Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №160/27556/23 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокуСправа №160/27556/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Командиру ВЧ НОМЕР_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.10.2022 щодо звільнення з військової служби за п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 14.10.2022 щодо звільнення з військової служби за п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язати звільнити його з військової служби та лав Збройних Сил України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивача мобілізовано на військову службу з 03.03.2022; наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 10.05.2022 № 129 його призначено на посаду головного сержанта 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 та з 10.05.2022 зараховано до списків особового складу. 10.09.2022 під час несення служби в зоні бойових дій позивач отримав поранення, а з 26.09.2022 по 13.10.2022 перебував на лікуванні.

Позивач зазначає, що 14.10.2022 він склав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, додавши до рапорту документи на підтвердження підстав звільнення. Цей рапорт направлено поштою на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 через командира військової частини НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а за інформацією останнього рапорт отримано військовою частиною НОМЕР_5 24.10.2022. Оскільки рапорт надійшов до оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », позивач виходив з того, що його направлено за належністю до військової частини НОМЕР_2 , проте рішення за рапортом так і не прийнято.

Підставою цього позову позивач зазначає обставину, яка стала йому відома згодом, - надану на повторний адвокатський запит його представника відповідь військової частини НОМЕР_5 від 27.06.2023 № 1314/2/56/100/6306 про те, що рапорт на звільнення позивача направлено до військової частини НОМЕР_2 28.10.2022 за № 1314/2/56/92/2917. Позивач посилається на п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 № 124, за яким документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установі), до якої надійшов документ, і вважає, що командир військової частини НОМЕР_2 після отримання рапорту зобов`язаний був розглянути його та надати відповідь по суті порушених питань, чого зроблено не було.

На підтвердження наведених обставин позивач послався на рапорт від 14.10.2022 з додатками, відповідь командира військової частини НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , листування з військовою частиною НОМЕР_5 , а також на матеріали адміністративних справ № 160/19839/22 та № 160/16545/23.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 відкрито провадження у справі № 160/27556/23 та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

13.11.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву № 2/131, в якому заперечив проти позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 провадження у справі № 160/27556/23 закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.06.2024 апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційний суд виходив з того, що предмет спору та суб`єктний склад учасників процесу у справах № 160/27556/23 і № 160/19839/22 є тотожними, водночас підстави позову у цих справах є різними, а тому спір у цій справі не є тотожним спору у справі № 160/19839/22.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

17.07.2024 відповідач подав доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог у повному обсязі. Позиція відповідача зводиться до того, що спір у справі № 160/27556/23 є тотожним спору, вирішеному у справі № 160/19839/22, оскільки збігаються сторони, предмет і підстави позову, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач посилається на висновки постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13.06.2023 у справі № 160/19839/22 про те, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення, тоді як матеріали тієї справи не містили доказів звернення позивача з відповідним рапортом до командира військової частини НОМЕР_2 та доказів отримання командиром цієї військової частини рапорту від 14.10.2022 від оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Відповідач також заперечує факт отримання рапорту позивача військовою частиною НОМЕР_2 .

З метою з`ясування факту направлення та отримання рапорту позивача від 14.10.2022 ухвалами суду від 06.08.2024, 08.11.2024 та 03.12.2024 у військових частин НОМЕР_5 , НОМЕР_2 та НОМЕР_1 витребувано докази пересилання, відправлення та отримання цього рапорту разом із супровідним листом від 28.10.2022 № 1314/2/56/92/2917, у тому числі належним чином засвідчені копії листів, витяги з журналів обліку та реєстрації вхідної і вихідної кореспонденції та докази руху відправлення в системі електронного документообігу.

В судовому засіданні представник позивача надавав пояснення на обґрунтування позовних вимог, просив позовну заяву задовольнити.

Ухвалою суду від 27.06.2025 провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням суду у справі № 160/16545/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_5 , оскільки від його вирішення залежав подальший хід розгляду цієї справи.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.05.2026 у справі № 160/16545/23 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 скасовано, заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 у справі № 160/16545/23 залишено в силі. Оскільки обставина, що зумовила зупинення провадження, відпала, провадження у справі №160/27556/23 поновлено, а справу призначено до судового розгляду.

В останнє засідання представники сторін не прибули, надали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Щодо заявленого відповідачем у доповненні до відзиву від 17.07.2024 клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тотожними визнаються позови, у яких одночасно збігаються сторони, предмет і підстава позову, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Питання тотожності спору у цій справі та у справі № 160/19839/22 вже було предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.06.2024 ухвалу суду першої інстанції від 05.01.2024 про закриття провадження скасовано та встановлено, що підстави позову у справі № 160/27556/23 і у справі № 160/19839/22 є різними, оскільки підставою цього позову зазначено надану на адвокатський запит відповідь військової частини НОМЕР_5 від 27.06.2023 № 1314/2/56/100/6306 про направлення рапорту позивача до військової частини НОМЕР_2 28.10.2022 за № 1314/2/56/92/2917, а тому спір у цій справі не є тотожним спору у справі № 160/19839/22.

За таких обставин передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України сукупності умов для закриття провадження у справі немає, а тому клопотання відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 мобілізований на військову службу з 03.03.2022 та проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 10.05.2022 № 129 позивача призначено на посаду головного сержанта 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 та з 10.05.2022 зараховано до списків особового складу цієї військової частини.

10.09.2022 під час несення військової служби в зоні бойових дій біля с. Спірне позивач отримав поранення, а з 26.09.2022 по 13.10.2022 перебував на лікуванні у закладі охорони здоров`я.

14.10.2022 позивач склав на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років та додав до нього документи на підтвердження підстав звільнення.

Цей рапорт позивач по команді не подавав, а направив його поштою разом із складеним ним супровідним листом через командира військової частини НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до листа командира військової частини НОМЕР_4 рапорт позивача 20.10.2022 направлено до оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у зв`язку з відсутністю можливості передати його в інший доступний спосіб; адресат отримав його 24.10.2022.

Листом від 24.05.2023 № 1314/2/56/100/5216, наданим на адвокатський запит представника позивача, військова частина НОМЕР_5 роз`яснила, що для вирішення питання про звільнення з військової служби позивачеві необхідно звернутися до командування військової частини НОМЕР_2 з письмовим рапортом, поданим по команді безпосередньому командиру, який здається до відділення особового складу та стройового військової частини для реєстрації. Інформації про направлення рапорту позивача до військової частини НОМЕР_2 цей лист не містив.

Листом від 27.06.2023 № 1314/2/56/100/6306 військова частина НОМЕР_5 повідомила представника позивача, що рапорт позивача про звільнення з військової служби направлено до військової частини НОМЕР_2 28.10.2022 за № 1314/2/56/92/2917; до листа додано супровідний лист військової частини НОМЕР_5 від 28.10.2022 № 1314/2/56/92/2917.

На виконання ухвал суду про витребування доказів судом встановлено, що військова частина НОМЕР_5 повідомила про направлення супровідним листом від 28.10.2022 на адресу командира військової частини НОМЕР_2 рапорту позивача, про що внесено запис до книги реєстрації вихідних телеграм управління персоналу військової частини НОМЕР_5 за реєстраційним номером 2917. Водночас військова частина НОМЕР_2 повідомила, що зазначений лист до неї не надходив.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2024 № 786 повідомлено, що ця військова частина є вузлом фельд`єгерсько-поштового зв`язку частин та установ Міністерства оборони України і відправлення військової частини НОМЕР_5 від 28.10.2022 за № 1314/2/56/92/2917, адресоване військовій частині НОМЕР_2 , вона не отримувала.

У поясненнях військової частини НОМЕР_5 від 09.12.2024 зазначено, що пошук у системі електронного документообігу супровідного листа від 28.10.2022 № 1314/2/56/92/2917 та документів стосовно рапорту позивача результатів не дав, а документи (інформація), які підтверджують факт відправлення військовою частиною НОМЕР_5 та отримання військовою частиною НОМЕР_2 цього супровідного листа, у військовій частині НОМЕР_5 відсутні.

Таким чином, зібраними у справі доказами підтверджено, що супровідний лист від 28.10.2022 № 1314/2/56/92/2917 разом із рапортом позивача до військової частини НОМЕР_2 не надходив і в порядку діловодства у цій військовій частині не реєструвався.

Судом також встановлено, що питання нерозгляду рапорту позивача від 14.10.2022 вже було предметом судового розгляду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 у справі № 160/19839/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.10.2022 про звільнення з військової служби через сімейні обставини за п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 розглянути цей рапорт і повідомити про результати його розгляду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.06.2023 у справі № 160/19839/22 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 задоволено, рішення суду першої інстанції від 17.02.2023 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 з відповідним рапортом до командира Військової частини НОМЕР_2 , більш того, самим позивачем не заперечується така обставина, а також не містять доказів отримання командиром військової частини НОМЕР_2 рапорту ОСОБА_1 від 14.10.2022 від оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а тому на момент розгляду тієї справи протиправної бездіяльності відповідача щодо розгляду рапорту не встановлено.

Ухвалою Верховного Суду від 31.07.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначені судові рішення у справі № 160/19839/22.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 у справі № 160/16545/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_5 про визнання протиправною бездіяльності щодо не скерування рапорту від 14.10.2022 до Військової частини НОМЕР_2 та зобов`язання вчинити певні дії у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що 28.10.2022 Військова частина НОМЕР_5 направила рапорт позивача про звільнення на адресу Військової частини НОМЕР_2 . Це рішення не оскаржувалося та набрало законної сили 14.11.2023, а після скасування рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.05.2026 залишене в силі.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади проходження громадянами України військової служби визначаються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Згідно з п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на час складення рапорту) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Відповідно до п. п. 2 п. 225 Положення № 1153/2008 звільнення з військової служби військовослужбовців здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 233 Положення № 1153/2008 встановлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Отже, законодавством визначено порядок ініціювання військовослужбовцем питання про звільнення з військової служби - подання рапорту та документів, які підтверджують підстави звільнення, по команді, тобто безпосередньому командирові (начальникові), з подальшою реєстрацією такого рапорту у військовій частині. Саме подання рапорту у встановленому порядку є тим юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення у командира військової частини обов`язку розглянути порушене військовослужбовцем питання та прийняти за ним рішення.

Судом встановлено, що позивач вимог п. 233 Положення № 1153/2008 не виконав: рапорт від 14.10.2022 по команді командирові військової частини НОМЕР_2 він не подавав, а направив його поштою через командира військової частини НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто через орган, який не належить до порядку підпорядкування позивача і не є ланкою проходження службових документів військової частини НОМЕР_2 .

Згідно з п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 № 124 (далі - Інструкція № 124), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

В силу приписів п. 3.11.6 Інструкції № 124 документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установі), до якої надійшов документ.

Саме на цю норму посилається і сам позивач, обґрунтовуючи протиправність бездіяльності відповідача. Проте зі змісту наведеного пункту прямо випливає, що перебіг строку розгляду документа починається не з моменту складення документа і не з моменту його відправлення, а з моменту реєстрації документа у тій військовій частині, до якої він надійшов. Відповідно, за відсутності факту надходження документа до військової частини та його реєстрації строк виконання не починає спливати, а обов`язок розглянути такий документ у командира цієї військової частини не виникає.

Матеріалами справи, зокрема відповіддю військової частини НОМЕР_2 , листом військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2024 № 786 та поясненнями військової частини НОМЕР_5 від 09.12.2024, підтверджено, що супровідний лист від 28.10.2022 № 1314/2/56/92/2917 разом із рапортом позивача до військової частини НОМЕР_2 не надходив, вузлом фельд`єгерсько-поштового зв`язку до пересилання не приймався, а документів, які підтверджували б факт його відправлення та отримання, не існує.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що рапорт позивача від 14.10.2022 до відповідача не надходив і у військовій частині НОМЕР_2 не реєструвався, а тому передбачений п. 3.11.6 Інструкції № 124 строк розгляду документа не почав спливати і обов`язок розглянути цей рапорт у відповідача не виник.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень полягає у невчиненні ним дії, яку він відповідно до закону зобов`язаний був вчинити, або у неприйнятті рішення, яке він зобов`язаний був прийняти. Відсутність у суб`єкта владних повноважень відповідного обов`язку виключає можливість кваліфікації його поведінки як протиправної. Оскільки обов`язок розглянути рапорт позивача від 14.10.2022 у відповідача не виник, у поведінці військової частини НОМЕР_2 немає ані протиправної дії, ані протиправної бездіяльності.

Доводи позивача про те, що рапорт було направлено до військової частини НОМЕР_2 військовою частиною НОМЕР_5 супровідним листом від 28.10.2022 № 1314/2/56/92/2917, суд відхиляє, оскільки сам по собі факт складення супровідного листа не підтверджує надходження документа до відповідача, а зібрані у справі докази свідчать про протилежне. Причини, з яких документ не надійшов до військової частини НОМЕР_2 , перебувають поза межами діяльності відповідача і не можуть бути поставлені йому у вину. При цьому суд зважає, що військова частина НОМЕР_5 учасником цієї справи не є, а обставини її дій щодо скерування рапорту позивача вже були предметом судового розгляду в іншій адміністративній справі - № 160/16545/23, у якій рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023, залишеним у силі постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.05.2026, встановлено, що 28.10.2022 військова частина НОМЕР_5 направила рапорт позивача на адресу військової частини НОМЕР_2 . З огляду на це суд не надає оцінки діям військової частини НОМЕР_5 у межах цієї справи.

Доводи позивача про те, що звернення до командира військової частини НОМЕР_2 безпосередньо було для нього неможливим, суд також відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі № 160/19839/22 брали участь ті самі особи - ОСОБА_1 та Військова частина НОМЕР_2 . Судовими рішеннями у тій справі, що набрали законної сили, встановлено, що матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 з відповідним рапортом до командира Військової частини НОМЕР_2 і самим позивачем ця обставина не заперечується. Так само у тій справі відхилено доводи позивача про неможливість подання рапорту безпосередньо до командира військової частини НОМЕР_2 з тих мотивів, що після лікування позивач зобов`язаний повернутися до військової частини, в якій проходить військову службу, а до вирішення в установленому законом порядку питання про звільнення він залишається в розпорядженні відповідної військової частини та підпорядковується безпосередньому командиру. Наведені обставини повторному доказуванню в цій справі не підлягають.

Водночас суд ураховує, що згідно з ч. 7 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Тому судові рішення у справах № 160/19839/22 та № 160/16545/23 беруться судом до уваги в частині встановлених ними фактичних обставин, тоді як правова оцінка спірних відносин у цій справі надається судом самостійно за результатами дослідження доказів, здобутих під час її розгляду.

Окремо суд оцінює позовну вимогу про зобов`язання звільнити позивача з військової служби та лав Збройних Сил України.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з ч. 4 ст. 245 цього Кодексу у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд; у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Звільнення військовослужбовця з військової служби є владним управлінським рішенням, яке приймається уповноваженою посадовою особою за наслідками перевірки наявності та документального підтвердження підстав звільнення. За приписами п. п. 2 п. 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно, до яких належить і позивач, віднесено до компетенції командирів бригад (полків, кораблів 1 рангу) і прирівняних до них посадових осіб. Частиною 12 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено вичерпний перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець звільняється з військової служби, а наявність відповідної підстави підлягає перевірці уповноваженою посадовою особою за документами, що її підтверджують, з поданням оригіналів таких документів.

Отже, вирішення питання про звільнення позивача з військової служби належить до дискреційних повноважень відповідної посадової особи, які суд не може перебрати на себе та підмінити власним рішенням. За встановлених у цій справі обставин, коли рапорт позивача до відповідача не надходив і не розглядався, вимога про зобов`язання звільнити позивача з військової служби та лав Збройних Сил України є передчасною і задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами ч. 4 ст. 9 цього Кодексу суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що й було зроблено судом під час розгляду цієї справи.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Покладений на відповідача обов`язок доказування у цій справі виконано: відповідач надав суду відомості про те, що супровідний лист від 28.10.2022 № 1314/2/56/92/2917 разом із рапортом позивача до військової частини НОМЕР_2 не надходив, і ці відомості підтверджені іншими здобутими судом доказами.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.10.2022 не допущено, а тому позовні вимоги про визнання такої бездіяльності протиправною, про зобов`язання розглянути цей рапорт і про зобов`язання звільнити позивача з військової служби та лав Збройних Сил України є необґрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова