Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №140/8542/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/8542/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 , відповідач) в якому заявлені наступні позовні вимоги:

1) Визнання протиправною бездіяльність щодо несвоєчасного проведення остаточного розрахунку та виплати сум, присуджених рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі №140/3103/25.

2) Зобов`язати нарахувати та виплатити компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за періоди 01.01.2020 по 18.07.2022.

3) Визнати протиправною бездіяльність щодо утримання військового збору у розмірі 5% та ПДФО 18% у підвищеному розмірі із суми 96966,25 грн. на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі №140/3103/25

4) Зобов`язати здійснити перерахунок та виплату утриманих податків із застосуванням ставки військового збору 1,5% та виплатити надмірно утримані кошти.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Волинського окружного адміністративного суд від 04.07.2025 у справі №140/3103/25 позов позивача задоволено частково. Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу у період з 01.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 та зобов`язано здійснити перерахунок та виплату за період з 01.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно, з урахуванням виплачених сум. На виконання вказаного рішення суду позивачу 26.03.2026 відповідачем було виплачено 96966,25 грн. При цьому з нарахованої та виплаченої суми утримано військовий збір за ставкою 5 відсотків та податок з доходів фізичних осіб за ставкою 18%, що суттєво зменшило отриману ним суму коштів. Вважає, що Законом України від 04.12.2024 №4113-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» (далі – Закон №4113-IX) уточнено перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка. Так ця ставка застосовується до доходу військовослужбовців, зокрема, Державної прикордонної служби України, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором).

З наведених підстав позивач вважає, що утримання відповідачами військового збору у більшому розмірі та податку з доходів фізичних осіб призвело до виплати на картковий рахунок грошового забезпечення у меншому розмірі. Крім того не проведення відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі – Порядок №159), є протиправним, оскільки вказане призвело до того, що відповідачем не було забезпечено виплату позивачу рівнозначного грошового забезпечення з компенсацією податку на доходи фізичних осіб та компенсацією втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. З наведених підстав просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відзиві на позовну заяву від 03.07.2026 відповідач – в/ч НОМЕР_1 позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні. Обґрунтовуючи свою позицію тим, що позивачу було виплачено належне грошове забезпечення у розмірі 96964,75 грн із одночасним утриманням військового збору за ставкою 5 %. При цьому відповідач посилається на положення ПК України, якими передбачено застосування зниженої ставки військового збору у розмірі 1,5 % до доходів військовослужбовців. На думку відповідача, оскільки на момент виплати коштів, нарахованих на виконання судового рішення, позивач вже не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та не мав статусу військовослужбовця, підстави для застосування ставки військового збору у розмірі 1,5 % були відсутні. Аналогічно відповідачем обґрунтовано правомірність утримання з позивача податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18%. Вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів є необґрунтованою та безпідставною, оскільки виплата компенсації виникає у зв`язку з умисним та несвоєчасним виконанням рішення суду, а в/ч НОМЕР_1 є розпорядником коштів третього рівня та отримує бюджетні асигнування за підпорядкованість від ІНФОРМАЦІЯ_1 (розпорядник коштів другого рівня) через фінансово-економічне управління ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.10.2026 витребувано з Військової частини НОМЕР_1 письмові докази.

09.10.2026 до суду від відповідача надійшли письмові докази.

Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 28.11.2019 по 31.07.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , на даний час є військовим пенсіонером та перебуває на обліку в Пенсійному фонді України.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі №140/3103/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу у період з 01.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 та зобов`язано здійснити перерахунок та виплату за період з 01.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно, з урахуванням виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем проведено нарахування та виплату грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2020 по 18.07.2022 в сумі 125928,24 грн.

З нарахованої суми утримано військовий збір за ставкою 5 відсотків (у розмірі 6296,41 грн) та податок з доходів фізичних осіб за ставкою 18% (у розмірі 22667,08 грн) та виплачено позивачу 96964,75 грн.

Не погоджуючись з розміром вищевказаної виплати, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі – Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3).

Предметом цього спору, зокрема, є дії в/ч НОМЕР_1 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого грошового забезпечення (індексації) на виконання рішення суду у справі №140/7309/24 від 07.10.2024.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Судовим рішенням у справі №140/3103/25 підтверджується, що відповідачем не було вжито відповідних заходів щодо повного розрахунку з позивачем на час виключення позивача зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 .

Як встановлено судом, відповідач - в/ч НОМЕР_1 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі №140/3103/25 нарахував ОСОБА_1 грошове забезпечення за періоди з 01.01.2020 по 18.07.2022 у загальному розмірі 125928,24 грн, проте позивачу виплачено лише 96964,75 грн, тобто виплату грошового забезпечення здійснено з утриманням 18% податку на доходи фізичних осіб (22667,08 грн) та військового збору у розмірі 5% (6296,41 грн).

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії Військової частини НОМЕР_1 по утриманню з суми грошового забезпечення податку на доходи фізичних осіб без її компенсації є протиправними.

Стосовно дій відповідача щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №140/7309/24, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 16-1 пункту 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України в редакції, чинній до внесення до нього змін згідно Закону України №4015-IX від 10 грудня 2024 року, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

У період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

В свою чергу, відповідно до підпункту 16-1 пункту 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України в редакції, чинній після внесення до нього змін згідно з Законом України №4015-IX від 10 грудня 2024 року, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є: 1) особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу; 2) фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої, другої та четвертої груп; 3) платники єдиного податку третьої групи, крім електронних резидентів (е-резидентів).

Військовий збір для платників збору, зазначених у підпунктах 2 та 3 цього підпункту, встановлюється з 1 січня 2025 року по 31 грудня року, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».

Об`єктом оподаткування збором є: 1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу; 2) для платників, зазначених у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, - щомісячна сума, що дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року; 3) для платників, зазначених у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 292 цього Кодексу.

Ставка збору становить: 1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту; 2) для платників, зазначених у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, - 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, з розрахунку на календарний місяць; 3) для платників, зазначених у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, - 1 відсоток від доходу, визначеного згідно із статтею 292 цього Кодексу; 4) для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань - 1,5 відсотка з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту).

Починаючи з 1 січня року, наступного за роком, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, ставка збору для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору з доходів платників збору, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 цього розділу, за ставками, визначеними підпунктом 1.3 цього пункту.

У період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Поряд з цим, суд зауважує, що згідно з приписами пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 жовтня 2024 року №4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 ПК України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених ПК України.

Таким чином, до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку у вигляді заробітної плати за податкові періоди до 01 грудня 2024 застосовується ставка військового збору 1,5 % незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).

Отже, враховуючи приписи вищезазначених норм податкового законодавства суд вважає, що оскільки Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено виплату позивачу (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 за періоди з 01.01.2020 по 18.07.2022, тобто за попередній період, то відповідачем протиправно утримано військовий збір у розмірі 5% замість 1,5 % від суми нарахованої індексації грошового забезпечення, оскільки нарахування та виплата вказаного грошового забезпечення стосувалось податкового періоду до 01 грудня 2024 року та не залежить від фактичної виплати (24.03.2026) грошового забезпечення позивача.

Таким чином, відповідач безпідставно та надмірно утримав зайві 3,5 % військового збору (5 % замість 1,5 %) з виплаченого грошового забезпечення позивача.

З огляду на вищенаведене позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

Щодо зобов`язання відповідача провести грошову компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за періоди 01.01.2020 по 18.07.2022, то суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі – Порядок №159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статей 3 та 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

За змістом статті 6 Закону №2050-ІІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Отже, дія Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати таких нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункту 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Така правова позиція є послідовною у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №465/322/17, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 та ряду інших (постанови від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі №638/19990/16-а).

Як встановлено судом, донараховану суму грошового забезпечення за періоди з 01.01.2020 до 18.07.2022 позивач отримав 24.03.2026. Тобто, виплата проведена відповідачем несвоєчасно. Протиправність дій щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у невідповідному розмірі встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили (справа №140/3103/25).

Абзацом сьомим пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, обумовлено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 вказав, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

За змістом правових висновків Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості.

Відповідач в порушення приписів Закону №2050-ІІІ, та Порядку №159 у зв`язку із несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2020 до 18.07.2022 виплату компенсації втрати частини доходів не здійснив, що є його протиправною бездіяльністю.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позову у цій частині у спосіб визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2020 по 18.07.2018 за весь час затримки виплати та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за періоди з 01.03.2017 по 18.07.2022 відповідно до Порядку №159 за весь час затримки виплати по день фактичної виплати (24.03.2026).

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про порушення відповідачем права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, а тому таке право підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо утримання суми податку на доходи фізичних осіб з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі №140/3103/25, без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу недоотриманого грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають до задоволення.

Згідно зі статтею 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання суми податку на доходи фізичних осіб з грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №140/3103/25 від 04.07.2025, без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 недоотриманого грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб на виконання судового рішення у справі №140/3103/25 від 04.07.2025.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання (відрахування) військового збору в розмірі 5 відсотків з донарахованої на користь ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №140/3103/25 від 04.07.2025 суми грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату грошового забезпечення у сумі надлишково утриманого військового збору в розмірі 3,5 відсотка грошового забезпечення, нарахованого на виконання судового рішення у справі №140/3103/25 від 04.07.2025.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2020 по 18.07.2022 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, за весь час затримки виплати по день фактичної виплати (24.03.2026).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський