Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №160/14201/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокуСправа №160/14201/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 26 травня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 27.11.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.11.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 27.11.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.11.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 02.03.2015 до 27.11.2017 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а з 28.11.2017 до 12.02.2021 - у військовій частині НОМЕР_2 , де перебував на грошовому забезпеченні. За період з 01.12.2015 до 28.02.2018 індексація грошового забезпечення йому не нараховувалася і не виплачувалася. На заяви позивача від 15.03.2026 відповідач 1 відмовив у виплаті індексації з посиланням на відсутність фінансового ресурсу, а відповідач 2 відповіді не надав.

Позивач вважає, що відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, індексація грошового забезпечення є обов`язковою державною гарантією, а відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для її невиплати. Оскільки з 01.12.2015 базовий місяць змінюється лише у разі підвищення тарифних ставок (окладів), а посадові оклади військовослужбовців підвищувалися з 01.01.2008 (постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294) і наступного разу з 01.03.2018 (постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704), базовим місяцем для обчислення індексації за спірний період, на думку позивача, є січень 2008 року.

Отже, предметом спору є правомірність ненарахування та невиплати позивачу відповідачами індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 та визначення базового місяця, з якого слід обчислювати індекс споживчих цін для проведення такої індексації.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

05 червня 2026 року від військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач 2 просить відмовити в задоволенні позову. Відповідач 2 зазначає, що позивача 12.02.2021 не звільнено з військової служби, а виключено зі списків особового складу частини у зв`язку з переміщенням до військової частини НОМЕР_3 , тому, на його думку, відсутні підстави вважати, що військова частина НОМЕР_2 допустила протиправну бездіяльність. Крім того, відповідач 2 посилається на те, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку № 1078 індексація здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів, фінансування військової частини на цей вид видатків за період з 28.11.2017 до 28.02.2018 не здійснювалося, а механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди відсутній. Водночас відповідач 2 визнає, що за вказаний період індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

Того ж дня від військової частини НОМЕР_2 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Відповідач 2 вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, а письмовим повідомленням про нараховані та виплачені суми є грошовий атестат, отриманий позивачем 12.02.2021, тому тримісячний строк звернення до суду позивачем пропущено без поважних причин.

11 червня 2026 року від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач 1 просить відмовити в задоволенні позову. Відповідач 1 зазначає, що позивач не був звільнений з військової служби, а 27.11.2017 виключений зі списків особового складу у зв`язку з призначенням на посаду у військовій частині НОМЕР_2 ; тоді ж йому було видано атестати та він дізнався про нараховані й виплачені суми, однак до березня 2026 року з претензіями не звертався. На думку відповідача 1, з 19.07.2022 діє тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, який поширюється й на правовідносини, що виникли до цієї дати, тому позивач пропустив строк звернення до суду, визначений також статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). По суті спору відповідач 1 зазначає, що у військовій частині були відсутні фінансові ресурси для виплати індексації, видатки на грошове забезпечення відповідно до Бюджетного кодексу України здійснюються лише в межах затверджених кошторисів, а повноваження щодо здійснення індексації є дискреційними. Посилання позивача на січень 2008 року як базовий місяць відповідач 1 вважає безпідставним, оскільки згідно з абзацом другим пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації починається з січня 2016 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не зверталися.

З урахуванням викладеного розгляд справи судом здійснено в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у період з 02.03.2015 до 27.11.2017 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2015 № 49 та від 27.11.2017 № 266.

У період з 28.11.2017 до 12.02.2021 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.11.2017 № 243, від 22.12.2017 № 262 та від 12.02.2021 № 29.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.02.2021 № 29 позивача виключено зі списків особового складу частини у зв`язку з переміщенням до нового місця служби - військової частини НОМЕР_3 . З військової служби позивач не звільнявся, що визнається обома відповідачами.

Під час проходження військової служби у вказаних військових частинах позивач отримував грошове забезпечення, однак індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 йому не нараховувалася і не виплачувалася.

15.03.2026 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, а також надання детального розрахунку нарахованої та виплаченої індексації (помісячно).

Листом від 28.03.2026 № 731/135/1/1461/пс військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає, а в межах наявного фінансового ресурсу можливості для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в січні 2016 року - лютому 2018 року в Міністерства оборони України не було. До листа додано довідку, згідно з якою за 2016 та 2017 роки сума індексації грошового забезпечення позивача становить 0,00 грн, з приміткою «індексація грошового забезпечення не виплачувалась (базовий січень 2016 рік)».

Також 15.03.2026 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січня 2008 року. Відповіді на цю заяву військова частина НОМЕР_2 не надала.

У відзиві на позовну заяву відповідач 2 визнав, що за період з 28.11.2017 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася і не виплачувалася.

Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що умови проходження публічної служби, зокрема в питаннях оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами законодавства про працю.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.

Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а отже, спір щодо її нарахування та виплати є спором про оплату праці. З огляду на це посилання відповідача 1 на шестимісячний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, та на ухвали Верховного Суду, постановлені до формування наведеної правової позиції, є безпідставними.

До 19.07.2022 частина друга статті 233 КЗпП України передбачала, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина перша). Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (частина друга).

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, з урахуванням положень частини першої статті 58 Конституції України щодо незворотності дії законів у часі, сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України та дійшла висновку, що в разі тривалих правовідносин, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, правовідносини, які мали місце в період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України в попередній редакції, а в період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.

Отже, наведена постанова, на яку посилається відповідач 1, підтверджує не його позицію, а протилежний висновок: оскільки спірний період (з 01.12.2015 по 28.02.2018) повністю передує 19.07.2022, право позивача на звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за цей період регулюється частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, і не обмежене будь-яким строком.

Доводи відповідача 1 про те, що після 19.07.2022 позивач повинен був звернутися до суду протягом трьох місяців з дня набрання чинності Законом № 2352-IX, ґрунтуються на наданні цьому Закону зворотної дії в часі та суперечать як частині першій статті 58 Конституції України, так і наведеній правовій позиції Верховного Суду.

Крім того, суд враховує, що частина друга статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, на яку посилаються обидва відповідачі, визначає строк звернення до суду лише у справах про звільнення та про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, і пов`язує початок його перебігу з одержанням письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 зазначила, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду: у разі вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права; у справах про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як встановлено судом і не заперечується відповідачами, позивач з військової служби не звільнявся, а 27.11.2017 та 12.02.2021 його виключали зі списків особового складу відповідних військових частин у зв`язку з переміщенням до нового місця служби.

Отже, правові підстави для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX відсутні, а грошовий атестат, виданий позивачу 12.02.2021 у зв`язку з вибуттям до нового місця служби, не є письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені при звільненні, у розумінні статей 116, 233 КЗпП України. До того ж станом на 12.02.2021 частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, яка не обмежувала строк звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати.

Суд також зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду із заявою про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; зазначене положення втратило чинність з дня ухвалення цього Рішення. Конституційний Суд України виходив з того, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, а встановлення тримісячного строку для працівника, який перебуває у трудових відносинах, звужує зміст та обсяг прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України.

Позивач продовжує проходити військову службу та звернувся до суду 26.05.2026, тобто після втрати чинності зазначеним положенням.

Посилання відповідача 1 на те, що позивач тривалий час не звертався до військової частини, а також на підписання ним документів про відсутність претензій, не впливають на перебіг строку звернення до суду.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що строк звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущено, тому клопотання військової частини НОМЕР_2 про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає, а доводи відповідачів про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими.

Щодо суті спірних правовідносин.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII (у редакції, чинній з 01.01.2015, а щодо відсоткового значення порогу індексації - з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотків). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону № 1282-XII проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 01.01.2015) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотків, відповідно до змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 77). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підприємства, установи, організації незалежно від форми власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величиною індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Щодо визначення базового місяця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - постанова № 1013), яка підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінено порядок індексації заробітної плати та інших доходів населення.

У редакції постанови № 1013 пункт 5 Порядку № 1078 передбачає: «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…».

Згідно з абзацом п`ятим пункту 5 Порядку № 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Порівняльний аналіз законодавства про індексацію грошових доходів дає підстави для висновку, що базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення до 01.12.2015 був місяць прийняття працівника на роботу та місяць збільшення заробітної плати, а після 01.12.2015 є місяць підвищення тарифної ставки (окладу).

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 380/4689/21.

З огляду на викладене місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем (приймається за 1 або 100 відсотків) при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Водночас якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, базовий період не змінюється, а сума індексації в цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 1294), яка набрала чинності 01.01.2008, підвищено посадові оклади військовослужбовців, визначені додатком 1 до цієї постанови.

Наступна зміна розміру посадових окладів військовослужбовців відбулася з 01.03.2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704).

У період з 01.01.2008 до 28.02.2018 посадові оклади військовослужбовців не підвищувалися, що не спростовано відповідачами.

Отже, якщо останнє підвищення посадового окладу відбулося в січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовця має застосовуватися індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з лютого 2008 року.

Визначення базового місяця залежить лише від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка відбулася в січні 2008 року на підставі постанови № 1294.

Водночас загальна сума збільшення грошового забезпечення перевищила суму індексації, нараховану в цьому місяці, тому відповідно до абзаців першого та другого пункту 5 Порядку № 1078 січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача.

Спори щодо визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців за періоди військової служби до лютого 2018 року включно є поширеними, і відповідний базовий місяць неодноразово визначав Верховний Суд. Правові висновки про те, що базовим місяцем у таких спорах є саме січень 2008 року.

Доводи відповідача 1 про те, що з урахуванням абзацу другого пункту 3 постанови № 1013 базовим місяцем є січень 2016 року, суд відхиляє з таких підстав.

Пунктом 3 постанови № 1013 міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів доручено в межах передбачених коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, з тим щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати в сумарному виразі для кожного працівника в грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити в грудні 2015 року.

Отже, початок обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року пов`язаний саме з таким підвищенням посадових окладів.

Як визнає сам відповідач 1, постановою № 1013 підвищено посадові оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери, окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.

Оскільки посадові оклади військовослужбовців з 01.12.2015 не підвищувалися, підстави для зміни базового місяця відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 не виникли, а положення абзацу другого пункту 3 постанови № 1013 не можуть змінювати визначене Порядком № 1078 правило встановлення базового місяця.

Суд також зауважує, що, як вбачається з доданої до листа від 28.03.2026 довідки, навіть застосовуючи як базовий місяць січень 2016 року, відповідач 1 не нарахував позивачу індексацію за жоден місяць 2016-2017 років, а доказів того, що величина індексу споживчих цін за цей період не перевищувала поріг індексації, не надав.

Отже, з урахуванням того, що в межах спірного періоду посадові оклади військовослужбовців не підвищувалися, базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 є січень 2008 року.

Щодо доводів відповідачів про відсутність фінансування та механізму виплати.

Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні, а обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» зазначив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Положення частини шостої статті 5 Закону № 1282-XII, пункту 6 Порядку № 1078 та статей 48, 51 Бюджетного кодексу України визначають джерела фінансування та порядок здійснення видатків, проте не скасовують обов`язку проведення індексації, встановленого законом, і не можуть бути підставою для невиплати військовослужбовцю належного йому грошового забезпечення.

Роз`яснення Міністерства соціальної політики України та вказівки Департаменту фінансів Міністерства оборони України, на які посилаються відповідачі, не є нормативно-правовими актами і не можуть обмежувати право, гарантоване законом.

Посилання відповідача 2 на відсутність механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди суд відхиляє, оскільки згідно з пунктом 14 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, на який посилається сам відповідач 2, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Доводи відповідача 2 про те, що позивач не був звільнений з військової служби, а лише переміщений до іншої військової частини, не спростовують протиправності бездіяльності відповідача 2.

Обов`язок проводити індексацію грошового забезпечення виникає щомісячно в період проходження військовослужбовцем служби та перебування на грошовому забезпеченні у відповідній військовій частині і не залежить від підстав подальшого виключення військовослужбовця зі списків особового складу.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 28.11.2017 № 243 позивач з цієї дати зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення, тому саме відповідач 2 зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 28.11.2017 до 28.02.2018.

Щодо способу захисту порушеного права.

Доводи відповідача 1 про дискреційний характер повноважень щодо здійснення індексації суд вважає необґрунтованими.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто в разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, і якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Щодо спорів із подібними правовідносинами Верховний Суд у своїй практиці вказував, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величиною індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотків.

Отже, зобов`язання відповідачів нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з одночасним визначенням базового місяця для цієї індексації не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, а є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Нарахування індексації здійснюється відповідачами в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 та з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять. З метою повного захисту прав позивача та ефективного виконання судового рішення суд вважає за необхідне зазначити в резолютивній частині рішення, що нарахування та виплата індексації здійснюються з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже, ненарахування та невиплата відповідачами індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням як базового місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, січня 2008 року є протиправною бездіяльністю: відповідача 1 - за період з 01.12.2015 до 27.11.2017, відповідача 2 - за період з 28.11.2017 до 28.02.2018.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі не довели правомірності своєї бездіяльності, а наведені ними доводи не спростовують обставин, на які посилається позивач.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено обґрунтованість пред`явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Правові підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пунктів 1, 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а доказів понесення інших судових витрат він не надав.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 122, 123, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 27.11.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січня 2008 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.11.2017 до 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січня 2008 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 27.11.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.11.2017 до 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частин рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон