Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №140/10414/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/10414/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій щодо припинення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов`язання відповідача провести з 05 лютого 2026 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає у селищі Маневичі Волинської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач зазначає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі №140/6227/21 зобов`язано відповідача здійснити їй нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII.

Однак починаючи з 01 січня 2025 року відповідач припинив нарахування та виплату вказаного підвищення до пенсії.

З метою поновлення порушеного права позивач звернулася до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення.

Листом від 09 липня 2026 року відповідач повідомив про відсутність підстав для встановлення відповідної виплати, посилаючись на положення законів України про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки.

На думку позивача, встановлення законами про Державний бюджет України інших умов та розмірів доплати не може обмежувати її право на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити.

В обґрунтування заперечень зазначив, що позивач з 19 березня 2009 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-IV.

Відповідач вказав, що у 2025 та 2026 роках порядок і розмір доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, врегульовано відповідно статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” від 19 листопада 2024 року №4059-IX та статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” від 03 грудня 2025 року №4695-IX.

Зазначеними нормами передбачено доплату в розмірі 2361,00 грн у 2025 році та 2595,00 грн у 2026 році за наявності визначених законодавством умов.

Крім того, відповідач зазначив, що за результатами звірки відомостей Єдиного державного демографічного реєстру встановлено відсутність відомостей про проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення протягом окремих періодів, зокрема з 19 квітня 2011 року до 14 липня 2015 року.

За позицією відповідача, відсутність підтвердження безперервного проживання позивача на відповідній території виключає правові підстави для встановлення спірної доплати.

З огляду на наведене відповідач вважає свої дії правомірними, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, з 19 березня 2009 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, селище Маневичі Волинської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі №140/6227/21, яке набрало законної сили 12 жовтня 2021 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 11 грудня 2020 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання зазначеного судового рішення позивачу було встановлено відповідне підвищення до пенсії.

Починаючи з 01 січня 2025 року відповідач припинив нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII.

18 червня 2026 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою щодо встановлення доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення.

Листом від 09 липня 2026 року №17366-15899/Ф-02/8-0300/26 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для встановлення відповідної доплати.

Зокрема, відповідач зазначив, що за відомостями Єдиного державного демографічного реєстру відсутні дані про проживання позивача в межах відповідної зони у періоди з 19 квітня 2011 року до 15 липня 2015 року та з 02 червня 2024 року до 17 червня 2024 року.

Разом з тим із наданого відповідачем витягу з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що позивач була зареєстрована у селищі Маневичі з 29 березня 1983 року до 18 квітня 2011 року, з 15 липня 2015 року до 01 червня 2024 року та з 17 червня 2024 року.

Також у відзиві відповідач зазначає про реєстрацію позивача в місті Чорткові Тернопільської області з 01 червня 2024 року до 17 червня 2024 року.

Вважаючи припинення нарахування та виплати підвищення до пенсії протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, а також соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII.

Відповідно до частин першої, другої статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення – у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, установлених частиною першою цієї статті.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу I якого статтю 39 Закону №796-XII виключено.

У подальшому Законом України “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 04 лютого 2016 року №987-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2016 року, до Закону №796-XII включено статтю 39, відповідно до якої громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшла висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-XII.

Разом з тим, 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року №1774-VIII.

Пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення, зокрема, інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 сформувала висновок, що розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-XII визначається із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року.

Отже, для непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, таке підвищення становить два прожиткові мінімуми для працездатних осіб.

Статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” від 03 грудня 2025 року №4695-IX (далі – Закон №4695-IX) установлено, що у 2026 році доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у відповідних зонах станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 2595,00 грн.

Цією ж статтею передбачено, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС змінили місце проживання за межі відповідних зон та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Крім того, статтею 7 Закону №4695-IX установлено з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн, а також окремий прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення за рішеннями суду, у розмірі 1600,00 грн.

Оцінюючи наведені положення, суд враховує, що Верховний Суд сформував правову позицію щодо співвідношення статті 39 Закону №796-XII та положень закону про Державний бюджет України, якими на відповідний бюджетний рік установлювалися інший розмір та додаткові умови виплати доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

Так, у постанові від 20 травня 2026 року у справі №600/1438/25-а Верховний Суд дійшов висновку про протиправність припинення з 01 січня 2025 року виплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, та зобов`язав поновити його виплату у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня календарного року.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 05 червня 2026 року у справі №240/4486/25, у якій зазначено, що зміна правового регулювання відносин у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можлива шляхом внесення відповідних змін до спеціального Закону №796-XII, тоді як закон про Державний бюджет України не може встановлювати інше правове регулювання таких відносин.

Такий же висновок щодо неправомірності припинення виплати підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, викладено Верховним Судом у постановах від 10 липня 2026 року у справі №460/4069/25 та від 14 серпня 2026 року у справі №240/16978/25.

Суд враховує, що наведені постанови Верховного Суду стосувалися застосування положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”. Разом з тим правовий висновок Верховного Суду має загальний характер щодо недопустимості зміни законом про Державний бюджет України правового регулювання підвищення до пенсії, встановленого спеціальним Законом №796-XII, тому є застосовним і до спірних правовідносин у 2026 році.

Статтею 71 Закону №796-XII передбачено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Зміни до статті 39 Закону №796-XII у частині права непрацюючих пенсіонерів, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, на відповідне підвищення у зв`язку з прийняттям Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” не вносилися.

Отже, положення статті 29 Закону №4695-IX, якими на 2026 рік установлено інший розмір доплати та додаткові умови її отримання, не змінюють обсягу права позивача на підвищення до пенсії, визначеного статтею 39 Закону №796-XII.

Так само встановлений статтею 7 Закону №4695-IX окремий прожитковий мінімум у розмірі 1600,00 грн, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення за рішеннями суду, не може бути застосований як розрахункова величина для визначення розміру підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII.

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо розрахункової величини, яка підлягає застосуванню після набрання чинності пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIII, дійшла висновку, що розмір підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року.

При цьому Законом №4695-IX змін до статті 39 Закону №796-XII не внесено, а встановлення законом про Державний бюджет України окремої розрахункової величини для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення за рішеннями суду не змінює змісту та обсягу права, гарантованого спеціальним Законом №796-XII.

Крім того, застосування різних розрахункових величин для визначення розміру одного й того самого підвищення залежно від того, чи здійснюється його виплата органом Пенсійного фонду України самостійно, чи на виконання судового рішення, фактично ставило б розмір належної особі соціальної виплати у залежність від способу реалізації та захисту її права.

Звернення особи до суду з метою захисту порушеного права не змінює правової природи, підстав виникнення та визначеного законом розміру такого права.

За таких обставин передбачений статтею 7 Закону №4695-IX прожитковий мінімум у розмірі 1600,00 грн не підлягає застосуванню для визначення розміру підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, яке має обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року.

Щодо доводів відповідача про відсутність підтвердження безперервного проживання позивача на території радіоактивного забруднення суд зазначає таке.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована у селищі Маневичі Волинської області з 29 березня 1983 року, тобто проживала на відповідній території як станом на 26 квітня 1986 року, так і в період до 01 січня 1993 року.

Відомості Єдиного державного демографічного реєстру свідчать про відсутність інформації щодо її реєстрації на зазначеній території протягом окремих періодів, а також про тимчасову реєстрацію у місті Чорткові Тернопільської області у червні 2024 року.

Водночас із наданого відповідачем витягу вбачається, що з 17 червня 2024 року позивач знову зареєстрована у АДРЕСА_1 .

Отже, станом на дату, з якої позивач просить поновити нарахування та виплату спірного підвищення до пенсії, її місце проживання зареєстроване на території, віднесеній до зони гарантованого добровільного відселення.

При цьому суд звертає увагу на те, що право позивача на підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII вже було предметом судового розгляду у справі №140/6227/21.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі №140/6227/21, яке набрало законної сили, встановлено наявність у позивача права на отримання відповідного підвищення як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

Згідно із частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим суд враховує, що зазначене рішення ухвалене за інших фактичних обставин та не виключає необхідності оцінки обставин, які виникли після його ухвалення.

Проте наведені відповідачем відомості щодо зміни реєстрації місця проживання позивача в минулому самі по собі не підтверджують відсутності у неї права на отримання підвищення до пенсії у спірний період.

Суд зазначає, що законодавчі положення, які регулюють установлення у 2026 році доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення відповідно до статті 29 Закону №4695-IX, не змінюють правового регулювання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII.

Тому визначені статтею 29 Закону №4695-IX додаткові умови отримання доплати, зокрема щодо зміни особою місця проживання за межі відповідних зон та подальшого повернення до них, не можуть бути самостійною підставою для припинення підвищення до пенсії, право на яке передбачено статтею 39 Закону №796-XII.

Відповідачем не надано доказів того, що у спірний період позивач перебувала у трудових відносинах або не проживала на території радіоактивного забруднення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наведені відповідачем доводи не спростовують права позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII.

Крім того, суд звертає увагу, що спірне підвищення до пенсії раніше було встановлено позивачу на виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Отже, у цій справі спір виник унаслідок припинення раніше встановленої виплати, а не у зв`язку з необхідністю первинного призначення підвищення до пенсії.

Зміна законодавчого регулювання, на яку посилається відповідач, не може сама по собі свідчити про втрату позивачем права на підвищення до пенсії, передбаченого спеціальним Законом №796-XII.

З огляду на те, що позивач є непрацюючим пенсіонером, проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, а відповідач припинив нарахування та виплату їй підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, суд дійшов висновку про протиправність таких дій.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності припинення нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII.

З огляду на наведене, належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо припинення нарахування та виплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, та зобов`язання відповідача поновити з 05 лютого 2026 року, тобто в межах заявлених позовних вимог, нарахування та виплату такого підвищення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року.

При цьому виплата належних позивачу сум підвищення до пенсії має здійснюватися з урахуванням раніше виплачених сум за відповідний період.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивач сплатила судовий збір у сумі 1331,20 грн згідно з чеком АТ “Укрпошта” від 05.08.2026.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області поновити ОСОБА_1 з 05 лютого 2026 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установлених на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6; ідентифікаційний код юридичної особи 13358826).

Суддя Н. В. Стецик