Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №161/2987/24 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/2987/24Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.

Провадження № 22-ц/802/1145/26 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів – Здрилюк О. І., Киці С.І.,

секретар Власюк О.С.

з участю:прокурора Шаруновича Є. В.

позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 , його представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 поданою її представником ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2026 року в складі судді Кихтюка Р. М.,

в с т а н о в и в :

У лютому 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з вказаним позовом покликаючись на те, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 , починаючи з 2010 року, в шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 .

Вказує, що сімейне життя між ними не склалося. Через різні характери та погляди на сімейне життя між ними погіршились стосунки, відсутнє взаєморозуміння, що призвело до регулярних між ними конфліктних ситуацій та сталих непорозумінь.

Крім того, відповідач протягом тривалого часу перебування у шлюбних стосунках почав регулярно створювати сварки, конфлікти, скандали та поводився відносно неї та сина зневажливо, агресивно, нецензурно лаявся, ображав та принижував їх.

Також вказує, що відповідач застосовував відносно неї фізичний та психологічний тиск, погрожував її життю та здоров`ю. При цьому, ОСОБА_3 матеріально не забезпечував потреби сім`ї.

Враховуючи таку поведінку відповідача, вони з 2014 року почали проживати окремо і з того часу останній взагалі жодним чином не брав та не бере будь-якої участі у вихованні та забезпеченні сина. Він свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, про її навчання, не забезпечує необхідним, не спілкується із сином, не створює умов для належного проживання та виховання.

Покликаючись на викладені обставини, просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Зазначає, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, не надавши належної правової оцінки доказам, які вказують, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина. Крім цього, суд першої інстанції безпідставно відхилив висновок органу опіки та піклування. Суд першої інстанції поставив права батька вище прав та найкращих інтересів дитини, що суперечить Конституції України, Сімейному кодексу України та міжнародним зобов`язанням України. Суд не врахував, що через зловживання відповідачем батьківськими правами, дитина, яка наразі мешкає з мамою в Німеччині, значною мірою обмежена в реалізації життєво важливих кроків, які потребують згоди батька, однак відповідач такої згоди позивачу та сину не надає. Зокрема, дитина позбавлена можливості отримати без згоди батька щеплення. Крім того, мати з дитиною бажають отримати інший статус у країні перебування, ніж біженці, а це також є неможливим без згоди батька, та існує інша ціла низка установ, які вимагають згоду батька, зокрема, школи, лікарні, банки. Заперечення відповідача проти позбавлення батьківських прав не є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, не надавши належну оцінку тому, що відповідач не довів зміну своєї поведінки щодо дитини та прагнення здійснювати належне піклування за нею протягом усього судового розгляду, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо сина протягом тривалого періоду.

Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено такі обставини.

Відповідач ОСОБА_3 є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно з інформацією Любомльського закладу дошкільної освіти №1 Любомльської міської ради від 24.10.2023 р, КЗ «Гореницький заклад освіти «Сонечко» Білогородської сільської ради Бучанського район Київської області» від 18.10.2023 року, Гореницького ліцею Білогородської сільської ради Бучанського район Київської області від 17.10.2023 року, спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №96 ім. О.К. Антонова від 18.10.2023 року вихованням, навчанням малолітнього ОСОБА_7 займається матір – ОСОБА_1 .

Із представленого розрахунку заборгованості зі сплати аліментів борг ОСОБА_3 станом на 16.04.2025 становив 73568,00 грн.

З повідомлення Центру у справах сім`ї та жінок Деснянського району м. Києва вбачається що позивачка перебувала у притулку в липні 2017 року як особа, яка постраждала від домашнього насильства.

Судом першої інстанції заслухано неповнолітнього ОСОБА_7 , який суду пояснив, що проживає разом з мамою. З рідним батьком він спілкується рідко, оскільки немає такого бажання. Довгий період часу його взагалі не бачив.

Заслухавши покази свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та відповідача, суд встановив, що ОСОБА_3 з 2017 року перебував в місцях позбавлення волі, однак постійно намагався контактувати з сином, як міг підтримував з ним зв`язок, поки він з матір`ю не виїхав за кордон.

Рішенням виконавчого комітету Любомльської міської ради від 19.05.2025 року №81, затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина.

Мотиви апеляційного суду.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Згідно зі статтею 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально й морально заохочує, підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

За частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Надавши правильну правову оцінку зібраним у справі доказам, заслухавши малолітнього ОСОБА_7 , пояснення учасників справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачкою обставин, які беззаперечно підтверджують навмисне свідоме ухилення відповідачем від виконання ним обов`язків по вихованню дитини. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанову від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц щодо застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України, у якій вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Надані позивачем докази на підтвердження необхідності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав на переконання апеляційного суду підтверджують ту обставину, що батько дитини потрапив у складні життєві обставини, однак, навмисне свідоме ухилення батька від виховання і утримання сина не підтверджують. Подані позивачем докази не містять відомостей, на підставі яких можна зробити висновок про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції вказав про незгоду з висновком про доцільність позбавлення батьківських прав, затвердженого рішенням виконавчого комітету Любомльської міської ради від 19.05.2025 року №81, оскільки він є недостатньо обґрунтованим і таким, що суперечить інтересам дитини. У цьому висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, лише зазначена констатація фактів. Зокрема є незрозумілим, на підставі чого орган опіки і піклування дійшов до такого висновку, яка робота з відповідачем проведена з метою врегулювання даного конфлікту чи встановлення фактичних обставин ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання сина. Сам по собі висновок про доцільність позбавлення батьківських прав не є достатнім доказом, який беззаперечно підтверджує наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав за відсутності інших належних доказів.

Відмовляючи в позові Луцький міськрайонний суд обгрунтовано вказав, щ позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків, що у цій справі не доведено.

Необхідно зауважити і те, що участь батька у вихованні дитини ускладнена виїздом малолітнього сина у 2023 року разом із матір`ю за кордон, у той час як відповідач на даний час цього зробити не може у зв`язку із воєнним станом.

Всупереч принципу 2 Декларації прав дитини, позивач не навела в позовній заяві та не довела під час розгляду справи судом, яким чином та які саме сприятливі умови для всестороннього розвитку дитини будуть вчинені нею у разі позбавлення відповідача батьківських прав. Також нею не доведено, що змінити поведінку батька в кращу сторону неможливо.

Під час розгляду справи апеляційним судом з`ясовувалось питання про те, які саме найкращі інтереси дитини будуть забезпечені та дотримані у разі позбавлення відповідача батьківських прав, на що позивачка пояснила, що у такому разі у неї будуть «розв`язані руки» у вихованні дитини, їй не буде необхідності запитувати в батька згоду на виїзд дитини за кордон, син отримає можливість без заяви батька навчатись водінню, вона зможе без заяви батька відкрити рахунок в банку на сина, відпаде потреба щоразу звертатися до суду за отриманням необхідних дозволів.

Такі пояснення додатково підтверджують ту обставину, що позивачка не довела мети захисту інтересів дитини, звернувшись до суду з вказаним позовом.

Водночас відповідач пояснив, що бажає залишатись батьком дитини та брати участь у його житті, намагається підтримувати з сином зв`язок та телефонує з метою поспілкуватись, хоча і син такі дзвінки не сприймає на даний час.

Не підтверджує свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини та обставина, що з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання сина, оскільки це одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та спонукання батька до надання сину належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

На думку колегії суддів навіть присутність у судових засіданнях у даному випадку слід розцінювати як обставину, що вказує на небайдужість батька до своїх обов`язків по вихованню і утриманню сина.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не врахував думку сина, є безпідставними та неприйнятними, оскільки суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків (див. постанову Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22).

Думка дитини не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці, але обов`язково з наведенням відповідного обґрунтування (див.постанову Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц).

Під час судового розгляду в суді першої інстанції, з`ясовано думку неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зазначив, що позбавлення батьківських прав його батька є доцільним, адже не хоче спілкуватися із батьком, довгий період його не бачив, вважає батьком іншого чоловіка, з яким мати має шлюб.

Виходячи з обставин даної справи, колегія суддів вважає, що небажання малолітнього сина сторін спілкуватись з батьком не слугує підставою для висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Посилання представника позивача на ненадання судом першої інстанції належної оцінки поданим доказам (відповідь Любомльського закладу дошкільної освіти № 1 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області № 48 від 24.10.2023 року; відповідь КЗ «Гореницький заклад дошкільної освіти «Сонечко» від 18.10.2023; відповідь Гореницього ліцею від 18.10.2023 №92; відповідь Спеціалізованої школи 1-ІІІ ступенів № 96 від 18.10.2023 №01—22/162; відповідь Гореницької амбулаторнрї загальної практики сімейної медицини КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Білогородвської сільської ради Бучанського району Київської області» від 15.12.2023; відповідь ГУ НП у Волинській області від 25.10.2023 та Ковельського РУП відділення № 1 від 23.10.2023; розрахунком заборгованості зі сплати аліментів за ВП №66988357) апеляційний суд відхиляє, оскільки вони зводяться до суб`єктивної оцінки доказів, у той час як таке право належить суду.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, ухваливши законне та обгрунтоване рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 подану її представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2026 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді