Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №490/5120/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

нп 2/490/3962/2026 Справа № 490/5120/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Романовій К.Т., без участі сторін,

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Романової К.Т., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном,-

ВСТАНОВИВ:

03.06.2026 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє його представниця – адвокат Сидоренко Т.В., звернувся до суду з позовом до відповідачки про усунення перешкод у користуванні майном, в якому просив визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: у користування ОСОБА_1 виділити приміщення № 5 житлова кімната площею 23,8 кв.м.; у користування ОСОБА_2 виділити приміщення № 4 житлова кімната, площею 18,1 кв.м.; приміщення: № 6 - кухня площею 15,7 кв.м., № 7 - ванна кімната площею 6,8 кв.м., № 2 - вбиральня площею 2,0 кв.м., № 1 - коридор площею 13,8 кв.м., № 3 кладова площею 1,4 кв.м., приміщення № 8 лоджія площею 24,6 кв.м. залишити у спільному користуванні сторін справи. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що сторони є співвласниками в рівних частках вказаної квратири. У зазначеній квартирі проживають та зареєстровані: позивач, дружина позивача ОСОБА_3 та малолітня діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач у вказаній квартирі не проживає та не зареєстрована.

Спірна квартира в цілому складається з двох ізольованих житлових кімнат, загальною площею 106,2 кв.м., житловою площею 41,9 кв.м. Позивач вважає за доцільне визначити порядок користування спірною квартирою для оформлення в подальшому окремих особистих рахунків для сплати комунальних та експлуатаційних послуг, виключення конфліктних ситуацій з відповідачем.

Також м позивач повідомив, що понесені ним витрати становлять: оплата судового збору в розмірі 1 331,20 грн., що підтверджується квитанцією; позивач очікує понести витрати у зв`язку із розглядом справи - оплата витрат на професійну правничу допомогу в розмірі, визначеному договором про надання професійної правничої допомоги (орієнтований розмір 25 000,00 грн.).

23.07.2026 року від представника відповідачки – адвоката Матвєєва В.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача не заперечує проти часткового задоволення позовних вимог . Просить визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , таким чином: виділити у користування ОСОБА_1 житлову кімнату № 5 площею 23,8 кв.м; виділити у користування ОСОБА_2 житлову кімнату № 4 площею 18,1 кв.м та кладову площею 1,4 кв.м; кухню площею 15,7 кв.м, ванну кімнату площею 6,8 кв.м, вбиральню площею 2,0 кв.м, коридор площею 13,8 кв.м та лоджію площею 24,6 кв.м залишити у спільному користуванні співвласників. У задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

Зазначає, що відповідач не заперечує проти визначення судом порядку користування спірною квартирою, оскільки сторони є співвласниками квартири у рівних частках, а визначення порядку користування спрямоване на врегулювання правовідносин між співвласниками.

Разом із тим відповідач вважає, що запропонований позивачем порядок користування квартирою потребує незначного уточнення. Відповідно до технічного паспорта квартира складається із двох житлових кімнат площею 23,8 кв.м та 18,1 кв.м, а також допоміжних приміщень: кухні, коридору, ванної кімнати, вбиральні, лоджії та кладової площею 1,4 кв.м. Позивач просить залишити кладову у спільному користуванні сторін. Водночас відповідач вважає, що для чіткого визначення порядку користування квартирою та недопущення виникнення у подальшому спорів між співвласниками доцільно визначити, що кладова площею 1,4 кв.м перебуватиме у користуванні відповідача ОСОБА_2 . Таке вирішення спору не змінює розміру часток сторін у праві спільної часткової власності, не позбавляє позивача права користування іншими допоміжними приміщеннями квартири та забезпечить чітке розмежування порядку користування майном. В іншій частині відповідач визнає позовні вимоги, не заперечує проти виділення позивачу житлової кімнати № 5 площею 23,8 кв.м, відповідачу житлової кімнати № 4 площею 18,1 кв.м, а також щодо залишення кухні, ванної кімнати, вбиральні, коридору та лоджії у спільному користуванні сторін.

Разом із цим відповідач не погоджується з вимогами позивача про стягнення судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу.Відповідач не ухилялася від врегулювання питання щодо порядку користування квартирою та не заперечувала проти його визначення. Спір між сторонами міг бути врегульований шляхом укладення договору про порядок користування квартирою без звернення до суду. Однак позивач не виявив наміру врегулювати спір у добровільному порядку, не запропонував відповідачу укласти відповідний договір про порядок користування квартирою, а одразу звернувся до суду із даним позовом. При цьому у даному відзиві відповідач фактично визнає більшість позовних вимог, заперечуючи лише щодо визначення порядку користування кладовою площею 1,4 кв.м. а таких обставин відсутні підстави вважати, що саме дії чи бездіяльність відповідача стали причиною виникнення даного судового спору. Навпаки, звернення до суду стало наслідком небажання позивача врегулювати питання шляхом укладення договору між співвласниками. Враховуючи наведене, покладення на відповідача обов`язку зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу буде несправедливим та не відповідатиме вимогам статті 141 ЦПК України, оскільки відповідач не перешкоджала врегулюванню спору та фактично погоджується із більшістю заявлених позовних вимог.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2026 року дану цивільну справу передано на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді від 09.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 23 липня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті .

Представницею позивача – адвокатом Сидоренко Т.В. надано до суду заяву про проведення судового засідання без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримує, просить про їх задоволення.

Представник відповідачки – адвокат Матвєєв В.В. надав заяву про проведення судового засідання без участі відповідачки та її представника, підтримав позицію, викладену у відзиві на позов.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частинами першою, другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 358 ЦК України регламентовано правила здійснення правомочностей співвласниками об`єкта права спільної часткової власності. Зокрема, передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Зі змісту наведеної норми закону можна зробити висновок, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Вказана норма матеріального права свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна має враховуватись правова природа такої власності, адже співвласникам належать ідеальні частки у праві власності на спільне майно, які є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частку майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України виділяє у користування сторонам спору в натурі частки, які відповідають частці у праві спільної часткової власності. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Такі висновки застосовані у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 760/21057/18, від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/18.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

При встановленні порядку користування майном кожному зі співвласників передається в користування конкретна його частина з урахуванням його частки в праві спільної власності. Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 761/36267/16-ц, провадження № 61-8050св19.

Квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Судом встановлено, що 22.09 2007 року між сторонами було зареєстровано шлюб, від якого мають спільну доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 10 жовтня 2016 року шлюб між сторонами розірвано рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва у справі № 490/8147/16-ц.

ОСОБА_1 є власником 1/2 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є також власником 1/2 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 - на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.05.2025 року у справі № 490/10207/23 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Із наданого суду позивачем в якості доказу технічного паспорту на квартиру, спірна квартира загальною площею 106,2 кв.м., житловою площею 41,9 кв.м.; складається з двох ізольованих житлових кімнат - приміщення № 5 площею 23,8 кв.м. та приміщення № 4 площею 18,1 кв.м. ; а також побудових та допоміжних приміщень : № 6 - кухня площею 15,7 кв.м., № 7 - ванна кімната площею 6,8 кв.м., № 2 - вбиральня площею 2,0 кв.м., № 1 - коридор площею 13,8 кв.м., № 3 кладова площею 1,4 кв.м., приміщення № 8 лоджія площею 24,6 кв.м.

За вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_3 та діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачка у вказаній квартирі не проживає та не зареєстрована - про що вона не заперечувала.

Верховним Судом у постанові від 08.05.2024 у справі № 727/7224/22 в черговий раз висловлено правову позицію про те, що судове рішення про встановлення порядку користування спільним майном не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їхніх прав як власників, оскільки суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їхніх часток у праві власності на спільне майно. При цьому, допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність, тобто з наближенням до ідеальних часток. Разом з тим виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 760/19865/15-ц та від 06.02.2023 у справі № 607/22941/21.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 20 від 22.12.95 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ N 7 від 04.10.91 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

Судом встанволено, і визнано сторонами, що планування спільної квартири дозволяє встановити порядок користування, оскільки квартира містить дві відокремлені кімнати .

Кімнат, які б точно відповідали розміру частки кожного зі співвласників, у спірній квартирі немає. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку користування нею, тому з урахуванням площі кімнат, можливо відійти від дотримання критерію необхідності виділення у користування кожному із співвласників ізольованого приміщення, житлова площа якого буде чітко відповідати їх ідеальним часткам у праві власності.

Так, позивач пропонує в спільній квартирі виділити йому в користування ізольовану кімнату № 5 площею 23, кв.м., а кімнату № 4 площею 18,1 кв.м. - відповідачці, а всі інші приміщення залишити в спільному користуванні .

Відповідачка запропонувал інший варіант користування спірною квартирою, який би відповідав часткам співвласників у праві власності, виділивши їй у корситування ще приміщення кладової.

Суд враховує, що ці кімнати мають кожна окремий вихід на балкон, проте такий порядок користування не в повній мірі відповідає розміру часток сторін у праві власності , оскільки запропонована відповідачці кімната має на 5,7 кв.м. меншу площу.

Разом з тим, приміщення № 3 кладова , площею 1,4 кв.м. - безпосередньо є прилеглим до кімнати № 4 , отже виділення його в корситування відповдіачці часткове наближає виділені співвласникам у користування приміщення до їх ідеальних часток та не порушує права іншого співвласника , з урахуванням виділення йому у користування більшого на 4,3 кв.м. приміщення і при такому варіанті .

За таких обставин заявлені позовні вимоги є цілком обґрунтованими та правомірними, а відтак позов підлягають до часткового задоволення наступним чином: у користування ОСОБА_1 виділити приміщення № 5 житлова кімната площею 23,8 кв.м.; у користування ОСОБА_2 виділити приміщення № 4 житлова кімната, площею 18,1 кв.м. та прилегле нежитлове приміщення № 3 кладової, площею 1,4 кв.м.; приміщення: № 6 - кухня площею 15,7 кв.м., № 7 - ванна кімната площею 6,8 кв.м., № 2 - вбиральня площею 2,0 кв.м., № 1 - коридор площею 13,8 кв.м., приміщення № 8 лоджія площею 24,6 кв.м. залишити у спільному користуванні сторін справи.

Визначений порядок користування квартирою найбільше враховує баланс інтересів співвласників, максимально наближено відповідає розмірам належних їм часток у праві спільної власності у спірній квартирі.

У постанові від 07.04.2023 у справі № 760/19865/15-ц Верховний Суд зазначив, що встановлюючи порядок користування квартирою у запропонований позивачем спосіб, суди попередніх інстанцій врахували баланс інтересів співвласників спірної квартири та осіб, які мають право користування квартирою та дійшли до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Суд вважає, що встановлення порядку користування співвласниками вказаною квартирою у вищезазначений спосіб призведе до правової визначеності у спірних правовідносинах сторін та надасть реальну можливості сторонам реалізувати своє право на користування належним їм майном незалежно один від одного.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує наступним чином.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За такого з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений при подачі позову у розмірі 1331,20 грн.

Щодо витрат на правову допомогу.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На виконання вказаних вимог закону позивачем надано: Договір про надання правничої допомоги від 28.05.2026 року; прибутковий касовий ордер № 211 від 28.05.2026 та квитанцію до прибуткового касового ордеру про сплату ОСОБА_7 адвокату Сидоренко Т.В. за Договором про надання правничої допомоги 25 000,00 грн.

Від відповідача надійшло клопотання про відмову у задволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу, вмотивоване тим, що вартість наданих позивачу послуг адвоката є завищеними, позов є немайнового характеру. Також зазначила, що ползивач взагалі не вживав заходжів щоо досудового врегулювання спору та не бажав добровільно врегулювати спір, отже звернення до суду з цим позовом не було необхідним, отже і витрати на правову допомогу також не були необхідними.

Проте, оскільки судом встановлено наявність спору між співвласниками щодо порядку корситування спільною квартирою, суд відхиляє заперечення відповідача про відсутність необхідності понесення позивачем витрат на правоу допомогу при зверненні до суду з цим позовом.

Одночасно суд враховує, що заявлені до відшкодування витрати на правову допомогу дійсно не є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та не відповідають критеріям розумності та пропорційності.

Враховуючи заперечення відповідача, витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому стягненню із відповідача на користь позивача, а саме у розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень, що відповідає обсягу наданих адвокатом послуг.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном - задовольнити частково.

Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 у такій спосіб:

- виділити у користування ОСОБА_1 приміщення № 5 житлова кімната площею 23,8 кв.м.;

- виділити у користування ОСОБА_2 приміщення № 4 житлова кімната, площею 18,1 кв.м. та приміщення № 3 кладова площею 1,4 кв.м.4

- приміщення: № 6 - кухня площею 15,7 кв.м., № 7 - ванна кімната площею 6,8 кв.м., № 2 - вбиральня площею 2,0 кв.м., № 1 - коридор площею 13,8 кв.м., приміщення № 8 лоджія площею 24,6 кв.м. залишити у спільному користуванні сторін справи.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1331 гривень 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмір 5 000 (п`ять тисяч) грн.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.А Гуденко