Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №260/5522/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 жовтня 2026 року м. Ужгород№ 260/5522/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через представника – адвоката Майданника Дмитра Григоровича, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_2 , в якій просить суд: 1. Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». 2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач протиправно не виплатив йому одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, яка передбачена пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Під час воєнного стану особи, які уклали контракт на умовах, визначених цим Порядком, призначаються до військових частин відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано від військової частини НОМЕР_2 належним чином завірені копії контракту; наказу про зарахування до особового складу; письмових доказів, щодо безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, поранень, а також фактів не притягнення до адміністративної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності за відповідні правопорушення (як критерію отримання виплати, передбаченого Постановою КМУ №153 від 11.02.2025) у формі довідки, передбаченої Додатком №2 до Окремого доручення Міністра оборони України №5601/уд від 26.09.2025. Встановлено витребувані судом докази подати протягом п`ятнадцяти днів.

Від представника відповідача до суду надійшла заява про продовження строку подання витребуваних судом документів, у якому зазначено про неможливість своєчасного їх подання з огляду на те, що запитувана судом інформація потребує додаткового пошуку та опрацювання архівних відомостей, що, у свою чергу, унеможливлює виконання вимог ухвали у визначений судом строк.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року продовжено процесуальний строк для надання витребуваних судом доказів у справі на десять днів з моменту отримання ухвали суду.

02 вересня 2026 року представником відповідача, через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд», подано до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає та вважає їх безпідставними. Військова частина НОМЕР_2 зазначає, що не приймала рішення про відмову позивачу у виплаті винагороди, а листом від 28.04.2026 № 1464/5921 лише направила представнику позивача протокол засідання комісії військової частини НОМЕР_4 від 21.04.2026 № 32. Саме військовою частиною НОМЕР_4 за результатами перевірки було зроблено висновок «не погоджено», у зв`язку з чим, на думку відповідача, військова частина НОМЕР_2 є неналежним відповідачем у частині вимоги про визнання протиправною відмови. При цьому відповідач посилається на встановлений порядок виплати винагороди, за яким попередня перевірка законності її нарахування здійснюється вищим командуванням, а військова частина НОМЕР_2 не має повноважень самостійно скасовувати чи долати негативний результат такої перевірки.

Крім того, відповідач заперечує наявність у позивача передбаченої абзацом другим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153 умови щодо прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років. Зазначає, що позивач уклав контракт 09.11.2020, строк дії якого у 2023 році було продовжено до оголошення демобілізації, а доказів його нового прийняття чи призову на військову службу під час воєнного стану матеріали справи не містять. На думку відповідача, посилання позивача на поранення, перебування у полоні, дискримінацію та судову практику не усувають встановленого урядом критерію та не надають військовій частині НОМЕР_2 повноважень змінювати його. З огляду на це відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 уклав контракт на проходження служби громадянами України військової служби у Військовій частина НОМЕР_5 09.11.2020 року строком на 3 роки, де у період з 09.11.2020 по 29.01.2025 проходив військову службу.

На момент початку військової служби позивач не досяг віку 25 років.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 05.11.2023 №48-РС відповідно до ч.2 ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_1 продовжено строк дії контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу на період до оголошення демобілізації з 09.11.2023.

З 30.01.2025 по 29.07.2025 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_6 , а з 29.07.2025 по 30.12.2025 – військовій частині НОМЕР_2 .

Позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153.

Позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій в період з 14.06.2022 по 12.11.2022, та з 19.11.2022 по 31.11.2022 у м. Запоріжжя Запорізького району Запорізької області сумарною кількістю днів 195 на дату набрання чинності Постановою №153, що підтверджується довідкою про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин від 07.05.2026 №494 та листом військової частини НОМЕР_5 від 07.05.2026 №622.

05 квітня 2025 року одержав вибухову травму у вигляді акубаротравми у вигляді підгострої правобічної нейросенсорної приглухуватості. Астено-невротичний розлад з інсомнією асоційований зі стресом, під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 23.07.2025 №1469/2380.

У період з 05.04.2025 року по 09.06.2026 року позивач перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, що підтверджується довідкою від 27.06.2025 №34/О-2069д.

Протоколом від 21 квітня 2026 року №32 засідання комісії для перевірки документальних підстав для включення військовослужбовців до наказів на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах не погоджено старшому солдату ОСОБА_1 виплату одноразової грошової винагороди у зв`язку з тим, що він призваний на військову службу 19.06.2020 - до введення воєнного стану.

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 14.07.2025, №793/2025 від 20.10.2025, №40/2026 від 12.01.2026, № 342/2026 від 27.04.2026, № 596/2026 від 13.07.2026 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч.1, ч.3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

За правилами ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі - Постанова №153).

Пунктом 3 Постанови №153, чинної станом на час виникнення спірних відносин установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Пунктом 4 Постанови №153 (із змінами, внесеними згідно з постановою КМУ №942 від 30.07.2025) установлено, що:

- громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

- військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

- виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин, приписи Постанови №153 встановлюють такі обов`язкові умови, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:

1) приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2) вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153: до 25 років;

3) факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні»;

4) фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;

5) безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних бойових дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 (11 лютого 2025 року) (абз.2 п.4); або безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) (абз.4 п.4).

Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

При цьому суд враховує, що Міністром оборони України було видано Окреме доручення 35601/уд від 26.09.2025 (далі - Доручення 35601/уд), відповідно до пункту 9 якого попереднє Доручення №999/уд від 20.02.2025 визнано таким, що не застосовується з 7 серпня 2025 року.

Разом з тим, Дорученням №5601/уд від 26.09.2025 зобов`язано командирів військових частин провести аналіз наявності зазначених вище військовослужбовців (у тому числі, які після 13.02.2025 загинули (померли) або були звільнені зі служби та виключені зі списків особового складу військових частин (установ) та не отримали винагороду, за результатами аналізу скласти контрольні списки; провести серед цих військовослужбовців роз`яснювальну роботу щодо умов та особливостей виплати винагороди; організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці або до яких вони відряджались для виконання бойових (спеціальних) завдань; за результатами проведеної роботи здійснювати розрахунки потреби в коштах для виплати винагороди та до 10.09.2025 подати узагальнену інформацію (заявки) за підпорядкованістю до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України; у разі документального підтвердження факту невиплати Винагороди військовослужбовцям за місцем фактичного проходження служби на день після набрання чинності Постановою (з 13.02.2025) по даний час, виплату провести за місцем проходження служби таких військовослужбовців станом на день видання цього доручення у відповідності до вимог пункту 4 Постанови згідно наказів командирів військових частин (установ).

Підготовку проектів наказів для здійснення виплат, передбачених Постановою, покласти на відповідні служби персоналу (підрозділи, що відповідають за облік особового складу).

Отже, Постанова КМУ №153 від 11.02.2025 запровадила механізм додаткової мотивації військовослужбовців віком до 25 років, які були призвані або прийняті на військову службу під час воєнного стану та безпосередньо брали участь у бойових діях. Право на одноразову винагороду у розмірі 1 млн. грн. виникає за умови відповідності визначеним критеріям щодо віку, проходження служби, участі у бойових діях та відсутності дисциплінарних чи кримінальних порушень. Доручення Міністерства оборони №5601/уд додатково покладає саме на командирів військових частин обов`язок забезпечити виявлення осіб, які мають право на таку виплату, та організувати її фактичне нарахування і виплату, у тому числі тим військовослужбовцям, які раніше її не отримали.

21.04.2026 комісією військової частини НОМЕР_4 проведено перевірку документальних підстав для включення позивача до наказу про виплату одноразової грошової винагороди, за результатами якої складено протокол № 32, затверджений тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини НОМЕР_4 , відповідно до якого встановлено, що позивач не підпадає під виплату одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. грн. з тієї підстави, що контракт про проходження військової служби був укладений 19.06.2020 року, тобто до введення на території України воєнного стану.

З приводу цього суд зазначає наступне.

Частиною 3. ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу.

Відповідно до ч.2. ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За приписами п.2 ч.8 ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», під час дії особливого періоду:

- для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Аналіз положень Постанови №153 як у редакції, чинній на момент її прийняття, так і з урахуванням подальших змін свідчить про відсутність будь-яких обмежень чи виключень щодо осіб, які до введення воєнного стану вже проходили військову службу та в подальшому, під час дії воєнного стану, продовжили проходження служби шляхом продовження чинного контракту або укладення нового.

Суд зазначає, що тлумачення положень Постанови №153 у спосіб, запропонований відповідачем, фактично призводило б до нерівного ставлення до військовослужбовців, які до досягнення 25-річного віку вступили на військову службу за контрактом ще до введення воєнного стану, однак після його запровадження продовжили виконання військового обов`язку. Такий підхід суперечив би принципам рівності та справедливості, оскільки ставив би зазначену категорію військовослужбовців у гірше становище порівняно з особами, прийнятими на службу вже після введення воєнного стану.

Також суд звертає увагу, що ні положення пункту 4 Постанови №153, ні інші положення зазначеної Постанови не містять прямої норми, відповідно до якої військовослужбовці, які уклали первинний контракт до 24.02.2022, автоматично позбавляються права на отримання одноразової грошової винагороди.

Право на отримання зазначеної виплати виникає у військовослужбовця з моменту виконання встановлених Постановою сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень).

Більше того, тлумачення п. 4 Постанови №153 у вузькому значені, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, котрі станом на 24.02.2022 вже перебували на військовій службі та у подальшому продовжили дію контракту на проходження військової служби.

Довільне трактування норм Постанови №153, суперечить принципу верховенства права, закріпленому в статті 8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії. Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що у разі неоднозначності правової норми перевага надається тлумаченню, яке забезпечує більш повну реалізацію прав особи. Це узгоджується з положеннями статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Статтями 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Постановою Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №240/4894/23 Верховний Суд сформував правовий висновок, де наголосив, що принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи «у вагомих сумнівах - на користь людини».

Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

Як встановлено судом, позивач, відповідно до Військового квитка серії НОМЕР_7 19.06.2020 року прийнятий на військову службу та зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_8 .

09.11.2020 року прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 роки до військової частини НОМЕР_5 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 05.11.2023 №48-РС відповідно до ч.2 ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_1 продовжено строк дії контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу на період до оголошення демобілізації з 09.11.2023. З 30.01.2025 по 29.07.2025 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_6 , а з 29.07.2025 по 30.12.2025 у військовій частині НОМЕР_2 , що сторонами не заперечується.

Позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій в період з 14.06.2022 по 12.11.2022, та з 19.11.2022 по 31.11.2022 у м. Запоріжжя Запорізького району Запорізької області сумарною кількістю днів 195 на дату набрання чинності Постановою №153, що підтверджується довідкою про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин від 07.05.2026 №494 та листом військової частини НОМЕР_5 від 07.05.2026 №622.

05 квітня 2025 року одержав вибухову травму у вигляді акубаротравми у вигляді підгострої правобічної нейросенсорної приглухуватості. Астено-невротичний розлад з інсомнією асоційований зі стресом, під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 23.07.2025 №1469/2380.

У період з 05.04.2025 року по 09.06.2026 року позивач перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, що підтверджується довідкою від 27.06.2025 №34/О-2069д.

Доказів того, що позивач притягався до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарної відповідальності, суду не надано.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою №153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн. оскільки: 1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою №153 та продовжує проходити військову службу; 3) брав безпосередню участь у бойових діях сукупно більше шести місяців; 4) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності, 5) належить до осіб рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил.

Отже у позивача наявні всі, визначені Постановою №153 умови для виплати одноразової грошової допомоги, а відтак її невиплата за цих обставин зі сторони відповідача є протиправною бездіяльністю.

Разом з тим, тут варто звернути увагу на належного відповідача у даних спірних правовідносинах.

Як зазначає відповідач та стверджується матеріалами справи, у рамках зазначеної Постанови №153, військовою частиною НОМЕР_2 було сформовано перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової винагороду в розмірі 1 млн. гривень та подано на розгляд та затвердження комісії для здійснення попередньої перевірки документів, які є підставою для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, де в даний перелік був включений позивач.

Отже відповідач виконав свій обов`язок стосовно оформлення та подання документів щодо позивача на розгляд та затвердження комісії для здійснення попередньої перевірки документів, які є підставою для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Військова частина НОМЕР_2 рішення про відмову не приймала.

Проте, Протокол засідання комісії для перевірки документальних підстав для включення військовослужбовців до наказів на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах від 21 квітня 2026 року №32 військової частини НОМЕР_4 яким зазначено, що позивачу не погоджено виплату з причини того, що він призваний на військову службу 19.06.2020 – до введення воєнного стану.

Предметом спору у даній справі є звернуті вимоги позивача до військової частини НОМЕР_2 про нарахування та виплата одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Так, Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту затверджені наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280 (в редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104), (далі - Правила №280).

Згідно з п.1.1 Правил №280 ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

За змістом п.1.2 Правил №280, фінансове забезпечення система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог законодавства, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.

Відповідно до п.1.3 Правил №280 розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є: Міністр оборони України головний розпорядник; командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів другого рівня); командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня розпорядники коштів нижчого рівня (для розпорядників коштів третього рівня). Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином: головний розпорядник через Департамент фінансів Міністерства оборони України; розпорядники коштів другого рівня через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту; розпорядники коштів третього рівня через фінансові органи військових частин.

Згідно з п.1.4 Правил №280 забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) (далі служби забезпечення) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення. Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу. До основних завдань фінансового забезпечення військової частини, з-поміж іншого, належить своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам та інших передбачених законодавством виплат. Забезпечувальний фінансовий орган стосовно військових частин, які зараховані на його фінансове забезпечення, серед іншого, зобов`язаний надавати бюджетні асигнування та здійснювати фінансування військових частин у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 1.5 Правил №280 установлено, військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління). Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення) (п.4.3 Правил №280). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.

Таким чином, за змістом Правилам №280 командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Суд зазначає, що у даному випадку нормативними актами обов`язок щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги покладено на військові частини у яких військовослужбовець проходить службу.

Протокол засідання комісії для перевірки документальних підстав для включення військовослужбовців до наказів на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах від 21 квітня 2026 року №32 військової частини НОМЕР_4 яким зазначено, що позивачу не погоджено виплату з причини того, що він призваний на військову службу 19.06.2020 – до введення воєнного стану за своїм змістом не є індивідуальним актом - актом (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України) та не тягне за собою будь яких правових наслідків для позивача.

При цьому суд вказує, що жодним нормативним актом не передбачено, що виплата даної грошової допомоги здійснюється на підставі протоколів військових частин.

Така допомога виплачується на підставі рішень командирів частин де служить військовослужбовець.

Отже, безпосередній обов`язок нарахування належного грошового забезпечення (в т. ч. одноразової винагороди) покладено на військову частину НОМЕР_2 .

Суд також враховує той факт, що позивач під час розгляду справи в суді, отримавши відзив від відповідача не заявляв клопотання про заміну неналежного відповідача на належного або залучення співвідповідача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.12.2019 по справі №724/716/16-а зауважив, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд, відхиляє доводи відповідача у відзиві про те, що позивач не має права на спірної винагороди, оскільки як станом на день набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025), так і станом на час внесення до неї змін постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. №153» від 01.04.2025 року №387, яка набрала чинності з 08.04.2025 року та якою розширено перелік військовослужбовців, на яких поширюється дія Постанови №153, та враховуючи, що під час дії воєнного стану позивачу продовжено дію контракту, чим по суті укладено контракт про проходження військової служби вже під час воєнного стану.

Крім того, тлумачення абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 у вузькому значенні, тобто лише відносно певних осіб (військовослужбовців), буде дискримінаційним відносно осіб, які уклали контракт про проходження військової служби у віці до 25 років та продовжили військову службу при настанні обставин, визначених Постановою №153.

Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд в постанові від 02.04.2026 року у справі №360/1904/25.

Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року №14-рп/2004).

Таким чином, виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» лише особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також виявили бажання продовжувати військову службу, подовживши дію укладеного контракту в період воєнного стану.

У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв Постанову №153, якою установив додаткові блага для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач дотримався п`яти обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень.

У зв`язку з чим, відмова щодо здійснення нарахування та виплати військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року є протиправною.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 139, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич