Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №569/1730/26 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/1730/26

Провадження № 22-ц/4815/966/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді : Гордійчук С.О.,

суддів: Хилевича С.В., Шимківа С.С.

учасники справи:

позивач: ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 березня 2026 року, ухвалене в складі судді Левчука О.В., дата складання повного тексту судового рішення 03.03.2026 року, у справі № 569/1730/26,

в с т а н о в и в :

В січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Еліт Фінанс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 09 жовтня 2019 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено договір про надання кредиту 491012554, відповідно до умов якого, банк надав позичальнику кредит в розмірі 17 619, 75 грн строком на 12 місяців на споживчі потреби з відсотковою ставкою 39, 90 %.

Вказує, що взяті на себе зобов`язання за кредитним договором АТ «Альфа-Банк» виконало своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Наведене підтверджується випискою по рахунку за кредитною карткою відповідача.

Згідно з умовами кредитного договору, позичальник зобов`язувався вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному цим договором, однак останній не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором.

22 лютого 2021 року між АТ «Альфа Банк» та ТОВ «ФК Форт» було укладено договір факторингу, за умовами якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК Форт».

23 лютого 2021 року між ТОВ «ФК Форт» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс».

Зазначає, що згідно розрахунку заборгованості, станом на 22 лютого 2021 року загальний розмір заборгованості становить 26 221, 10 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту становить 17 619, 75 грн, за відсотками - 7 001, 35 грн, а також штрафу - 1600, 00 грн.

Просив суд стягнути вказану суму заборгованості та судові витрати.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 березня 2026 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки умовам кредитного договору, випискам по рахунку, які сформовані програмним забезпеченням АТ «Альфа-Банк», а також розрахунку заборгованості, які в сукупності підтверджують видачу кредиту та наявну заборгованість.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення відповідає.

Судом встановлено, що 09 жовтня 2019 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено договір про надання кредиту 491012554, відповідно до умов якого, банк надав позичальнику кредит в розмірі 17 619, 75 грн строком на 12 місяців на споживчі потреби з відсотковою ставкою 39, 90 %.

22 лютого 2021 року між АТ «Альфа Банк» та ТОВ «ФК Форт» було укладено договір факторингу, за умовами якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК Форт».

23 лютого 2021 року між ТОВ «ФК Форт» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс».

Згідно розрахунку заборгованості, станом на 22 лютого 2021 року загальний розмір заборгованості становить 26 221, 10 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту становить 17 619, 75 грн, за відсотками - 7 001, 35 грн, а також штраф - 1600, 00 грн.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання.

Частиною 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ст. 513, 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступленням права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Убачається, що 09 жовтня 2019 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено договір про надання кредиту 491012554.

Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копії анкети-заяви; паспорта споживчого кредиту; виписок руху коштів за рахунком; розрахунку заборгованості; договорів факторингу № 1 від 22.02.2021 року та №01-23-02/21 від 23.02.2021 року та витяги з додатку до них.

Колегія суду зазначає, що заборгованість відповідача утворилася саме за кредитним договором № 491012554 від 09 жовтня 2019 року, однак позивач ТОВ «Еліт Фінанс» не надав суду вказаний кредитний договір, а надані суду докази не свідчать про те, що вони стосуються цього кредитного договору.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем виписки підтверджують факт належного надання відповідачу кредитних коштів, колегія суддів вважає необґрунтованими у зв`язку з наступним.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Аналогічний правовий висновок навів Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.

Як передбачено п. 63 Постанови Правління Національного банку України № 75 від 04.07.2018 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Позивачем надано виписки по рахунках, які не містить всіх необхідних реквізитів, передбачених п. 63 Постанови Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України»: особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Окрім того, відповідно до пункту 2 оферти, для повернення заборгованості за угодою, позичальник запропонував використовувати рахунок № НОМЕР_1 , водночас пунктом 3 оферти визначено спосіб видачі кредиту шляхом переказу кредитних коштів на рахунок № НОМЕР_2 .

Натомість із наданої позивачем виписки вбачається, що операція, яка має призначення «Надання кредиту за кредитним договором № 491012554 від 09.10.2019», проведена щодо рахунку № НОМЕР_1 , тобто рахунку, який відповідно до умов оферти визначений для повернення заборгованості, а не для видачі кредитних коштів.

Таким чином, наведені позивачем документи не відповідають погодженому сторонами способу видачі кредиту, оскільки умовами оферти передбачено перерахування кредитних коштів на рахунок № НОМЕР_2 , тоді як у виписці операція з надання кредиту відображена за рахунком № НОМЕР_1 та № НОМЕР_3 .

Позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що рахунок № НОМЕР_1 є тим самим рахунком, що й визначений пунктом 3 оферти рахунок № НОМЕР_2 , або що перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1 є належним виконанням погодженого сторонами способу надання кредиту.

Саме лише зазначення у графі «Призначення платежу» формулювання «надання кредиту за кредитним договором» не усуває наведеної суперечності, оскільки зміст призначення платежу визначений самим кредитодавцем та не може сам по собі підтверджувати фактичне виконання ним погодженого сторонами способу видачі кредиту.

Окрім того, договір між відповідачем та банком укладено 09 жовтня 2019 року, натомість відлік часу у виписках розпочинається з 10 жовтня 2019 року, а тому долучені до позовної заяви виписки по рахунку за договором № 491012554 за період з 09 жовтня 2019 року по 22 лютого 2021 року по якій відображено рух коштів не може бути підтвердженням виконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором № 491012554 від 09 жовтня 2019 року, за яким до позивача перейшло право вимоги.

Що стосується наданого позивачем розрахунку заборгованості, то такий складено не банківською установою, а завірено лише директором ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», тобто новим кредитором, після укладення договору факторингу.

При цьому, суд апеляційної інстанції констатує, що розрахунок заборгованості крім номера договору та дати його укладення 09 жовтня 2019 року не має більше жодних ідентифікуючих даних боржника.

Судом першої інстанції досліджено докази у справі в їх сукупності, оцінено їх відповідно до ст. 89 ЦПК України, та правильно враховано те, що сам по собі розрахунок заборгованості, складений ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», не є первинним бухгалтерським документом і сам по собі не підтверджує отримання особою кредиту, відтак не є належним доказом існування заборгованості.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що заборгованість відповідача підтверджується у сукупності умовами кредитного договору, виписками по рахунку та розрахунком заборгованості, який зроблено на підставі цих документів.

Враховуючи наведене, судом першої інстанції вірно зроблено висновок, що в матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують видачу кредиту.

Отже, доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Витрати за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 березня 2026 року залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 08 жовтня 2026 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Хилевич С.В.

Шимків С.С