Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №160/14114/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокуСправа №160/14114/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 26 травня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач), у якій позивачка просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.05.2026 № 047150036620 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) з 30.04.2026.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.04.2026 позивачка звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, однак рішенням відповідача від 08.05.2026 № 047150036620 їй відмовлено в призначенні пенсії відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку (50 років), страхового стажу (20 років) та пільгового стажу (7 років 6 місяців).

Позивачка вважає це рішення протиправним, оскільки, на її думку, відповідач не врахував Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, згідно з яким застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII. Відповідно до пункту «а» цієї статті жінки, зайняті на роботах за Списком № 1, мають право на пенсію після досягнення 45 років за наявності стажу роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах, а працівникам, які мають не менше половини такого пільгового стажу, пенсія призначається із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону (для жінок - 55 років), на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

За розрахунком позивачки, оскільки вона має пільговий стаж 7 років 2 місяці 23 дні (тобто не менше половини необхідного) та страховий стаж 18 років 7 місяців 21 день (тобто понад 15 років), пенсійний вік для неї підлягає зменшенню на 9 років 4 місяці - з 55 років до 45 років 8 місяців, а на день звернення до пенсійного органу їй виповнилося 46 років 1 місяць 18 днів. Позивачка зазначає, що розмір страхового і пільгового стажу та величину зниження пенсійного віку відповідач не заперечує, а спір між сторонами стосується лише того, який закон підлягає застосуванню: Закон України «Про пенсійне забезпечення» чи Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивачка посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, щодо застосування саме норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і вважає свій спір типовим щодо цієї зразкової справи. Крім того, позивачка вказує на порушення її права на соціальний захист, гарантованого статтею 46 Конституції України, та, посилаючись на постанову Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а і статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважає належним способом захисту зобов`язання відповідача призначити їй пенсію з дня звернення відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався: у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, клопотання про продовження цього строку не заявив.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Водночас ця норма не є імперативною і не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи відповідає оскаржуване рішення критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Оскільки оскаржуване рішення та документи, на підставі яких його прийнято (форма РС-право, «Аналіз права», довідка про стаж), наявні в матеріалах справи, суд не вбачає підстав для кваліфікації неподання відзиву як визнання позову та вирішує спір по суті за наявними доказами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не зверталися.

З урахуванням викладеного розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянкою України, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває, пенсію не отримує.

30.04.2026 позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняло рішення від 08.05.2026 № 047150036620 про відмову в призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах.

У рішенні зазначено, що пенсійний вік, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1), становить 50 років; вік заявниці на день звернення - 46 років 1 місяць 18 днів; страховий стаж - 18 років 7 місяців 21 день; пільговий стаж - 7 років 2 місяці 23 дні.

До страхового стажу не зараховано період навчання згідно з дипломом від 14.05.1999 серії НОМЕР_1 , оскільки відсутня дата початку навчання, та період з 24.11.2003 по 21.05.2004 згідно з довідкою від 28.02.2022 № 81, оскільки виплата матеріальної допомоги по безробіттю не підлягає соціальному страхуванню. До пільгового стажу зараховано всі періоди. Підставою для відмови визначено відсутність необхідного пенсійного віку (50 років), страхового стажу (20 років) та пільгового стажу (7 років 6 місяців).

У формі РС-право, яка є додатком до рішення, відповідач також зазначив, що зниження пенсійного віку за роботу за Списком № 1 становить 9 років 4 місяці.

Відповідно до довідки АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» від 16.02.2026 № 96 позивачка працювала повний робочий день у виробництві «Рудопідготовка», передбаченому Списком № 1 (розділ II), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461, у періоди з 26.11.2017 до 31.01.2026 (з перервами), зокрема з 22.04.2025 до 31.01.2026 - машиністом конвеєра. Загальний стаж роботи за Списком № 1 згідно з довідкою становить 7 років 2 місяці 28 днів.

Згідно з формою РС-право до 26.11.2017 трудова діяльність позивачки охоплювала навчання (з 01.09.1995 до 26.06.1998), періоди перебування на обліку як безробітної, догляд за пенсіонером (з 29.06.2007 до 18.04.2010) та роботу, яка до стажу за Списком № 1 не зарахована.

Доказів зайнятості позивачки на роботах за Списком № 1 до 01.04.2015 матеріали справи не містять, і сама позивачка на такі обставини не посилається.

Вважаючи рішення відповідача від 08.05.2026 № 047150036620 протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Ключовим питанням у цій справі є те, чи поширюється на позивачку дія пункту «а» статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII), застосування якої відновлено Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 (далі - Рішення № 1-р/2020), чи її право на пенсію за віком на пільгових умовах визначається Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам.

Законом № 213-VIII, який набрав чинності 01.04.2015, у пункті «а» статті 13 Закону № 1788-XII збільшено вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема для жінок - з 45 до 50 років, а для працівників, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбачено зменшення пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, тобто 60 років.

Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII) Закон № 1058-IV доповнено, зокрема, статтею 114, відповідно до пункту 1 частини другої якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

Відповідно до спеціальної вказівки, що міститься в Законі № 2148-VIII, наведені норми почали застосовуватися з 01.10.2017.

Отже, з 01.10.2017 умови призначення пенсій за Списком № 1 одночасно визначалися пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII.

Положення зазначених законів у цій частині були уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII.

Пунктом 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам».

Отже, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України не відновив дію статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII щодо всіх без винятку осіб, а прямо визначив коло суб`єктів, на яких поширюється її застосування, - особи, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Таке обмеження спрямоване на захист осіб, які набували пільговий стаж в умовах правового регулювання, чинного до набрання чинності Законом № 213-VIII, і мали обґрунтовані очікування щодо умов призначення їм пенсії на пільгових умовах.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 (провадження № 11-209заі21), переглянувши в апеляційному порядку рішення Верховного Суду від 21.04.2021 та змінивши його мотивувальну частину, дійшла висновку, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення № 1-р/2020 і які відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-XII після 23.01.2020 (набрання чинності Рішенням № 1-р/2020), належать особи, які працювали до 1 квітня 2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону № 1788-XII в редакції, яка діяла до 1 квітня 2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду України за призначенням пенсії.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі адміністративний суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Повертаючись до обставин справи.

Як установлено судом, увесь стаж роботи позивачки за Списком № 1 набуто в період з 26.11.2017 до 31.01.2026, тобто після 01.04.2015.

До 01.04.2015 позивачка на роботах, передбачених Списком № 1, не працювала.

Отже, позивачка не належить до кола осіб, визначеного пунктом 3 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020, і не відповідає першому та визначальному критерію, сформульованому Великою Палатою Верховного Суду в зразковій справі № 360/3611/20. Тому пункт «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

Доводи позивачки про те, що її спір є типовим щодо зразкової справи № 360/3611/20, суд відхиляє.

Типовість справи визначається не лише подібністю предмета позову, а й тотожністю обставин, які мають істотне значення для її вирішення.

Визначальною обставиною для застосування висновків, викладених у зразковій справі № 360/3611/20, є робота особи на роботах (посадах) за Списком № 1 до 01.04.2015, яка в цій справі відсутня.

Отже, правові висновки Верховного Суду в зазначеній зразковій справі не лише не підтверджують позицію позивачки, а й свідчать про відсутність у неї права на пенсію за нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020.

Безпідставними є також посилання позивачки на наявність колізії між нормами Закону № 1788-XII та Закону № 1058-IV і на необхідність застосування найбільш сприятливого для неї закону.

Підхід, згідно з яким у разі неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати найбільш сприятливе для особи тлумачення (рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України», від 07.07.2011 у справі «Серков проти України», постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а), застосовується тоді, коли спірні правовідносини одночасно врегульовано кількома нормами, що суперечать одна одній.

Натомість щодо позивачки, яка не працювала на роботах за Списком № 1 до 01.04.2015, конкуренції норм не виникає: пункт «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII на неї не поширюється, а тому її право на пенсію за віком на пільгових умовах визначається пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV.

З огляду на це суд не надає оцінки доводам позивачки щодо обчислення зменшеного пенсійного віку від віку, передбаченого статтею 12 Закону № 1788-XII, оскільки зазначені норми до спірних правовідносин не застосовуються.

Перевіряючи наявність у позивачки права на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, суд зазначає, що на день звернення до пенсійного органу (30.04.2026) їй виповнилося 46 років 1 місяць 18 днів, її страховий стаж становив 18 років 7 місяців 21 день, а стаж роботи за Списком № 1 - 7 років 2 місяці 23 дні.

Отже, позивачка не досягла віку 50 років та не мала страхового стажу не менше 20 років і пільгового стажу не менше 7 років 6 місяців, необхідних відповідно до абзацу першого пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV.

Положення щодо зниженого віку для жінок 1975 року народження і старших на позивачку, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , не поширюються, а перехідні вимоги до страхового стажу діяли лише до 01.04.2024.

Право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у позивачки також не виникло.

Хоча стаж її роботи за Списком № 1 становить не менше половини необхідного, призначення пенсії з таким зменшенням можливе лише за наявності відповідного страхового стажу, який для позивачки становить не менше 20 років, та після досягнення пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону № 1058-IV (60 років), зменшеного на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік роботи за Списком № 1.

За наявності 7 повних років такої роботи зменшення становить 9 років 4 місяці, тобто право на пенсію виникає не раніше досягнення 50 років 8 місяців. На день звернення позивачка не мала ні необхідного страхового стажу, ні відповідного віку.

Позивачка не оскаржує рішення відповідача в частині незарахування до страхового стажу окремих періодів (періоду навчання та періоду з 24.11.2003 до 21.05.2004), тому відповідно до частини другої статті 9 КАС України ці обставини не є предметом судового розгляду в цій справі.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наявні в матеріалах справи докази, подані самою позивачкою, підтверджують правомірність оскаржуваного рішення.

Отже, приймаючи рішення від 08.05.2026 № 047150036620 про відмову в призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а оскаржуване рішення відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Підстав для визнання його протиправним та скасування немає.

Оскільки право позивачки на пенсію за віком на пільгових умовах станом на 30.04.2026 не виникло, похідна позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити їй пенсію на підставі пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII з 30.04.2026 також не підлягає задоволенню.

Посилання позивачки на постанову Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а та статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосуються способу захисту порушеного права і не впливають на вирішення цього спору, оскільки порушення права позивачки судом не встановлено.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Під час звернення до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати, понесені позивачкою, розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частин рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон