XII, мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.

За положеннями статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Частиною 3 статті 22 Закону №3543-XII визначено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (ч. 5 статті 22 Закону №3543-XII).

Позивач, звертаючись в суд з цим позовом, вважає протиправним наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо його призову на військову службу під час мобілізації з підстав того, що він має право на відстрочку у зв`язку із доглядом за особою з інвалідністю І групи – тіткою ОСОБА_2 , а тому, на його думку, відповідач 1 протиправно мобілізував його.

Під час надання оцінки вказаним підставам позову у сукупності із предметом заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.

Нормами ст. 23 Закону №3543-XII врегульовано питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до пункту 14 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: члени сім`ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи). У разі відсутності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.

Механізм надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначено Порядком №560, відповідно до якого питання надання відстрочки розглядаються комісіями при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки на підставі заяви військовозобов`язаного та документів, що підтверджують право на відстрочку, перелік яких визначено додатком 5 до Порядку №560 «Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 та пункту 5 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (пункт 58 Порядку №560).

Комісія вивчає отриману заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання (пункт 60 Порядку №560).

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.

У разі позитивного рішення комісії відомості щодо надання відстрочки (строк відстрочки та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку) протягом одного дня з дати прийняття такого рішення вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та відображаються в електронному кабінеті призовника, військовозобов`язаного, резервіста, а не пізніше двох днів з дати прийняття такого рішення заявникові повідомляється про це у способи, визначені цим пунктом, та видається роздрукований (оновлений) військово-обліковий документ, сформований відповідно до Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2978), або довідка за формою згідно з додатком 6 (для військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів).

У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки заявникові (у тому числі військовозобов`язаному СБУ або розвідувальних органів) не пізніше ніж на наступний робочий день з дати прийняття такого рішення повідомляється про це у способи, визначені цим пунктом, за формою згідно з додатком 7.

З наведених положень Порядку №560 вбачається, що надання відстрочки від призову під час мобілізації здійснюється виключно за результатами розгляду заяви військовозобов`язаного спеціально утвореною комісією при районному (міському) ТЦК та СП, яка перевіряє наявність законних підстав, оцінює подані докази та ухвалює мотивоване рішення про надання або відмову в наданні відстрочки, що оформлюється протоколом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач наголошує на наявності у нього права на відстрочку, передбаченого п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів, за результатами розгляду заяви позивача від 02.02.2026. про надання відстрочки, повідомленням від 09.02.2026 №20260202-386881 позивачу відмовлено в наданні відстрочки. При цьому, у повідомлення міститься причина відмови – відсутнє свідоцтво про народження батька, а також дати розгляду протоколу – 04.02.2026 (а.с. 15).

У зв`язку із відсутністю оформленої відстрочки, а також враховуючи наявність в Україні воєнного стану, а також винесення Президентом України від 24.02.2022 №65/2022 Указу «Про загальну мобілізацію», ОСОБА_1 15.03.2026 представниками відповідача 1 призваний на військову службу під час мобілізації (а.с. 9).

Враховуючи наведене, суд вважає, що мобілізація позивача є правомірною, оскільки станом на дату його призову на військову службу він був військовозобов`язаним, при цьому, не мав оформленої відстрочки.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та, відповідно, наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15.03.2026 №90/13 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Також під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.03.2026 №80 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини (а.с. 10). Відтак, позивач набув статусу військовослужбовця.

У зв`язку із цим, суд вважає за необхідне зазначити, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та право на звільнення з військової служби після набуття особою статусу військовослужбовця є різними за своїм змістом, підставами виникнення та порядком реалізації правовими категоріями.

Право на відстрочку виникає та реалізується до моменту призову особи на військову службу та регулюється, як уже зазначено вище, статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Натомість, після набуття особою статусу військовослужбовця припинення проходження військової служби здійснюється виключно з підстав та в порядку, встановлених ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд зазначає, що підставою звернення до суду стали, зокрема, протиправні, на думку позивача, дії відповідача 1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.

Однак, відповідно до наявної в матеріалах справи копії повідомлення від 09.02.2026 №20260202-386881, відповідач відмовив позивачу в задоволенні заяви про надання відстрочки від призову.

Також під час розгляду справи, судом встановлено, що з 15.03.2026 позивач призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Суд також враховує, що на момент мобілізації позивача був відсутній будь-який документ (не було рішення комісії про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, довідки із зазначенням строку відстрочки за формою, встановленою Порядком №560) щодо надання та оформлення йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Слід зазначити, що право на відстрочку виникає до моменту набуття особою статусу військовослужбовця та стосується стадії призову на військову службу під час мобілізації. Таке право врегульоване ст. 23 Закону №3543-XII та полягає у звільненні окремих категорій осіб від призову під час мобілізації за наявності визначених законом умов. Водночас, право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки), і реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №280/6033/22.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, в якій суд касаційної інстанції наголосив, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною. З моменту призову та зарахування до списків особового складу військової частини особа втрачає статус військовозобов`язаного та набуває статусу військовослужбовця.

Цей висновок був розвинутий Верховним Судом у постанові від 14.05.2026 у справі №620/183/23, в якій зазначено, що право на відстрочку від призову та право на звільнення з військової служби є різними правовими категоріями, що виникають на різних стадіях правовідносин і регулюються різними нормами законодавства: право на відстрочку існує до моменту призову, тоді як після зарахування до списків особового складу військової частини особа набуває статусу військовослужбовця, і спірні правовідносини переходять зі сфери мобілізації у сферу проходження військової служби, яка регулюється спеціальним законодавством (стаття 26 Закону №2232-XII), при цьому закон не передбачає такої підстави для звільнення, як протиправність призову, а сам факт можливого порушення процедури призову не є автоматичною підставою для звільнення зі служби.

Отже, позивач після призову на військову службу набув нового статусу, а саме військовослужбовця, військовий облік якого здійснюється командуванням військової частини, а тому правовідносини між позивачем і відповідачем щодо його перебування на військовому обліку як військовозобов`язаного припинилися. Відповідно, спір у цій частині вичерпано.

При цьому суд враховує, що предметом заявлених позовних вимог є саме зобов`язання відповідача 1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.02.2026 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ. Однак, на момент розгляду справи позивач уже був призваний на військову службу та набув статусу військовослужбовця, у зв`язку з чим він перестав бути суб`єктом правовідносин щодо призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, після призову позивача на військову службу правовідносини, у межах яких могла бути реалізована відстрочка від призову, припинилися. Надання особі відстрочки від призову після її призову та набуття нею статусу військовослужбовця не відповідає правовій природі такого інституту, оскільки відстрочка є способом тимчасового звільнення військовозобов`язаного саме від призову, а не підставою для припинення вже розпочатої військової служби.

З огляду на вищенаведене та враховуючи правомірність призову позивача на військову службу, а також враховуючи, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15.03.2026 №80 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини є похідним від згаданого вище наказу, то в цій частині позовних вимог також слід відмовити.

Більше того, суд зауважує, що підстави для звільнення військовослужбовця визначені у статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». При цьому, Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі – Положення №1153/2008),

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Тобто, військовослужбовець має право на звільнення зі служби за наявності обґрунтованих підстав, передбачених статтею статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», підтверджених відповідними доказами, подавши відповідний рапорт командиру військової частини, в якій проходить службу.

У даному випадку відсутні відомості про подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби та такий не є предметом спору межах цієї справи.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідачі діяли на підставі закону, тобто протиправність дій відповідачів щодо призову в порядку мобілізації та зарахування ОСОБА_1 до складу особового складу Військової частини НОМЕР_1 не знайшли свого підтвердження, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ), Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_5 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, а також зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Військовій частині НОМЕР_1 рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.