Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №160/11600/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокуСправа №160/11600/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивачка просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті у повному обсязі пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату 100 відсотків пенсії ОСОБА_1 і проводити виплату пенсії однією щомісячною сумою без врахування вимог постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового отримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» та провести повну виплату заборгованості з 27 лютого 2025 року одним платежем з урахуванням раніше проведених виплат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення суду позивачці призначено пенсію з 27 лютого 2025 року у розмірі 8429,67 грн, проте поточна щомісячна пенсія їй взагалі не виплачується, а нарахована за минулий час заборгованість виплачується непередбачуваними частинами. Позивачка наполягає, що порядок здійснення пенсійних виплат визначається виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і не може змінюватися підзаконними актами, що підстав для невиплати їй щомісячної пенсії та для виплати заборгованості частинами законом не встановлено, а тому такими діями порушено її конституційне право на соціальний захист. На підтвердження наведених обставин позивачка долучила до позовної заяви копію листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28 березня 2026 року № 35428-20784/К-01/8-0400/26 та копії документів, що посвідчують її особу.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позицію відповідача обґрунтовано тим, що виплата заборгованості, обчисленої на виконання судових рішень, здійснюється органами Пенсійного фонду України в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету, а механізм такої виплати визначений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, пунктом 7 якого передбачено проведення виплати в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням. Відповідач також зазначив, що Кабінет Міністрів України наділений конституційними повноваженнями у сфері соціального захисту та встановлення порядку і розмірів соціальних виплат, що органи Пенсійного фонду України наділені виключними дискреційними повноваженнями у питаннях призначення та перерахунку пенсій, у які суд не втручається, і що Головне управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі № 160/11765/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року, зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 квітня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Ці обставини визнаються обома сторонами і спірними не є.

На виконання зазначеного судового рішення заяву позивачки повторно розглянуто та рішенням від 26 грудня 2025 року № 046050024316 призначено ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 27 лютого 2025 року. Загальний розмір призначеної щомісячної пенсійної виплати становить 8429,67 грн, а з 01 березня 2026 року - 8630,85 грн.

27 лютого 2026 року позивачка звернулася до відповідача із заявою з питання виплати пенсії.

Листом від 28 березня 2026 року № 35428-20784/К-01/8-0400/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивачку, що на виконання рішення суду їй нараховано доплату за період з 27 лютого 2025 року по 30 квітня 2026 року у розмірі 119 019,86 грн; у межах бюджетних асигнувань, згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, проведено виплату пенсійних коштів на виконання рішення суду у лютому 2026 року в розмірі 9967,00 грн та у березні 2026 року в розмірі 10 000,00 грн; залишок пенсійних коштів у сумі 99 052,86 грн обліковується в Головному управлінні, а подальша його виплата буде проведена при надходженні відповідного фінансування.

У відзиві відповідач додатково повідомив, що на виконання рішення суду позивачці нараховано доплату за період з 27 лютого 2025 року по 30 червня 2026 року у розмірі 136 281,56 грн, а у лютому - червні 2026 року проведено виплату доплати на виконання рішення суду в загальному розмірі 38 741,00 грн.

На підтвердження початку виплати позивачці поточної пенсії на виконання рішення суду відповідач долучив до відзиву розшифровку виплати, сформовану за особовим рахунком позивачки № НОМЕР_1 за період виплати з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року.

Вирішуючи справу по суті та надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, врегульовані Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). У преамбулі цього Закону зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування; дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Частиною другою статті 5 Закону № 1058-IV передбачено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, а також порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Отже, порядок здійснення пенсійних виплат є предметом виключно законодавчого регулювання, а тому не може встановлюватися або змінюватися підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Наведена норма є імперативною. Вона не наділяє орган, що виплачує пенсію, правом на власний розсуд визначати ані періодичність виплати пенсії, ані її розмір: призначена пенсія має виплачуватися щомісяця, у повному призначеному розмірі та у визначений законом строк. Кабінету Міністрів України цією нормою делеговано визначення порядку виплати пенсії через установи банків, тобто технічного механізму переказу коштів, а не права зменшувати розмір щомісячної пенсійної виплати чи відстрочувати її здійснення.

Виплату пенсії за минулий час урегульовано статтею 46 Закону № 1058-IV. Частиною першою цієї статті встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; у цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Натомість частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Із зіставлення наведених норм вбачається, що виплата нарахованих сум пенсії частинами передбачена законом лише для випадку, коли пенсіонер не отримав ці суми з власної вини. Якщо ж суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, закон не передбачає ані обмеження строком, ані розстрочення виплати, а навпаки - покладає на такий орган додатковий обов`язок нарахувати компенсацію втрати частини доходів. У цій справі суми пенсії за період з 27 лютого 2025 року не отримані позивачкою не з її вини, що відповідачем не заперечується, а отже, передбачених законом підстав для виплати цих сум частинами немає.

Статтею 49 Закону № 1058-IV визначено підстави припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: призначення пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості; проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; заява пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном; смерть пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин; неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; інші випадки, передбачені законом. Такої підстави, як відсутність або несвоєчасне надходження бюджетних асигнувань, наведений перелік не містить, а пункт 5 частини першої цієї статті відсилає саме до закону, а не до підзаконного акта. Рішення про припинення виплати позивачці пенсії відповідачем не приймалося, і на існування такого рішення він не посилається.

Крім того, за частиною першою статті 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та готує документи для її виплати, а також забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Дискреційні повноваження, якими наділені органи Пенсійного фонду України, стосуються призначення (перерахунку) пенсії, визначення її виду та обчислення страхового стажу. Пенсію позивачці вже призначено, і спору про її призначення у цій справі немає. У питанні ж виплати вже призначеної пенсії закон не залишає органу, який її виплачує, вільного розсуду: строк і повнота виплати імперативно визначені частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV, а частина перша статті 58 цього Закону покладає на Пенсійний фонд обов`язок забезпечувати своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій. З цих же причин у спірних відносинах не підлягає застосуванню абзац другий частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, який стосується випадків, коли ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цього обов`язку відповідач долучив до відзиву розшифровку виплати за особовим рахунком позивачки, назвавши її доказом початку виплати поточної пенсії на виконання рішення суду. Дослідивши цей доказ, суд встановив, що він містить десять записів про проведені виплати: за лютий 2026 року - 6118,00 грн і 3849,00 грн, за березень 2026 року - 6000,00 грн і 4000,00 грн, за квітень 2026 року - 3270,00 грн і 3403,00 грн, за травень 2026 року - 2487,00 грн і 2458,00 грн, за червень 2026 року - 4716,00 грн і 2440,00 грн. Усі без винятку записи мають тип відомості «2 - Додаткова-пенсії», а їх загальна сума становить 38 741,00 грн, тобто точно ту суму, яку сам відповідач у відзиві визначає як виплату доплати на виконання рішення суду за лютий - червень 2026 року. Жодного запису на суму щомісячної пенсії, призначеної позивачці (8429,67 грн, а з 01 березня 2026 року - 8630,85 грн), розшифровка не містить, а за січень 2026 року в ній немає жодного запису взагалі.

Цей висновок підтверджується й арифметичною перевіркою відомостей, наданих самим відповідачем. За листом від 28 березня 2026 року № 35428-20784/К-01/8-0400/26 нарахована позивачці доплата за період з 27 лютого 2025 року по 30 квітня 2026 року становить 119 019,86 грн; виплачені у лютому і березні 2026 року суми 9967,00 грн та 10 000,00 грн разом складають 19 967,00 грн, а різниця між нарахованим і виплаченим (119 019,86 грн - 19 967,00 грн) дорівнює 99 052,86 грн, тобто точно тому залишку, який відповідач зазначив у цьому ж листі. Отже, виплачені позивачці кошти зараховувалися саме в погашення нарахованої за минулий час доплати, а не як поточна щомісячна пенсія. Так само за даними відзиву нарахована доплата за період з 27 лютого 2025 року по 30 червня 2026 року становить 136 281,56 грн, виплачено 38 741,00 грн, а отже, не виплаченою залишається 97 540,56 грн.

Таким чином, доказ, наданий відповідачем на підтвердження початку виплати поточної пенсії, доводить протилежне: поточна щомісячна пенсія, призначена рішенням від 26 грудня 2025 року № 046050024316, позивачці не виплачувалася в жодному з місяців, а всі проведені виплати мали характер часткового погашення нарахованої за минулий час доплати.

При цьому, обраний відповідачем спосіб виплати не лише не усуває порушення права позивачки, а й призводить до його поглиблення: розмір щомісячного нарахування пенсії (8630,85 грн) перевищує середньомісячний розмір фактично проведених виплат (38 741,00 грн за п`ять місяців, тобто в середньому 7748,20 грн на місяць), унаслідок чого сума не виплачених позивачці пенсійних коштів не зменшується, а зростає.

За таких обставин відповідач, на якого законом покладено обов`язок доказування, правомірності невиплати позивачці призначеної пенсії у повному обсязі не довів.

Окремо суд зауважує, що спосіб виплати, який призвів до порушення права позивачки, було запроваджено Порядком здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, пункт 7 якого передбачав, що для забезпечення виплат за рішеннями суду виплата пенсій проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 320/51895/25 цю постанову визнано протиправною та нечинною, і станом на час вирішення цієї справи вона є нечинною.

Водночас за частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, тобто на майбутнє. Тому сама по собі нечинність зазначеної постанови не є підставою для висновків суду щодо періоду, який передував набранню законної сили рішенням суду у справі № 320/51895/25. Висновки суду у цій справі ґрунтуються на наведених вище приписах Закону № 1058-IV, а не на нечинності підзаконного акта.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що невиплата позивачці у повному обсязі щомісячної пенсії за віком на пільгових умовах, призначеної рішенням від 26 грудня 2025 року № 046050024316 з 27 лютого 2025 року, суперечить частині першій статті 47 Закону № 1058-IV, а виплата нарахованих за минулий час і не отриманих з вини пенсійного органу сум пенсії частинами - частині другій статті 46 цього Закону. Відповідні дії відповідача є протиправними, а вимоги позивачки про зобов`язання здійснювати виплату призначеної пенсії щомісяця у повному розмірі та виплатити нараховані і не виплачені суми пенсії - обґрунтованими.

Водночас позовні вимоги підлягають задоволенню не в повному обсязі.

Вимога позивачки про проведення повної виплати заборгованості одним платежем задоволенню не підлягає. Частина друга статті 46 Закону № 1058-IV гарантує пенсіонерові виплату всіх нарахованих і не отриманих з вини пенсійного органу сум пенсії без обмеження будь-яким строком, проте не встановлює, що така виплата має бути проведена саме одним платежем. Порушене право позивачки відновлюється вже самим зобов`язанням відповідача виплатити нараховані та не виплачені суми пенсії з урахуванням раніше проведених виплат; визначення ж конкретної кількості платежів, якими ці суми будуть перераховані, законом не врегульовано і не може бути покладено судом на відповідача як самостійний обов`язок.

Не підлягає задоволенню і вимога про проведення виплати пенсії без врахування вимог постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821. Предметом цього спору є правомірність дій відповідача щодо виплати позивачці призначеної пенсії, а не законність нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України, який відповідачем не приймався. Крім того, резолютивна частина судового рішення має бути викладена чітко і зрозуміло, з тим щоб рішення було виконуваним; формулювання, яке зобов`язує суб`єкта владних повноважень діяти без врахування вимог певного акта, такій вимозі не відповідає. Належний і достатній захист порушеного права досягається зобов`язанням відповідача здійснювати виплату призначеної пенсії щомісяця у повному розмірі та у строк, встановлений частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши наявні у справі докази за наведеними правилами, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Понесені позивачкою витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі щомісячної пенсії за віком на пільгових умовах, призначеної рішенням від 26 грудня 2025 року № 046050024316 з 27 лютого 2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) здійснювати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) виплату призначеної пенсії за віком на пільгових умовах щомісяця у повному розмірі, визначеному рішенням про призначення пенсії, у строк, встановлений частиною першою статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 нараховані та не виплачені суми пенсії за період з 27 лютого 2025 року з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова