Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №240/8579/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/8579/26

категорія 113070200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петер-Транс" до Управління державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з питань безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю “Петер-Транс”, з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 015571 від 09.12.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю постанови Управління державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з питань безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №015571 від 09.12.2025 в сумі 17000 грн.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що статтею 48 Закону № 2344-ІІІ обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Вказав, що відсутність необхідних документів, в даному випадку відсутня товарно-транспортна накладна на вантаж, визначених положеннями Закону № 2344-ІІІ та Порядку № 1567 на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті від 29.10.2025 №ЕАР008554.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

За результатами перевірки складений акт №ЕАР008554 від 29.10.2025, яким зафіксоване порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 "Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", а саме, на момент перевірки відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ, також під час здійснення перевезень вантажів перевізник не забезпечив умови праці та відпочинку водія.

У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена абз. 3 абз. 8 ч. 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Водій транспортного засобу в акті перевірки зазначив: “не знав, що повинно бути зазначено всі реквізити у ТТН, щодо порушення режиму праці та відпочинку пояснив, що не було місця здійснити перерву, а також через те що навантаження відбувалися у прикордонних зонах.

В подальшому, в.о. заступника начальника управління державного нагляду Державної служби України з безпеки на транспорті 14.11.2025 направлено ТОВ “ПЕТЕР-ТРАНС” повідомлення про розгляд справи, який відбудеться 09.12.2025. Згідно трекінгу “Укрпошта”, відправлення вручено особисто.

09.12.2025 відповідачем прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від № ОПШ015571, якою накладений штраф в розмірі 17000 грн. за порушення ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Позивач вважає таку постанову протиправною, оскільки на вимогу пред`явити документи на вантаж, водій надав посвідчення водія та товарно-транспортну накладну на вантаж.

А тому, на думку позивача, водієм автотранспортного засобу на вимогу представника відповідача було надано товарно-транспортну накладну на вантаж, що і підтверджується матеріалами, наданими відповідачем.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до абзацу 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України (ч. 12 ст. 6 Закону № 2344-III).

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (ч. 14 ст. 6 Закону № 2344-III).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України (ч. 17 ст. 6 Закону № 2344-III).

Відповідно до статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Приписами статті 48 Закону № 2344-ІІІ встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити:

- дата і місце складання;

- вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

- автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення;

- вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

- транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;

- пункти завантаження і розвантаження.

Тобто, законодавством прямо передбачений обов`язок вантажовідправника при оформленні товарно-транспортної накладної зазначати необхідну інформацію. Водночас обов`язок автомобільного перевізника щодо оформлення товарно-транспортної накладної, або здійснення контролю за правильністю оформлення вантажовідправником всіх відомостей, внесених до товарно-транспортної накладної, законодавством не передбачено.

Порядок ведення та надання інформації з реєстру товарно-транспортних накладних визначається Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Згідно з пунктом 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Пунктом 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 1567 виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (п. 21 Порядку № 1567).

Аналіз наведених положень вказує на те, що водій повинен мати і пред`являти перевіряючим документи, на підставі яких виконує вантажне перевезення, зокрема, товарно-транспортну накладну.

Відсутність у водія під час перевезення вантажів передбачених документів становить склад господарського правопорушення, за яке до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф.

Отже, як слідує з матеріалів справи, склад порушення, за вчинення якого позивача притягнуто до відповідальності, полягав у здійсненні перевезення вантажу за відсутності товарно-транспортної накладної.

В Акті перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом казано, що на момент проведення перевірки, у водія була відсутня товарно-транспортна накладна документація.

При цьому, як слідує з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем, водій для перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки надав посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію ТЗ, товарно-транспортна накладну на вантаж.

В акті наявне пояснення водія, про те що він не знав про правила оформлення накладної.

На момент проведення рейдової перевірки водієм було надано для огляду товарно-транспортну накладну. Даний факт не заперечується відповідачем.

Відповідач у відзиві звертає увагу суду, що при проведенні рейдової перевірки надано водієм надано ТТН оформлену з порушенням.

Суд наголошує, що на момент проведення перевірки, водієм ТОВ “ПЕТЕР-ТРАНС” була надана ТТН.

Водночас, Закон № 2344 покладає обов`язок із заповнення ТТН та зазначення необхідних відомостей на вантажовідправника, яким позивач не являється, а відповідальність перевізника на підставі норм ст. 60 Закону № 2344 настає лише у випадку здійснення перевезень за відсутності ТТН.

Проте, відповідачем не було враховано як належний документ пред`явлену товарно-транспортну накладну з огляду на невідповідність дати виписаної ТТН даті перевірці. І такі обставини визнано відповідачем як здійснення перевезення вантажу за відсутності товарно-транспортної накладної на момент проведення перевірки.

Суд вважає такі висновки відповідача помилковими, оскільки відповідальність перевізника за порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі норм статті 60 Закону № 2344-III настає лише у випадку здійснення перевезень за відсутності товарно-транспортної накладної, а не за відсутності маси брутто.

Суд зауважує, що положення статті 48 Закону № 2344-III передбачають відповідальність перевізника за перевезення вантажів за умови відсутності на момент проведення перевірки товарно-транспортної накладної. Тобто, достатньою і такою, що ґрунтується на Законі № 2344-III підставою для відповідальності перевізника є фізичне не існування у його водія, на момент проведення перевірки, такого документу як товарно-транспортна накладна.

До того ж суд звертає увагу на те, що у товарно-транспортній накладній, зазначено інші обов`язкові її реквізити, що дають можливість у повній мірі ідентифікувати суб`єктів транспортного процесу, вантаж та транспортний засіб, яким здійснювалося перевезення.

Більше того, відповідачем не встановлено невідповідність вантажу, що перевозився позивачем під час проведення перевірки, із тим, що зазначений в ТТН.

Стосовно, твердження відповідача, що при подачі позову не є спірним факт порушення режимів праці та відпочинку водіями транспортних засобів, суд, зазначає, наступне.

Постановою про застосування адміністративного штрафу від 09.12.2025 застосовано покарання відповідальність за яке передбачено абзацом 3 частини 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, а не у зв`язку з порушення режимів праці та відпочинку водіями транспортних засобів (відповідальність за яке передбачена абзацом 8 частини 1 ст. 60).

За таких обставин, суд вважає безпідставними висновки відповідача, викладені в акті перевірки та в оскаржуваній постанові, про порушення позивачем положень статті 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”.

Отже, оскаржувана постанова від № ОПШ015571 від 09.12.2025 про застосування до ТОВ “ПЕТЕР-ТРАНС” адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000 грн є протиправною, а тому, підлягає скасуванню.

Решта доводів учасників справи висновків суду по суті справи не змінюють.

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами 3, 5 статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Як встановлено із доданих письмових доказів, а саме: договору про надання правничої допомоги від 01.06.2025, рахунок з описом послуг, а саме складання позовної заяви на суму 8000 грн, акт наданих послуг, платіжна інструкція про оплату послуг згідно рахунку від 05.03.2026 на суму 8000,00 грн.

Відповідач заперечив щодо відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, вважаючи розмір таких витрат безпідставним.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 06.06.2025 у справі №320/6203/23.

Дослідивши та проаналізувавши зміст поданих документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, враховуючи заперечення відповідача, суд робить висновок, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи, в якій сформована судова практика, та об`ємом виконаних адвокатом робіт, та їх обсягом, у зв`язку з чим заявлені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню до 6000,00 грн.

Враховуючи викладене, заява щодо відшкодування витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Водночас, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТЕР-ТРАНС" (вул. Центральна, 8, с. Корчівка, Житомирський район, Житомирська область, 12072, код ЄДРПОУ 38215331) до Управління державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з питань безпеки на транспорті(м-н ім. С. П. Корольова, 12, м. Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з питань безпеки на транспорті від 09.12.2025 № ОПШ 015571 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з питань безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТЕР-ТРАНС" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн та 6000,00 грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Ю. Романченко

09.10.26