Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №160/12556/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 08 жовтня 2026 р.

Справа: №160/12556/26

Суддя: Олійник Віктор Миколайович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокуСправа №160/12556/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

12.05.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Запорізької обласної прокуратури, в якій просить:

стягнути із Запорізької обласної прокуратури (69005, м.Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, 2924, код ЄДРПОУ- 02909973, тел. (061) 225-10-55, E-mail: office@zap.gp.gov.ua) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 27.01.2001), на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при його звільненні (29.01.2025) по день фактичного розрахунку (04.03.2026), а саме за шість місяців, виходячи із розрахунку середньоденної заробітної плати в сумі 3 002,85 грн.;

визнати протиправними дії Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, 29а, код ЄДРПОУ-02909973, тел. (061) 225-10-55, E-mail: office@zap.gp.gov.ua) щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 27.01.2001) недоотриману суму одноразової допомоги при переведенні на роботу в іншу місцевість в розмірі посадового окладу прокурора відділу Запорізької обласної прокуратури станом на 04.03.2026, згідно ст. 120 Кодексу законів про працю України та п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 №255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість», а саме в сумі 15 060 грн.;

зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру (69005, м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, 29а, код ЄДРПОУ-02909973, тел. (061) 225-10-55, E-mail: office@zap.gp.gov.ua) Володимировичу, нарахувати та виплатити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 27.01.2001) недоотриману суму одноразової допомоги при переведенні на роботу в іншу місцевість в розмірі посадового окладу прокурора відділу Запорізької обласної прокуратури станом на 04.03.2026, згідно ст. 120 Кодексу законів про працю України та п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 №255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість», а саме в сумі 15 060 грн.;

визнати протиправними дії Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, 29а, код ЄДРПОУ- 02909973, тел. (061) 225-10-55, E-mail: office@zap.gp.gov.ua) виплатити щодо відмови нарахувати та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 27.01.2001), на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням встановлених строків виплати всіх сум належних при його звільненні (допомоги при переведенні на роботу в іншу місцевість та грошової компенсації за невикористані дні відпусток), виплачених в березні 2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі №160/4909/25, за період з 29.01.2025 по дату фактичної виплати такої компенсації;

зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру (69005, м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, 29а, код ЄДРПОУ- 02909973, тел. (061) 225-10-55, E-mail: office@zap.gp.gov.ua) Володимировичу, 28.06.1984 нарахувати та виплатити ОСОБА_3 (РНОКПІП- НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 27.01.2001), на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням встановлених строків виплати всіх сум належних при його звільненні (допомоги при переведенні на роботу в іншу місцевість та грошової компенсації за невикористані дні відпусток), виплачених в березні 2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі №160/4909/25, за період з 29.01.2025 по дату фактичної виплати такої компенсації.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що наказом в.о. керівника Запорізької обласної прокуратури від 22.01.2025 року №54к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органам безпеки Запорізької прокуратури та органів прокуратури за власним бажанням.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в справі №160/4909/25 (30.10.2025 набуло законної сили) частково задоволено позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, рішенням, зокрема зобов`язано прокуратуру здійснити:

нарахування та виплату ОСОБА_1 , допомоги у зв`язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до статті 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 02.03.1998 за №255 (в розмірі посадового окладу);

донарахування та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 26 763 грн.

- 48 000 грн. допомоги у зв`язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, згідно статті 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №255 від 02.03.1998 року;

- 26 763 грн. донарахованої компенсації за невикористані дні відпустки.

19.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізької обласної прокуратури з заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату:

- середнього заробітку за весь час затримки при звільненні (з 29.01.2025) по день фактичного розрахунку (04.03.2026), а саме за шість місяців, із розрахунку 3002,85 грн. середньоденної заробітної плати;

- 15 060 грн. недоотриманої суми одноразової допомоги у зв`язку із переведенням на роботу в іншу місцевість;

- компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Листом Запорізької обласної прокуратури №21-22-24 від 21.04.2026 року позивачеві повідомлено, що виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні без правової підстави (рішення суду) може бути розцінено як нецільове використання бюджетних коштів. Запорізька обласна прокуратура не погоджується з запропонованим розрахунком середньоденної заробітної плати в розмірі 3002,85 грн.

Про перерахунок грошової допомоги у зв`язку із переведенням на роботу в місцевість відповідно до окладу 63060,00 грн. станом на 04.03.2026 року, зазначено, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі №160/4909/25 виконано Запорізькою обласною прокуратурою в межах виконавчого провадження від 27.02.2026 року ВП №80364542.

10.03.2026 року листом Запорізької обласної прокуратури №21-59ВИХ-26 повідомлено державного виконавця про виконання рішення суду в справі №160/4909/25.

Компенсація за невикористані дні відпустки при звільненні та компенсація при переїзді на роботу в іншу місцевість, передбачена статтею 120 Кодексу законів про працю України, згідно з пунктом 3 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, та інструкцією зі статистики заробітної плати відносяться до виплат, що мають разовий характер.

Оскільки вказані суми не є щомісячними постійними доходами, дія Закону на них не поширюється.

ОСОБА_1 вважає протиправними дії Запорізької обласної прокуратури щодо відмови у виплаті: середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при його звільненні (29.01.2025) по день фактичного розрахунку (04.03.2026), а саме за шість місяців, виходячи із розрахунку середньоденної заробітної плати в сумі 3002,85 грн.; недоотриманої суми одноразової допомоги при переведенні на роботу в іншу місцевість в розмірі посадового окладу прокурора відділу Запорізької обласної прокуратури станом на 04.03.2026 року згідно статті 120 Кодексу законів про працю України та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 №255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» в сумі 15 060 грн.; компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням встановлених строків виплати всіх сум належних при його звільненні (допомоги при переведенні на роботу в іншу місцевість та грошової компенсації за невикористані дні відпусток) виплачених 04.03.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі №160/4909/25, за період з 29.01.2025 по дату фактичної виплати такої компенсації, у зв`язку з чим позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи №160/12556/26 від 12.05.2026 року для розгляду судової справи визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 року, з урахуванням усунення недоліків, провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

29.05.2026 року на адресу відповідача направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.

30.05.2026 року відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

16.06.2026 року на адресу суду від представника Запорізької обласної прокуратури надійшло клопотання, в якому представник відповідача вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з такою позовною заявою.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За змістом пункту 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічною службою є, зокрема, діяльність прокурорів.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 у справі № 757/70264/17-ц, від 05.06.2019 у справі № 686/23445/17 зробила висновок, що якщо спір виник навіть після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, то такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби, а орган, в якому особа перебувала на цій службі, не здійснював щодо неї публічно владні управлінські функції у спірних правовідносинах.

Отже, для звернення до суду з позовом, який стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, донарахувань до виплат, стягнення компенсацій, встановлюється місячний строк, передбачений спеціальною нормою, а саме ч. 5 ст. 122 КАС України.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 12.05.2026.

При цьому, ОСОБА_1 зазначає, що початок перебігу строку звернення до адміністративного суду розпочався 04.05.2026, коли він отримав лист обласної прокуратури від 21.04.2026 №21-22-24, з якого йому стало відомо про відмову здійснити відповідні виплати.

Разом з цим, листом обласної прокуратури від 10.03.2026 №21-22-24 (отримано позивачем 19.03.2026) у відповідь на запит повідомлено ОСОБА_1 про здійснення розрахунку, до листа були долучені відповідні платіжні інструкції.

Фактичний розрахунок із позивачем було здійснено 04.03.2026, що підтверджується платіжними інструкціями від 04.03.2026 №387, № 381, № 383, № 386, № 388, № 382, № 385.

Таким чином, у березні 2026 року ОСОБА_1 був обізнаний про розмір нарахованих йому виплат.

Відтак, саме з дати фактичного розрахунку розпочався перебіг місячного строку звернення до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду (повернення позовної заяви), суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Згідно частини 2 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про залишення позову без розгляду може бути подана лише до початку розгляду справи по суті.

Згідно частини 3 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає, оскільки питання щодо дотримання строку звернення до суду вже досліджувалося судом при відкритті провадження в справі.

16.06.2026 року на адресу суду від представника Запорізької обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Також необхідно зазначити, що позивачем невірно розрахований розмір середньоденної заробітної плати, яка має застосовуватися для виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 №100, при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Відповідно до п. 4 Порядку № 100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться в установленому йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 24.09.2024 №869к ОСОБА_1 увільнено від виконання службових обов`язків з 18.09.2024 на період дії військового стану у зв`язку із направленням на військову службу під час мобілізації в особливий період для проходження військової служби.

Оскільки ОСОБА_1 був звільнений з органів прокуратури 29.01.2025 року, то правильний розрахунок необхідно проводити за листопад та грудень 2024 року.

За листопад 2024 року посадовий оклад за 21 робочий день - 48 000 грн.;

За грудень 2024 року посадовий оклад за 22 робочих дні - 48 000 грн.

48 000 грн. + 48 000 грн. = 96 000 грн. / 43 робочих дні = 2 234,79 грн.

Таким чином, у відповідності до положень Порядку №100 правильний середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 2234,79 грн.

У позовній заяві позивач визначає розмір 3002,85 грн. використовуючи для розрахунку 2 місяці, що передують фактичному розрахунку у березні 2026 року.

При цьому не враховує, що на момент фактичного розрахунку він не працював у Запорізькій обласній прокуратурі, а тому не може застосовувати новий посадовий оклад прокурора обласної прокуратури.

Разом з цим, визначаючи період нарахування середнього заробітку, позивач безпідставно виходить із того, що такий період повинен обчислюватися з дня його звільнення.

Зазначений підхід не враховує, що між сторонами існував спір щодо наявності правових підстав для здійснення відповідних виплат та їх розміру, який був предметом судового розгляду в справі №160/4909/25.

До ухвалення судового рішення у зазначеній справі питання щодо наявності обов`язку Запорізької обласної прокуратури здійснити відповідні виплати залишалося спірним та неврегульованим між сторонами.

Рішенням суду в справі № 160/4909/25 було визначено спосіб захисту прав позивача та покладено на обласну прокуратуру обов`язок здійснити відповідні нарахування і виплати.

Таким чином, саме після ухвалення рішення суду виникли юридичні підстави для його виконання у визначеному судом порядку.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі №160/4909/25 у цій частині перебувало на примусовому виконанні.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величком Р.С. від 27.02.2026 відкрито виконавче провадження № 80364574.

Відповідно до постанови державного виконавця Запорізькій обласній прокуратурі встановлено строк 10 робочих днів для виконання судового рішення.

Оскільки резолютивна частина судового рішення полягала у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 763,00 грн. саме в такий спосіб воно й було виконано.

Зокрема, відділом фінансування та бухгалтерського обліку Запорізької обласної прокуратури сформовано платіжні інструкції від 04.03.2026 №387, №381, №383, №386, які скеровані до Державної казначейської служби для зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1 .

У подальшому, Запорізькою обласною прокуратурою листом від 10.03.2026 № 21-60ВИХ-26 повідомлено Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про виконання постанови державного виконавця від 27.02.2026 в повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.

На підставі цього державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 27.03.2026 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з виконанням рішення суду в повному обсязі.

Таким чином, Запорізька обласна прокуратура в строки встановлені законодавством вчинила всі необхідні дії для його належного виконання.

Щодо вимог про стягнення недоотриманої суми одноразової допомоги про переведення на роботу в іншу місцевість.

Згідно зі ст. 120 КЗпП працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв`язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім`ї;

витрати по перевезенню майна; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім`ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 255 від 2 березня 1998 року «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість», працівникам у зв`язку з переведенням їх на іншу роботу, якщо це пов`язано з переїздом в іншу місцевість (в інший населений пункт), виплачується одноразова грошова допомога.

За пунктом 1 Постанови, установлено, що працівникам у зв`язку з переведенням їх на іншу роботу, якщо це пов`язано з переїздом в іншу місцевість (в інший населений пункт), виплачуються, зокрема: одноразова допомога самому працівникові - в розмірі його місячного посадового окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи і кожному члену сім`ї, який переїжджає, - в розмірі 25 відсотків одноразової допомоги самого працівника.

Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 10.06.2024 № 500к позивача призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Запорізької обласної прокуратури з 12.06.2024.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: прокурора обласної прокуратури - 1,2.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, становить: з 1 січня 2025 року по 31 липня 2025 року - 1600 гривень, з 1 серпня 2025 року по 31 грудня 2025 року - 2102 гривні.

Таким чином, на момент призначення ОСОБА_1 на посаду посадовий оклад прокурора обласної прокуратури складав 48 000 грн.

Для виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі № 160/4909/25 у цій частині позивач звернувся до виконавчої служби.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 27.02.2026 відкрито виконавче провадження № 80364542.

Оскільки резолютивна частина судового рішення полягала у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомогу у зв`язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст. 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255, саме у такий спосіб воно й було виконано.

Відділом фінансування та бухгалтерського обліку Запорізької обласної прокуратури сформовано платіжні інструкції від 04.03.2026 року №388, №382, №385, які скеровані до Державної казначейської служби для зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1 .

У подальшому, Запорізькою обласною прокуратурою листом від 10.03.2026 № 21-59ВИХ-26 повідомлено Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про виконання постанови державного виконавця від 27.02.2026 року в повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.

На підставі цього державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 24.04.2026 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з виконанням рішення суду в повному обсязі.

Визначення та порядок нарахування заробітної плати прокурора визначений статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

1. Заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

2. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:

1) вислугу років;

2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Положення даної статті не передбачають, що до заробітної плати прокурора включаються будь-які інші виплати, окрім посадового окладу, премії та надбавок.

Разом з цим, виплата допомоги у зв`язку з переведенням на роботу в іншу місцевість, передбачена статтею 120 КЗпП України та постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 року №255, є одноразовою гарантійною виплатою, яка здійснюється виключно у зв`язку з конкретною юридичною подією - переведенням працівника на роботу в іншу місцевість.

Зазначена допомога не належить до заробітної плати, не є елементом структури оплати праці, не має систематичного характеру та виплачується одноразово. Відтак така виплата не відповідає ознакам доходу, визначеним статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

При цьому, позивач помилково зазначає, що допомога у зв`язку із переведенням на роботу в іншу місцевість не має разового характеру, оскільки Законом не обмежено кількість таких виплат.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

22.06.2026 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів представника відповідача та зазначає наступне.

Відповідач у відзиві вказує на те, що між сторонами існував спір у справі №160/4909/25, тому відповідальність за ст.117 КЗпП України не настає.

Цей довід суперечить вимогам ст.117 КЗпП України, частина 2 якої прямо встановлює, що при наявності спору про розмір належних сум роботодавець зобов`язаний сплатити відшкодування, якщо спір вирішено на користь працівника. Саме це і відбулося у справі №160/4909/25, де судом зобов`язано Відповідача виплати мені належні кошти при звільненні.

Факт судового спору не звільняє роботодавця від відповідальності, а навпаки є передбаченою законом підставою для її застосування.

У підпункті 1, 3 розділу І позову вказано про норми законодавства та конкретні рішення Верховного суду, які зобов`язують роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за затримку розрахунку при його звільненні.

Відповідач вже раніше виплачував середній заробіток за несвоєчасний розрахунок, вчиняючи такі дії за власною ініціативою та без будь-якого рішення суду.

У березні 2025 року, після мого звільнення з посади прокурора відділу Запорізької обласної прокуратури (29.01.2025) через помилку та невірні розрахунки грошової компенсації за дні невикористаних відпусток, обласною прокуратурою було виплачено середній заробіток за 35 днів затримки розрахунку при звільненні в сумі 78 217,65 грн.

Середній заробіток виплачений на виконання наказу в.о. керівника Запорізької обласної прокуратури від 06.03.2025 за №162к, на підставі рапорту ВО начальника відділу фінансування та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера Запорізької обласної прокуратури від 06.03.2025.

Натомість за аналогічних обставин, де такі ж самі підстави для виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відповідач наразі безпідставно відмовляється виплачувати мені такий середній заробіток, ігноруючи прямі вимоги законодавства.

На час складання рапорту та виплати середнього заробітку, останній вже був звільнений з органів прокуратури, виплата коштів також не була закладена у кошторисі відповідача на 2025 рік.

За таких обставин, доводи відповідача щодо нецільового використання бюджетних коштів у разі виплати мені середнього заробітку без рішення суду є безпідставними.

При цьому, правовими підставами для виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є:

- вимоги ст.117 КЗпП України та рішення суду у справі №160/4909/25;

- проведення фактичного розрахунку зі мною після мого звільнення з прокуратури (29.01.2025) лише в березні 2026 року.

У березні 2025 року Запорізька обласна прокуратура самостійно застосувала статтю 117 КЗпП України та виплатила середній заробіток без будь-якого судового рішення, без доводів про нецільове використання коштів.

Натомість у цій справі, відповідач відмовляється виплачувати середній заробіток та стверджує про неможливість такої виплати без рішення суду.

Такі дії, на думку позивача свідчать про протиправність дій відповідача.

Щодо розрахунку середнього заробітку, позивач зазначив наступне.

Відповідач не погоджується із моїми розрахунками середньоденної заробітної плати, надавши свої розрахунки (2234,79 грн.), а також вказуючи про неможливість застосування для таких розрахунків посадового окладу прокурора відділу обласної прокуратури на 2026 рік, з огляду на відсутність трудових відносин зі мною (я звільнений з 29.01.2025), що є основним доводом.

Разом з цим, у підпункті 2 пункту 3 розділу І позову позивачем детально вказані підстави та розрахунки середньоденного заробітку.

Визначення середньої заробітної плати здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 за №100.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Подія, з якою пов`язані виплати середнього заробітку та компенсація втрати частини доходів - виплата 04 березня 2026 року відповідачем заборгованості за рішенням суду у справі №160/4909/25.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців 3-5 п. 4 Порядку №100.

Згідно абз.3 п.4 розділу ІІІ Порядку №100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з встановлених йому в трудовому договорі посадового (місячного) окладу.

Згідно абзацу 5 пункту 4 розділу ІІІ цього Порядку №100, якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду (у цьому випадку за січень-лютий 2026 року).

Розмір посадового окладу прокурорів визначено статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», згідно якої посадовий оклад прокурора відділу Запорізької обласної прокуратури в 2026 році становить 63 060 грн., що також підтверджується даними на офіційному сайті відповідача.

Згідно абзацу 2 пункту 8 розділу Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу 5 пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Таким чином, відповідно до вказаних вимог Порядку №100 наразі середньоденна заробітна плата за посадою прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Запорізької обласної прокуратури (яку я займав на час звільнення) складає 3 002,85 грн.

Щодо недоотриманої суми одноразової допомоги, позивач зазначив наступне.

Відповідачем неправильно визначено предмет спору.

У справі №160/4909/25, серед іншого, предметом спору була протиправна відмова у виплаті одноразової грошової допомоги при переведенні, тобто відповідач взагалі не виплатив таку допомогу.

У цій же справі, предметом позову є донарахування та виплата недоотриманої суми одноразової допомоги, тобто я не погоджуюсь із розрахунками суми цієї допомоги, що залежить від посадового окладу.

Таким чином, я мав право звернутися до суду з позовом про неповну виплату мені одноразової допомоги у зв`язку із переведенням, оскільки невиплата допомоги та неправильні її розрахунки можуть бути предметом спору як в рамках однієї позовної заяви, так і розділені на окремі позови.

З урахуванням викладеного, позивач просить задовольнити його позовні вимоги.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 у період з 14.09.2023 по 07.06.2024 працював на посаді прокурора в Центральній окружній прокуратурі Дніпропетровської області.

Наказом Дніпропетровської обласної прокуратури від 07.06.2024 №1217к ОСОБА_1 з 11.06.2024 звільнений з посади прокурора Центральної окружної прокуратури Дніпропетровської області в порядку переведення до органів Запорізької обласної прокуратури (ст.38 Закону України «Про прокуратуру»).

Наказом Запорізької обласної прокуратури від 10.06.2024 №500к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Запорізької обласної прокуратури з 12.06.2024. Підстава: заява ОСОБА_1 , подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокуратури від 04.06.2024 №07/3/3-1909вих-24.

14.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Запорізької обласної прокуратури з заявою про отримання частини щорічної відпустки у 2024 році тривалістю 14 календарних днів з 01 по 14 липня 2024 року та з виплатою допомоги на оздоровлення за 2024 рік.

Наказом від 14.06.2024 №465к ОСОБА_1 надана додаткова оплачувана відпустка за 2024 рік тривалістю 14 календарних днів, як учаснику бойових дій, з 01 по 14 липня 2024 року.

18.09.2024 року ОСОБА_1 мобілізовано до лав ЗСУ та наказом від 24.09.2024 №869к позивача увільнено від виконання службових обов`язків на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Запорізької обласної прокуратури з 18.09.2024 та збережено ОСОБА_1 на період проходження служби або до дня фактичного звільнення місце роботи на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Запорізької обласної прокуратури.

При цьому, ОСОБА_1 листом від 03.12.2024 звернувся до Запорізької обласної прокуратури з проханням надати інформацію щодо нарахованої (отриманої) заробітної плати, матеріальних допомог та інших виплат у 2024 році (надати довідку про отримані доходи); щодо використаних в 2024 році відпусток, з наданням засвідчених копій наказів та рапортів про надання цих відпусток.

У відповідь на вказаний лист, Запорізька обласна прокуратура листом від 19.12.2024 №07-22-24 зазначила, що за час роботи в Запорізькій обласній прокуратурі позивачу надано відпустку тривалістю 14 календарних днів на підставі ст.16-2 Закону України «Про відпустки» як учаснику бойових дій, та надала довідку про заробітну плату станом на 01.12.2024 i копію розрахункового листа за 2024 рік.

25.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізької обласної прокуратури з заявами про виплату допомоги для оздоровлення за 2024 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати, відповідно до ст. 82 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 10 Закону України «Про відпустки» та про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі посадового окладу прокурора відділу обласної прокуратури, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» в 2024 році, що пов`язано із переведенням на роботу до іншого органу прокуратури в іншу місцевість (населений пункт) в червні 2024 року (з м. Дніпра до м. Запоріжжя), на підставі ст. 120 Кодексу законів про працю України, ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та п. 1 постанови КМУ №255 від 02.03.1998 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість».

Листом Запорізької обласної прокуратури від 13.01.2025 №07-22-24 позивачеві відмовлено в виплаті допомоги для оздоровлення за 2024 рік та одноразової грошової допомоги у зв`язку із переведенням на роботу до іншого органу прокуратури в іншу місцевість (населений пункт) в червні 2024 року, та повідомлено про те, що з 01.07.2024 по 14.07.2024 позивачем отримано додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період роботи у Запорізькій обласній прокуратурі позивачу на надавалась основна щорічна відпустка, тому підстав для виплати допомоги на оздоровлення у 2024 році не має.

Щодо одноразової грошової допомоги у зв`язку із переведенням на роботу до іншого органу прокуратури в іншу місцевість, відповідач у листі зазначив, що позивач не відноситься до категорії працівників переведених на іншу роботу, оскільки, відповідно до наказу керівника Запорізької обласної прокуратури від 10.06.2024 №500к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу Запорізької обласної прокуратури за результатами конкурсного відбору.

Наказом Запорізької обласної прокуратури від 22.01.2025 №54к ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Запорізької обласної прокуратури за власним бажанням з 29.01.2025 року.

На підставі наказу Запорізької обласної прокуратури від 06.03.2025 № 162к, ОСОБА_1 виплачено компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у кількості 4 днів у розмірі 3008,20 грн. та середній заробіток за дні затримки розрахунку при звільненні в сумі 78217,65 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в справі №160/4909/25 адміністративний позов – задоволено частково та вирішено:

Визнати протиправною відмову Запорізької обласної прокуратури у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомоги у зв`язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст.120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255.

Зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру (код ЄДРПОУ 02909973) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) допомогу у зв`язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст.120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255.

Визнати протиправними дії Запорізької обласної прокуратури щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати у належному розмірі грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру (код ЄДРПОУ 02909973) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26763,00 грн.

У задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 року в справі №160/4909/25 апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури – залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року у адміністративній справі №160/4909/25 – залишено без змін.

- 26 763 грн. донарахованої компенсації за невикористані дні відпустки, що підтверджується платіжними інструкціями №387, №381, №383, №386, №388, №382, №385.

19.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізької обласної прокуратури з заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату:

- 15 060 грн. недоотриманої суми одноразової допомоги у зв`язку із переведенням на роботу в іншу місцевість;

Листом Запорізької обласної прокуратури №21-133 від 21.04.2026 року позивачеві повідомлено, що середньоденна заробітна плата на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки прокуратури Запорізької області складає:

за листопад 2024 року посадовий оклад за 21 робочий день - 48 000 грн.;

за грудень 2024 року посадовий оклад за 22 робочих дні - 48 000 грн.

48 000 грн. + 48 000 грн. = 96 000 грн. / 43 робочих дні = 2 232,56 грн.

Таким чином, у відповідності до положень Порядку №100 середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 2232,56 грн.

Листом Запорізької обласної прокуратури №21-22-24 від 21.04.2026 року позивачеві повідомлено, що виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні без правової підстави (рішення суду) може бути розцінено, як нецільове використання бюджетних коштів. Запорізька обласна прокуратура не погоджується з запропонованим розрахунком середньоденної заробітної плати в розмірі 3002,85 грн.

Оскільки вказані суми не є щомісячними постійними доходами, дія Закону на них не поширюється.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо донарахування одноразової допомоги при переведенні на роботу в іншу місцевість в розмірі посадового окладу прокурора відділу Запорізької обласної прокуратури станом на 04.03.2026 року згідно статті 120 Кодексу законів про працю України та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 №255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» в сумі 15 060 грн.

Виплата одноразової допомоги виплачується працівникам, які переведенні на іншу роботу і це пов`язано із переїздом до іншої місцевості, тоді як не є обов`язковою виплата одноразової допомоги, у разі коли працівник переїжджає у іншу місцевість у зв`язку з прийомом його (за попередньою домовленістю) на роботу.

У такому разі допомога виплачується за погодженням сторін. Суд прийшов до висновку про те, що прокуратура, до якої переведено ОСОБА_1 , мала виплатити йому допомогу у зв`язку із переведенням на роботу в іншу місцевість у розмірі 1 посадового окладу.

Питання щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з переведенням на роботу у іншу місцевість врегульовані Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ та іншими чинними законодавчими актами України.

Так, Законом передбачено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з переведенням на роботу в іншу місцевість.

Згідно зі статтею 120 КЗпП працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв`язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім`ї; витрати по перевезенню майна; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім`ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №255 від 2 березня 1998 року «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість», працівникам у зв`язку з переведенням їх на іншу роботу, якщо це пов`язано з переїздом в іншу місцевість (в інший населений пункт) виплачується одноразова грошова допомога.

За пунктом 1 Постанови встановлено, що працівникам у зв`язку з переведенням їх на іншу роботу, якщо це пов`язано з переїздом в іншу місцевість (в інший населений пункт), виплачуються, зокрема: одноразова допомога самому працівникові - в розмірі його місячного посадового окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи і кожному члену сім`ї, який переїжджає, - в розмірі 25 відсотків одноразової допомоги самого працівника.

Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 10.06.2024 №500к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Запорізької обласної прокуратури з 12.06.2024.

Відповідно до частин 3, 4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в справі №160/4909/25 адміністративний позов – задоволено частково та вирішено, зокрема:

Для виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі № 160/4909/25 у цій частині ОСОБА_1 звернувся до державної виконавчої служби.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 27.02.2026 року відкрито виконавче провадження № 80364542.

Оскільки резолютивна частина судового рішення в справі №160/4909/25 полягала в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомоги у зв`язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до статті 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255.

Відділом фінансування та бухгалтерського обліку Запорізької обласної прокуратури сформовано платіжні інструкції від 04.03.2026 №388, №382, №385, які скеровані до Державної казначейської служби для зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1

04.03.2026 року Запорізькою обласною прокуратурою на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в справі №160/4909/25 здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 , зокрема - 48 000 грн. допомоги у зв`язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, згідно статті 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №255 від 02.03.1998 року, що підтверджується позивачем в позовній заяві.

У подальшому, Запорізькою обласною прокуратурою листом від 10.03.2026 № 21-59ВИХ-26 повідомлено Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про виконання постанови державного виконавця від 27.02.2026 в повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.

На підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з виконанням рішення суду в повному обсязі, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 24.04.2026 року.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зобов`язання Запорізької обласної прокуратури здійснити донарахування одноразової допомоги при переведенні на роботу в іншу місцевість ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу прокурора відділу Запорізької обласної прокуратури станом на 04.03.2026 року згідно статті 120 Кодексу законів про працю України та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 №255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» в сумі 15 060 грн., оскільки посадовий оклад ОСОБА_1 складав 48 000 грн., відтак посадовий оклад 63060 грн. не застосовується до спірних правовідносин.

Щодо стягнення середнього заробітку, суд виходить з наступного.

За змістом частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Суд відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Суд відзначає, що нормами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

У разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України, відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

У той же час, якщо спір вирішено на користь працівника, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі №380/3007/20.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника.

Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Виходячи з цього, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

Суд враховує, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику”, а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію "за невиплату відповідних сум при звільненні".

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його звільнення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив передбачені законодавством виплати, то позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отож, в справі, яка розглядається, суд встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов`язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21.

Водночас у цій справі органом, який виносить рішення по суті спору, є суд, а тому відповідно до вимог частини другої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ) саме суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л” пункту 1 розділу І Порядку №100).

За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 4 Порядку №100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться в установленому йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд враховує, що наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 24.09.2024 №869к ОСОБА_1 увільнено від виконання службових обов`язків з 18.09.2024 на період дії військового стану у зв`язку із направленням на військову службу під час мобілізації в особливий період для проходження військової служби.

Оскільки ОСОБА_1 був звільнений з органів Запорізької обласної прокуратури 29.01.2025 року, то правильний розрахунок необхідно проводити за листопад та грудень 2024 року.

За листопад 2024 року посадовий оклад за 21 робочий день - 48 000 грн.;

За грудень 2024 року посадовий оклад за 22 робочих дні - 48 000 грн.

48 000 грн. + 48 000 грн. = 96 000 грн. / 43 робочих дні = 2 234,79 грн.

Таким чином, у відповідності до положень Порядку №100 середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 2234,79 грн.

ОСОБА_1 у позовній заяві визначає розмір 3002,85 грн., використовуючи для розрахунку 2 місяці, що передують фактичному розрахунку у березні 2026 року, що є помилковим, оскільки останній звільнений зі служби з 29.01.2025 року, а не з 04.03.2026 року.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається на відповідача.

Листом Запорізької обласної прокуратури №21-133 від 21.04.2026 року позивачеві повідомлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки прокуратури Запорізької області складає:

за листопад 2024 року посадовий оклад за 21 робочий день - 48 000 грн.;

за грудень 2024 року посадовий оклад за 22 робочих дні - 48 000 грн.

48 000 грн. + 48 000 грн. = 96 000 грн. / 43 робочих дні = 2 232,56 грн.

Таким чином, у відповідності до положень Порядку №100 середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 2232,56 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.

Отже, період затримки розрахунку при звільненні у даній справі обчислюється з 30.01.2025 року по 03.03.2026 року (включно).

Водночас суд бере до уваги те, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, яким викладено в новій редакції норму статті 117 Кодексу законів про працю України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (04.03.2026 року) суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”.

А тому, з Запорізької обласної прокуратури належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як шість місяців за затримку з 30.01.2025 року (перший день після звільнення) по 03.03.2026 року (день, що передує дню остаточного розрахунку).

Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання та встановлених судом обставин, за період з 30.01.2025 по 03.03.2026 року становить 292 465,36 грн. (2232,56 грн. х 131 робочий день).

При вирішенні спору, суд враховує, що на підставі наказу Запорізької обласної прокуратури від 06.03.2025 № 162к ОСОБА_1 виплачено компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у кількості 4 днів у розмірі 3 008,20 грн. та середній заробіток за дні затримки розрахунку при звільненні в сумі 78 217,65 грн.

Крім того, 04.03.2026 року Запорізькою обласною прокуратурою на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в справі №160/4909/25 здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 загалом 74 763,00 грн.:

- 26 763 грн. донарахованої компенсації за невикористані дні відпустки.

Відтак, суд вважає, що сума виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 292 465,36 грн. є неспівмірною та непропорційною з сумою по виконанню рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в справі №160/4909/25 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 року в справі №160/4909/25 у розмірі 74 763,00 грн.

У пункті 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд враховує висновки Верховного Суду України, що висловлені у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-1113с16.

У пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зафіксовано, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20) Верховний Суд застосовує критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, пропорційно загальному розміру належних позивачеві при звільненні виплат.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність застосування принципу співмірності та пропорційності з сумою по виконанню рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в справі №160/4909/25, а тому вважає за необхідне стягнути з Запорізької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909973) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.01.2025 по 04.03.2026 року в сумі 74 763,00 грн. (сімдесят чотири тисячі сімсот шістдесят три гривні нуль копійок).

Щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Згідно статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону №1058-IV, статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

З метою реалізації Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно пункту 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У пункті 4 Порядку зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Також слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню у порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати.

Отже, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

У розумінні Закону України №2050-III заробітна плата є доходом громадянина, вона не носить разового характеру і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Суд звертає увагу, що компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку Запорізькою обласною прокуратурою) добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.

Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справах №522/5664/17, №336/4675/17 та від 21.02.2018 року у справі №569/7903/16-ц.

У постанові від 29.09.2022 у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується всіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

У цій же постанові колегія суддів вказувала, що законодавець пов`язав виплату компенсації з виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація й заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Аналогічний висновок щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах викладено й у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року в справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 року в справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 року в справі №140/1547/19 та застосована у постанові від 20.10.2022 року в справі №140/862/19, де зауважено, що законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Судом з матеріалів справи вбачається, що 04.03.2026 року Запорізькою обласною прокуратурою на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в справі №160/4909/25 здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 загалом 74763,00 грн.:

- 26 763 грн. донарахованої компенсації за невикористані дні відпустки.

А отже, судом вбачається, що компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за час затримки виплати за період з 29.01.2025 по 04.03.2026 року, Запорізькою обласною прокуратурою позивачеві не було нараховано та виплачено.

Як передбачено положеннями пунктам 5 - 7 Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, сума компенсацій виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за повний місяць.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент і звернення до суду.

Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З урахуванням викладеного та заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру (код ЄДРПОУ 02909973) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період затримки виплати коштів на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в справі №160/4909/25, з 29.01.2025 по 04.03.2026 року.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Запорізької обласної прокуратури щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Запорізької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909973) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.01.2025 по 04.03.2026 року в сумі 74 763,00 грн. (сімдесят чотири тисячі сімсот шістдесят три гривні нуль копійок).

Визнати протиправними дії Запорізької обласної прокуратури щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період затримки виплати з 29.01.2025 по 04.03.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в справі №160/4909/25.

Зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру (код ЄДРПОУ 02909973) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період затримки виплати з 29.01.2025 по 04.03.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в справі №160/4909/25.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua