Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №260/25/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 жовтня 2026 року м. Ужгород№ 260/25/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді – Калинич Я.М.,

при секретарі судового засідання – Яцута Л.В.,

за участі:

представник позивача – не з`явився,

представник відповідача – Самойленко К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, –

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Калинич Іван Іванович, який діє в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області, в якому, з урахуванням уточнень, просить визнати протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення від 16.12.2025 року №735692-2413-0707-UA21120130000025618 за 2025 рік на суму 199348,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДПС в Закарпатській області 16.12.2025 року було сформовано податкове повідомлення-рішення №735692-2413-0707-UA21120130000025618, яким визначено податкове зобов`язання в розмірі 199348,00 грн. за платежем земельний податок, за податковий період 2025 року по належній йому земельній ділянці в Іршавському районі, за межами населеного пункту в контурі 1924, на території Ільницької сільської ради с. Ільниця, Закарпатська область, загальною площею 2 га (кадастровий номер: 2121984500:07:001:0150). Позивач вважає, що відповідачем всупереч вимогам ПК України було нараховано грошове зобов`язання за платежем земельний податок у вказаному періоді.

Звертає увагу на ту обставину, що пунктом 269.2 статті 269 ПК України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування сплачують земельний податок в особливому порядку. Зокрема, такі умови визначені п.п.4 п.297.1 ст.297 ПК України, якою передбачено, що такий суб`єкт господарювання звільняється від сплати земельного податку, якщо він використовує дану земельну ділянку для провадження господарської діяльності, за виключенням випадку надання ділянки в оренду.

Вказує на те, що він є платником єдиного податку 3 групи, а належна йому земельна ділянка використовується ним у своїй господарській діяльності як ФОП, що підтверджується відповідними документами та відповідає видам діяльності за КВЕД.

Відтак, з посиланням на норми податкового законодавства позивач вказує на відсутність в ГУ ДПС в Закарпатській області правових підстав для нарахування йому грошового зобов`язання по сплаті земельного податку за 2025 рік та протиправність спірного податкового повідомлення-рішення. З урахуванням наведеного позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказав, що використання землі в Україні є платним. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Згідно даних державного земельного кадастру позивачу належить земельна ділянка площею 2 га в Іршавському районі, за межами населеного пункту в контурі 1924, на території Ільницької сільської ради с. Ільниця, Закарпатська область, загальною площею 2 га (кадастровий номер: 2121984500:07:001:0150).

Нормами ПК України визначено особливий порядок нарахування та сплати земельного податку ФОП, які на спрощеній системі оподаткування. Платники податку звільняються від обов`язку сплати такого податку за умови використання земельної ділянки в своїй господарській діяльності. Однак, проведеним аналізом інформації, що міститься в ІС “Податковий блок” не підтверджено використання підприємцем даної земельної ділянки у своїй господарській діяльності згідно із КВЕД. Відтак, враховуючи вимоги п.297.1 ст.297 ПК України, позивач повинен сплачувати даний вид податку на загальних підставах. Вважає, що відповідачем у відповідності до норм ПК України нараховано земельний податок, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Ухвалою суду від 16 лютого 2026 року суд перейшов до розгляду адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

09 березня 2026 року представником відповідача було подано клопотання про витребування доказів.

27 квітня 2026 року до суду представником позивача було подано додаткові пояснення. В поясненнях останній зазначає, що земельна ділянка фактично використовується у господарській діяльності ФОП як стоянка для власних та орендованих транспортних засобів, а неподання повідомлення за формою №20-ОПП саме по собі не свідчить про невикористання такого об`єкта у підприємницькій діяльності. Також представник позивача вказав на безпідставність доводів відповідача щодо недійсності договору оренди транспортних засобів, посилаючись на презумпцію правомірності правочину та відсутність судового рішення про визнання його недійсним. Крім того, наголошено, що надані до матеріалів справи договори, заявки на перевезення, банківські виписки та податкова звітність підтверджують реальність здійснення господарської діяльності та використання спірної земельної ділянки у транспортному бізнесі позивача, у зв`язку з чим просив врахувати подані пояснення та задовольнити позовні вимоги.

25 червня 2026 року від представника відповідача до суду надійшла заява, відповідно до якої представник відповідача просить клопотання про витребування доказів від 09.03.2026 року не розглядати.

26 серпня 2026 року представник позивача подав до суду письмові пояснення по суті справи. В обґрунтування поданих письмових пояснень представник позивача зазначив, що долучені до матеріалів справи договір оренди транспортних засобів, заявки на перевезення, банківські виписки та податкова звітність підтверджують фактичне здійснення ним господарської діяльності з перевезення вантажів та отримання доходу від такої діяльності. Зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 2121984500:07:001:0150 використовується ним як майданчик для базування та відстою орендованих транспортних засобів між рейсами, що, на його думку, свідчить про безпосередній зв`язок використання земельної ділянки з господарською діяльністю. На підтвердження цього позивач також долучив фотоматеріали земельної ділянки. Вважає, що зазначені докази у своїй сукупності підтверджують правомірність пільгового оподаткування земельної ділянки.

04 вересня 2026 року представником відповідача було подано додаткові пояснення по справі. Відповідач у додаткових поясненнях заперечила доводи позивача, зазначивши, що останнім не виконано вимоги протокольної ухвали суду від 11.08.2026 року щодо надання первинних документів, які б підтверджували фактичне використання спірної земельної ділянки у господарській діяльності. Наголосила, що надані позивачем фотографії, банківські виписки та заявки на перевезення підтверджують здійснення транспортної діяльності та отримання доходу, однак не встановлюють зв`язку такої діяльності із земельною ділянкою з кадастровим номером 2121984500:07:001:0150. Звернула увагу на відсутність у фотоматеріалах географічної прив`язки, дати та часу їх створення, а також на подання позивачем повідомлення за формою №20-ОПП щодо спірної земельної ділянки лише 31.12.2025 року. Посилаючись на положення підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України та практику Верховного Суду, відповідач зазначила, що умовою застосування пільги є доведення фактичного використання земельної ділянки у господарській діяльності, чого, на його думку, позивачем не підтверджено.

07 вересня 2026 року до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення в яких заперечив доводи відповідача та зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням встановленої процедури, оскільки попереднє податкове повідомлення-рішення було відкликано під час судового розгляду та 16.12.2025 року прийнято нове податкове повідомлення-рішення. Також представник позивача заперечив необхідність надання документів бухгалтерського обліку, посилаючись на особливості ведення обліку ФОП – платником єдиного податку третьої групи. Вказав, що земельна ділянка використовується у господарській діяльності як автобаза та стоянка для орендованих вантажних транспортних засобів, що підтверджується наданими документами та фотоматеріалами. Крім того, представник позивача зазначив про неправильне застосування відповідачем ставки земельного податку та, як наслідок, помилкове визначення суми податкового зобов`язання. Вважає, що сукупність наданих доказів підтверджує право на пільгу, передбачену підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, та просить задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у додаткових поясненнях від 08.09.2026 року заперечила доводи позивача щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, зазначивши, що його прийнято у межах установленого статтею 102 ПК України строку давності, а попереднє податкове повідомлення-рішення відкликано у зв`язку з уточненням нормативної грошової оцінки земельної ділянки та зменшенням суми податкового зобов`язання. Вказала, що при визначенні земельного податку за 2025 рік застосовано чинне на цей період рішення Іршавської міської ради від 11.07.2024 №3459, яким для відповідної земельної ділянки встановлено ставку 2%, а сума податку 199348,00 грн. розрахована відповідно до нормативної грошової оцінки та площі земельної ділянки. Також відповідач зазначила, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення містить усі передбачені законодавством реквізити та детальний розрахунок податкового зобов`язання. Щодо доводів про використання земельної ділянки у господарській діяльності відповідач послалася на наведені раніше заперечення та зазначила, що позивач не надав нових належних доказів такого використання.

В обґрунтування додаткових пояснень від 21.09.2026 року представник позивача зазначив, що спірна земельна ділянка фактично використовується у господарській діяльності позивача як відкрита автобаза для відстою, зберігання та технічного обслуговування орендованих транспортних засобів, у зв`язку з чим останній має право на звільнення від сплати земельного податку відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України. Заперечив доводи відповідача щодо необхідності надання актів введення в експлуатацію та документів про амортизацію, посилаючись на відсутність такого обов`язку у ФОП - платника єдиного податку третьої групи, не платника ПДВ. Також представник позивача вказав на прийняття спірного податкового повідомлення-рішення після встановленого пунктом 286.5 статті 286 ПК України строку для направлення фізичній особі податкового повідомлення-рішення та зазначив, що відкликання попереднього податкового повідомлення-рішення не звільняє відповідача від обов`язку довести правомірність нового рішення. У зв`язку з цим просив позов задовольнити та скасувати спірне податкове повідомлення-рішення.

В матеріалах справи міститься заява від представника позивача про розгляд справи без його участі на підставі наявних доказів та письмових пояснень. Позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та поданих письмових пояснень. Просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач, відповідно до свідоцтва платника податку, є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку 3 групи (5%) з 2012 року. Податкова адреса суб`єкта господарювання: АДРЕСА_1 .

Основними видами діяльності за КВЕД є: 49.41 вантажний автомобільний транспорт; 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 45.32 роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.11, 77.12 надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів, вантажних автомобілів та інші види діяльності.

На праві приватної власності позивачу належить земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 2121984500:07:001:0150, за адресою: Іршавському районі, за межами населеного пункту в контурі 1924, на території Ільницької сільської ради с. Ільниця, Закарпатська область. Цільове призначення земельної ділянки 03.07 – для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

ГУ ДПС в Закарпатській області 16.12.2025 року прийнято податкове повідомлення-рішення №735692-2413-0707-UA21120130000025618, яким позивачу визначено податкове зобов`язання в розмірі 199348,00 грн. за платежем земельний податок за 2025 рік по земельній ділянці, розташованій в Закарпатській області, Іршавський район, за межами населеного пункту в контурі 1924, на території Ільницької сільської ради.

Позивач не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням оскаржив його в судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-III (далі - Земельний кодекс).

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним.

Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України; нормативно-правовий акт №2755-VI від 02.12.2010, ВР України») (далі - ПК України).

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю – обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Як визначено підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 цього Кодексу визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 287.1 ст.287 ПК України визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, земельну частку (пай), відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, нарахування податку фізичним особам здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.284.1 ст.284 ПК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Положеннями пункту 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (не житлового приміщення), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Положеннями пункту 269.2 статті 269 ПК України регламентовано, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з ч.1 ст.193 Земельного кодексу України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до положень ст.194 Земельного кодексу України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст.38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Пунктом 286.5 статті 286 ПК України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 ПК України.

Платники плати за землю мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельних ділянок для проведення звірки даних щодо: розміру площ та кількості земельних ділянок, що перебувають у власності та/або користуванні платника податку; права на користування пільгою зі сплати податку з урахуванням положень пунктів 281.4 та 281.5 цієї статті; розміру ставки земельного податку; нарахованої суми плати за землю.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником плати за землю на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою а також у разі зміни розміру ставки плати за землю контролюючий орган (контролюючі органи) за місцем знаходження кожної із земельних ділянок проводить (проводить) протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) / надсилають (вручають) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (п.285.1 ст.285 ПК України).

Відповідно до п.287.10 ст.287 ПК України податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Пунктом п.271.1 ст.271 ПК України встановлено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (пп.271.1.1); площ земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (пп.271.1.2).

Відповідно до пп.14.1.125. п.14.1 ст.14 ПК України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV Кодексу капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 18 Закону №1378 встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться:

- розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення не рідше ніж один раз на 5-7 років;

- розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються як витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який відповідно до ст.23 Закону №1378, видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно рішення від 11.07.2024 року №3459 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на території Іршавської міської територіальної громади» було затверджено ставку земельного податку для земельних ділянок із кодом цільового призначення 03.07 («Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі») на рівні 2% від нормативної грошової оцінки.

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Основною умовою за якої земельний податок не нараховується, є використання земельних ділянок платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування).

З аналізу наведених норм слідує, що підставами для звільнення від сплати земельного податку за вищенаведеною системою оподаткування є наявність у суб`єкта господарювання статусу платника єдиного податку першої-третьої груп та використання ним, як власником чи користувачем земельної ділянки, останньої для провадження господарської діяльності.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 по справі №826/14081/16, від 29.07.2021 по справі №826/13147/21, від 21.11.2023 по справі №813/4324/16.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку

Вказана позиція висловлена у постанові Верховного Суд від 15.01.2019 у справі №826/25591/18.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 17 грудня 2007 року перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку третьої групи зі ставкою 5%.

Основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є вантажний автомобільний транспорт, а всі інші види діяльності також пов`язані із наданням в оренду та обслуговуванням транспортних засобів.

Протокольною ухвалою від 11 серпня 2026 року суд зобов`язав представника позивача надати первинні документи бухгалтерського обліку, зокрема: акт введення будівлі в експлуатацію, акт введення в експлуатацію основних засобів (обладнання), акти приймання-передачі, розрахунки амортизації, товарно-транспортні накладні, касові чеки, накладні, платіжні доручення, внутрішні акти на переміщення сировини. Крім того, інформацію щодо адреси, на якій знаходиться земельна ділянка, а також інформацію щодо проведення господарської діяльності на цій земельній ділянці.

На виконання вимог ухвали суду, представником позивача було надано фото земельної ділянки. Крім того, представник позивача зазначив, що позивачем долучено до матеріалів справи договір оренди транспортних засобів (з вичерпним переліком переданих в оренду транспортних засобів), заявки на перевезення в яких відображено, що саме отримані в оренду транспортні засоби здійснюють перевезення по Україні та закордоном та банківські виписки про рух коштів (в т.ч. за надання транспортних послуг), які у своїй сукупності є беззаперечним доказом здійснення реальної діяльності. На думку представника позивача, надані банківські виписки підтверджують систематичне отримання коштів від контрагентів за надані транспортні послуги. Дані документи відображають фактичний рух активів та отримання прибутку, що є головною ознакою господарської діяльності. Подані заявки на перевезення ідентифікують конкретні логістичні операції, маршрути та транспортні засоби, що були задіяні у виконанні замовлень. Згідно з даними податкового обліку (декларації за 1 квартал та декларації за перше півріччя 2025 року), позивач отримав дохід від господарської діяльності (перевезення вантажів) за 1 квартал 2025 року – 1730330,00 грн., за перше півріччя 2025 року – 2406758,00 грн., сплативши при цьому 5% єдиного податку та 1% військового збору. Вказав, що для забезпечення безперебійного процесу перевезень позивач використовує вказану земельну ділянку як майданчик для базування та відстою орендованої техніки між рейсами. На думку представника позивача, долучені виписки та отримання коштів за фрахт прямо вказують на те, що техніка перебуває в експлуатації. Фізичне знаходження цієї техніки у вільний від рейсів час на належній позивачу земельній ділянці є технологічною необхідністю та формою використання землі у господарській діяльності.

Суд не погоджується з такими твердженнями представника позивача, у зв`язку з наступним.

Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, (форма № 20-ОПП), а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 2121984500:07:001:0150 за адресою: Закарпатська область, Іршавський район, за межами населеного пункту в контурі 1924, на території Ільницької сільської ради від ОСОБА_1 подано тільки 31.12.2025 року.

Відповідно до п.8.1 розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 із змінами та доповненнями (далі – Порядок №1588), платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому розділу VIII Порядку №1588.

Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків (абзац перший пункту 8.4 розділу VIII Порядку №1588).

Згідно заяв ФОП ОСОБА_1 №203 від 23.08.1994 року, №13464576 від 30.03.2022 про право застосування спрощеної системи оподаткування зазначено місце провадження господарської діяльності - на території України та за її межами.

Згідно заяви ОСОБА_1 №9411951749 від 31.12.2025 року про застосування спрощеної системи оподаткування (внесення змін) зазначено місце провадження господарської діяльності АДРЕСА_2 , та Закарпатська область, Хустський район, село Ільниця, за межами населеного пункту в контурі 1924, земельна ділянка, кадастровий номер 2121984500:07:001:0150.

Суд звертає увагу, що надана позивачем заява про зміну місця провадження господарської діяльності подана вже після винесення податкового повідомлення-рішення (31.12.2025 року).

Крім того, позивач зазначає, що факт використання земельної ділянки у господарській діяльності підтверджується Договором оренди транспортного засобу від 18.01.2024 року, укладеним з OLEKSIY-TRANS & Company, s.r.o.

Так дійсно, підприємцем укладено договір оренди транспортних засобів від 18.01.2024 року, між юридичною особою OLEKSIY-TRANS & Company s.r.o. (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар).

Згідно з умовами зазначеного договору орендодавець передає у строкове платне користування орендарю транспортні засоби, зокрема вантажні автомобілі та причепи, що використовуються для здійснення перевезення вантажів, у тому числі міжнародних. Договір визначає предмет оренди, права та обов`язки сторін, порядок користування транспортними засобами, а також умови їх експлуатації у межах господарської діяльності орендаря.

Відповідно до умов договору, орендар зобов`язаний використовувати транспортні засоби за їх цільовим призначенням, а саме для здійснення підприємницької діяльності у сфері автомобільних перевезень, що відповідає основному виду діяльності позивача. Договір також передбачає обов`язок орендаря забезпечувати належне утримання транспортних засобів, нести витрати на їх експлуатацію, а також здійснювати оплату орендної плати у визначеному розмірі.

Розмір орендної плати встановлено у фіксованій сумі (еквівалент 500 євро на місяць за одиницю техніки/комплект), що свідчить про регулярний характер господарських правовідносин між сторонами та підтверджує платний характер використання транспортних засобів.

Строк дії договору визначено як безстроковий із можливістю його припинення за згодою сторін або в інших випадках, передбачених договором та чинним законодавством, що також свідчить про тривалий характер господарських відносин.

Водночас доказове значення цього договору потребує оцінки з урахуванням обставин його укладення. З матеріалів справи вбачається, що одна й та сама фізична особа зазначена як підписант з боку юридичної особи-орендодавця та як орендар-фізична особа-підприємець. Сам по собі цей факт не дає підстав автоматично вважати договір недійсним або повністю позбавляти його доказового значення. Проте, навіть якщо договір підтверджує оренду транспортних засобів, він сам по собі не підтверджує, що вони базувалися саме на спірній земельній ділянці протягом 2025 року.

Відповідно до ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Отже норма ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України встановлює заборону на вчинення правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені кількох контрагентів.

Як вбачається з самого Договору оренди транспортного засобу від 18.01.2024 року, такий укладено між OLEKSIY-TRANS & Company, s.r.o. (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар). Цей договір підписаний від імені OLEKSIY-TRANS & Company, s.r.o. – Vasyl Oleksiy ( ОСОБА_2 ) та ФОП ОСОБА_1 , який одночасно є підписантом як від орендодавця, так і від орендаря.

За таких обставин договір оцінюється судом критично в частині підтвердження фактичного користування транспортними засобами, однак зазначені обставини не є самостійним доказом того, що спірна земельна ділянка не використовувалася позивачем у господарській діяльності.

Отже, договір оренди транспортних засобів не підтверджує сам по собі місце їх стоянки чи базування та не є достатнім доказом використання спірної земельної ділянки, проте його слід оцінювати разом з рештою матеріалів справи.

Щодо фотоматеріалів суд зазначає, що вони зображують транспортний засіб та певні особливості місцевості, однак не містять даних, які дають змогу достовірно встановити географічні координати місця зйомки, його відповідність межам спірної земельної ділянки та дату створення фотографій. Тому ці матеріали самі по собі не підтверджують, що транспортний засіб перебував саме на спірній земельній ділянці протягом 2025 року.

Щодо доданої до матеріалів справи банківської виписки суд висновує, що така фіксує лише надходження коштів на рахунок ФОП ОСОБА_1 за транспортні та транспортно-експедиційні послуги, проте зі змісту виписки жодним чином не ідентифікується факт використання земельної ділянки 2121984500:07:001:0150.

А з податкових декларацій вбачається, що позивач декларував дохід від двох видів економічної діяльності: КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Податкова декларація, відповідно до п.46.1 ст.46 ПКУ - документ, що подається платником податків контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.

Відтак, податкові декларації можуть підтвердити лише загальний обсяг отриманого доходу від провадження господарської діяльності.

Заявки на перевезення вантажу, на які посилається позивач як на докази, за своєю правовою природою є елементом цивільно-правових відносин у сфері транспортного експедирування та перевезення (глава 64 Цивільного кодексу України) та засвідчують лише факт погодження сторін умов переміщення матеріальних цінностей з місця завантаження до місця розвантаження та містять інформацію виключно щодо параметрів вантажу, маршруту, транспортних засобів та умов транспортування.

Заявки на перевезення підтверджують організацію та здійснення окремих транспортних операцій, а також містять відомості про маршрути, транспортні засоби, місця завантаження й розвантаження. Вони самі по собі не встановлюють, де транспортні засоби перебували між рейсами, а тому не підтверджують і не спростовують без додаткових даних використання спірної земельної ділянки як місця стоянки чи базування.

Згідно з п.286.1 ст.286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є: дані державного земельного кадастру; дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї).

Пунктом 286.5 статті 286 ПК України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 ПК України.

За пунктом 287.5 статті 287 ПК України фізичні особи сплачують земельний податок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Водночас пункт 287.9 статті 287 ПК України передбачає, що якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове повідомлення-рішення у строки, установлені статтею 286 цього Кодексу, фізичні особи звільняються від відповідальності за несвоєчасну сплату відповідного податкового зобов`язання. Отже, сам факт направлення повідомлення-рішення після 1 липня не можна без окремого правового обґрунтування ототожнювати з автоматичним припиненням основного податкового зобов`язання або недійсністю такого рішення; водночас суд має перевірити дотримання строку, обставини його направлення та правові наслідки, прямо передбачені пунктом 287.9 статті 287 ПК України.

Податкове зобов`язання з земельного податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 ПКУ, тобто 1095 днів (п.287.10 ст.287 ПКУ).

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення №735692-2413-0707-UA21120130000025618 від 16.12.2025 року прийняте в межах строку давності, передбаченого статтею 102 ПК України. Водночас його прийняття після 1 липня 2025 року означає недотримання строку, визначеного пунктом 286.5 статті 286 ПК України. Проте пункт 287.9 статті 287 ПК України прямо пов`язує з таким порушенням звільнення фізичної особи від відповідальності за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання, а не автоматичне припинення самого податкового зобов`язання. Тому це порушення саме по собі не є достатньою підставою для скасування нарахованої суми податку, якщо її визначення за суттю відповідає закону.

Відкликання попереднього ППР здійснено податковим органом з метою приведення розрахунку у відповідність до уточненої технічної документації НГО від 10.11.2025 року, що призвело до зменшення суми податку з 206700,30 грн. до 199348,00 грн.

Відкликання попереднього податкового повідомлення-рішення у зв`язку з уточненням нормативної грошової оцінки та зменшенням суми нарахування саме по собі не доводить протиправності нового рішення. Водночас посилання на строк давності за статтею 102 ПК України не замінює перевірки дотримання спеціальних правил статей 286 і 287 ПК України щодо нарахування та направлення податкового повідомлення-рішення фізичній особі. Суд оцінює ці обставини окремо від питання фактичного використання земельної ділянки та права на пільгу.

Більше того, обставини скасування попереднього ППР та його оскарження в іншій судовій справі не мають жодного юридичного значення для вирішення даної адміністративної справи. Відтак доводи представника позивача з цих підстав суд не бере до уваги.

Щодо правомірності розрахунку суми податкового зобов`язання, застосування ставки податку та дотримання вимог до оформлення податкового повідомлення-рішення, суд зазначає наступне.

Так, представник позивача зазначає, що «обчислена сума податкового зобов`язання (199348,00 грн.) є арифметично хибною внаслідок некоректного застосування ставок податку» та посилається на Рішення Іршавської міської ради від 23.04.2024 року №3218 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на території Іршавської міської територіальної громади на 2024 рік».

Разом з тим, матеріали справи містять Рішення Іршавської міської ради Хустського району Закарпатської області від 11.07.2024 року №3459, в якому пунктом 3 визнано таким, що з 01.01.2025 року втратило чинність, рішення Іршавської міської ради від 23.04.2024 року №3218 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на території Іршавської міської територіальної громади».

Новим Рішенням №3459 від 11.07.2024 року, яке набуло чинності з початку спірного податкового періоду (2025 рік), було затверджено ідентичну ставку земельного податку для земельних ділянок із кодом цільового призначення 03.07 («Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі») розмір ставки земельного податку для фізичних осіб залишився на рівні 2% від нормативної грошової оцінки.

Оскільки спірним періодом є 2025 рік, контролюючий орган при винесенні оскаржуваного ППР керувався саме Рішенням №3459. Застосована у розрахунку ставка 2% є абсолютно правомірною, відповідає чинному на момент виникнення податкових зобов`язань рішенню органу місцевого самоврядування та положенням ст.284 Податкового кодексу України.

Факт скасування Рішення №3218 та прийняття нового Рішення №3459 має виключно нормотворчий (технічний) характер для органу місцевого самоврядування і жодним чином не вплинув на базу та ставку оподаткування для спірної земельної ділянки. Ставка у розмірі 2% залишилася незмінною та чинною у 2025 році, а відтак розрахунок податкового зобов`язання із земельного податку у сумі 199348,00 грн. є правомірним, що доводить необґрунтованість аргументів позивача.

Крім того, спірне податкове повідомлення-рішення форми «Ф» містить детальний табличний розрахунок із заповненням усіх обов`язкових реквізитів (кадастровий номер, площа, адреса, цільове призначення, НГО, ставка податку, кількість місяців).

Наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204 затверджено Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків (далі – Порядок).

Так, Порядок, зокрема, визначає форму та порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкових повідомленьрішень платникам податків.

Пунктом 3 розділу II Порядку визначено, що при складанні податкових повідомлень-рішень до них заноситься інформація, передбачена відповідними формами, встановленими цим Порядком.

Пунктом 2 розділу II Порядку визначено, у випадках, зазначених у пункті 1 цього розділу, відповідний структурний підрозділ контролюючого органу складає податкове повідомлення-рішення за такими формами, зокрема: форма «Ф» - для платників податків - фізичних осіб, якщо відповідно до законодавства контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних із порушенням податкового або іншого законодавства (додаток 1 до Порядку).

Так, зі змісту ППР №735692-2413-0707-UA21120130000025618 від 16.12.2025 року (форма «Ф) вбачається, що таке містить детальний розрахунок земельного податку. У нижній частині ППР заповнено всі передбачені формою графи таблиці розрахунку (згідно з приміткою 3 до форми «Ф»): (1) Адреса об`єкта; (2) Вид цільового призначення об`єкта; (3) Кадастровий номер об`єкта; (4) Площа об`єкта, га; (5) Нормативна грошова оцінка з урахуванням коефіцієнта індексації по земельному податку, грн/га; (6) Нормативна грошова оцінка з урахуванням коефіцієнта індексації по орендній платі за земельну ділянку або сума відповідно до договору оренди, грн; (7) Кількість місяців оподаткування; (8) Розмір ставки земельного податку або орендної плати за землю, %; (9) Назва пільги, по земельному податку відповідно до статті 281 розділу ХІІ Податкового кодексу України; (10) Розмір пільги зі сплати земельного податку відповідно до статті 281 розділу ХІІ Податкового кодексу України, га; (11) Сума податкового зобов`язання із земельного податку (графа 11 = (графа 4 – графа 10) Ч графа 5 Ч (графа 7/12) Ч графа 8), грн.

Згідно з Рішенням Іршавської міської ради від 11.07.2024 року №3459 ставки за земельні ділянки платників податків, у яких проведено нормативно грошову оцінку, що перебувають у власності, становить 2% (дане значення вказано у графі 8 ППР). Нарахування земельного податку за 2025 рік проведено на підставі значень нормативної грошової оцінки із технічної документації грошової оцінки земельних ділянок від 10.11.2025 року, яка становить 9967400,30 грн. за 2 га (відповідно у графі 5 вказано НГО - 4983700,15 грн/1 га;) Отже, сума земельного податку (графа 11) за земельну ділянку площею 2,000 га, цільове призначення: Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, категорія земель «Землі житлової та громадської забудови», кадастровий номер 2121984500:07:001:0150, за адресою Закарпатська область, Іршавський район, за межами населеного пункту в контурі 1924, на території Ільницької сільської ради за 2025 рік обчислена відповідно до алгоритму розрахунку, зазначеного в примітці 3 до ППР та складає: 199348,00 грн. (4983700,15*2*2%).

Відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення складене за формою «Ф», затвердженою Наказом Міністерства фінансів України, ППР містить детальний розрахунок земельного податку, із заповненням відповідних числових даних у табличній (розрахунковій) частині ППР, що підтверджує обґрунтованість нарахувань та законність дій суб`єкта владних повноважень.

Також суд звертає увагу, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд зазначає, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Факт використання земельної ділянки у господарській діяльності може підтверджуватися різними належними та допустимими доказами, оціненими в сукупності. Закон не встановлює закритого переліку документів, якими виключно може підтверджуватися таке використання. Акти введення об`єктів в експлуатацію, документи про амортизацію та інші документи бухгалтерського обліку можуть мати доказове значення залежно від характеру діяльності, однак сама їх відсутність не є автоматичною підставою для висновку про невикористання земельної ділянки. У цій справі визначальним є те, чи підтверджують подані документи фактичне використання саме спірної земельної ділянки у відповідному податковому періоді.

На думку суду, зазначеними документами, за умови їх ідентифікації із земельними ділянками, може підтверджуватися факт ведення господарської діяльності на таких земельних ділянках.

Однак, як уже зазначалося вище, такі документи до матеріалів справи не подано.

Суд зауважує, що на підтвердження використання вищенаведеної земельної ділянки у межах власної господарської діяльності, позивачем подано копії податкових декларацій платника єдиного податку за 2025 рік.

Однак, суд не бере ці декларації до уваги, як підтвердження використання земельної ділянки у господарській діяльності, оскільки такі не підтверджують, що ця податкова звітність складена саме за наслідками використання позивачем земельної ділянки з кадастровим номером: 2121984500:07:001:0150, за адресою: Іршавському районі, за межами населеного пункту в контурі 1924, на території Ільницької сільської ради с. Ільниця, Закарпатська область, у своїй господарській діяльності.

Саме по собі здійснення позивачем господарської діяльності у сфері вантажних перевезень та отримання доходу від транспортних послуг не є достатнім для застосування пільги, передбаченої підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України. Водночас ця норма не вимагає отримання окремого доходу безпосередньо від земельної ділянки як самостійного об`єкта цивільних прав. Юридично значущою обставиною є фактичне використання саме цієї земельної ділянки для забезпечення господарської діяльності платника єдиного податку. Використання ділянки як місця стоянки або базування транспортних засобів між рейсами за певних обставин може бути пов`язане з такою діяльністю, однак цей зв`язок має підтверджуватися доказами щодо конкретної ділянки та відповідного податкового періоду.

Під час застосування наведеного правового підходу суд враховує фактичні обставини цієї справи та зміст підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України.

Також необхідно звернути увагу, що відповідно до п.8.1 розд. VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 із змінами та доповненнями (далі - Порядок №1588), платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому розд. VIII Порядку №1588.

Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП (далі - Повідомлення за ф. №20-ОПП) подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків (абзац перший п.8.4 розд. VIII Порядку №1588).

Разом з тим, суд зауважує, що повідомлення за ф. №20-ОПП про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність на вищенаведені об`єкти нерухомого майна земельні ділянки з кадастровим номером 2121984500:07:001:0150 подана лише 31.12.2025 року.

Оцінивши надані сторонами докази в сукупності, суд виходить із того, що податкові декларації, банківські виписки та заявки на перевезення підтверджують здійснення позивачем транспортної діяльності, однак не встановлюють місце стоянки транспортних засобів між рейсами. Договір оренди транспортних засобів також не містить сам по собі достатніх відомостей про використання саме спірної земельної ділянки. Подані фотографії за відсутності географічної прив`язки та підтвердження дати зйомки не дають змоги достовірно ототожнити зображене місце зі спірною ділянкою протягом 2025 року. Повідомлення за формою №20-ОПП подано 31.12.2025 року, тобто після прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення; ця обставина має значення для оцінки доказів, але сама по собі не доводить відсутності фактичного використання ділянки раніше. За наявними матеріалами справи суд не встановив достатнього підтвердження фактичного використання саме спірної земельної ділянки для забезпечення господарської діяльності позивача у 2025 році. Відтак фактичні передумови для застосування пільги, передбаченої підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, не підтверджені. Цей висновок ґрунтується на недостатності доказів зв`язку господарської діяльності з конкретною земельною ділянкою, а не на відсутності окремого доходу від землі чи на самому лише неподанні документів бухгалтерського обліку.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

За частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона доводить обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в справах щодо протиправності рішення суб`єкта владних повноважень саме відповідач доводить правомірність свого рішення. Водночас позивач, посилаючись на пільгу, має надати докази обставин, з якими закон пов`язує її застосування, зокрема фактичного використання спірної земельної ділянки у господарській діяльності. Тому суд оцінює не лише відсутність окремих документів, а всю сукупність доказів сторін та те, чи підтверджують вони відповідні юридично значущі обставини.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року).

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства, згідно з якою сааме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позивач не підтвердив фактичні обставини, необхідні для застосування пільги за підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України. Підстав для задоволення позову за встановлених судом обставин не вбачається.

Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись статями 139, 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ 44106694), про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 09 жовтня 2026 року.

СуддяЯ. М. Калинич