Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №160/2045/24 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокуСправа №160/2045/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19.01.2024р. (згідно відомостей накладної кур`єрської доставки) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 24.02.2025р., просить:

- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. за грудень 2022, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2023, у зв`язку з перебуванням на лікуванні та у відпустці через отримання тяжкої травми, пов`язаної із захистом Батьківщини – протиправною;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за грудень 2022, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2023, у зв`язку з перебуванням на лікуванні та у відпустці через отримання тяжкої травми, пов`язаної із захистом Батьківщини після отриманого поранення;

- стягнути з відповідача на користь позивача здійснені ним судові витрати в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що унаслідок отриманої ним 29.12.2022 тяжкої травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, що підтверджено Довідкою про обставини травми №1803 від 21.03.2023 та Довідкою ВЛК №782 від 15.05.2023р., він тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні у різних закладах охорони здоров`я, у відпустці після лікування, проте, відповідачем не було виплачено йому додаткову винагороду за поранення у розмірі 100 000 грн., а саме: з 30.12.2022 по 02.01.2023 – за лікування в Міській клінічній лікарні №4; з 03.01.2023 по 14.02.2023 – за лікування КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради»; з 14.02.2023 по 16.03.2023 – за лікування в КНП «Тлумацька ЦМЛ»; з 16.03.2023 по 15.04.2023 – за відпустку 30 календарних днів; з 18.03.2023 по 14.06.2023 – за відпустку за 30 календарних днів. Позивач вказав, що він 08.12.2023 звернувся до відповідача із рапортом щодо виплати йому спірної додаткової винагороди за згаданий вище період, у відповідь на який відповідач листом №10470 від 26.12.2023 повідомив про те, що готується проєкт наказів на здійснення виплати додаткової винагороди, чим по суті визнав свою бездіяльність по відношенню до нього, що є порушенням його права на соціальний захист згідно ст.1 Закону №2011-ХІІ, абз. 4 п. 1 постанови КМУ №168, оскільки за вказаними нормами перебування особи у відпустці за станом здоров`я за постановою ВЛК, лікування у закладах охорони здоров`я після поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, є підставою для включення такої особи до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн. Окрім того, у позові позивач навів попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач планує понести у зв`язку із розглядом даної справи, який складається з витрат на професійну правничу допомогу у загальній сумі 28500 грн. та який позивач просив стягнути з відповідача на його користь як здійснені ним судові витрати в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Ухвалою суду від 10.02.2026р. дану справу було прийнято до провадження суддею Конєвою С.О., призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, та запропоновано, зокрема,

Позивачу – протягом 15 календарних днів після отримання згаданої ухвали надати суду докази в обґрунтування позову з урахуванням наявних у справі копій витягів з наказів від 29.04.2023 №3026, від 04.03.2024 №1608 про виплату позивачу додаткової винагороди, виходячи з вимог ч.1 ст.77 КАС України;

Відповідачу – протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали суду надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази, які свідчать про виплату позивачеві додаткової винагороди за грудень 2022, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2023 у зв`язку з перебуванням на лікуванні та у відпустці, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду була отримана учасниками справи у їх електронних кабінетах 14.02.2026р., що є належним повідомленням сторін про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

На виконання вимог ухвали суду, 24.09.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано до суду відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог у цій справі відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що зазначена у позові додаткова винагорода за період лікування та перебування позивача у відпустках за станом здоров`я належним чином нарахована та у повному обсязі виплачена, а саме: наказом командира в/ч НОМЕР_1 №3026 від 29.04.2023 – позивачу виплачено додаткову винагороду за період з 30.12.2022 по 15.04.2023 з розрахунку 100 тис. грн. сума виплати склала 319 648 грн.; наказом командира в/ч НОМЕР_1 №1608 від 04.03.2024 позивачу виплачено додаткову винагороду за період 18.04.2023 по 09.05.2023 та з 16.05.2023 по 14.06.2023 з розрахунку 100 тис. грн. сума виплати склала 168085,48 грн., заборгованість відсутня, що підтверджено наданими відомостями до відзиву на позов та картками особового рахунку позивача і копіями із вказаних вище наказів. Стосовно стягнення судових витрат на правничу допомогу відповідач зазначив, що витрати на правничу допомогу, заявлені позивачем, є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим часом на їх надання, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, а отримання адвокатом «гонорару успіху» не передбачено ні діючим законодавством, ні Правилами адвокатської етики взагалі, та оскільки в/ч НОМЕР_1 у військовий час здійснює заходи, необхідні для забезпечення оборони України такі витрати з відповідача не можуть бути стягнуті. У додаткових поясненнях від 02.10.2026р. відповідач послався на ті ж самі накази про виплату позивачеві додаткової винагороди та зазначив, що за вказаний період позивачу за 30.12.2022 по 15.04.2023 з розрахунку 100 тис. грн. було нараховано 324 516,13 грн., утримано військовий збір 4867,74 грн., перераховано на картковий рахунок 319 648,39 грн., за період з 18.04.2023 по 09.05.2023 та з 16.05.2023 по 14.06.2023 нарахована сума склала 200 645,16 грн., утримано військовий збір 3009,67 грн., перераховано на картковий рахунок 197 635,49 грн., тому вважає, що заборгованість перед позивачем з виплати додаткової винагороди відсутня.

29.09.2026р. через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначив про суперечності між позицією відповідача та наданими ним доказами (протиправна невиплата за наказом №1608 від 04.03.2024р.), із наданої відповідачем довідки за ф.14 та виписки банківського рахунку позивача, вбачається, що у травні 2023 р. на картковий рахунок позивача надійшло зарахування у розмірі 324 516,13 грн. за наказом №3026 від 29.04.2023 року, водночас, щодо наказу №1608 від 04.03.2024 на суму 168 085,48 грн. фактичне надходження вказаних коштів на рахунок позивача відсутнє, зазначив, що відповідач у відзиві на позов ототожнює юридичні поняття «нарахування» (видання внутрішнього розпорядчого документа) та «фактична виплата» (перерахування коштів) зазначений підхід узгоджується з наведеною правовою позицією Верховного Суду у справі №240/12225/23.

Окрім того, представником позивача на вимогу суду надані витяги із банківського рахунку позивача за 2023 та 2024р., які містять відповідні відомості про надходження на його банківський рахунок, а саме: у травні 2023р. - 340 519,04 грн., у березні 2024р. (20.03.2024) – 197 635,49 грн.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 08.10.2026р. через велику завантаженість суду адміністративними справами військовозобов`язаних та військовослужбовців, подання учасниками справи на вимогу ухвали суду відповідних копій документів лише у вересні, жовтні 2026 року, перебування судді Конєвої С.О. у щорічних чергових відпустках, що об`єктивно унеможливлювало здійснення адміністративного судочинства у даний період, розгляд даної справи було продовжено відповідно до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 08.10.2026р.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 08.10.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивач у справі - громадянин України ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 02.03.2022, що підтверджується відомостями, які містяться у копії паспорта позивача серії НОМЕР_2 від 27.02.1998р., копії військового квитка НОМЕР_3 від 15.11.1995р. та іншими наявними у справі матеріалами, які відповідачем не заперечуються.

29.12.2022 позивач одержав травму (поранення) при проходженні військової служби, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби та захистом Батьківщини, про що свідчить зміст копії Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 21.03.2023 за №1803.

Надалі, позивач тривалий час перебував на лікуванні після отриманої травми та у відпустці за станом здоров`я, а саме:

- з 30.12.2022 по 02.01.2023 – лікувався в Міській клінічній лікарні №4;

- з 03.01.2023 по 14.02.2023 – перебував на лікуванні в КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради»;

- з14.02.2023 по 16.03.2023 – лікувався в КНП «Тлумацька ЦМЛ»;

- з 16.03.2023 по15.04.2023 – перебував у відпустці 30 календарних днів;

- з 18.04.2023 по 09.05.2023 – перебував на лікуванні в Криворізькій міській лікарні №5;

- з 15.05.2023 по 14.06.2023 – перебував у відпустці 30 календарних днів, що підтверджено доданими до позову копіями медичних документів та довідкою про тимчасову непрацездатність.

Позивач у позові зазначив, що за вказаний вище період відповідачем йому не була виплачена додаткова винагорода, у розмірі 100 000 грн., передбачена постановою КМУ №168, у зв`язку із чим він 08.12.2023р. звернувся до відповідача з відповідним рапортом та доданими до нього медичними документами з проханням виплатити йому таку додаткову винагороду за вказаний спірний період, що підтверджено змістом копії відповідного рапорту, наявного у справі.

Також з даного питання були направлені до відповідача і адвокатські запити.

У відповідь на зазначений рапорт позивача та адвокатські запити, відповідачем листом від 26.12.2023р. за №10470 повідомлено, що за наслідками перевірки поданих ОСОБА_1 медичних документів ведеться підготовка проєктів наказів для здійснення виплати додаткової винагороди.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. за грудень 2022, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2023, у зв`язку із перебуванням на лікуванні та у відпустці через отримання тяжкої травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, протиправною, звернувся з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частинами другою-четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14.03.2022 № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогодні.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 168, якою передбачено на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди та встановлено загальні умови щодо її виплати.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Редакція зазначеної Постанови, в тому числі її пункту 1, неодноразово змінювалася.

Так, постановами Кабінету Міністрів України № 400 від 01.04.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року; із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ № 793 від 07.07.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року, № 43 від 20.01.2023 пункт 1 Постанови №168 доповнено, серед іншого, абзацами такого змісту:

«Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000,00 грн, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які, зокрема:

- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії».

Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за № 177/39233 (який застосовується з 01 лютого 2023 року) внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено цей Порядок новим розділом: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

Пунктом 10 розділу ХХХІV Порядку № 260, визначено у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема:

- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1.1. I. Загальні положення визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Пунктом 21 визначено порядок встановлення причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України.

У разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення (21.1.).

Відповідно до пункту 21.5. постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:

а) «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту Батьківщини або виконання обов`язків військової служби під час служби у складі діючої армії і флоту у роки Громадянської війни, Великої Вітчизняної війни та війни з Японією (Другої світової війни), участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни (Другої світової війни), при безпосередній охороні державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або під час проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи в складі підрозділу відбиття збройного нападу чи вторгнення на територію України військових груп і злочинних угруповань, а також під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

б) «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов`язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії.

ґ) «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини», якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, що входять до складу діючої армії, або коли захворювання, яке виникло до цього, у період служби у військових частинах і установах, які входять до складу діючої армії, досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби.

Постанова в такому формулюванні приймається щодо військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, зазначених у підпункті "а" цього пункту.

Зазначена постанова приймається також при хронічних повільно прогресуючих захворюваннях за наявності медичних документів, виданих у перші десять років після вибуття військовослужбовця з діючої армії або пізніше, але за даними за зазначені десять років, якщо вони дозволяють віднести або підтверджують початок захворювання на період перебування в діючій армії.

д) «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, які не входять до складу діючої армії, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.

У такому самому формулюванні приймаються постанови при медичному огляді військовослужбовців за результатами поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних ними в період проходження військової служби, коли документи про обставини їх одержання на момент медичного огляду відсутні.

е) «Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в того, хто пройшов медичний огляд, до призову на військову службу, прийняття на військову службу за контрактом (у тому числі і захворювання, не діагностовані при призові (під час прийому на військову службу), але патогенетично їх розвиток почався до призову (до прийому) на військову службу), і військова служба не вплинула на вже наявне захворювання і придатність до військової служби.

З аналізу наведеного нормативного регулювання слідує, що саме військово-лікарська комісія у своїй постанові встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм та каліцтв. При цьому відповідне Положення розмежовує такі формулювання: «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини»; «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби»; а також «Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби» та ін.

Саме формулювання постанови ВЛК має вирішальне значення для вирішення питання про право на виплату додаткової винагороди. Зокрема, якщо поранення (контузія, травма, каліцтво) кваліфіковане як пов`язане із захистом Батьківщини - виплата здійснюється.

Натомість, якщо встановлено, що поранення (контузія, травма, каліцтво) пов`язане лише з виконанням обов`язків військової служби (поза бойовими діями) або взагалі не пов`язане з проходженням військової служби - підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн відсутні.

Постанова КМУ № 168 чітко передбачає, що додаткова винагорода виплачується саме за перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі закордонних, виключно у зв`язку з лікуванням поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини.

Слід зазначити, що питання можливості отримання військовослужбовцями збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, у тому числі за період лікування досліджувалося судом, зокрема у постанові від 27 серпня 2025 року у справі № 280/7364/23. У зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що у період дії воєнного стану додаткова винагорода до 100 000,00 грн на місяць виплачується за час перебування вказаних військовослужбовців на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Підставою для виплати є відповідна довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва).

Верховний Суд звернув увагу, що умовою її виплати є належне підтвердження фактів: виконання бойових завдань; отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини; перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) у зв`язку з таким пораненням, а також надання відпусток за станом здоров`я через отримане тяжке поранення на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Також Верховний Суд виснував, що предметом доказування у таких справах має бути з`ясування (у сукупності): за який конкретний період позивач не отримав належні йому грошове забезпечення та додаткову винагороду; чи перебував він у спірний період на лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних); якщо перебував на лікуванні, то з яких причин - зокрема, чи було це пов`язано з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманими у зв`язку із захистом Батьківщини; чи проходив він у такому випадку саме стаціонарне лікування; чи перебував він після тяжкого поранення у відпустках за станом здоров`я за висновками (постановами) військово-лікарської комісії; та чим це все підтверджується.

Як слідує зі змісту уточненої позовної заяви позивача, поданої 24.02.2025р., спірним питанням у межах розгляду цієї справи є право позивача на нарахування та виплату йому додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн. за період його стаціонарного лікування у закладах охорони здоров`я, перебування його у відпустці за станом здоров`я за грудень 2022, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2023, після тяжкого поранення, отриманого у зв`язку із захистом Батьківщини, яка передбачена Постановою КМУ №168.

Так, як встановлено судом зі змісту виданої в/ч НОМЕР_1 копії Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 21.03.2023р. №1803 встановлено, що 29.12.2022 року позивач отримав травму (поранення) при проходженні військової служби, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби та захистом Батьківщини.

Також згідно Довідки №3984 ВЛК від 10.03.2023р. №122 (Додаток 4 до Положення №402) встановлено, що комісією ВЛК стосовно ОСОБА_1 був проведений медичний огляд та визначено, що мінно-вибухова травма, отримана позивачем 29.12.2022, зазначене поранення, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини, за характером ушкодження, поранення, травма, відноситься до категорії тяжких.

Відповідні відомості про те, що отримане позивачем 29.12.2022 поранення, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини, згідно до наказу МОЗ України від 04.07.2007 №370 травма тяжка, підтверджено і інформацією, яка міститься у копії Довідки ВЛК №6397 від 15.05.2023р. (Додаток 4 до Положення №402).

Окрім того, судом було встановлено, що після отриманого тяжкого поранення 29.12.2022 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у різних закладах охорони здоров`я, а також у відпустці за станом здоров`я, а саме:

- з 30.12.2022 по 02.01.2023 – лікувався в Міській клінічній лікарні №4;

- з 03.01.2023 по 14.02.2023 – перебував на лікуванні в КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради»;

- з14.02.2023 по 16.03.2023 – лікувався в КНП «Тлумацька ЦМЛ»;

- з 16.03.2023 по15.04.2023 – перебував у відпустці 30 календарних днів;

- з 18.04.2023 по 09.05.2023 – перебував на лікуванні в Криворізькій міській лікарні №5;

- з 15.05.2023 по 14.06.2023 – перебував у відпустці 30 календарних днів, про що свідчать копії медичних виписок, наявних у справі.

Отже, із аналізу встановлених судом обставин та приписів наведеного чинного законодавства у їх сукупності, слід дійти висновку, що позивач, за умови перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я після тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, перебуванням у відпустці за станом здоров`я, що підтверджено відповідною Довідкою ВЛК №6397 від 15.05.2023, має права на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168.

Разом з тим, як зазначив позивач у позові, у зв`язку із не нарахуванням та невиплатою позивачеві додаткової винагороди, збільшеної до 100 тис. грн. за перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров`я після отриманого тяжкого поранення за вказаний період, позивач звернувся до відповідача 08.12.2023р. із відповідним рапортом про таке нарахування і виплату із долученням до нього всіх копій медичних документів, що підтверджують наведені вище обставини.

У відповідь на згаданий рапорт позивача відповідачем були підготовлені відповідні накази про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168, а саме:

- згідно Витягу із додатку 1 до наказу від 29.04.2023 року №3026 «Про виплату додаткових винагород військовослужбовцям у зв`язку з пораненням» на виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. включено ОСОБА_1 за період з 30.12.2022-02.01.2023, з 03.01.2023 - 14.02.2023, 14.02.2023-16.03.2023, 17.03.2023-15.04.2023;

- згідно Витягу із додатку 6 до наказу від 04.03.2024 року №1608 «Про виплату додаткової винагороди за лютий 2024 року» на виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. включено ОСОБА_1 за період з 18.04.2023-09.05.2023, 16.05.2023-14.06.2023.

Далі, згідно даних копій карток особового рахунку позивача йому нараховувалась додаткова винагорода 30/100 тис. грн. наступним чином:

- за 2022 -2023 роки - грудень 2022, за січень, лютий, березень, квітень 2023 (за 30.12.2022, з 02.01.2023 по 15.04.2023) у травні 2023 – 324516,13 грн.

- за 2024 рік (з 18.04.2023-09.05.2023, з 16.05.2023-14.06.2023) у березні 2024 (20.03.2024) – 200645,16 грн.

Щодо нарахування та виплати наведених сум додаткової винагороди позивачу, відповідачем 02.10.2026р. були надані додаткові пояснення, у яких відповідач зазначив про таке, а саме:

- на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 №3026 (додаток 1) від 29.04.2023 позивачу виплачено за період з 30.12.2022 по 15.04.2023 з розрахунку 100 тис. грн. нарахована сума склала 324 516,13 грн. (утримано військовий збір 4 867,74 грн.), перераховано на картковий рахунок - 319 648,39 грн.;

- на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 №1608 (додаток 6) від 04.03.2024 виплачено за період з 18.04.2023 по 09.05.2023 та з 16.05.2023 по 14.06.2023 нарахована сума склала 200 645,16 грн. (утримано військовий збір 3009,67 грн.), перераховано на картковий рахунок – 197 635,49 грн.

Факт надходження на банківський рахунок позивача вказаних вище сум спірної додаткової винагороди підтверджено і відповідною інформацією, наданою позивачем на вимогу суду, за змістом якої судом установлено наступне, а саме:

- згідно виписки по картці особового рахунку у банку позивача від 06.12.2023р. вбачається, що на рахунок позивача надійшли кошти у сумі 340 516,04 грн. у травні 2023, що відповідає відомостям із Картки особового рахунку позивача про нараховану йому суму додаткової винагороди у розмірі 324 516,13 грн.;

- згідно виписки по картці особового рахунку у банку позивача від 25.06.2025р. вбачається, що на рахунок позивача надійшли кошти у сумі 197 635,49 грн. – 20.03.2024, що відповідає відомостям із Картки особового рахунку позивача про нараховану йому суму додаткової винагороди у розмірі 200 645,16 грн.

Відтак, із аналізу встановлених вище судом обставин, суд дійшов до висновку, що встановлені судом вище факти надходження на банківський рахунок позивача вищенаведених сум за спірний період додаткової винагороди, збільшеної до 100 тис. грн., передбаченої постановою КМУ №168, які підтверджені даними з банківського рахунку позивача, свідчать про необґрунтованість та безпідставність доводів позивача щодо не виплати йому згаданої вище додаткової винагороди.

За викладених обставин та враховуючи виплату позивачеві за зазначений вище період спірної додаткової винагороди у розмірі 100 тис. грн. передбаченої постановою КМУ №168 за період його перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я після тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, перебуванням у відпустці за станом здоров`я, а також враховуючи вжиття активних дій відповідачем, направлених на виплату такої додаткової винагороди позивачеві частково у травні 2023р., іншу частину було виплачено 20.03.2024р. (за поданими позивачем медичними документами разом з рапортом 08.12.2023), суд приходить до висновку, що жодні обґрунтовані правові підстави для визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві такої додаткової винагороди протиправною, у адміністративного суду відсутні.

У згаданому контексті судом враховується і те, що підставою для нарахування та виплати спірної додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні мали бути відповідні медичними документами про проходження лікування у закладах охорони здоров`я, які, як встановлено судом, позивачем були надані відповідачу разом з рапортом тільки 08.12.2023р., відтак, отримання та розгляд рапорту позивача разом з медичними документами і підготовка проєкту наказу на виплату такої додаткової винагороди позивачу (враховуючи здійснення військовою частиною у період воєнного стану захисту та оборони територіальної цілісності України) не може свідчити про протиправну бездіяльність позивача у спірних правовідносинах.

Повертаючись до предмету та підстав позову, заявлених позивачем в уточненій позовній заяві від 24.02.2025р., у контексті змісту постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.12.2025р. у цій справі, в якій апеляційний суд вказав про таке, дослівно: «Як зазначає позивач, станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції (2025), відповідачем частково проведено виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень за грудень 2022, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2023, у зв`язку з перебуванням на лікуванні та у відпустці через отримання тяжкої травми пов`язаної із захистом Батьківщини в сумі 487 733,87 грн., що значно менше суми заявленої у позовних вимогах (700 000 грн.)».

