Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №487/7013/26 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/7013/26

Провадження № 2-а/487/63/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2026 м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої судді Скоринчук К.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Карбівничої А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

У Заводський районний суд м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, зареєстрована канцелярією суду 31 серпня 2026 року.

Позов мотивовано тим, що з 08.05.2007 позивач ОСОБА_1 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 . З 01.08.2024 позивач мав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, як військовозобов`язаний працівник підприємств, установ, організацій, які визначені критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

17 червня 2026 року роботодавець позивача ОСОБА_1 сформував та подав через засоби Порталу Дія, заяву №20260617-2485722 від 17.06.2026, відповідно до якої позивача було включено до списку бронювання військовозобов`язаних.

Переведення військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки здійснюється автоматично протягом 72 годин з моменту формування списку засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (п.29 Порядку бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою КМУ №76 від 27.01.2023р., із змінами).

18 червня 2026 року близько 08.45 год ОСОБА_1 , перебуваючи у справах в м. Одеса, був незаконно затриманий невідомими особами, які назвались співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не назвали своїх прізвищ та не надали для ознайомлення свої службові посвідчення. Після затримання, позивача було проти його волі доставлено до приміщення Приморського районного у м. Одеса за адресою: АДРЕСА_1 , де він фактично утримувався до 17.00 год 18.06.2026.

Оскільки порушень військового обліку з боку позивача не було виявлено, «в розшуку», на момент протиправного затримання, він не знаходився, а також перебував в процесі оформлення відстрочки у вигляді бронювання, а тому не міг бути направлений на медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби, співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_5 було припинено протиправну діяльність та не здійснювалось фізичних перешкод позивачу щодо виходу з будівлі ТЦК та СП.

23 червня 2026 року за допомогою засобів Порталу Дія, позивач сформував військово-обліковий документ, з якого дізнався, що знаходиться на обліку вже у ІНФОРМАЦІЯ_6 , не зважаючи на те, що законні підстави для зміни місця військового обліку позивача були відсутні, а зареєстроване і фактичне місце проживання він не змінював.

Згодом, за зареєстрованою адресою ОСОБА_1 у м. Миколаїв, надійшло поштове відправлення, яке він отримав 22.08.2026, із копією постанови № МВ/1644/1 від 23.06.2026 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 полковником ОСОБА_2 .

Згідно вказаної постанови військовозобов`язаний ОСОБА_1 порушив вимоги абз.2 ч.1 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 №560 (далі – Порядок №560), не прибув 18.06.2026 за викликом, повістка №11329 для уточнення військово-облікових даних до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Про причини неявки протягом визначеного п.24 Порядку №560 терміну не повідомив.

Таким чином, начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 , зробив висновок про те, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, та наклав н нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що винесена з порушенням встановленої законом процедури, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 02.09.2026 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 11.15 год 01.10.2026.

Ухвалою суду від 25.09.2026 задоволено заяву позивача про забезпечення позову.

У судове засідання учасники не з`явилися.

Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідачі правом на відзив не скористалися, явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, заяв про відкладення розгляду справи не подали.

Дослідивши матеріали справи, суд ураховує наступне.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною першою ст. 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частина 3 статті 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Згідно із статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку за категорією військовозобов`язаний, звання – молодший лейтенант, номер в реєстрі «Оберіг» - 111020220680955300058.

З 08.05.2007 ОСОБА_1 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 , в якому міститься відповідна відмітка на зворотному боці посвідчення, а також витягами із мобільного застосунку «Резерв +» (а.с. 11, 16-20).

Також, згідно інформації із мобільного застосунку «Резерв +» вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_1 була надана відстрочка типу «бронювання», останнього разу дійсна до 03.04.2027 (а.с 16-20).

Матеріали справи містять заяву роботодавця позивача №20260617-2485722 від 17.06.2026, відповідно до якої позивача було включено до списку бронювання військовозобов`язаних (а.с. 21-22).

Водночас позивачем долучено витяг із мобільного застосунку «Резерв +» із датою формування військово-облікового документа 23.06.2026 із зазначенням ТЦК та СП – ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с. 23) при тому, що вказаний документ містить незмінну адресу проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 та дату вчасного уточнення даних 18.06.2026.

З урахуванням п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що є додатком № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання.

Положення ч. 3 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачає, що призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік.

Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування підстав для зміни позивача місця військового обліку.

Доказів у протилежне суду не надано.

Окрім того, 22.08.2026 отримав копію постанови № МВ/1644/1 від 23.06.2026 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 полковником ОСОБА_2 (а.с. 12).

Відповідно до вказаної постанови військовозобов`язаний ОСОБА_1 порушив вимоги абз.2 ч.1 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 №560 (далі – Порядок №560), не прибув 18.06.2026 за викликом, повістка №11329 для уточнення військово-облікових даних до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Про причини неявки протягом визначеного п.24 Порядку №560 терміну не повідомив.

Відповідно до п.п.1п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є , у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.

Разом з тим, будь-яка інформація у підтвердження створення повістки №11329, вручення чи надіслання такої позивачеві, відсутня.

Із пояснень позивача та матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 у визначені законом строки уточнив свої дані.

Доказів у протилежне суду не надано.

Водночас, які саме дані необхідно було уточнити позивачеві та чим була викликана така необхідність, відповідач не вказав.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отож, обов`язок доказування в адміністративному судочинстві, визначений статтею 77 КАС, розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову. У справах про оскарження постанов про адміністративні правопорушення для суб`єктів владних повноважень частина друга статті 77 КАС є спеціальною нормою по відношенню до частини першої статті 77 КАС, а тягар доказування у випадку заперечення проти позову покладається на відповідача.

У ході розгляду справи суд звертає увагу на те, що форма повістки затверджена Додатком 11 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487. Зазначена форма передбачає обов`язкове зазначення мети виклику, що кореспондує із вимогами Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

Після номера повістки у її тексті вказується, що громадянин зобов`язаний з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до вимог частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з конкретно визначеною метою.

Частина 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», порушення якої інкриміновано ОСОБА_1 в оскаржуваній постанові № МВ/1644/1 від 23.06.2026, встановлює, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до ТЦК та СП у строк і місце, зазначені в повістці, для здійснення дій у межах мобілізаційних заходів, зокрема:

- для взяття на військовий облік у період мобілізації;

- визначення призначення на особливий період;

- проходження медичного огляду.

Таким чином, частина 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», конкретизує механізм виклику та підтверджує, що повістка може бути оформлена лише для реалізації визначених законом цілей.

Крім того, підпункт 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток №2 до Порядку № 1487) покладає на призовників, військовозобов`язаних та резервістів обов`язок з`являтися за викликом лише для здійснення дій, прямо визначених законом, а саме:

- для взяття на військовий облік або перереєстрації за новим місцем проживання;

- для оформлення або ведення військово-облікових документів;

- для проходження медичного огляду згідно з рішенням відповідних комісій;

- для направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності;

- для призову на військову службу;

- для участі у навчальних (перевірочних) та спеціальних зборах;

- для визначення призначення на особливий період у межах мобілізаційних заходів.

Також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 "Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" передбачені окремі випадки, у яких військовозобов`язані та резервісти можуть бути викликані до територіального центру комплектування та соціальної підтримки саме з метою уточнення своїх персональних або військово-облікових даних.

Так, пункти 21, 22, 27 постанови №560 встановлюють можливість виклику громадянина для уточнення персональних та військово-облікових даних, а також покладає на нього обов`язок здійснити таке уточнення у встановлений строк.

Водночас, виклик має здійснюватися у формах і з дотриманням вимог, визначених законодавством, зокрема із зазначенням конкретної мети явки, яка усе ж повинна відповідати визначеним законом підставам.

Щодо осіб, які вже виконали обов`язок із уточнення своїх персональних та військово-облікових даних, перебувають на обліку, подальший виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки може здійснюватися виключно для цілей, прямо визначених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку, призову на військову службу або визначення призначення на особливий період.

Отже, повістка може бути оформлена та направлена лише тоді і лише для такої мети, яка прямо випливає з наведених норм.

Згідно змісту оскаржуваної постанови на ім`я позивача була сформована повістка із зазначенням мети «для уточнення військово-облікових даних», однак таке формулювання не віднесене законами до самостійних цілей виклику, які породжують обов`язок з`явитися за повісткою, натомість законодавчо визначений перелік цілей є вичерпним і не передбачає інших підстав.

За такого суд вважає, що підстав для повторного виклику ОСОБА_1 з метою уточнення військово-облікових даних не існувало, оскільки відповідне уточнення ним уже було здійснено у строки та у порядку, визначені законодавством. Відповідно, така мета виклику не узгоджується із вимогами пункту 27 постанови №560, який прямо пов`язує можливість виклику для уточнення персональних даних із необхідністю первинного або фактично не здійсненого уточнення таких даних громадянином.

Отже, як було встановлено судом, ОСОБА_1 з 08.05.2007 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 , за незмінністю реєстрації місця проживання у АДРЕСА_2 без його відома його було знято з військового обліку вказаного ТЦК та СП і взято на облік ІНФОРМАЦІЯ_4 та винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у зв`язку з неприбуттям за викликом повісткою №11329, відомості про формування, вручення чи надіслання адресату якої відсутні, як і відсутні правові підстави для повторного уточнення позивачем військово-облікових даних.

Згідно ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Встановлені судом обставини вказують на відсутність доказів у підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210-1 КУпАП водночас вказують на протиправність винесеної постанови.

Ураховуючи зазначене, предмет позову та фактичні обставини справи суд прийшов до висновку, що позовні вимоги, заявлені до ІНФОРМАЦІЯ_1 , як суб`єкта владних повноважень, який прийняв неправомірну постанову, підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_2 суд ураховує наступне.

Належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не повинна і не може відповідати за пред`явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов`язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред`явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.04.2022 у справі №400/3989/19, адміністративне провадження № К/9901/14845/20).

Із матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_10 є розпорядником коштів 3 ступеня і на його фінансове забезпечення зарахований ІНФОРМАЦІЯ_11 , як і інші ТЦК та СП (а.с. 25). Однак, доказів на підтвердження порушення ІНФОРМАЦІЯ_10 прав, свобод та інтересів позивача матеріали справи не містять.

Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_10 не є суб`єктом порушеного та оспорюваного позивачем правовідношення, відповідно не повинен і не може відповідати за пред`явленим позовом, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно положень ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання позовної заяви у справах про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір, який підлягає сплаті, становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2026 становить 3328,00 грн.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір з урахуванням коефіцієнта 0,8 ( позов подано в електронній формі) в розмірі 532,48 грн, який підлягає стягненню з відповідача на його користь.

Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Згідно з ч.1, ч. 2 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Так, ч. 1, ч. 3 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Верховний Суд у постанові від 07 травня 2020 року по справі №820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 року по справі №826/1216/16, зокрема зазначив, що на підтвердження витрат на правничу допомогу повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №258/1 від 25.08.2026, додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги №258/1 від 25.08.2026, акт про надані послуги до договору про надання правничої допомоги №258/1 від 25.08.2026, платіжну інструкцію про здійснення позивачем оплати на рахунок ФОП ОСОБА_3 .

При вирішенні питання відшкодування витрат на правничу допомогу, суд ураховує, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).

Аналізуючи надані позивачем документи, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, яка є типовою, з великою кількістю судової практики з аналогічних спорів, а тому не потребує особливих адвокатських знань та вмінь, а тому заявлена до стягнення сума не є співмірною та справедливою в порівнянні з предметом спору, обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, детальний розрахунок яких суду не надано. За вказаного суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн підлягають зменшенню до 5000,00 грн.

Вирішуючи порядок відшкодування позивачеві понесених судових витрат, суд ураховує, що Верховний Суд вже вказував, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року по справі № 344/6751/22).

Згідно повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_12 № 943/Вих3ВГ/10247 від 27.08.2026, ІНФОРМАЦІЯ_11 не є розпорядником коштів та зарахований на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_12 і наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 №809 від 23.12.2025 затверджено Положення про ведення спільного фінансового господарства (а.с. 25-27).

Наведені обставини вказують, що правовий статус органу – відповідача ІНФОРМАЦІЯ_4 не дозволяє йому самостійно виконати грошове зобов`язання саме через відсутність відкритих рахунків у органах Казначейства, а тому виконання має бути покладено на орган, який здійснює його матеріально фінансове забезпечення, тобто – ІНФОРМАЦІЯ_10 .

На підставі викладеного, керуючись статями 9, 77, 241-246, 286, 293 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Частково задовольнити позов.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № МВ/1644/1 від 23.06.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн, закривши провадження у справі у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

У частині заявлених вимог до ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з оплатою за надання правничої допомоги в сумі 5000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , РНОКПП: НОМЕР_2 , Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої судді Скоринчук К.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Заіченко А.О.,

позивача ОСОБА_4 ,

відповідача Моргуна С.Я.,

представника ПАТ «НАСК «ОРАНТА» - Костенка С.О.,

у підготовчому засіданні цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ОРАНТА», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою,

ВСТАНОВИВ:

У Заводський районний суд м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

11 серпня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

11 вересня 2026 року до участі у справі залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ОРАНТА».

01 жовтня 2026 року представник ПАТ «НАСК «ОРАНТА» - адвокат Костенка С.О., подав письмові докази, а саме висновки лікаря-експерта щодо ушкоджень, отриманих ОСОБА_4 та вартості медичних послуг (а.с. 70).

У підготовчому засіданні учасники не заперечували проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду.

Клопотань та заяв, які б перешкоджали призначенню справи до розгляду, суду не надходило.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України суд вважає за можливе закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Керуючись статтями 197, 198, 200, 260, 261 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ОРАНТА», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

Призначити справу до розгляду на 14.00 год 06.11.2026 в залі судових засідань №2 Заводського районного суду міста Миколаєва за адресою: Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Радісна, 3.

У судове засідання викликати учасників справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

адреса: місто Миколаїв, вулиця Озерна, будинок № 13, квартира № 77;

Відповідачі:

ІНФОРМАЦІЯ_9 , адреса АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ;

ІНФОРМАЦІЯ_14 , адреса: АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4

Суддя: К.М. Скоринчук