Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №700/342/26 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 700/342/26

Провадження № 22-ц/821/1669/26

Категорія: 304090200

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,

представник позивача: Ларіонов Костянтин Олександрович,

відповідач: ОСОБА_1 ,

представник відповідача: адвокат Тальчук Поліна Іллівна,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тальчук Поліни Іллівни на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 18 травня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Бесараб Н.В. в приміщенні Лисянського районного суду Черкаської області) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

30 березня 2026 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 11.07.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11.07.2025-100001586, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 18 000,00 грн, строком на 217 днів, дата повернення кредиту 12.02.2026. Процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна у розмірі 1% за один день користування кредитом. Процентна ставка «Економ» фіксована незмінна у розмірі 0,5% за один день користування кредитом. Комісія за надання кредиту 9% від суми кредиту та дорівнює 1 620,00 грн, комісія за обслуговування кредитної заборгованості 1 620,00 грн. у кожному з 2 чергових періодів. Неустойка 270,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов`язання.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, відповідно до договору від 11.07.2025 та квитанції про перерахунок коштів надало відповідачу кредит у розмірі 18 000,00 грн.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову утворилася заборгованість у розмірі – 52 560,00 грн, що складається з тіла кредиту – 18 000,00 грн, процентів 22 320,00 грн, додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості – 3 240,00 грн, неустойки – 9 000,00 грн.

На підставі наведеного, позивач просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ « Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №119.07.2025-100001586 від 11.07.2025 року в розмірі 52 560,00 грн. та судові витрати у розмірі 2 662,40 грн .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 18 травня 2026 року позов - задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» загальну суму заборгованості за кредитним договором №11.07.2025-100001586 від 11.07.2025 в розмірі 43560,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» суму сплаченого судового збору в розмірі 2 206,60 грн.

Рішення суду мотивовано, зокрема, тим, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачем грошових коштів та порушення нею зобов`язання щодо їх повернення.

Враховуючи погодження сторонами умов кредитного договору, фактичного надання позичальнику кредитних коштів, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором, яка складається з тіла кредиту в розмірі 18 000,00 грн та заборгованості за процентами в сумі 22 320,00 грн, комісії за обслуговування кредитної заборгованості 3 240,00 грн, що в загальному розмірі становить 43 560,00 грн.

Відмовляючи у стягненні неустойки, суд першої інстанції, посилаючись на п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, дійшов висновку, що неустойка, яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, вона підлягає списанню кредитодавцем та підстави для її стягнення за рішенням суду відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

15 червня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Тальчук П.І. через систему «Електронний суд», подала апеляційну скаргу, в якій, вважаючи, що рішення суду ухвалено із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 18 травня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про задоволення позову, зокрема, щодо заборгованості, оскільки позивач не довів факт підписання та укладення сторонами договору кредиту на тих умовах сплати відсотків та комісії, які вказані у наданих суду примірниках договору кредиту.

Вказує, що не є належним доказом укладення кредитного договору №11.07.2025-100001586 від 11.07.2025 наданий позивачем паспорт споживчого кредитування і він не є невід`ємною складовою частиною кредитного договору.

Вважає, що з наданих позивачем документів не вбачається можливим встановити наявність волевиявлення відповідача щодо укладення кредитного договору та підписання його електронним підписом, шляхом використання одноразового ідентифікатора, оскільки відповідні докази відсутні, а всі додані до заяви документи складені позивачем одноособово.

Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23, вказує, що на підтвердження укладення з відповідачем кредитного договору позивач додав до позову кредитний договір від 11.07.2025, як зображення змісту договору у форматі pdf.

Отже, додані до позову документи у вигляді сканованої копії та не містять електронних підписів кредитодавця та позичальника або будь-яких даних, які б свідчили про волевиявлення прийняття ( акцепту) пропозиції (оферти) щодо укладення кредитного договору відповідачем. Доданий текст договору та інші надані позивачем документи, які складені ним одноособово, мають бути визнані судом неналежними доказами укладення кредитного договору.

Зазначає, що позивачем не доведено належним чином, що вказаний номер телефону дійсно належить відповідачу, а не іншій особі.

Також не надано жодного доказу направлення одноразового ідентифікатора «Е471» відповідачеві, не надано доказів використання відповідачем вказаного одноразового ідентифікатора.

Звертає увагу, що паспорт споживчого кредиту до кредитного договору та додаткові угоди підписані різними ідентифікаторами, що свідчить про те, що запропоновані умови могли бути змінені кредитором.

Вказує, що відсутні можливості перевірити цілісність та незмінюваність кредитного договору від 11.07.2025, наявного в матеріалах справи та встановити, чи саме ці відсотки погодили сторони під час їх підписання, як і перевірити правильність нарахування відсотків та інших платежів.

Не погоджується із рішенням суду в частині стягнення із відповідача на користь позивача комісії за обслуговування, посилаючись на те, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються та за які фінансовою установою встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

Враховуючи, що фінансовою установою не зазначено та не надано доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч. 1-2 ст. 11 ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Вважає, що нарахування заборгованості за обслуговування кредитної заборгованості за кредитним договором №11.07.2025-100001586 в сумі 3 240,00 грн є безпідставним.

Не погоджуючись з рішенням суду щодо комісії з надання кредиту, вказує, що наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику, адже само по собі надання кредитних коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку/фінансової установи, й виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними, відповідно, положення п. 9 Договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту є нікчемними відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Вказує, що позивач не заявляв вимогу про стягнення заборгованості за комісією з надання кредиту, однак за його непідтвердженим розрахунком заборгованості, з відповідача стягнуто 1 620,00 грн.

В частині оскарження рішення щодо вирішення пені, вважає, що стягнення неустойки у розмірі 9 000,00 грн за кредитним договором, у період воєнного стану не відповідає вимогам закону, тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині нарахування відсотків, посилається на те, що розмір відсотків в розмірі більше 50 % тіла кредиту є незаконним та таким, що порушує вимоги Закону України «Про споживче кредитування» і вважає, що заборгованість за відсотками за даним кредитним договором не повинна перевищувати 10 800,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині витрат на правову допомогу, посилається на те, що позивач зазначив розмір судових витрат у розмірі 6 000,00 грн, проте вказана сума є завищеною та не відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг та розумності їх вартості.

Також вказує на те, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов хибного висновку про задоволення вимог по тілу кредиту та відсотках, оскільки докази, які належним чином підтверджують розмір заборгованості ( первинні документи), в матеріалах справи відсутні.

Лист за вих. № 1-2603 від 26.03.2026, відповідно якого ТОВ «Споживчий центр» через ТОВ «Універсальні платіжні рішення» перерахувало кошти у розмірі 18 000,00 грн. на карту не є належним доказом для підтвердження факту надання кредитором і відповідно отримання відповідачем грошових коштів на виконання умов кредитного договору.

Вважає, що позивач не надав доказів, що кошти, прийняті банком, були надіслані на рахунок боржника.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 03 липня 2026 року, ТОВ «Споживчий центр», вважаючи доводи апеляційної скарги необгрунтованими та безпідставними, а оскаржуване рішення законним і обгрунтованим, просило у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

01 жовтня 2026 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 – адвоката Тальчук П.І. надійшли додаткові пояснення у справі, в якій остання просила долучити додаткові пояснення, скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 18 травня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.07.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір №11.-7.2025-100001586, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 18 000,00 грн, строком на 217 днів, процентна ставка «Стандарт» фіксована у розмірі 1% за один день користування кредитом. Дата повернення кредиту 12.02.2026. Комісія, пов`язана з наданням кредиту 9% від суми кредиту та дорівнює 1 620,00 грн, яка розраховується шляхом множення суми кредиту на розмір комісії у відсотковому значенні, нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту,комісія за обслуговування кредитної заборгованості 1 620,00 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Крім того, нараховується неустойка в розмірі 270,00 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. Вказаний договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е471.

Відповідно до п.3.1. Договору кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію за користування ним.

Відповідно до п. 4.1 Договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № 5355-28XX-XXXX-2462.

Згідно з п. 4.3. Договору, днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця.

Відповідно до п. 6.1 Договору Позичальник зобов`язується використати Кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця.

11.07.2025 позивач надав відповідачу кредит у розмірі 18 000,00 грн, що підтверджується листом вих.№1-2603 від 26.03.2026 надавача платіжних послуг ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про перерахунок коштів на платіжну картку відповідача, чим виконав свої зобов`язання своєчасно та в повному обсязі.

Згідно розрахунку заборгованості за договором № 11.07.2025-100001586, складеної позивачем, заборгованість ОСОБА_1 становить: - 18 000,00 грн основний борг; - 22 320,00 грн залишок відсотків; - 3 240,00 грн залишок комісій; - 9 000,00 грн залишок штрафів. В загальному розмірі -52 560,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 652 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. ч. 3 - 6, 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч.12 ст.11 вказаного Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» , якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із наведеного слідує, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заявку, яка є частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 18 000,00 грн. (п.1 Заявки кредитного договору №11.07.2025-100001586 (кредитної лінії)), шляхом перерахування на електронний платіжний засіб позичальника за даним та наступними договорами: 5355-28XX-XXXX-2462.

Крім того, заявка кредитного договору №11.07.2025-100001586 (кредитної лінії) від 11.07.2025 містить докладну інформацію щодо особи відповідача, зокрема індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта, дату його видачі, адресу проживання, реквізити належного відповідачу платіжного засобу. В Заявці міститься бажаний розмір суми кредиту, строк кредиту, розмір комісії та процентів за користування кредитними коштами, тощо.

Крім того, інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 , яке нею підписане, містить номер її мобільного телефону, надані нею контактні дані третіх осіб, з якими може взаємодіяти позивач при врегулюванні простроченої заборгованості.

Кредитний договір № 11.07.2025-100001586 (кредитної лінії) від 11.07.2025 укладений в електронній формі та підписаний позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е471 у розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».

Отже, із наведеного слідує, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Разом з тим, оскільки зобов`язання відповідачем належним чином виконані не були, позивач обґрунтовано звернувся до суду із вимогами про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Посилання в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про задоволення позову, зокрема, щодо заборгованості, оскільки позивач не довів факт підписання та укладення сторонами договору кредиту на тих умовах сплати відсотків та комісії, які вказані у наданих суду примірниках договору кредиту, не приймаються колегією суддів, оскільки матеріалами справи підтверджується, що кредитний договір було укладено в електронній формі із дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію». Підписання договору відбулося шляхом використання відтиску електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який був надісланий на верифікований номер телефону відповідача. Ознайомлення з умовами кредитування, включаючи графік платежів, розмір відсотків та комісій, відбулося до моменту акцептування оферти.

Крім того, на підтвердження факту укладення кредитного договору в електронній формі, позивачем було долучено копію договору №11.07.2025-100001586 (кредитної лінії) від 11.07.2025 в паперовій формі, копію заявки кредитного договору №11.07.2025-100001586 (кредитної лінії) від 11.07.2025, копію відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 11.07.2025-100001586 (кредитної лінії) від 11.07.2025, копію інформаційного повідомлення позичальника ОСОБА_1 та копію інформації, отриману з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача, які підписані одноразовим ідентифікатором «Е471».

Доказів, що указаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не ОСОБА_1 , скаржником не надано, водночас надані позивачем докази в паперовій формі, алгоритм укладення кредитного договору виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальником, остання могла отримати кредитні кошти.

Колегія суддів звертає увагу, що стороною відповідача у суді першої інстанції не ставилися під сумнів паперові копії електронного кредитного договору, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати електронний договір неукладеним.

В апеляційній скарзі скаржник, не погоджуючись із рішенням суду в частині достовірності укладення кредитного договору в електронній формі, не заявляв клопотання про витребування оригіналів кредитного договору.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в частині недоведеності надання відповідачу кредитних коштів на виконання Договору.

Згідно із п. 4.1. пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) кредитор надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності та поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача.

Пунктом 4.3. розділу 4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) передбачено, що днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора.

Заявка ОСОБА_1 № 11.07.2025-100001586 від 11.07.2025, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним та наступними договорами 5355-28ХХ-ХХХХ-2462.

На підтвердження зарахування коштів на рахунок відповідача, позивачем надано копію листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» Вих. № 1-2603 від 26,03,2026 з якої вбачається, що на платіжну картку клієнта: 11.07.2025 о 15:25:44 перераховано кошти на суму 18 000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua -799650447, призначення платежу: видача за договором кредиту № 11.07.2025-100001586.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність виконання ТОВ «Споживчий центр» зобов`язання з надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 18 000,00 грн шляхом перерахування коштів на картковий рахунок НОМЕР_2 , зазначений відповідачем у договорі.

Водночас, стороною відповідача не надано доказів того, що картка за вказаним номером не належить ОСОБА_1 та на її картковий рахунок не було перераховано грошові кошти у розмірі 18 000,00 грн.

Також стороною відповідача не надано суду виписки по зазначеному картковому рахунку за спірний період на підтвердження факту незарахування кредитних коштів на її рахунок, враховуючи, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою. Тобто відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких або заявити клопотання про витребування зазначених доказів, проте апеляційна скарга не містить такого клопотання.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не доведено належним чином, що вказаний номер телефону дійсно належить відповідачу, а не іншій особі, колегія суддів вказані посилання відхиляє як безпідставні, оскільки відповідно до положень ст .ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Надавши докази укладення кредитного договору в електронному вигляді, позивач виконав свій обов`язок та надав докази, водночас, відповідач, не надав суду доказів на спростування факту неналежності номеру телефону відповідачу, який зазначений у кредитному договорі, що розцінюється судом як відсутність доказів на підтвердження заперечень відповідача.

Доводи скаржника, що паспорт споживчого кредиту до кредитного договору та додаткові угоди підписані різними ідентифікаторами, що свідчить про те, що запропоновані умови могли бути змінені кредитором, не варті уваги, оскільки паспорт споживчого кредиту носить інформативний характер і передує укладенню договору. Він не є самим договором, тому різниця в електронних ідентифікаторах підпису на ньому та на кредитному договорі не означає, що умови кредитування були змінені. Скаржник помилково посилається на додаткові угоди, оскільки жодних додаткових угод до договору 11.07.2025-100001586 (кредитної лінії) від 11.07.2025 не укладалось.

В апеляційній скарзі сторона відповідача не погоджується із рішенням суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів, комісії та неустойки, посилаючись на те, що проценти явно завищені, а комісія і неустойка не підлягають стягненню на період дії воєнного стану.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та умови кредитного договору, колегія суддів виходить із наступного.

За ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Встановлено, що за договором № 11.07.2025-100001586 (кредитної лінії) від 11.07.2025 сторони узгодили строк, на який надаються кошти та проценти за користування ними.

Так, строк, на який надається кредит, становить 217 днів з дати його надання (п. 3 Заявки кредитного договору № 11.07.2025-100001586 (кредитної лінії)).

Дата повернення (виплати) кредиту – 12.02.2026 (п. 4 Заявки кредитного договору № 11.07.2025-100001586 (кредитної лінії)).

Кредитні кошти перераховані відповідачу 11.07.2025 на рахунок, зазначений позичальником 5355-28ХХ-ХХХХ-2462.

Також умовами договору визначена відсоткова ставка за користування коштами.

Так, ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовуєтьсчя процентна ставка Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку (п. 7. Заявки кредитного договору № 11.07.2025-100001586 (кредитної лінії)).

Ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. (п. 6 Заявки кредитного договору № 11.07.2025-100001586 (кредитної лінії)).

П. 16 кредитного договору сторони визначили, що ОРРПС (орієнтовна реальна річна процентна ставка) за кредитом становить 2526,9%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 50 760,00 грн. Загальні витрати за споживчим кредитом 32 760,00 грн.

Перевіривши наведену позивачем в розрахунку суму заборгованості за процентами згідно умов кредитного договору № 11.07.2025-100001586 від 11.07.2025, колегія суддів встановила, що сума заборгованості по процентах становить 27 900,00 грн (( 18 000, 00 грн х 1,0% х 31день) + (18 000,00 грн х 1% х 31 день) + (18 000,00 грн х 1% х31 день) + (18 000,00 грн х 0,50% х 124 дні).

Відповідно до змісту позовної заяви, представник позивача просить стягнути суму заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 22 320,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог. Враховуючи принцип диспозитивності, а також те, що визначена позивачем сума заборгованості за процентами становить 22 320,00 грн і є меншою за гранично допустиму суму нарахувань згідно із умовами кредитного договору (27 900,00 грн), колегія суддів дійшла висновку, що визначена позивачем сума заборгованості за відсотками, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 22 320,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що умови укладеного між сторонами кредитного договору, зокрема в частині визначення процентів, відповідачем у судовому порядку не оспорювались.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на корить позивача заборгованості за процентами у розмірі 22 320,00 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що нарахований позивачем розмір відсотків є несправедливим, таким, що суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», є безпідставними, оскільки в умовах договору сторони погодили між собою розмір відсотків за користування кредитними коштами, з яким відповідач погодився, підписавши договір про надання споживчого кредиту № 11.07.2025-100001586 від 11.07.2025, а відсотки нараховувалися за процентною ставкою, яка передбачена умовами договору протягом строку його дії.

В апеляційній скарзі стороною позивача оскаржується рішення суду в частині вимог про стягнення неустойки, посилаючись на те, що вказана вимога не підлягає до задоволення, проте, апелянт не звернув уваги на те, що при вирішенні спору в частині стягнення неустойки, суд першої інстанції відмовив в її задоволенні, зазначивши, що неустойка не підлягає стягненню як така, що нарахована в період дії в Україні воєнного стану.

Також в апеляційній скарзі оскаржується рішення суду в частині вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, проте вказана вимога не була заявлена позивачем у суді першої інстанції, відповідно не була предметом розгляду, тому вимога апеляційної скарги в цій частині є безпідставною.

Щодо вимоги про стягнення комісії.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Таким чином, комісія за надання кредиту, з врахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування», відноситься до платежів, передбачених договорами про споживчий кредит.

За наведених підстав, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3 240,00 грн.

Інші доводи, наведені стороною відповідача в апеляційній скарзі, були предметом апеляційного перегляду, однак на правильність висновків суду першої інстанції щодо вирішення справи по суті не впливають.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір у даній справі, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги сторони відповідача на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 18 травня 2026 року, судові витрати слід залишити за відповідачкою.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тальчук Поліни Іллівни - залишити без задоволення.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 18 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

Ю.В. Сіренко