Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №711/2754/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 711/2754/25

Провадження № 22-ц/821/1741/26

Категорія: 304090000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Сіренка Ю. В.,

секретаря - Дмитренко В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси у режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Кузьмічова Олексія Дмитровича на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Грушевий Ю. В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивував тим, що 05.01.2025 позивач дав в борг відповідачу 300000,00 грн, про що свідчить письмова розписка від 05.01.2025, що підписана ним власноручно.

Відповідач зобов`язувався повернути вказані кошти до 12.01.2025, однак незважаючи на численні переговори, зустрічі, намагання домовитися щодо погашення боргу частинами, відповідач відмовився повертати борг.

Станом на день подачі позовної заяви відповідач борг не віддав, чим порушив виконання свого зобов`язання.

У зв`язку з простроченням відповідачем терміну виконання зобов`язання, а також неможливістю мирного вирішення спору, позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 300000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.11.2025 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15.01.2025 у розмірі 300000,00 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 3000,00 грн, а всього 303000,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач свої договірні зобов`язання за договором позики не виконав і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у повному обсязі і у строк, визначений договором (вказаний ним у розписці).

На час розгляду справи, у суду відсутні підтверджуючі докази про те, що договір позики визнаний недійсним чи є розірваним.

Відповідачем у встановленому процесуальному порядку не спростовано належними та допустимими доказами, що сума заборгованості перед позивачем є іншою, ніж та, що визначена позивачем; не надано будь-яких відомостей щодо погашення боргу, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу підлягають задоволенню.

20.04.2026 на адресу Соснівського районного суду м. Черкаси через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника ОСОБА_2 - адвоката Кузьмічова О. Д., в якій просив переглянути та скасувати заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.11.2025.

21.04.2026 ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.05.2026 заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.11.2025 залишено без задоволення.

В ухвалі суду першої інстанції від 20.05.2026 суд зазначив, що представник відповідача у судовому засіданні посилався на ту обставину, що відповідач не отримував повідомлень про дату та час судових засідань, не отримував рішення суду, про наявність рішення дізнався тільки після накладення арешту на рахунки. У розписці, якою позивач обґрунтував наявність заборгованості не вказано про отримання коштів саме в борг. Сам факт отримання коштів від позивача не заперечував.

Суд вказав, що відповідач неодноразово викликався у судові засідання шляхом направлення судової повістки на зареєстровану адресу проживання останнього, які повернулись не врученими з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Водночас, з`ясування причин неявки не може бути єдиною підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи, та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

З урахуванням того, що відповідачем не надано жодних нових доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи і вплинули б на рішення суду, суд прийшов до висновку про відсутність законних підстав для задоволення заяви відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись із заочним рішенням суду, представник ОСОБА_2 – адвокат Кузьмічов О. Д. подав через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.11.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване заочне рішення ухвалено без участі відповідача. При цьому відповідач ОСОБА_2 з 23.11.2022 і впродовж усього розгляду справи перебував на військовій службі у Збройних Силах України, що підтверджується наказом командира військової частини про зарахування до списків особового складу та довідкою від 10.04.2026 про проходження військової служби.

Судові повістки направлялися на зареєстровану адресу проживання відповідача, за якою фактично проживає його мати, жодного повідомлення про цінний лист від АТ «Укрпошта» вона не отримувала.

Повістки повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Суд першої інстанції розцінив таке повернення як належне повідомлення на підставі п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України. Проте презумпція вручення, передбачена цією нормою, не може застосовуватися механічно й позбавляти учасника справи права на захист тоді, коли неотримання кореспонденції зумовлене об`єктивною неможливістю - безперервним перебуванням особи на військовій службі. За таких умов відповідач фактично не був повідомлений про розгляд справи у розумінні ст. 280 ЦПК України.

Вказує, що розгляд справи за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Крім того, зазначає, що сам по собі факт отримання особою грошових коштів не свідчить про виникнення саме позикових правовідносин. Документ, на який послався суд, не містить указівки на те, що кошти отримані в борг (у позику), а лише засвідчує їх отримання та зобов`язання повернути. Підстава отримання коштів і характер правовідносин з нього не вбачаються.

Вказує, що у документі особою, від якої начебто отримано кошти, зазначено « ОСОБА_1 », тоді як позивачем у справі є « ОСОБА_1 ». Це різні прізвища.

Відзив на апеляційну скаргу

20.07.2026 від представника ОСОБА_1 – адвоката Грушевого Ю. В. через підсистему «Електронний суд» на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення від 13.11.2025 – без змін.

Вказує, що посилання представника скаржника на сам факт перебування ОСОБА_2 на службі у ЗСУ є спробою маніпуляції та черговим доказом ухилення від виконання цивільно-правових обов`язків.

Наголошує, що на момент складання та підписання боргової розписки (05.01.2025) відповідач перебував у м. Черкаси, діяв абсолютно добровільно та свідомо взяв на себе фінансові зобов`язання. Військова служба жодним чином не обтяжувала його обставинами, які б заважали йому розпоряджатися отриманими коштами чи укладати правочин.

Вказує, що оригінал розписки, написаної власноручно ОСОБА_2 міститься в матеріалах справи, містить усі необхідні ідентифікуючі ознаки сторін (позивача як позикодавця та відповідача як боржника), чітку суму отриманих коштів (300000,00 грн) та безумовний обов`язок щодо їх повернення. Наявність окремих граматичних помилок у тексті розписки не нівелює її правової природи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

До матеріалів справи долучено оригінал рукописної розписки, з якої вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав від ОСОБА_1 300000,00 (триста тисяч) гривень, зобов`язується повернути до 12.01.2025.

Вказана розписка містить дату написання – 05.01.2025; прізвище та ініціали – ОСОБА_2 ; короткий підпис (а.с. 4).

Написання розписки, а саме факт її складення і підписання ОСОБА_2 не оспорюється.

Також матеріали справи містять копію паспорта громадянина України, серії НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5-7).

Як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.11.2022 № 113 солдата ОСОБА_2 з 23.11.2022 зараховано до списків особового складу і вважати таким, що з 23.11.2022 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою (а.с. 34).

З 25.12.2025 молодший лейтенант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_3 від 10.04.2026 № 852 (а.с. 35).

Доказів погашення боргу в сумі 300000,00 грн за вказаною розпискою відповідач ОСОБА_2 не надав.

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідач у судове засідання не з`явився.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Кузьмічова О. Д., ОСОБА_1 та його представника - адвоката Грушевого Ю. В., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Відтак, дана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Із метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц).

ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі, якщо складається боргова розписка, це вже є доказом отримання грошових коштів.

Якщо існує розписка, у якій позичальник чітко зазначив про отримання коштів, скріпив її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення (постанови Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 518/275/18, від 21 червня 2023 року у справі № 161/20763/21, від 01 листопада 2023 року у справі № 450/2311/21).

На підтвердження отримання у позику грошових коштів у сумі 300000,00 грн, з визначеним строком її повернення - до 12.01.2025, ОСОБА_2 власноручно написав розписку, що на думку апеляційного суду, свідчить про виникнення між сторонами справи позикових правовідносин, зобов`язання у яких відповідач не виконав.

Як вбачається з матеріалів справи, оригінал розписки про отримання грошових коштів знаходився у позивача ОСОБА_1 .

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Доводи скаржника про те, що зі змісту розписки вбачається прізвище особи, яка надала кошти – « ОСОБА_4 », а позивач є – « ОСОБА_5 », то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, оскільки оригінал цієї розписки знаходився у позивача і приєднаний до матеріалів даної справи, що свідчить, що саме ця особа є позикодавцем. Окрім того, відповідач не заперечує сам факт написання цієї розписки.

Доводи заявника про те, що розписка не містить указівки на те, що кошти отримані в борг є безпідставними, оскільки спростовуються змістом наявної розписки.

Скаржником не надано належних і допустимих доказів існування між сторонами інших, крім позикових правовідносин, як то договору про спільну діяльність, установчого договору про створення господарського товариства, трудового контракту тощо.

Отже відповідач не довів, що між сторонами наявні інші, ніж договір позики, правовідносини, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, з чим погоджується і апеляційний суд.

Відтак суд першої інстанції належним чином дослідив зміст написаної відповідачем 05.01.2025 розписки, факт написання та підпису якої сторонами не заперечується, а також наявність у позивача оригіналу такої розписки, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами саме позикових правовідносин та задоволення позову.

Що стосується посилань в апеляційній скарзі про розгляд справи судом першої інстанції за відсутності відповідача, який належним чином не був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, то слід зазначити наступне.

Адреса реєстрації відповідача ОСОБА_2 у позовній заяві зазначена як: АДРЕСА_1 .

На підставі ч. 8 ст. 187 ЦПК України суд першої інстанції скористався даними Єдиного державного демографічного реєстру та згідно з одержаною відповіддю № 1253434 від 02.04.2025 вбачалося, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Апеляційним судом встановлено, що судові повістки у справі, яка перебувала на розгляді з 01.04.2025 по 13.11.2025, були направлені ОСОБА_2 на поштову адресу вказану у позовній заяві і у відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру, проте були повернуті до суду першої інстанції з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

За змістом п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17, викладено правовий висновок про те, що повернення поштового відправлення з вказівкою причини повернення «адресат відсутній за місцем проживання чи перебування» є доказом вручення (доставлення) судового рішення учаснику справи відповідно до статті 272 ЦПК України, тому за наявності таких відомостей процесуальний документ вважається врученим.

Іншу адресу проживання чи перебування відповідача у складі ЗСУ, на час ухвалення судом першої інстанції заочного рішення, матеріали справи не містили.

За таких обставин підстав для висновку про умисне позбавлення відповідача можливості реалізувати право на захист, апеляційний суд не встановив.

Разом з тим, суд першої інстанції, у спосіб визначений цивільним процесуальним законодавством, надав можливість відповідачу скористатися правом на перегляд ухваленого судом першої інстанції заочного рішення, врахувавши, що причини, які зумовили неприйняття відповідачем участі у розгляді справи, були поважними, а саме перебування його в складі ЗСУ.

Розглядаючи заяву про перегляд заочного рішення, судом першої інстанції було враховано те, що стороною відповідача не було надано доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи і вплинули б на рішення суду.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Викладене засвідчує, що суд першої інстанції дав кожній із сторін розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Звертаючись до суду з заявою про перегляд заочного рішення та з апеляційною скаргою, представник відповідача – адвокат Кузьмічов О. Д. в якості адреси ОСОБА_2 також вказав АДРЕСА_1 , будь-яких інших адрес чи засобів зв`язку не зазначав. Зазначене вказує на відсутність у суду можливості направлення судової кореспонденції до військової частини за місцем проходження служби відповідача.

Водночас, відповідач реалізував своє право на перегляд заочного рішення в апеляційному порядку та мав змогу бути почутим та надати суду докази щодо предмета спору.

Відтак, інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на правильність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування оскаржуваного заочного рішення першої інстанції за доводами апеляційної скарги представника ОСОБА_2 – адвоката Кузьмічова О. Д. відсутні.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Кузьмічова Олексія Дмитровича – залишити без задоволення.

Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

Ю. В. Сіренко