Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №704/356/26 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 704/356/26

Провадження № 22-ц/821/1688/26

Категорія: 304090000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»

представник позивача: Чехун Юлія Віталіївна

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Чехун Юлії Віталіївни на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 травня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Воронкової І.Г. в приміщенні Тальнівського районного суду Черкаської області) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

15 березня 2026 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 05.10.2023 був укладений договір про надання кредиту № 05.10.2023-100000605 між ТОВ Споживчий центр та відповідачем на суму 3 500 грн, шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами.

Кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, а відповідач не повернув наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором, через що утворилася заборгованість яка становить 6 587,00 грн.

На підставі наведеного, ТОВ «Споживчий центр» просило суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 05.10.2023-100000605 від 05.10.2023 у сумі 6 587,00 грн та понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 травня 2026 року в задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем вимог, викладених у позовній заяві.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

16 червня 2026 представник ТОВ «Споживчий центр» - Чехун Ю.В. подала через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позов Товариства задовольнити повністю, вважаючи рішення суду незаконним, необгрунтованим, прийнятим при неналежному дослідженні обставин справи, з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що позивачем надано належні докази на підтвердження переказу коштів, саме квитанцію LigPay, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», який містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак – належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту надання кредитних коштів, фактично поклавши на позивача обов`язок подання доказів, які у позивача об`єктивно не існують і не можуть існувати з огляду на правову природу спірних правовідносин і законодавчо встановлені обмеження.

Також не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо визначення довідки-розрахунку заборгованості, як неналежного доказу наявності заборгованості за кредитним договором, оскільки товариство не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка надає кошти у позику, тому не може надати первинні банківські документи, а тому наданий позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що кредитний договір № 05.10.2023-100000605 від 05.10.2023 року між сторонами був укладений в електронній формі, підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Відповідно до кредитного договору № 05.10.2023-100000605 від 05.10.2023: сума кредиту 3 500,00 грн, строк на який надається кредит 42 днів з дати його надання, дата повернення кредиту 15.11.2023, первинний період користування кредитом – 14 днів з дня його надання, черговий період користування кредитом – 14 днів з дня закінчення первинного періоду, процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2,1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, неустойка 70,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання зобов`язання. Розмір процентів відповідно до ст. 625 ЦК України становить 766,5% річних.

Відповідно до п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5363-54ХХ-ХХХХ-0093.

05.10.2023 позивач надав відповідачу кредит у розмірі 3 500,00 грн, що підтверджується квитанцією LigPay, з якої вбачається, що видача коштів у сумі 3 500,00 грн здійснена за договором №05.10.2023-100000605 на платіжну карту 536354*93, чим виконав свої зобов`язання своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №05.10.2023-100000605 від 05.10.2023, загальна сума заборгованості відповідача становить 6 587,00 грн, з яких основний борг становить 3 500,00 грн, проценти – 3 087,00 грн. Проценти по кредиту нараховані за період з 05.10.2023-15.11.2023.

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно ч. 3 ст.11 Закону «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину лише тому, що інша сторона її не спростувала. Обставина має бути доведена стороною, яка на неї посилається, таким чином, щоб висновок про її існування з урахуванням поданих доказів був більш вірогідним, ніж протилежний.

Із матеріалів справи вбачається, що заявка до кредитного договору № 05.10.2023-100000605 (кредитної лінії) та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) підписані одноразовим ідентифікатором P169. В електронних документах зазначено платіжну картку 5363-54ХХ-ХХХХ-0093, на яку мали бути перераховані кредитні кошти. Позивач також посилається на використання при оформленні кредиту системи BankID для ідентифікації позичальника.

Вказані докази можуть підтверджувати оформлення електронних документів та погодження зазначених у них умов кредитування, однак самі по собі не підтверджують фактичного виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання грошових коштів ОСОБА_1 .

На підтвердження факту надання кредиту позивач посилається на квитанцію про перерахування коштів через платіжну систему Liqpay в сумі 3 500 грн, з якої не вбачається, що зазначені кошти були перераховані на платіжний засіб, який належить саме боржнику відповідачу ОСОБА_1 .

На підтвердження розміру заборгованості, ТОВ «Споживчий Центр» надало довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, відповідно до якої заборгованість відповідача за кредитним договором складає 6 587,00 грн.

Разом з тим, надана квитанція не містить відомостей про особу, якій належить платіжна картка № 5363-54ХХ-ХХХХ-0093, а матеріали справи не містять документа банку-емітента, виписки з рахунку чи іншого належного доказу, який давав би можливість установити, що відповідний платіжний засіб належав саме ОСОБА_1 та що кошти були зараховані на її рахунок.

Збіг перших шести та останніх чотирьох цифр платіжної картки, зазначеної у заявці кредитного договору, з номером картки, наведеним у квитанції, не може бути самостійним доказом належності такого платіжного засобу відповідачу.

Довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, складена самим позивачем ТОВ «Споживчий Центр» і не може бути достатнім доказом факту надання відповідачці кредиту та наявності у неї заборгованості за кредитом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Варто зауважити, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Отже, виписка з картковому рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №333/5483/20 та інших.

Проте, надана позивачем до суду квитанція та довідка-розрахунок ТОВ «Споживчий Центр» не є первинними бухгалтерськими документами відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», створеними безпосередньо під час банківської операції по перерахуванню коштів.

Отже, позивач не надав суду належних первинних документів в підтвердження надання відповідачу кредитних коштів, також не скористався правом, наданим учасникам справи статтею 84 ЦПК України, згідно якої учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання не заявлене позивачем ні в суді першої інстанції, ні при апеляційному перегляді даної справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки ним не надано ні первинного документа про перерахування коштів на картку відповідача, ні доказів належності відповідачу певної картки, ні виписки про рух коштів по картці.

Обставина зазначення певного неповного номера картки в електронних документах кредитодавця також не може замінити доказу належності відповідного рахунку конкретній фізичній особі. В іншому випадку, на відповідача фактично покладався б обов`язок доводити, що платіжний засіб їй не належить та що кошти не були отримані, що суперечить встановленому статтею 81 ЦПК України розподілу обов`язку доказування та концепції неприпустимості негативного доказу.

У даній справі документи банківської установи або інші первинні документи, з яких можна було б достовірно встановити зарахування 3 500,00 грн на рахунок ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обставини, які мають значення для справи, повинні підтверджуватися належними, допустимими і достовірними доказами.

За наведених підстав, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність заявлених позивачем позовних вимог є обґрунтованим та відповідає встановленим у справі обставинам.

Безпідставними є посилання скаржника на непогодження з позицією суду першої інстанції щодо визначення довідки-розрахунку заборгованості, як неналежного доказу наявності заборгованості за кредитним договором, оскільки товариство не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка надає кошти у позику і не може надати первинні банківські документи, тому що такі обставини не звільняють позивача від обов`язку доведення факту надання позичальнику кредитних коштів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту надання кредитних коштів, фактично поклавши на позивача обов`язок подання доказів, які у позивача об`єктивно не існують і не можуть існувати з огляду на правову природу спірних правовідносин і законодавчо встановлені обмеження, відхиляються колегією суддів, оскільки хоча відповідач і не є банківською установою, проте не позбавлений права заявити клопотання про витребування доказів з банківської установити, зокрема виписки по рахунку, зазначеному у кредитному договорі та належність даного рахунку саме відповідачу, таким правом не скористався, тому у суду відсутні підстави для самостійного витребовування зазначених доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Позивач таким правом не скористався ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції, а тому відповідно до ст. 12 ЦПК України несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Відсутність заперечень відповідача щодо окремих документів або ненадання ним доказів протилежного не може бути підставою для визнання доведеним факту отримання ним кредитних коштів, оскільки доказування не може будуватися за принципом: обставина є доведеною, якщо інша сторона її не спростувала.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, власним тлумаченням норм права.

Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Чехун Юлії Віталіївни - залишити без задоволення.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

Ю.В. Сіренко