Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №696/607/26 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 696/607/26

Провадження № 22-ц/821/1694/26

Категорія: 310040000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря: Івануси А.Д.

прокурора: Лук`яненка Р.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Аваєва Наталія Валеріївна

відповідач: ОСОБА_2

третя особа : Служба у справах дітей виконавчого комітету Кам`янської міської ради

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Аваєвої Наталії Валеріївни на рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 10 червня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Ніколенко О.Є. в приміщенні Кам`янського районного суду Черкаської області, повний текст судового рішення виготовлено 11 червня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кам`янської міської ради, про позбавлення батьківських прав,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кам`янської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що вона та відповідач з 19.10.2013 по 08.08.2023 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області.

У період шлюбу народилось двоє дітей : донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після розірвання шлюбу залишилися проживати разом з нею та її родиною.

Судовим наказом Кам`янського районного суду від 31 липня 2023 року у справі № 2-н/696/81/23) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня подачі заяви і до досягнення дітьми повноліття.

Позивачка вказує, що жодної участі у вихованні дітей відповідач не бере, жодним чином не цікавиться їх життям, не бере ніякої участі в їхньому розвитку, аліментів не сплачує. Вона, як мати дітей, самостійно їх утримує, виховує дітей та піклується про них.

На підставі викладеного, позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 10 червня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Кам`янської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що у цій справі суд не встановив будь-якої реальної загрози від відповідача як батька благополуччю дітей, а можливість налагодження стосунків між відповідачем та дітьми, на думку суду, не є втраченим та відповідатиме інтересам дітей.

Оцінивши у сукупності надані сторонами докази, висновок органу опіки і піклування, врахувавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову та позбавлення відповідача батьківських прав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 16 червня 2026 року через систему «Електронний суд», представник ОСОБА_1 – адвокат Аваєва Н.В., вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необгрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, просила скасувати рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 10 червня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач протягом тривалого часу не бере жодної участі у житті дітей, не підтримує з ними стосунків, не виконує обов`язків щодо їх виховання та утримання.

Вказує, що зазначені обставини також були визнані відповідачем, що підтверджується його письмовою заявою про визнання позову.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення припущення про можливість збереження зв`язку між батьком та дітьми, проте такі висновки суду не підтверджені належними та допустимими доказами.

Судом першої інстанції неправильно надана юридична оцінка заяві відповідача про визнання позову; вважає, що висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам частини ч.4 ст. 206 ЦПК України.

Суд першої інстанції не постановив жодної ухвали про відмову у прийнятті заяви про визнання позову відповідачем – ні у формі окремої письмової ухвали, ні у формі протокольної ухвали, занесеної до журналу судового засідання. В оскаржуваному рішенні також відсутні мотиви, з яких суд дійшов висновку про неможливість прийняття такого визнання.

Скаржник зазначає, що визнання позову у справах про позбавлення батьківських прав не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність законних підстав для задоволення позову та відповідність такого рішення інтересам дітей.

Висновок суду, що позбавлення батьківських прав позбавить дитину права знати свого батька та отримувати від нього піклування, суперечить положенням сімейного законодавства.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав не припиняє походження дитини від батька та не позбавляє дитину права на утримання.

Вважає, що рішення суду не відповідає ані практиці Європейського суду з прав людини, ані правовим позиціям Верховного Суду.

Суд першої інстанції не врахував, що протягом тривалого часу відповідач не спілкується з дітьми, не бере участі у їх вихованні, не цікавиться їх життям, не сплачує аліменти, а також письмово визнав позов та фактично підтвердив відсутність наміру виконувати батьківські обов`язки в майбутньому.

Порушення норм матеріального права, на думку скаржника, полягає в тому, що суд першої інстанції фактично підмінив правову природу позову про позбавлення батьківських прав поняттям «відмови від дитини».

Вказує, що суд першої інстанції не навів жодних обставин, які б свідчили про існування реального емоційного зв`язку між відповідачем та дітьми, його участь у вихованні, намір змінити поведінку чи можливість відновлення сімейних відносин.

Суд не врахував думку дітей, зазначивши, що кожна дитина не була безпосередньо допитана в судовому засіданні, водночас в матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування, у якому зафіксована думку кожної дитини окремо щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.

Вказує, що допит дітей у суді при розгляді справи про позбавлення батьківських прав не є абсолютно обов`язковою умовою, якщо думку дітей вже чітко з`ясовано та зафіксовано фахівцями у висновку органу опіки та піклування, і вона наявна в матеріалах справи.

Позивач діяв добросовісно, захищаючи психіку дітей.

Проігнорувавши думку дітей, зафіксовану у висновку, та не спробувавши почути її особисто, суд припустився неповного з`ясування обставин справи.

Вважає, що судом першої інстанції неналежно оцінено висновок органу опіки та піклування.

Формальний висновок органу опіки про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду в силу ч. 6 ст. 19 СК України.

Водночас, сам зміст висновку підтверджує обставини, які свідчать про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, проте підсумковий висновок про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, не узгоджується з викладеним змістом.

Позиція батька, викладена у висновку органу опіки, по суті є визнанням факту його винної поведінки, тобто він сам підтверджує, що не виховує дітей, не виконує батьківські обов`язки і не планує цього робити в майбутньому.

Суд не врахував найкращі інтереси дітей.

Суд не навів жодних мотивів, яким чином збереження батьківських прав за особою, яка фактично самоусунулась від виконання своїх обов`язків, відповідає інтересам дитини.

Формальне збереження правового обов`язку з особою, яка тривалий час не виконує батьківських обов`язків, не відповідає інтересам дитини.

Крім того, апеляційна скарга містить клопотання про приєднання нових доказів , а саме копії свідоцтва про шлюб з метою врахування, що позивач після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_6 » і просила зазначати її у подальшому розгляді справи під новим прізвищем.

Також просила викликати у судове засідання та заслухати думку дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач та відповідач мають спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 відповідно (а.с.19-20).

Рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 08.08.2023 року у справі № 696/767/23 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 17).

Судовим наказом Кам`янського районного суду Черкаської області від 31.07.2023 з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей (а.с. 12).

Позивачка ОСОБА_1 є військовою та має статус учасника бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с. 16).

У власності позивачки перебувають земельна ділянка та будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з ДРРП та копіями нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу (а.с. 21-27).

ОСОБА_3 навчається в інституті комп`ютерних наук та інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» на кафедрі прикладної лінгвістики і відповідно до наданої характеристики з матір`ю, тобто позивачкою, було укладено договір про надання платної освітньої послуги. Водночас, з 01.10.2025 дитина переведена на навчання за кошти державного бюджету, як студентка, що належить до пільгової категорії. Особливу роль у підтримці добробуту студентки відіграє мати (а.с. 50).

Відповідно до характеристики ОСОБА_4 , виданої КЗ «Кам`янський ліцей №1 Кам`янської міської ради Черкаської області», останній навчається у 6-В класі. Мати займається вихованням дитини, за можливості відвідує батьківські збори та бере участь у житті класу, коли перебуває у відпустці, оскільки служить в ЗСУ. Батько ОСОБА_2 із дитиною не спілкується, вихованням не займається, разом із сім`єю не проживає (а.с. 51).

Згідно з висновком «Про доцільність позбавлення батьківських прав», що затверджений рішенням виконавчого комітету Кам`янської міської ради від 25.05.2026 року №193, виконавчий комітет Кам`янської міської ради як орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування вказано, що незважаючи на те, що батько ОСОБА_2 тривалий час не спілкується з дітьми та не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав є недоцільним, оскільки першочергово враховуються інтереси дітей, для яких пріоритетним є збереження сімейних зв`язків.

Також 25.05.2026 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву про визнання позову, проти його задоволення не заперечує (а.с.63)

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 26 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 29 червня 2026 року призначено розгляд даної справи на 07 жовтня 2026 року о 14:30 год .

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Аваєва Н.В. заявила клопотання про виклик у судове засідання та заслуховування думки дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Колегія суддів, перевіривши доводи клопотання та матеріали справи, виходить із наступного.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини друга та третя статті 171 ЦК України).

За змістом частини другої статті 171 СК України вона закріплює випадки, коли думку дитини суд має заслухати обов`язково. До таких випадків належить, зокрема, вирішення спору про позбавлення батьківських прав. Однак це не перешкоджає суду ухвалити рішення всупереч такій думці, але в інтересах дитини.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2025 у справі № 714/1281/23, зазначив, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віку і зрілості. Право бути почутою є правом дитини, а не обов`язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити свою думку.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, при чому, поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Із матеріалів справи вбачається, що в дітей сторін з`ясовувалась думка щодо позбавлення відповідача батьківських прав відносно них, яка викладена у висновку органу опіки та піклування і була врахована судом першої інстанції при вирішенні даного спору.

Судова практика у спорах про позбавлення батьківських прав є сталою та свідчить про те, що безпосередній допит дитини в судовому засіданні — це крайній захід. Оскільки судовий процес є серйозним психологічним стресом для неповнолітньої особи, суд намагається захистити дитину від додаткових травм, якщо її думку можна дізнатися через висновок органу опіки або висновок психолога.

Підстав для допиту неповнолітніх дітей у суді апеляційної інстанції не встановлено, тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення клопотання про виклик в судове засіданні неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В повній мірі зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі – Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Із матеріалів справи вбачається, що неповнолітні діти сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання між сторонами шлюбу проживають з матір`ю та перебувають на її утриманні.

Орган опіки та піклування надав висновок «Про доцільність позбавлення батьківських прав» від 25.05.2026, згідно якого вбачається, що працівниками органу опіки і піклування було заслухано думку ОСОБА_1 , яка зазначила, що діти з батьком не спілкуються з 2023 року і він не бере будь-якої участі у їх житті. Були заслухані діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не заперечували щодо позбавлення їхнього батька батьківських прав щодо них; сам відповідач ОСОБА_2 не заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно дітей, орган опіки та піклування вважав, що згода ОСОБА_2 на позбавлення батьківських прав має формальний характер та обумовлена небажанням брати на себе відповідальність за виховання та утримання дітей, а також особистими життєвими обставинами, у зв`язку із чим вважав недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дітей.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши обставини справи, оцінивши досліджені докази, що надані стороною позивача, в їх сукупності, взявши до уваги інтереси дітей, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, при тому, що в судовому засіданні не була доведена категорична необхідність вжиття цього заходу для забезпечення інтересів неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Крім того, суд не встановив наявності винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання дітей і свідомого нехтування ним своїми обов`язками.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Також при вирішенні даного спору, судом першої інстанції не встановлено виняткових обставин, або будь-якої загрози від відповідача як батька благополуччю дітей, за яких було б доцільно позбавити дитину її коріння та покласти на батька відповідальність у виді позбавлення його батьківських прав щодо дитини.

Таким чином, з урахуванням якнайкращих інтересів дітей та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи апеляційної скарги про підтвердження матеріалами справи того, що відповідач протягом тривалого часу не бере жодної участі у житті дітей, не підтримує з ними стосунків, не виконує обов`язків щодо їх виховання та утримання, відхиляються колегією суддів, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, можливість налагодження стосунків між відповідачем та дітьми не є втраченою та відповідатиме інтересам дітей.

Безпідставними є посилання скаржника, що судом першої інстанції неправильно надана юридична оцінка заяві відповідача про визнання позову, а висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 206 ЦПК України, по наступних підставах.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що заяви відповідача про відмову від батьківських прав щодо дитини та визнання позову про позбавлення батьківських прав, не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що за обставин даної справи, заява ОСОБА_2 про визнання позову не може слугувати достатньою підставою для розірвання кровного споріднення між батьком і дітьми. Судом не встановлено обставин, за яких можна дійти висновку, що позбавлення батька батьківських прав є необхідним саме для забезпечення найкращих інтересів дітей та їх зростання у благополучному середовищі.

Самої лише бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити особу батьківських прав.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, тому застосовувати цей захід можливо як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не постановив жодної ухвали про відмову у прийнятті визнання позову відповідачем – ні у формі окремої письмової ухвали, ні у формі протокольної ухвали, занесеної до журналу судового засідання та відсутність в оскаржуваному рішенні мотивів, з яких суд дійшов висновку про неможливість прийняття такого визнання, відхиляються колегією суддів, оскільки при вирішенні даного спору судом було враховано заяву відповідача про визнання позову та з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.11.2023 у справі №401/1944/11, було відмовлено в задоволенні вказаної заяви.

Колегія суддів зазначає, якщо суд першої інстанції не виніс окрему ухвалу (письмову чи протокольну) про відмову у прийнятті заяви щодо визнання позову, але фактично розглянув цю заяву та мотивував відмову в самому тексті рішення, це не може вважатися тим процесуальним порушенням, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Крім того, згідно вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права, які не призвели до неправильного вирішення справи, не є підставою для скасування судового рішення.

Помилковими є посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував думку дітей, зазначивши, що кожна дитина не була безпосередньо допитана в судовому засіданні, водночас в матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування, у якому зафіксована думка кожної дитини окремо щодо позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки при вирішенні даного спору, судом першої інстанції було враховано висновок органу опіки та піклування, пояснення сторін, тому, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову та позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Суд першої інстанції в рішенні відобразив не лише аналіз висновку органу опіки та піклування, а також зазначив, що позивач не допитувалася, діти не висловлювали свою думку щодо позову безпосередньо в судовому засіданні, сторони не заявляли з даного приводу відповідного клопотання, тому у суду відсутні підстави для сумнівів у поясненнях позивачки та дітей, які викладені у висновку.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно неврахування думки дітей, які не були безпосередньо допитані в судовому засіданні, при наявності висновку органу опіки та піклування, у якому зафіксовано думку кожної дитини окремо щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, колегія суддів виходить із наступного.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Думка дітей щодо позбавлення батьківських прав відповідача була зафіксована у висновку органу опіки та піклування і судом першої інстанції було враховано при вирішенні спору в сукупності з іншими доказами, наданими сторонами.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (див.: постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що думка дітей у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення їх якнайкращих інтересів. Відтак, доводи апеляційної скарги скаржника у цій частині є безпідставними.

Колегія суддів вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав не вплине позитивно на вирішення зазначених проблем, які склалися між сторонами у справі, тобто між колишнім подружжям, не захистить інтереси їхніх спільних дітей.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не навів жодних мотивів, яким чином збереження батьківських прав за особою, яка фактично самоусунулась від виконання своїх обов`язків, відповідає інтересам дитини, відхиляються колегією суддів, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується судом виключно у випадках, коли змінити поведінку батька/матері в кращу сторону неможливо, а збереження цих прав становить реальну загрозу для життя, здоров`я чи розвитку дитини.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, сам по собі факт неучасті у вихованні чи невиплати аліментів без встановлення свідомого, умисного та злісного ухилення від виконання обов`язків не є безумовною підставою для позбавлення особи батьківських прав.

Інші доводи, наведені стороною позивача в апеляційній скарзі, були предметом апеляційного перегляду, проте суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Водночас, установлені судом обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на виконавчий комітет Кам`янської міської ради як орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У разі небажання відповідача змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, позивач не позбавлена права повторно звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

Колегія суддів звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, в подальшому, може бути визнано достатньою підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22 від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23 від 16 квітня 2026 року у справі №180/1449/24).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції - змінити шляхом доповнення її резолютивної частини попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до своїх обов`язків щодо виховання дітей.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Аваєвої Наталії Валеріївни - задовольнити частково.

Рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 10 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кам`янської міської ради, про позбавлення батьківських прав - змінити шляхом доповнення її резолютивної частини абзацом такого змісту:

«Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ».

В іншій частині рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 10 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Ю.В. Сіренко

Л.І. Василенко

/повний текст постанови суду виготовлений 08 жовтня 2026 року/