Разом з тим, детально досліджений та вивчений судом зміст уточненого позову від 24.02.2025 таких посилань та підстав, як незгода із розміром обчисленої та виплаченої позивачу додаткової винагороди «у розмірі 487 733,87 грн. замість 700000 грн.», не містить.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У статті 4 КАС України визначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи. Законодавство не вимагає матеріально-правового обґрунтування вимог, однак обґрунтування позову не правовими фактами може негативно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову – це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову – це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом зазначеної норми це право суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.

Суд не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, оскільки саме позивач наділений правом на звернення та обов`язком визначення способу захисту.

Отже, суд констатує, що саме позивач є ініціатором розгляду в суді публічно-правового спору, визначення предмету, підстав позову та обрання способу захисту. При цьому, зміст позовних вимог (предмет спору) – це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

Наведені правові висновки узгоджуються і з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.02.2024. у справі №990/150/23 та у подальшому були підтримані і у постанові Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24.

Так, як вбачається судом зі змісту дослідженої судом позовної заяви позивача, поданої ним на усунення недоліків позову, від 24.02.2025р. слідує, що предметом позову є – незгода з протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. у зв`язку з перебуванням на лікуванні та у відпустці через отримання тяжкої травми, пов`язаної із захистом Батьківщини; підставами позову – є невиплата такої додаткової винагороди у розмірі 100000 грн., передбаченої постановою КМУ №168 за спірний період взагалі.

Тобто, за поданим позовом спірним питанням є право позивача на нарахування і виплату йому вказаної додаткової винагороди в цілому, при цьому, таких підстав як незгода позивача з розміром її виплати, а саме: виплатою 487 733,87 грн., замість 700 000 грн. (про що зазначив суд апеляційної інстанції у своїй постанові) уточнена позовна заява від 24.02.2025р., яка є предметом спору у цій справі, не містить.

Також у згаданому уточненому позові від 24.02.2025р. жодних обґрунтувань щодо не згоди позивача з розміром обчисленої конкретної суми додаткової винагороди, норми закону та нормативно-правових актів, які були порушені відповідачем при обчисленні розмірів такої спірної додаткової винагороди не наведено (уточнений позов таких обставин не містить).

Слід зазначити, що ухвалою суду від 10.02.2026р. було запропоновано позивачу надати докази в обґрунтування позову з урахуванням наявних у справі копій витягів з наказів від 29.04.2023р. №3026, від 04.03.2024 №1608 про виплату позивачеві додаткової винагороди, виходячи з вимог ч.1 ст.77 КАС України.

Вказана ухвала суду представником позивача була отримана 14.02.2026р. у його електронному кабінеті згідно Довідки про доставку електронного листа, проте, була проігнорована.

У ході судового розгляду цієї справи, позивач своїм правом на подання заяви про уточнення чи/або доповнення, зміну предмету або підстав позову у порядку, встановленому ст.47 КАС України не скористався та таких заяв до суду не подавав.

Відтак, враховуючи наведене та те, що позивач у цьому позову не висловлював незгоди із розміром обчисленої додаткової винагороди, яка була виплачена йому на його банківський рахунок за спірний період, спірним питанням за цим позовом було лише право позивача на отримання такої додаткової винагороди у розмірі 100000 грн., передбаченої постановою КМУ №168, яке було перевірено судом та зроблено висновок про наявність у позивача такого права, яке визнав навіть і відповідач у своєму відзиві на позов та наданих копіях Витягів з наказів, Картках по особового рахунку позивача про нарахування йому такої додаткової винагороди за спірний період, суд приходить до висновку, що у межах спору у цій справі суд позбавлений можливості перевірити правильність обчислення розміру спірної додаткової винагороди, оскільки ці обставини не були ні предметом, ні підставами заявленого позову у цій справі.

У цьому контексті, суд звертає увагу позивача на те, що незгода із розміром обчислених сум додаткової винагороди, яка була ним викладена у апеляційній скарзі з метою перегляду у апеляційному порядку ухвали суду про закриття провадження у справі, не може розцінюватися судом як зміна підстав чи предмету позову, оскільки зміна предмету і підстав позову у такий спосіб (зазначення про це в апеляційній скарзі) приписами ст.47 КАС України не передбачена.

За викладених обставин, слід дійти висновку, що у даному випадку суд не наділений повноваженнями виходу за межі позовних вимог у цій справі згідно до ч.2 ст.9, п.10 ч.2 ст.245 КАС України, оскільки вказані приписи не дозволяють суду виходити за межі предмету та підстав позову, які були заявлені позивачем у позові.

Таким чином, враховуючи наведене та те, що відповідачем за рапортом позивача було вжито заходів для нарахування і виплати позивачеві додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168 за спірний період, фактично відповідачем було виплачено таку додаткову винагороду у травні 2023 (324 516,13 грн.), 20.03.2024 (197635,49 грн.), із заявами про уточнення, доповнення, зміну підстав або предмету позову щодо його незгоди із наведеними розмірами обчисленої додаткової винагороди у порядку ст.47 КАС України у цій справі до суду позивач не звертався, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах в частині права позивача на нарахування і виплату йому додаткової винагороди, передбаченою постановою КМУ №168, за спірний період бездіяльність відповідача відсутня, тому у задоволенні позовних вимог позивачеві слід відмовити.

За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи – ч.1 ст.75 наведеного Кодексу.

Згідно ч.1 ст.76 Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Проте, представником позивача у ході судового розгляду справи, протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ № 168 за грудень 2022, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2023, у зв`язку з перебуванням на лікуванні та у відпустці через отримання тяжкої травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, з урахуванням її виплати позивачу у травні 2023 (324516,13 грн.), 20.03.2024 (197 635,49 грн.) згідно надходжень на банківську картку позивача, жодними належними, достатніми та допустимими доказами не доведена.

Судом критично надається правова оцінка аргументам представника позивача, викладених у відповіді на відзив, які відхиляються судом, з приводу того, що відповідач фактично нарахував, але не виплатив йому додаткову винагороду у сумі 168 085,48 грн., оскільки, як уже зазначалося судом вище, незгода позивача з розміром обчисленої суми додаткової винагороди, у тому числі, і суми 168 085,48 грн. не було ні предметом, ні підставами позову, відповідних заяв про зміну/доповнення предмету або підстав позову у порядку ст.47 КАС України у цій справі позивачем та його представником до суду не подавалось, відтак, суд позбавлений можливості здійснити таку перевірку поза межами предмету та підстав заявленого позивачем позову у цій справі.

Також і не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах і правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі №240/12225/23, на застосуванні яких наполягав представник позивача у відповіді на відзив, оскільки вивчені судом обставини у наведеній справі до спірних правовідносин у справі, що розглядається, не є релевантними, що виключає обов`язковість їх застосування судом за приписами ч.5 ст.242 КАС України.

Інші аргументи позивача, уважно вивчені судом, однак не заслуговують на увагу суду, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах за критеріями, визначеними у ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що з урахуванням того, що відповідач нарахував та виплатив позивачеві додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн., передбачену постановою КМУ № 168 за грудень 2022, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2023, у зв`язку з перебуванням на лікуванні та у відпустці через отримання тяжкої травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, у травні 2023 (324516,13 грн.), 20.03.2024 (197 635,49 грн.), що підтверджено відповідними витягами з наказів та картками по особовому рахунку позивача, даними про надходження цих сум на банківський рахунок позивача, тому у адміністративного суду не має жодних правових підстав робити висновок про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв не межах повноважень та у не спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано, без урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не підтверджено та не доведено жодними доказами, порушення відповідачем прав та інтересів позивача у даних правовідносинах, оскільки відповідачем вищенаведену спірну додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн., передбачену постановою КМУ №168 позивачу було виплачено, а тому обґрунтовані правові підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною у спірних правовідносинах у цій справі у адміністративного суду відсутні.

За таких обставин, з урахуванням того, що суд не знайшов обґрунтованих правових підстав для задоволення основної позовної вимоги (визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 грн., передбаченої постановою КМУ №168), тому і у задоволенні позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача вчинити певні дії ( виплатити позивачу таку додаткову винагороду за спірний період), які носять похідний характер від основної вимоги, позивачеві також слід відмовити.

Окрім того, судом враховується і правова позиція ЄСПЛ, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Приймаючи до уваги все вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову у цій справі, тому у задоволенні зазначеного позову позивачеві слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Однак, виходячи з того, що у суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача на професійну правничу допомогу, заявлені в уточненому позові від 24.02.2025р., не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача – суб`єкта владних повноважень, виходячи з вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 138, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті витрат на професійну правничу допомогу покласти на позивача згідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва