Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №140/9477/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/9477/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправним та скасування рішення №134350012951 від 04.06.2026 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років на підставі п.«е» ч.1 ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі – Закон №1788-ХІІ);

зобов`язання призначити, нарахувати та виплатити пенсію за вислугу років відповідно до п.«е» ч.1 ст.55 Закону №1788-ХІІ, з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 28.05.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , як працівник освіти, вважаючи, що має достатній стаж роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, 28.05.2026 звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення такої пенсії.

За принципом екстериторіальності її заяву розглянуто ГУ ПФУ у Волинській області, яке рішенням від 04.06.2026 №134350012951 відмовило у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу та роз`яснило право на пенсію з 10.04.2031.

ОСОБА_1 вважає вказане рішення протиправним та необґрунтованим, оскільки, на її думку, на час звернення із заявою вона мала необхідний спеціальний стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

На підтвердження цього позивачка вказує, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 вона з 24.11.1993 по 31.08.1994 працювала лаборантом Стоянівської середньої школи, а з 01.09.1994 по 06.10.2025 – вчителем фізики та інформатики Стоянівської середньої школи, звідки була звільнена за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Наведені періоди роботи підтверджують наявність у неї понад 25 років спеціального стажу, а відповідач безпідставно пов`язав право на призначення пенсії виключно з наявністю станом на 11.10.2017 спеціального стажу тривалістю 26 років 6 місяців, не врахувавши рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 та спеціальний стаж, набутий нею на час звернення за призначенням пенсії.

З наведених підстав позивач просила задовольнити позов повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.19).

Відповідач через систему «Електронний суд» подав відзив на позовні вимоги ОСОБА_1 (а.с.22-24), у якому вказав на їх необґрунтованість та просив відмовити у їх задоволенні. Свої заперечення обґрунтовує тим, що право на призначення пенсії за вислугу років пов`язується з наявністю необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017. За результатами розгляду поданих позивачкою документів її страховий стаж становить 36 років 4 місяці 5 днів, а спеціальний стаж станом на 11.10.2017 – 22 роки 9 місяців 9 днів.

До страхового та спеціального стажу позивачки зараховано всі періоди роботи, однак станом на 11.10.2017 вона не мала необхідних 26 років 6 місяців спеціального стажу. На думку відповідача, пункт 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) передбачає право на призначення пенсії за вислугу років лише для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII мали необхідну вислугу років та стаж, передбачені Законом №1788-XII.

З огляду на те, що спеціальний стаж ОСОБА_1 станом на 11.10.2017 становив 22 роки 9 місяців 9 днів, відповідач вважає, що вона не набула права на призначення пенсії за вислугу років, а рішення від 04.06.2026 №134350012951 є законним, обґрунтованим та таким що прийнято відповідно до норм чинного законодавства, у зв`язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

У відповіді на відзив позивач підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.55-58).

Інші заяви по суті справи не надходили.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 28.05.2026 звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років (а.с.11).

За принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішенням від 04.06.2026 №134350012951 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , яким відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю стажу за вислугу років станом на станом на 11.10.2017. У зазначеному рішенні відповідач вказав, що страховий стаж позивачки становить 36 років 4 місяці 5 днів, спеціальний стаж станом на 11.10.2017 – 22 роки 9 місяців 9 днів. Підставою для відмови у призначенні пенсії визначено відсутність у позивачки станом на 11.10.2017 необхідних 26 років 6 місяців спеціального стажу (а.с.14).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом №1788-XII та Законом №1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно з положеннями статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набув чинності з 01.04.2015 пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У подальшому, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII до статті 55 Закону №1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого пункт «е» вказаної статті має такий зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Отже, Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

Конституційний Суд України, приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

Враховуючи викладене, з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, та при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

В свою чергу, за змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 у період 24.11.1993 по 01.09.1994 ОСОБА_1 працювала лаборантом Стоянівської середньої школи (перейменована на заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів с.Стоянів Радехівської міської ради Львівської області), з 01.09.1994 по 31.08.1999 – на посаді вчителя математики, з 01.09.1999 по 30.10.2006 – вчителем фізики та математики, з 01.11.2006 по 06.10.2025 – вчителем фізики та інформатики (а.с.12зворот-13зворот, 47-51).

Отже, педагогічний стаж роботи позивачки становить більше 30 років.

Водночас, як слідує із спірного рішення, педагогічний стаж роботи позивачки врахований відповідачем по 11.10.2017 та становить 22 роки 09 місяців 09 днів, у зв`язку з чим зроблено висновок про відсутність у неї права на призначення пенсії за вислугу років.

Вирішуючи спірне питання зарахування педагогічного стажу, набутого після 11.10.2017, до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, суд зазначає наступне.

Преамбулою Закону №1058-IV передбачено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (частина перша статті 5 Закону №1058-IV).

Частиною другою статті 5 Закону №1058-IV передбачено, що виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування.

Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону №1058-IV регулював Закон №1788-ХІІ.

Відповідно до статті 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

03.10.2017 було прийнято Закон України №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148-VIII), яким з 11.10.2017 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно з пунктом 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону №1058-IV. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

З системного аналізу наведених норм чинного законодавства слід дійти висновку про те, що станом на дату звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років (28.05.2026) порядок та підстави призначення такого виду пенсії були врегульовані Законом №1058-IV, який розповсюджував свою дію на осіб, що станом на день набрання чинності Законом №2148-VIII (11.10.2017) мали вислугу років та стаж, необхідні для призначення пенсії за вислугу років.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.05.2026 у справі №140/13174/24, де Суд, зокрема досліджував аналогічне спірне питання зарахування педагогічного стажу, набутого після 11.10.2017 до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років.

Також колегія суддів Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, що враховуючи положення п.2-1 та п.16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року (постанова від 27.07.2022 №440/1286/20).

Таким чином, оскільки станом на 11.10.2017 позивач не мала педагогічного стажу 25 років, тому не набула права на пенсію за вислугу років відповідно до норм пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Крім того, як слідує з розрахунку стажу, відповідач не врахував до спеціального стажу період роботи позивача на посаді лаборанта школи з 24.11.1993 по 31.08.1994 і мотиви такого не врахування у спірному рішенні, як і у відзиві не вказані.

Разом з тим, суд зазначає, що посада лаборанта не передбачена в найменуванні посад працівників освіти згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Разом з тим, позивачкою не надано докази ведення педагогічної (викладацької) діяльності в період перебування на посаді лаборанта, з огляду на що період роботи з 24.11.1993 по 31.08.1994 не підлягає врахуванню до педагогічного стажу.

Згідно з вимогами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач – ГУ ПФУ у Волинській області як суб`єкт владних повноважень довів суду правомірність спірного рішення, останнє прийняте у повній відповідності до вимог чинного законодавства України, що регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій