Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №260/5535/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 жовтня 2026 року м. Ужгород№ 260/5535/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ 33868924) про визнання протиправним та скасування розпорядження, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Ужгородської міської ради, в якій просить: визнати протиправним та скасувати розпорядження Ужгородського міського голови Б. Андріїва 29.06.2026 №382/ктр «Про дисциплінарне стягнення».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оскаржуване розпорядження про застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани прийнято з порушенням установленої законодавством процедури, а саме не було проведено службового розслідування. Зокрема, позивач посилається на те, що після зміни структури департаменту з 01.06.2026 року повноваження, які були покладені на очолюване нею управління, були змінені, а чіткого розмежування функцій та повноважень між керівництвом і структурними підрозділами її не ознайомлювали. Водночас наказом від 28 травня 2026 року №42 їй було визначено ряд завдань, щодо яких вона надала керівництву доповідну записку та письмові пояснення, зазначивши, зокрема, про відсутність відповідних повноважень, визначеного порядку виконання окремих доручень та вжиті нею заходи щодо їх виконання.

Також позивач вказує, що при притягненні її до дисциплінарної відповідальності не було встановлено всіх елементів складу дисциплінарного проступку, не враховано обставини його вчинення, ступінь тяжкості, можливу шкоду та попередню роботу, а оскаржуване розпорядження не містить чіткого формулювання суті й обставин проступку та обґрунтування обрання виду дисциплінарного стягнення. Позивач наголошує, що службове розслідування щодо неї не проводилося, а перед застосуванням стягнення міським головою від неї письмових пояснень не витребовувалося. На думку позивача, зазначені обставини свідчать про недотримання вимог статей 147-149 КЗпП України та Порядку №950, у зв`язку з чим розпорядження Ужгородського міського голови від 29 червня 2026 року №382/к/тр вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано від Ужгородської міської ради Закарпатської області належним чином звірені копії матеріалів службового розслідування, якими було прийняте розпорядження 29.06.2026 року №382/ктр «Про дисциплінарне стягнення».

13 серпня 2026 року представником відповідача, через підсистему «Електронний суд», подано до суду відзив на позовну заяву.

Відповідач зазначає, що наказом директора департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради від 28 травня 2026 року №42 «Про усунення недоліків», з яким позивача ознайомлено 01 серпня 2026 року, на неї було покладено обов`язок до 18.06.2026 року розробити порядок контролю за виплатами, підготувати пропозиції щодо укладення договору з АТ «Укртелеком» та вжити заходів щодо повернення переплат. На думку відповідача, у встановлений строк позивач зазначених доручень не виконала, оскільки її доповідна записка від 18.06.2026 року не містила відповідних проєктів документів, пропозицій чи підтверджень виконання наказу. При цьому надані 26 червня 2026 року письмові пояснення, як вказує відповідач, не спростовували факту невиконання наказу, а наведені позивачем посилання на зміну структури департаменту, відсутність відповідних повноважень та невідповідність посадовій інструкції не є належними причинами його невиконання.

Відповідач також посилається на доповідну записку в.о. директора департаменту від 29 червня 2026 року №326/25.04.01-07, у якій зазначено про наявність у діях позивача ознак дисциплінарного проступку. Зокрема, відповідач вважає, що ліквідація очолюваного позивачем управління не звільняла її від виконання персонально адресованого наказу №42, який залишався чинним, не скасовувався та не змінювався. При цьому зазначає, що доручення стосувалися підготовки внутрішніх управлінських пропозицій та порядку контролю, а не розроблення нормативно-правових актів, у зв`язку з чим посилання позивача на відсутність у посадовій інструкції відповідного обов`язку, на думку відповідача, не стосуються змісту наданих їй доручень.

Крім того, відповідач заперечує доводи позивача щодо порушення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності. Вказує, що службове розслідування перед застосуванням догани законодавством не визначене як обов`язкове, а позивачу 26 червня 2026 року було запропоновано надати письмові пояснення, які нею були надані того ж дня. Відповідач зазначає, що дисциплінарне стягнення застосовано в межах установлених статтею 148 КЗпП України строків, при його обранні враховано ступінь тяжкості проступку, обставини його вчинення та відсутність поважних причин невиконання наказу, а розпорядження від 29 червня 2026 року №382/к/тр оголошено позивачу під підпис.

Посилаючись на статті 139, 147-149 КЗпП України, Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та положення КАС України щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, відповідач вважає, що у діях позивача наявні ознаки дисциплінарного проступку, а оскаржуване розпорядження прийняте з дотриманням установленої процедури. У зв`язку з цим Ужгородська міська рада просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови від 29 червня 2026 року №382/к/тр.

Позивач скористалася своїм правом, та 10 вересня 2026 року, подала до суду відповідь на відзив, у якій не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що наказом від 28.05.2026 року №42 на неї були покладені завдання, які після ліквідації очолюваного нею управління рішенням міської ради від 16.04.2026 №2716 не належали до її повноважень. Вказує, що після зміни структури департаменту її не було ознайомлено з розпорядчим документом, який би визначав розмежування функцій та повноважень між керівником, його заступниками та структурними підрозділами. Позивач зазначає, що про неможливість виконання окремих доручень, відсутність доступу до необхідної інформації та вжиті нею заходи щодо повернення переплат вона повідомляла керівництво у доповідній записці від 18.06.2026 року та письмових поясненнях від 26.06.2026 року. Також вважає, що порядок контролю за виплатами мав бути внутрішнім управлінським документом, а щодо договору з АТ «Укртелеком» відповідний порядок роботи вже був визначений у департаменті.

Крім того, позивач заперечує наявність у її діях складу дисциплінарного проступку та зазначає, що покладення на неї обов`язків, не передбачених посадовою інструкцією, суперечить статтям 19 Конституції України та 31 КЗпП України. Посилається на те, що відповідно до посадової інструкції на неї не могли покладатися обов`язки, які не передбачені Положенням про управління, Положенням про департамент, посадовою інструкцією та не стосуються роботи управління. Також позивач вважає порушеним порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки надані нею 26.06.2026 року пояснення в.о. директора департаменту, на її думку, не є поясненнями у розумінні статті 149 КЗпП України, службове розслідування щодо неї не проводилося, а оскаржуване розпорядження не містить належного обґрунтування її вини та інших елементів дисциплінарного проступку. У зв`язку з цим просить задовольнити позовні вимоги.

24 вересня 2026 року представником відповідача подано до суду заперечення (на відповідь на відзив). Відповідач не погоджується з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив, та зазначає, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани застосовано до неї за невиконання конкретних вимог наказу директора Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради від 28.05.2026 №42, а не за обставини, які потребували б проведення службового розслідування. Як зазначає відповідач, статті 147-149 КЗпП України не встановлюють обов`язковості проведення службового розслідування перед застосуванням догани, а необхідною процедурною гарантією є, зокрема, витребування від працівника письмових пояснень.

Крім того, відповідач зазначає, що обставини невиконання наказу №42 були належним чином з`ясовані шляхом аналізу документів, посадових інструкцій, розподілу повноважень та отримання пояснень посадових осіб. На думку відповідача, позивач була належним чином ознайомлена з наказом, не заперечує факту невиконання визначених ним завдань, а наведені нею причини: ліквідація відповідного управління, відсутність необхідних документів та повноважень - не свідчать про об`єктивну неможливість виконання наказу, оскільки вона мала передбачені посадовою інструкцією можливості для отримання необхідної інформації та звернення за сприянням. Відтак відповідач вважає доведеними факт невиконання наказу та наявність вини позивача, а застосування дисциплінарного стягнення таким, що здійснене з дотриманням установленого порядку, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , обіймала посаду заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та міських цільових програм Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради.

20 лютого 2026 року позивач звернулася до директора Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради М. Стасюк із доповідною запискою щодо неналежного виконання службових обов`язків начальником підпорядкованого структурного підрозділу ОСОБА_2 . У доповідній записці зазначалося, зокрема, про неналежну організацію роботи підрозділу, несвоєчасний розгляд звернень громадян та матеріалів щодо надання соціальної допомоги, невиконання окремих завдань у межах міських цільових програм, а також нерівномірний розподіл навантаження між працівниками. За твердженням позивача, за результатами цього звернення пояснення у ОСОБА_2 витребувані не були та відповідного управлінського рішення не прийнято.

03 квітня 2026 року позивач повторно звернулася до директора департаменту з доповідною запискою щодо систематичного неналежного виконання ОСОБА_2 службових обов`язків, порушивши питання про необхідність відповідного реагування.

06 квітня 2026 року начальником юридичного відділу Н. Головей було направлено позивачу службову записку з вимогою надати конкретизовану інформацію щодо зазначених випадків із наведенням обставин, дат, відповідних документів та фактичних результатів.

08 квітня 2026 року позивач надала відповідну інформацію, у якій, зокрема, вказала на випадки неналежного опрацювання відомостей про смерть отримувачів соціальних виплат, відсутність договору з АТ «Укртелеком», помилки у відповідних документах та інші недоліки в роботі підрозділу.

28 травня 2026 року директором Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради видано наказ №42 «Про усунення недоліків», яким позивачу було визначено виконати до 18 червня 2026 року низку завдань. Зокрема, на неї покладено обов`язок розробити та подати на затвердження порядок контролю за виплатами почесним громадянам та іншим одержувачам у межах відповідної програми соціального захисту; підготувати пропозиції та зміни і визначити строки укладення договору з АТ «Укртелеком»; а також вжити заходів щодо повернення надміру виплачених коштів. Наказ №42 був доведений до відома позивача 1 червня 2026 року. При цьому, як встановлено з матеріалів справи, рішенням Ужгородської міської ради №2716 від 16 квітня 2026 року управління, яке очолювала позивач, було ліквідовано, а розпорядчим актом міського голови від 1 травня 2026 року визначено набрання цим рішенням чинності з 1 червня 2026 року.

Щодо виконання визначених наказом №42 завдань, матеріалами справи підтверджується, що 31 березня 2026 року позивач направила до АТ «Укргазбанк» лист №25.04.01-08/877 щодо повернення коштів у сумі 37 475,44 грн., виплачених після смерті ОСОБА_3 . Зазначені кошти, за наданими позивачем поясненнями, у повному обсязі повернуті не були у зв`язку з відсутністю достатнього залишку коштів, а проведена робота з родичами результату не дала. 3 квітня 2026 року позивач направила до АТ КБ «ПриватБанк» лист №25.04.01-08/911 щодо повернення 50 808,76 грн., виплачених після смерті ОСОБА_4 , зазначена сума була повернута банком у повному обсязі. Про проведену роботу позивач, як зазначено нею, поінформувала керівництво під час наради 24 квітня 2026 року.

18 червня 2026 року позивач подала доповідну записку, в якій надала пояснення щодо виконання наказу №42. У ній вона послалася на ліквідацію очолюваного нею управління з 1 червня 2026 року та зазначила, що після структурних змін їй не було відомо, до якого саме структурного підрозділу перейшли повноваження щодо реалізації міських цільових програм. Стосовно порядку внутрішнього контролю позивач послалася на рішення Ужгородської міської ради №2154 від 20 лютого 2025 року, яким визначено принципи організації внутрішнього контролю, та зазначила, що, на її думку, відповідні питання належали до повноважень керівника установи й могли врегульовуватися внутрішніми документами. Щодо договору з АТ «Укртелеком» позивач зазначила, що наказом департаменту №91 від 26 вересня 2025 року вже було затверджено порядок договірної роботи, а листи АТ «Укртелеком» з лютого 2026 року надходили через систему АСКОД до відповідного керівника структурного підрозділу. У частині повернення надміру виплачених коштів позивач навела відомості про вжиті нею заходи та запропонувала покласти подальше опрацювання відповідних питань на осіб і структурні підрозділи, до повноважень яких належать підготовка нормативних актів, реалізація програм та контроль за відповідними виплатами.

26 червня 2026 року позивачу було направлено службову записку, якою запропоновано надати письмові пояснення щодо невиконання наказу №42 до 15:00 цього ж дня. У відповідь позивач надала письмові пояснення, у яких повторно послалася на ліквідацію управління, відсутність, за її твердженням, документа, яким після проведення структурних змін було чітко розподілено відповідні функції та повноваження, а також на те, що її посадова інструкція не передбачає обов`язку розробляти нормативно-правові акти. Щодо договору з АТ «Укртелеком» позивач зазначила про наявність затвердженого порядку договірної роботи та направлення відповідних листів до начальника відповідного підрозділу. У частині повернення переплат вона послалася на вжиті нею заходи. При цьому позивач зазначила, що відповідно до статті 19 Конституції України та статті 21 КЗпП України посадова особа повинна діяти в межах наданих їй повноважень, а виконання завдань, які виходять за межі її компетенції, не може бути поставлено їй у провину.

29 червня 2026 року начальником юридичного відділу, яка на той час виконувала обов`язки директора департаменту, Н. Головей подано міському голові доповідну записку №326/25.04.01-07. У ній зазначено, що позивач не виконала у встановлений наказом №42 строк визначені їй завдання, а надані 18 та 26 червня 2026 року пояснення не свідчать про їх належне виконання. Зокрема, у доповідній записці зазначалося про відсутність розробленого порядку контролю за виплатами, невиконання завдань щодо договору з АТ «Укртелеком» та невжиття, на думку автора доповідної записки, достатніх заходів для повернення надміру виплачених коштів. Також зазначалося, що ліквідація управління не звільняла позивача від виконання наказу №42, який на момент його виконання залишався чинним, а поставлені ним завдання не передбачали обов`язкового прийняття нормативно-правового акта.

За результатами розгляду зазначених матеріалів міським головою 29 червня 2026 року видано розпорядження №382/к/тр «Про дисциплінарне стягнення», яким до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконання посадових обов`язків. Підставою для прийняття розпорядження зазначено доповідну записку ОСОБА_5 №326/25.04.01-07 від 29 червня 2026 року. Розпорядження доведено до відома позивача 30 червня 2026 року.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим розпорядженням, звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування є Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493-III (далі - Закон №2493-III).

Відповідно до статті 1 Закону №2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно зі статтею 2 Закону №2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що позивач працювала на посаді заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради та здійснювала свої повноваження на підставі посадової інструкції.

Відповідно до посадової інструкції до основних завдань та обов`язків позивача належали, зокрема, керівництво управлінням, розподіл обов`язків та координація його роботи, забезпечення виконання завдань у визначеній сфері, координація діяльності відповідних структурних підрозділів, контроль їх роботи, аналіз діяльності управління, організація відповідного листування, а також підготовка інформації та проєктів рішень.

Пунктом 2.2 посадової інструкції також передбачено здійснення інших повноважень відповідно до Положення про департамент та покладених на позивача окремими рішеннями міської ради, виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови та наказами директора департаменту завдань. Водночас пунктом 4.3 посадової інструкції визначено, що покладення на працівника обов`язків, які не передбачені Положенням про управління, Положенням про департамент, посадовою інструкцією та не стосуються роботи управління, забороняється з урахуванням передбачених посадовою інструкцією повноважень.

Таким чином, позивач належить до посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно із положеннями пункту 11 частини 3 статті 3 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII норми даного Закону не поширюються на посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 7 Закону №2493-III правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Статтею 19 Закону №2493-III передбачено, що організація навчання і підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, просування їх по службі, визначення тривалості робочого часу, порядку здійснення ними службових відряджень та відшкодування витрат на ці відрядження, а також особливості їх дисциплінарної відповідальності, вирішення інших питань, пов`язаних із службою в органах місцевого самоврядування, забезпечуються у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 139 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці (ч.1 ст.148 КЗпП України).

За приписами статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Таким чином, в силу статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

Підставою для застосування дисциплінарного стягнення є дисциплінарний проступок, під яким розуміється протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх обов`язків, що випливають із нормативно-правових та інших актів у сфері праці, колективного і трудового договорів.

Як встановлено судом, оскаржуваним розпорядженням міського голови від 29 червня 2026 року №382/к/тр до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконання посадових обов`язків, підставою якого зазначено доповідну записку начальника юридичного відділу, яка на той час виконувала обов`язки директора департаменту, Н. Головей від 29.06.2026 №326/25.04.01-07 щодо невиконання позивачем наказу директора Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради від 28.05.2026 №42 «Про усунення недоліків».

Крім того, до прийняття оскаржуваного розпорядження позивачу було запропоновано надати письмові пояснення щодо невиконання наказу №42. У доповідній записці від 18.06.2026 року позивач не заперечувала факту невиконання визначених зазначеним наказом завдань, однак навела обставини, які, на її думку, зумовлювали неможливість або недоцільність їх виконання. Зокрема, щодо розроблення порядку контролю за виплатами позивач послалася на ліквідацію очолюваного нею управління з 01.06.2026 року та відсутність, за її твердженням, визначеного розподілу відповідних повноважень після зміни структури департаменту. Щодо укладення договору з АТ «Укртелеком» позивач зазначила про наявність чинного наказу департаменту від 26.09.2025 року №91 та направлення відповідних листів через систему АСКОД до керівника відповідного структурного підрозділу. Щодо повернення надміру виплачених коштів позивач навела відомості про вжиті нею заходи, зокрема направлення листів до банківських установ та повернення частини коштів.

Крім того, 26.06.2026 року позивач надала письмові пояснення на вимогу, викладену у службовій записці ОСОБА_5 , у яких повторно послалася на ліквідацію управління, відсутність відомостей щодо перерозподілу повноважень, наявність затвердженого порядку договірної роботи, вжиття заходів щодо повернення надміру виплачених коштів, а також на відсутність у її посадовій інструкції обов`язку щодо розроблення нормативних актів.

Водночас зміст доповідної записки ОСОБА_6 від 29.06.2026 року №326/25.04.01-07 свідчить, що наведені позивачем пояснення та обставини були предметом оцінки безпосередньо перед прийняттям оскаржуваного розпорядження. У доповідній записці послідовно розглянуто доводи позивача щодо ліквідації управління, відсутності відповідних повноважень, змісту посадової інструкції, порядку здійснення контролю за виплатами, укладення договорів з АТ «Укртелеком» та повернення надміру виплачених коштів.

Зокрема, щодо посилання на ліквідацію управління у доповідній записці зазначено, що наказ №42 був адресований безпосередньо позивачу як заступнику директора департаменту та начальнику відповідного управління, у зв`язку з чим ліквідація структурного підрозділу не звільняла позивача від обов`язку організувати виконання визначених наказом завдань. Щодо відсутності повноважень вказано, що такі обставини не звільняли позивача від обов`язку виконати наказ керівника або звернутися з мотивованими пропозиціями щодо внесення до нього змін, при цьому доказів скасування чи зміни наказу №42 або припинення його виконання не надано.

Також у доповідній записці надано оцінку посиланню позивача на відсутність у її посадовій інструкції обов`язку щодо розроблення нормативно-правових актів. Зазначено, що наказом №42 не доручалося розроблення нормативно-правового акта, а визначалися завдання щодо підготовки внутрішніх документів, пропозицій та організації заходів з усунення виявлених недоліків. Окремо проаналізовано доводи позивача щодо порядку здійснення контролю за виплатами, укладення договорів з АТ «Укртелеком» та повернення переплат, при цьому зазначено, що документів, які підтверджували б повне виконання відповідних пунктів наказу №42, не подано.

Таким чином, на відміну від тверджень позивача, перед застосуванням дисциплінарного стягнення відповідачем були досліджені надані нею письмові пояснення та наведені в них причини невиконання наказу №42. За результатами їх оцінки відповідач дійшов висновку, що наведені позивачем обставини не спростовують факту невиконання визначених наказом завдань та не є поважними причинами, які звільняли б її від відповідальності за невиконання законного розпорядження керівника.

При цьому суд враховує, що доповідна записка від 29.06.2026 №326/25.04.01-07 містить конкретизацію тих дій, які, позивач повинна була вчинити на виконання наказу №42, а також оцінку причин, на які вона посилалася у своїх письмових поясненнях. Зокрема, відповідачем встановлено невиконання позивачем завдань щодо розроблення та подання на затвердження порядку здійснення контролю за виплатами, підготовки пропозицій та визначення строків укладення договорів з АТ «Укртелеком», а також вжиття заходів щодо повернення надміру виплачених коштів.

Судом також встановлено, що позивач була ознайомлена з наказом директора Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради від 28.05.2026 №42, однак у визначені ним строки не забезпечила виконання покладених на неї завдань. При цьому наведені нею обставини, зокрема щодо зміни структури департаменту, ліквідації управління, перерозподілу повноважень, наявності загального порядку договірної роботи та вжиття окремих заходів щодо повернення надміру виплачених коштів, самі по собі не свідчать про виконання відповідних доручень у визначеному наказом обсязі.

Отже, суд доходить висновку, що доповідна записка від 29.06.2026 №326/25.04.01-07 містить достатнє обґрунтування висновку про невиконання позивачем наказу №42 та була складена після отримання й оцінки її письмових пояснень. Саме доповідна записка стала безпосередньою підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження міського голови від 29.06.2026 №382/к/тр.

За таких обставин суд вважає, що під час вирішення питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відповідачем було встановлено факт невиконання нею покладених наказом №42 завдань, досліджено надані позивачем пояснення та надано оцінку наведеним у них причинам такого невиконання. Відтак доводи позивача про те, що при застосуванні дисциплінарного стягнення відповідачем не було враховано обставини та причини невиконання наказу, не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач довів наявність у діях позивача дисциплінарного проступку, який полягає у невиконанні наказу директора Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради від 28.05.2026 №42 «Про усунення недоліків», а відтак застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани розпорядженням міського голови від 29.06.2026 №382/к/тр є обґрунтованим та правомірним.

Щодо непроведення службового розслідування, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 Порядку проведення службового розслідування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13.06.2000 року №950 (далі - Порядок №950) цей Порядок визначає процедуру проведення службового розслідування стосовно осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», який прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та може бути проведено службове розслідування:

- у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян;

- у разі недодержання посадовими особами місцевого самоврядування законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства;

- на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри;

- з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, а у разі його відсутності - особи, яка виконує його обов`язки (далі - керівник органу).

У випадку, передбаченому абзацом третім цього пункту, службове розслідування проводиться за фактом виявленого порушення або стосовно особи, яка вчинила таке порушення.

За анонімними повідомленнями, заявами та скаргами службове розслідування не проводиться, крім випадків, коли анонімне повідомлення стосується порушення вимог Закону та наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

В той же час, положеннями п.3 Порядку №950 визначено, що дія цього Порядку не поширюється на державних службовців, крім випадків, визначених абзацами третім і четвертим пункту 2 цього Порядку.

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку №950 закріплено, що може бути проведено службове розслідування в разі вимоги особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щодо зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри.

Службове розслідування проводиться із відстороненням особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, від здійснення повноважень на посаді або без такого відсторонення. Рішення про відсторонення приймає відповідно суб`єкт призначення або керівник органу.

Особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею кримінального правопорушення у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом (п.6 Порядку №950).

Отже, перелік підстав, за яких може бути проведено службове розслідування у порядку та спосіб, передбачені Порядком №950, визначено його пунктом 1, та жодна із таких підстав не поширюється на позивача, виходячи із встановлених обставин у справі та характеру спірних правовідносин.

Таким чином, суд висновує, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани застосовано до ОСОБА_1 за невиконання конкретних вимог наказу директора Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради від 28.05.2026 №42, а не за обставини, які потребували б проведення службового розслідування.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 139, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич