Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №280/7262/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7262/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради

про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач 1, ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі – позивач 2, ОСОБА_2 ) звернулись до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі – відповідач, Департамент АП ЗМР), в якому просять:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_3 №84978654 від 25.05.2026 про відмову в проведенні реєстраційних дій;

зобов`язати відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,8 кв. м, житловою площею 32,4 кв.м, за позивачем 1 (на 1/3 частку у праві спільної часткової власності) та позивачем 2 (на 1/3 частку у праві спільної часткової власності).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі звернулися до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту АП ЗМР із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 50,8 кв. м, житловою площею 32,4 кв. м. Право спільної часткової власності на об`єкт нерухомості підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 25.01.2001 №205. За результатами розгляду заяви, державним реєстратором прав на нерухоме майно спочатку прийнято рішення про залишення заяви без руху, а потім прийнято рішення про відмову в проведені реєстраційних дій №84978654 від 25.05.2026. Позивачі вважають, що державний реєстратор, всупереч вимогам чинного законодавства, порушуючи законні права та інтереси позивачів, вимагає для реєстрації документи, отримання яких не є необхідним у даному конкретному випадку. Надані відповідачу документи підтверджують право власності позивачів на квартиру, містять усю необхідну інформацію та усі обов`язкові реквізити. Просять суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 20.07.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.

30.07.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначено, що законодавством передбачено обов`язок державного реєстратора надіслати запит до відповідного органу, яким було проведено державну реєстрацію/оформлення прав до 01 січня 2013 року в усіх випадках, коли відповідні відомості відсутні в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом для актуалізації відомостей про права. На виконання вимог п.3 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором Олійник Д.В. 13.04.2026 направлено запит №413/06.2-04 до Районної ради Василівського району на електронну пошту. Згідно отриманої відповіді інформація відсутня так як архіви на паперових носіях не вивезені, на даний час м. Василівка перебуває під окупацією. Враховуючи викладене державним реєстратором було дотримано вимоги чинного законодавства, встановлено неможливість проведення державної реєстрації з вищезазначених підстав (неотримання відомостей для актуалізації прав та відповідності прав поданим документам), та прийнято відповідне рішення про відмову в проведенні державної реєстрації права власності. Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, то вважає, що суди не можуть зобов`язувати державного реєстратора здійснювати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, оскільки це є його дискреційним повноваженням, яке він здійснює на підставі поданих документів та в межах законодавства. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Інших заяв (клопотань, пояснень, тощо) від учасників справи до суду не надходило.

Розглянувши наявні у справі матеріали, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є співвласниками квартири АДРЕСА_2 загальною площею 50,8 кв. м, житловою площею 32,4 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 21.01.2001.

Право спільної власності на вищевказану квартиру було набуте позивачами внаслідок приватизації у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим Балківською сільською радою на підставі розпорядження (наказу) від 25.01.2001 за №205.

Право власності зареєстроване Василівським районним бюро технічної інвентаризації, про що внесено запис у реєстрову книгу за №13-22, що підтверджується реєстраційним написом на свідоцтві про право власності на житло, посвідченим підписом керівника бюро технічної інвентаризації та скріпленим печаткою підприємства.

У відповідності до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 територія села Балки Малобілозерська сільська територіальної громади з 26.02.2022 є тимчасово окупованою територією.

09.04.2026 позивачі звернулись до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту АП ЗМР із заявою за реєстраційним №7246826 про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

До заяви про реєстрацію права власності позивачами було додано документи, які підтверджують факт реєстрації права власності на квартиру до 2013 року, а саме: свідоцтво про право власності на житло, видане Балківською сільською радою 25.01.2001 із реєстраційним написом Василівського районного бюро технічної інвентаризації про реєстрацію квартири на праві приватної спільної часткової власності із внесенням запису у реєстрову книгу за №13-22 та технічний паспорт, складений станом на 30 червня 1995 року, що підтверджується описом документів, що подаються для отримання адміністративної послуги.

13.04.2026 Державним реєстратором прав на нерухоме майно Олійником Дмитром Вікторовичем було винесене рішення №84262641 про залишення заяви без руху у зв`язку із відсутністю інформації в Державному реєстрі прав і направленням запиту на виконання вимог п. 3 ч. 3 ст. 10 закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

25.05.2026 у проведенні реєстраційних дій було відмовлено, про що Державним реєстратором прав на нерухоме майно Олійником Дмитром Вікторовичем було винесене рішення №84978654.

Підставами відмови було зазначено відсутність відомостей на запит від органу бюро технічної інвентаризації про зареєстроване право власності до 2013 року на об`єкт нерухомого майна, про що було повідомлено Василівською районною радою Запорізької області.

Матеріали інвентарної справи знаходились на зберіганні у КП БТІ Василівської районної ради Запорізької області, і у зв`язку із тимчасовою окупацією території Василівського району Запорізької області не вивозились на підконтрольну Україні територію. Внаслідок ворожого обстрілу міста Василівка, будівля в якій знаходилося КП БТІ Василівської районної ради Запорізької області була зруйнована. Від 24.02.2022 РКП «Василівське БТІ» ВРР ЗО свою діяльність не здійснює, про що зазначено у самому рішенні державного реєстратора №84978654.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивачі звернулись з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 ст. 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (частини 4, 5 статті 11 Закону №1207-VII).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Виходячи з аналізу значеної правової норми, суд доходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках:

1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом №1952-IV;

2) неподання відповідних документів заявником. Водночас, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов`язаний направляти відповідний запит.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

З матеріалів справи вбачається, що право спільної приватної власності позивачів на квартиру АДРЕСА_2 підтверджується, в тому числі: копією техпаспорту, свідоцтвом про право власності на житло, що містить підтвердження Василівського районного бюро технічної інвентаризації щодо реєстрації квартири на праві приватної спільної власності із внесенням запису у реєстрову книгу за №13-32.

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, де зазначено, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Отже, судом встановлено, що реєстрація права власності позивачів на вищезазначену квартиру проведена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, а тому, у спірному випадку, відсутні обставини для залишення без руху заяви позивачів про реєстрацію права власності на житлове приміщення (квартиру).

Статтею 24 Закону №1952-IV встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (пункт 8 частини першої).

Враховуючи відсутність підстав для залишення без руху заяви позивачів про реєстрацію права власності, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій №84978654 від 25.05.2026.

Суд відхиляє доводи відповідача стосовно наявності у державного реєстратора підстав для залишення без руху заяви, адже державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, позаяк позивачами державному реєстратору надано відповідний пакет документів, який відповідно до пункту 1 частини першого статті 27 Закону №1952-IV є підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав.

Також не може бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності відсутність можливості отримати документи та/або відомості з реєстрових книг, що перебували у віданні РКП «Василівське БТІ» ВРР ЗО на запит, направлений відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV.

В самому спірному рішенні зазначено, що матеріали інвентарної справи знаходились на зберіганні у КП БТІ Василівської районної ради Запорізької області, і у зв`язку із тимчасовою окупацією території Василівського району Запорізької області не вивозились на підконтрольну Україні територію. Внаслідок ворожого обстрілу міста Василівка, будівля в якій знаходилося КП БТІ Василівської районної ради Запорізької області була зруйнована. Від 24.02.2022 РКП «Василівське БТІ» ВРР ЗО свою діяльність не здійснює.

Отже, при направленні запиту відповідач заздалегідь був обізнаний про неможливість отримання запитуваних відомостей.

Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивачів, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на об`єкт нерухомого майна є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, такий спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у спірному випадку повноваження відповідача щодо проведення реєстраціних дій не є дискреційними.

Так, дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд – провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача зареєструвати речові права на нерухоме майно, що належить позивачам.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що належним способом захисту порушеного права є подання заяви до суду про встановлення факту належності заявнику (заявникам) майна на праві приватної власності, або подання позовної заяви до суду про визнання права власності на нерухоме майно, з таких підстав.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Водночас, за обставинами даної справи судом встановлено, що позивачі надали державному реєстратору документи, які належним чином засвідчує їх право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Доказів того, що право власності позивачів на вказане нерухоме майно оспорюється або не визнається іншою особою, до суду не надано.

Відтак, відсутні передумови для застосування статті 392 ЦК України, а тому відповідні посилання відповідача є безпідставними.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовної заяви.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином на користь позивача 1 та позивача 2 слід стягнути судовий збір у сумі 1331,20 грн кожному, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інші судові витрати позивачами до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 27, код ЄДРПОУ 37573508) про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради за №84978654 від 25.05.2026 про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Зобов`язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,8 кв. м, житловою площею 32,4 кв. м, за ОСОБА_1 (на 1/3 частку у праві спільної часткової власності) та ОСОБА_2 (на 1/3 частку у праві спільної часткової власності), шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_2 сплачену суму судового збору в розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак