Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №760/6897/26 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/6897/26 2/760/13685/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Усатової І.А.,

при секретарі Омельяненко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського визнання протиправним та скасування наказу про відрахування,

В С Т А Н О В И В:

До провадження судді Солом`янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» визнання протиправним та скасування наказу про відрахування, в якій позивач просить: (1) визнати протиправним та скасувати Наказ КПІ ім. Ігоря Сікорського № 894-с від 16.02.2026 про відрахування ОСОБА_1 ; (2) поновити ОСОБА_1 у статусі здобувача вищої освіти за державним замовленням (денна форма навчання, спеціальність 163 «Біомедична інженерія», група БФ-21) з дати відрахування - 16.02.2026; (3) зобов`язати відповідача здійснити визнання та перезарахування результатів навчання, здобутих позивачем міжнародної академічної мобільності у Вільнюському технічному університету Гедиміна згідно з Договором № 19 та Індивідуальним планом (ІНПАМ); (4) зобов`язати відповідача забезпечити позивачу безперешкодний доступ до освітнього процесу, можливість проходження переддипломної практики, складання поточної атестації та підготовки до захисту дипломної роботи; (5) допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на навчанні та допуску до освітнього процесу згідно з п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України; (6) стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка є студенткою четвертого курсу та з 11.10.2022 перебуває в Німеччині під статусом тимчасового захисту. 28.08.2025 у дистанційному режимі нею було підписано договір про академічну мобільність № 19 з КПІ ім. Ігоря Сікорського для участі в програмі Erasmus+ ICM у Вільнюському технічному університеті ім. Гедимінаса в період з 28.08.2025 до 01.02.2026. За твердженням позивачки, програму вона успішно завершила, що підтверджується Transcript of Records.

Позивачка зазначає, що не отримала остаточних примірників договору № 19 та ІНПАМ зі змінами, підписаних обома сторонами. Водночас після отримання 20.01.2026 повідомлення від відділу академічної мобільності про необхідність особистого прибуття до університету для визнання результатів навчання, 21.01.2026 вона звернулася до адміністрації з проханням дозволити дистанційне подання документів, посилаючись на дистанційну форму навчання групи БФ-21, перебування за кордоном та безпекову ситуацію.

Листом від 21.01.2026 № С/ЗГ/04.00/3/26, отриманим 30.01.2026, університет повідомив, що подання документів без особистої присутності, зокрема в електронній формі, є порушенням умов договору. Не погоджуючись із цим, 30.01.2026 позивачка подала апеляцію, вказуючи, що договір № 19 не містить вимоги про обов`язкову фізичну присутність.

01.02.2026 позивачка направила університету документи звітування, передбачені договором, та повідомила про відновлення навчання з 02.02.2026. У листі від 12.02.2026 № С/ЗГ/07.00/8/26 відповідач зазначив, що результати навчання будуть визнані після отримання підтвердження від закладу-партнера, водночас вказавши на можливість відрахування у разі невиконання умов договору.

12.02.2026 позивачка подала заперечення, однак листом від 18.02.2026 № С/ЗГ/07.00/16/26 університет відмовив у розгляді її звернень по суті, кваліфікувавши їх як повторні. При цьому, як зазначає позивачка, у відповідях університету містилися помилки щодо дат її звернень.

Позивачка стверджує, що 19.02.2026 її фактично усунули від освітнього процесу, а 20.02.2026 надали копію наказу № 894-с від 16.02.2026 про відрахування за невиконання умов договору № 19.

Вважає наказ незаконним, оскільки виконала передбачені пунктами 3.1.3 та 3.1.6 договору обов`язки щодо повернення до навчання та подання звітних документів у встановлений строк. На її думку, договір не передбачає обов`язкової фізичної присутності для подання документів, а відповідач неправомірно застосував положення про академічну мобільність, затверджене наказом від 04.11.2025 № НОД/936/25, після укладення договору № 19 від 28.08.2025.

Крім того, позивачка посилається на відсутність в оскаржуваному наказі конкретизації порушених нею умов договору, неналежний розгляд її апеляції та заперечень, а також на непропорційність вимоги про особисте прибуття з огляду на її перебування за кордоном і дистанційну форму навчання. Зазначає, що відрахування перешкоджає завершенню навчання, проходженню переддипломної практики та участі у програмі Mitacs у Канаді, для якої необхідний статус студентки.

Також позивачка вказує, що раніше зверталася з позовом до Київського окружного адміністративного суду, однак ухвалою від 26.02.2026 у справі № 320/8542/26 позовну заяву було повернуто з огляду на приватноправовий характер спору.

З огляду на викладене просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати. Разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову.

11.03.2026 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями обрано суддю Усатову І.А.

23.04.2026 ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження без виклику (повідомлення сторін).

23.04.2026 ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову, поданої позивачем.

08.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив, у якому просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі, вважаючи наказ про відрахування позивачки законним та обґрунтованим.

- реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, та довідки про присвоєння йому реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової карти платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);

- мета, завдання, вид та форма, тривалість, строк (у разі потреби етапи); результати, яких очікується досягти;

- документ, що отримує учасник після завершення участі у програмі академічної мобільності;

- перелік та зміст освітніх компонентів, обсяг навчального навантаження, детальний опис оцінювання результатів та їх відображення в додатку до диплома (для освітньої академічної мобільності);

- права та обов`язки сторін; фінансові умови програми академічної мобільності, умови медичного забезпечення або медичного страхування;

- строк, умови та порядок звітування під час або після повернення до українського закладу-партнера, визнання результатів академічної мобільності, а також заходи, що вживатимуться в разі недосягнення цілей академічної мобільності або невизнання її результатів;

- порядок вибору додаткових навчальних дисциплін (крім вивчення в закладі партнері обов`язкових навчальних дисциплін) для освітньої академічної мобільності;

- строк, умови та порядок ліквідації академічної заборгованості, у тому числі в закладі-партнері;

- порядок внесення змін до договору академічної мобільності;

- інші умови, необхідні для забезпечення досягнення результатів академічної мобільності.

Після укладення договору академічної мобільності керівник українського закладу-партнера видає розпорядчий документ, в якому визначається мета, строк, умови (у тому числі фінансові) програми академічної мобільності українського учасника. Особа набуває статусу українського учасника з дати, визначеної в такому документі.

В межах автономії закладів вищої освіти (далі - ЗВО) університет має право визначати та розробляти власні документи нормативного характеру, які сприяють оптимізації виконання нормативно-правових актів України.

У КПІ ім. Ігоря Сікорського організаційне забезпечення академічної мобільності здійснюється на підставі положення про академічну мобільність, затвердженого відповідно до Порядок реалізації права на академічну мобільність, і в якому визначаються умови та необхідні документи для участі у конкурсному відборі та, у подальшому, програмі академічної мобільності.

На час виявлення Позивачем наміру навчатися за програмою академічної мобільності було чинним Положення про академічну мобільність, затверджене наказом ректора КПІ ім. Ігоря Сікорського №НОН/303/2021 від 15.12.2021 з урахуванням змін внесених наказом ректора КПІ ім. Ігоря Сікорського №НОД/596/24 від 14.08.2024 «Про затвердження форм документів для оформлення академічної мобільності здобувачів вищої освіти».

Пунктом 3.5 вказаного Положення було визначено, що на термін навчання за програмами академічної мобільності здобувач обов`язково укладає договір про участь у програмі та індивідуальний навчальний план учасника програми академічної мобільності для відображення індивідуальної освітньої траєкторії здобувача.

Така ж вимога міститься і в Положенні про академічну мобільність КПІ ім. Ігоря Сікорського, затвердженому наказом ректора КПІ ім. Ігоря Сікорського №НОД/936/25 від 04.11.2025.

На виконання вищевказаних положень чинного законодавства та на підставі особистої заяви Позивача від 08.08.2025 між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір академічної мобільності № 19 від 28.08.2025 (далі за текстом - Договір АМ).

Відповідно до умов укладеного Договору АМ на Позивача, як здобувача вищої освіти, який бере участь в програмі академічної мобільності, було покладено наступні зобов`язання:

- п. 3.1.1. Виконувати всі вимоги законодавства України, Статуту, положення про організацію освітнього процесу КПІ ім. Ігоря Сікорського, інших документів, передбачених п. 2.1 Договору про академічну мобільність та вчасно виконувати ІНПАМ; п. 3.1.3. Прибути до приймаючого закладу, повернутися та приступити до навчання в КПІ ім. Ігоря Сікорського після закінчення програми академічної мобільності;

- п. 3.1.6. Після повернення з програми академічної мобільності до КПІ ім. Ігоря Сікорського протягом 5 (п`яти) робочих днів надати: п. 3.1.6.1. На кафедру та у відділ академічної мобільності копію документу, що засвідчує результати проходження здобувачем навчання / мовного або наукового стажування (спільний диплом, диплом, сертифікат, академічна довідка / виписка навчальних досягнень (Transcript of Records) (для тих, хто бере участь у кредитній або ступеневій мобільності), або звіт за весь період навчання (для тих, хто бере участь у мовному або науковому стажуванні);

- п. 3.1.6.2. У відділ академічної мобільності надати копії посадкових талонів / квитків або копію закордонного паспорта з ідентифікаційною сторінкою та сторінками з відмітками про перетин кордону.

У порушення зазначених умов Договору АМ, Позивач після закінчення програми академічної мобільності не повернулась на територію України, не приступила до навчання в КПІ ім. Ігоря Сікорського та не надала Відповідачу документи, які б підтверджували факт перетину державного кордону України. На противагу цьому, Позивач надала Відповідачу лише копії посадкових талонів з маршрутом: м. Гамбург (Німеччина) - м. Вільнюс (Литва) - м. Гамбург (Німеччина).

Твердження Позивача про те, що повернення на територію України не є умовою Договору АМ, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки КПІ ім. Ігоря Сікорського як ЗВО, у якому Позивач здобувала вищу освіту та який надав Позивачу можливість реалізувати своє право на академічну мобільність, знаходиться саме в Україні (м. Київ), і така можливість була надана Позивачу на підставі та відповідно до законодавства України, а тому умова Договору АМ повернутися передбачає повернення Позивача саме на територію України.

Пунктом 3.1.3. Договору АМ чітко передбачено обов`язки здобувача: прибути до приймаючого закладу, повернутися та приступити до навчання в КПІ ім. Ігоря Сікорського після закінчення програми академічної мобільності.

З викладеного вбачається, що повернення (на територію України) та повернення до навчання є окремими умовами і помилково ототожнюються Позивачем з умовою повернутись до виконання навчальної програми Відповідача в дистанційному форматі без повернення на територію України. Зазначене, серед іншого, підтверджується підпунктом 3.1.6.2 пункту 3.1.6 Договору АМ, яким передбачено подання у відділ академічної мобільності копій посадкових талонів / квитків або копії закордонного паспорта з ідентифікаційною сторінкою та сторінками з відмітками про перетин кордону.

Сукупність зазначених вимог свідчить про те, що Договором АМ передбачалось повернення Позивача саме на територію України, в місце укладення договору, адже КПІ ім. Ігоря Сікорського не може вимагати «повернення» з академічної мобільності в Німеччину чи іншу державу з відмітками про перетин кордону не України.

Крім того, згода позивача з вимогою про повернення саме в Україну підтверджується наступними документами:

- власноруч підписаною Позивачем заявою від 08.08.2025 про направлення на навчання за програмою академічної мобільності, у якій Позивач чітко зазначила, що вона ознайомлена із законодавством, що визначає порядок перетину кордону українцями у воєнний час та відповідальність у разі неповернення до України;

- пунктом 3.3 Договору АМ, відповідно до якого здобувач підтверджує, що на момент підписання цього Договору вона ознайомлена із законодавством України, що регулює порядок перетину державного кордону громадянами України, зокрема у період воєнного стану, та приймає на себе відповідальність за дотримання цих вимог. У разі невиконання зазначених зобов`язань здобувач розуміє можливі юридичні наслідки та відповідальність відповідно до законодавства України.

Отже, незалежно від режиму організації освітнього процесу Позивач за умовами Договору АМ повинна була після закінчення програми академічної мобільності повернутися на територію України, надати документи на підтвердження перетину державного кордону України та приступити до навчання в КПІ ім. Ігоря Сікорського.

У відповідь на звернення Позивача від 21.01.2026 (вх. №С/ЗГ/04.00/3/26 від 21.01.2026) відповідач листом №ВихЗГ/02.05.01/5/26 від 30.01.2026 роз`яснив Позивачу про необхідність виконання умов Договору АМ, а саме: пунктів 3.1.3 (прибути до приймаючого закладу, повернутися та приступити до навчання в КПІ ім. Ігоря Сікорського після закінчення програми академічної мобільності) та підпункту 3.1.6.2 пункту 3.1.6 (у відділ академічної мобільності надати копії посадкових талонів/квитків або копію закордонного паспорта з ідентифікаційною сторінкою та сторінками про перетин кордону).

Не дивлячись на законні вимоги відповідача в частині виконання умов Договору АМ, Позивач не повернулась на територію України та не приступила до навчання в КПІ ім. Ігоря Сікорського після закінчення програми академічної мобільності, документи, які б підтверджували факт перетину державного кордону України, не надала, чим порушила пункт 3.1.3 та підпункт 3.1.6.2 пункту 3.1.6 Договору АМ.

Відповідно до пунктів 4.2.3 та 4.2.5 Договору АМ КПІ ім. Ігоря Сікорського має право:

- не здійснювати визнання навчальних дисциплін, опанованих здобувачем за програмою академічної мобільності, якщо не виконано умови Договору;

- відрахувати здобувача за наявності підстав для відрахування відповідно до законодавства України.

Відтак, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про вищу освіту» наказом № 894-с від 16.02.2026 Позивача було відраховано з КПІ ім. Ігоря Сікорського за порушення умов договору (контракту), укладеного між ЗВО та особою, яка навчається.

Згідно ч. 1 ст. 46 Закону України «Про вищу освіту» підставами для відрахування здобувача вищої освіти є: 1) завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; 2) власне бажання; 3) переведення до іншого закладу освіти; 4) невиконання індивідуального навчального плану; 5) порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; 6) інші випадки, передбачені законом.

Вважаємо за доцільне наголосити, що в якості законної підстави для відрахування здобувача з ЗВО, передбаченої п. 5 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про вищу освіту», вважається порушення умов будь-якого договору, який здобувач уклав із ЗВО в процесі здобуття освіти, в тому числі й Договору академічної мобільності. Таким чином, відрахування Позивача відбулося у повній відповідності до вимог чинного законодавства України. Наказ про відрахування Позивача є законним, обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні. За викладених фактичних обставин підстави для поновлення Позивача в якості здобувача вищої освіти в КПІ ім. Ігоря Сікорського відсутні

На переконання відповідача, відрахування здійснено відповідно до вимог законодавства та умов договору академічної мобільності, а тому правові підстави для скасування оскаржуваного наказу й поновлення позивачки на навчанні відсутні.

10.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погодилася з доводами відповідача та зазначила, що вони ґрунтуються на розширеному тлумаченні умов договору академічної мобільності № 19 від 28.08.2025.

Позивач вказала, що пункт 3.1.3 договору не містить прямого обов`язку фізично повернутися саме на територію України, визначеного строку такого повернення, вимоги особистої присутності в університеті чи прямої вказівки на відрахування як наслідок неповернення. На її думку, місце, строки та порядок повернення договором не конкретизовані, а тому відповідач фактично намагається доповнити його умовами, які сторонами не погоджувалися.

Позивач наголосила, що після завершення академічної мобільності не припиняла участі в освітньому процесі, продовжувала навчання дистанційно, відвідувала заняття, отримувала оцінки та підтримувала комунікацію з університетом. При цьому, за її твердженням, освітній процес фактично здійснювався дистанційно, а відповідачу було відомо про її перебування за межами України.

Щодо пункту 3.1.6.2 договору позивач зазначила, що обов`язок надати документи про перетин державного кордону України має процедурний характер і сам по собі не передбачає автоматичного відрахування в разі їх ненадання. Вона пояснила, що не виїжджала з України в межах програми академічної мобільності, оскільки з 2022 року перебуває під тимчасовим захистом у країнах ЄС, а тому надала документи щодо пересування між країнами ЄС, які, на її думку, відповідали фактичним обставинам участі в програмі.

Крім того, позивач зауважила, що внутрішнє положення КПІ, на яке посилається відповідач, було прийняте після укладення договору академічної мобільності, а тому не може покладати на неї нові обов`язки чи спричиняти негативні правові наслідки, не передбачені договором на момент його укладення.

Позивач також вважала відрахування непропорційним заходом, зазначивши, що відповідач не довів неможливості врегулювання ситуації менш обтяжливими способами, зокрема шляхом надання додаткового строку чи продовження дистанційного навчання. Вона послалася на свою добросовісну поведінку, успішне навчання за кошти державного бюджету, відсутність академічної заборгованості та дисциплінарних порушень, а також на індивідуальні обставини, пов`язані з перебуванням у прикордонному регіоні, безпекову ситуацією та дією воєнного стану.

Окремо позивач звернула увагу, що після видання наказу про відрахування відповідач продовжував виставляти їй оцінки, що, на її думку, свідчить про непослідовність дій університету та фактичне продовження освітніх правовідносин.

У зв`язку з наведеним позивач просила врахувати доводи відповіді на відзив, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

03.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшла відповідь на заперечення на відзив, в яких він не погодився з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив, та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач зазначив, що позивач усупереч вимогам ч. 3 ст. 179 ЦПК України не направила йому копію відповіді на відзив, у зв`язку з чим про її наявність університет дізнався лише 29.05.2026 через електронний кабінет ЄСІТС.

По суті спору відповідач наполягав, що пункт 3.1.3 договору академічної мобільності № 19 від 28.08.2025 у сукупності з пунктом 3.1.6.2 передбачав обов`язок позивача після завершення програми академічної мобільності повернутися на територію України, приступити до навчання в КПІ та надати документи, що підтверджують перетин державного кордону України. На думку відповідача, повернення до України та поновлення навчання є окремими обов`язками, які не можна ототожнювати з продовженням дистанційного навчання.

Посилаючись на статті 11, 202, 213, 525, 526, 610 ЦК України, відповідач вказав, що умови договору підлягають тлумаченню з урахуванням буквального значення слів, змісту договору в цілому та намірів сторін, а зобов`язання мають виконуватися належним чином. При цьому пунктом 3.1.6 договору визначено п`ятиденний робочий строк для надання документів після повернення з програми академічної мобільності.

Відповідач стверджував, що позивач після завершення програми академічної мобільності не повернулася на територію України та не надала документів, які підтверджували б перетин її державного кордону. Водночас університет наголосив, що дистанційна форма навчання не скасовує передбачених договором обов`язків.

Також відповідач заперечив доводи позивача щодо застосування внутрішнього положення КПІ, зазначивши, що підставою для її відрахування було порушення умов договору академічної мобільності, а пункт 4.2.5 договору передбачає право університету відрахувати здобувача за наявності визначених законодавством підстав.

Інші доводи позивача щодо необхідності індивідуального підходу та врахування її життєвих обставин відповідач вважав такими, що не звільняють її від виконання взятих на себе договірних зобов`язань і не усувають правових наслідків їх порушення.

09.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких вона зазначила, що підтримує свою правову позицію, викладену у позовній заяві та відповіді на відзив, однак у зв`язку із запереченнями відповідача вважає за необхідне додатково наголосити на такому.

Позивач вказала, що договір академічної мобільності № 19 не містить прямої вимоги щодо фізичного перетину державного кордону України, а його метою є здобуття освіти та реалізація програми академічної мобільності. На її думку, відповідач вибірково тлумачить умови договору, не враховуючи його загальної мети та намірів сторін.

Також позивач наголосила, що наявність дистанційної форми навчання та електронного документообігу давала змогу продовжувати навчання й подавати необхідні документи без особистої присутності в університеті.

Окремо позивач звернула увагу на безпекові ризики, пов`язані з її проживанням у прикордонному регіоні, та вважала вимогу фізичного прибуття до Києва в умовах воєнного стану непропорційною. Вона також зазначила, що університет відмовляється надати їй актуальну електронну виписку оцінок, натомість вимагає подання заяви, оплати відповідної послуги, особистої присутності або оформлення нотаріальної довіреності. На думку позивача, наявна у матеріалах справи виписка є застарілою, а отримання актуальної академічної довідки необхідне для перевірки дат виставлення оцінок, зокрема після видання наказу про відрахування.

Позивач вважала такі дії відповідача непослідовними та недобросовісними, а також такими, що створюють перешкоди в реалізації її права на доступ до інформації про результати навчання.

З огляду на викладене позивач просила долучити додаткові пояснення до матеріалів справи, продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначити її до розгляду по суті, а також витребувати у відповідача належним чином засвідчену актуальну академічну довідку (виписку оцінок) за весь період навчання із зазначенням пройдених дисциплін, кількості кредитів ЄКТС та отриманих балів.

24.09.2026 ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

Оскільки сторони не викликались у судове засідання, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд здійснює судовий розгляд у судовому засіданні без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши та оцінивши в сукупності письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Наказом № 2764-с від 05.09.2022 позивача було зараховано до КПІ ім. Ігоря Сікорського (далі-ЗВО) студенткою 1 курсу очної денної форми здобуття освіти, факультет біомедичної інженерії, перший (бакалаврський) рівень вищої освіти, спеціальність: 163 Біомедична інженерія, освітня програма «Регенеративна та біофармацевтична інженерія» за кошти державного (регіонального) бюджету.

19.09.2022 між ЗВО та позивачем укладено Договір про навчання в університеті № 736.

Позивачка, будучи студенткою 4-го курсу, у першому семестрі 2025-2026 навчального року позивачка виявила бажання взяти участь у програмі міжнародної академічної мобільності Erasmus+ ICM у Вільнюському технічному університеті імені Гедимінаса. На підставі її заяви від 08.08.2025 між позивачкою та КПІ ім. Ігоря Сікорського 28.08.2025 було укладено договір про академічну мобільність № 19, відповідно до якого участь у програмі передбачалася в період з 28.08.2025 до 01.02.2026.

Наказом № 894-с від 16.02.2026 позивача було відраховано з КПІ ім. Ігоря Сікорського за порушення умов договору, укладеного між ЗВО та позивачем.

Як убачається з матеріалів справи, після завершення програми академічної мобільності 01.02.2026 позивачка направила відповідачу документи звітування, передбачені договором № 19, та повідомила про відновлення навчання з 02.02.2026.

Водночас, як убачається з листування сторін, ще 20.01.2026 відділом академічної мобільності позивачці було повідомлено про необхідність особистого прибуття до університету для визнання результатів навчання. У відповідь 21.01.2026 позивачка звернулася до адміністрації із проханням дозволити дистанційне подання документів, посилаючись на перебування за кордоном, дистанційну форму навчання та безпекову ситуацію.

Листом від 21.01.2026 № С/ЗГ/04.00/3/26 відповідач повідомив позивачку, що подання документів без особистої присутності, зокрема в електронній формі, є порушенням умов договору. Не погоджуючись із такою позицією, 30.01.2026 позивачка подала апеляцію, в якій зазначила про відсутність у договорі прямої вимоги щодо її обов`язкової фізичної присутності.

Листом від 12.02.2026 № С/ЗГ/07.00/8/26 університет повідомив, що результати навчання за програмою академічної мобільності будуть визнані після отримання підтвердження від закладу-партнера, одночасно зазначивши про можливість відрахування позивачки в разі невиконання умов договору. 12.02.2026 позивачка подала заперечення, однак листом від 18.02.2026 № С/ЗГ/07.00/16/26 відповідач відмовив у розгляді її звернень по суті, кваліфікувавши їх як повторні.

Оцінюючи наведені обставини, суд бере до уваги, що після завершення академічної мобільності позивачка не залишилася без комунікації з університетом, а зверталася до нього з приводу порядку подання звітних документів, визнання результатів навчання та продовження освітнього процесу. Водночас сам факт такого листування та повідомлення про відновлення навчання не є безумовним підтвердженням виконання всіх зобов`язань, передбачених договором про участь у програмі академічної мобільності № 19, а тому підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі.

Посилання позивачки на продовження дистанційного навчання та виставлення їй оцінок після видання наказу про відрахування також підлягають перевірці з огляду на їхнє значення для встановлення фактичного продовження освітніх правовідносин. При цьому самі по собі відомості про наявність оцінок не спростовують автоматично доводів відповідача щодо невиконання умов договору академічної мобільності, однак мають значення для з`ясування фактичних обставин навчання позивачки після завершення програми та видання оскаржуваного наказу.

Отже, між сторонами виник спір не лише щодо фактичного виконання позивачкою умов академічної мобільності, а й щодо змісту та тлумачення положень договору про академічну мобільність № 19 від 28.08.2025, зокрема пунктів 3.1.3 та 3.1.6, на які посилаються сторони.

Відповідач вважає, що зазначені положення договору покладали на позивачку обов`язок після завершення академічної мобільності повернутися в Україну, поновити навчання в НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського» та надати документи, що підтверджують перетин державного кордону України. Натомість позивачка заперечує таке тлумачення договору, зазначаючи, що його умовами прямо не передбачено обов`язку фізичного повернення в Україну чи особистої присутності в закладі освіти, а результати академічної мобільності та документи звітування могли бути подані дистанційно.

За таких обставин суду належить з`ясувати дійсний зміст погоджених сторонами умов договору, визначити обсяг обов`язків, які ним покладалися на позивачку після завершення академічної мобільності, та встановити, чи свідчать обставини, покладені відповідачем в основу наказу № 894-с від 16.02.2026, про невиконання саме цих договірних обов`язків і чи утворювали вони передбачену законом підставу для відрахування позивачки.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК УКраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законим і обґгрунтованим.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожа особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), і дії цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Громадяни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах на конкурсній основі.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне викоання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідк, встановлені договором або законом, зокрема: приинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

У статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхіждними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, у спірних правовідносинах юридичне значення має насамперед зміст погоджених сторонами умов договору про академічну мобільність № 19 від 28.08.2025, оскільки саме ним визначено взаємні права та обов`язки сторін, у тому числі обов`язки позивачки після завершення програми академічної мобільності та передбачені договором наслідки їх невиконання. При цьому обов`язок суду полягає у встановленні дійсного змісту таких умов та їх застосуванні до встановлених у справі фактичних обставин.

Встановленим судом фактам відповідають правовідносини, які врегульовано законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», а також підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання.

Відповідно до змісту п.п. 1), 3) ч. 1 ст. 63 Закону України «Про вищу освіту» особи, які навчаються у закладах вищої освіти, крім іншого, зобов`язані - дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу вищої освіти; виконувати вимоги освітньої програми (індивідуального навчального плану), дотримуючись академічної доброчесності, та досягати визначених для відповідного рівня вищої освіти результатів навчання.

Згідно змісту ч. 1 ст. 42 Закону України «Про освіту», п. 1-1) ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» академічна доброчесність - сукупність етичних принципів та визначених законами України правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Положеннями ч. 6 ст. 10 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що заклад вищої освіти на підставі відповідної освітньої програми розробляє навчальний план, що визначає обсяг освітніх компонентів у кредитах ЄКТС, форми організації освітнього процесу, види та обсяг навчальних занять, графік освітнього процесу, форми поточного і підсумкового контролю, що забезпечують досягнення здобувачем відповідного ступеня вищої освіти програмних результатів навчання.

На основі навчального плану у визначеному закладом вищої освіти порядку для кожного здобувача вищої освіти розробляються та затверджуються індивідуальні навчальні плани на кожний рік навчання. Індивідуальний навчальний план може передбачати річне навчальне навантаження в обсязі не менше 30 і не більше 80 кредитів ЄКТС для початкового рівня (короткого циклу), першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівнів вищої освіти. Індивідуальний навчальний план формується з урахуванням вимог освітньої програми щодо вивчення її обов`язкових компонентів, освітньої політики закладу вищої освіти та результатів особистого вибору здобувачем вибіркових освітніх компонентів. Обсяг навчального навантаження протягом навчального року здобувача вищої освіти, який навчається за державним (регіональним) замовленням, за кошти пільгових довгострокових кредитів для здобуття вищої освіти, не може бути меншим, ніж передбачений навчальним планом закладу вищої освіти на відповідний рік навчання. Індивідуальний навчальний план є обов`язковим до виконання здобувачем вищої освіти.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» академічна мобільність - можливість учасників освітнього процесу навчатися, викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність в іншому закладі вищої освіти (науковій установі) на території України чи поза її межами.

Згідно п. 23 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про вищу освіту» центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, крім іншого, розробляє положення про порядок реалізації права на академічну мобільність та подає його на затвердження Кабінету Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 53 Закону України «Про освіту», п. 17 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» особи, які навчаються у закладах вищої освіти, крім іншого, мають право на академічну мобільність, у тому числі міжнародну.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про вищу освіту» здобувачам вищої освіти, які реалізують право на академічну мобільність, протягом навчання, стажування чи здійснення наукової діяльності в іншому закладі вищої освіти (науковій установі) на території України чи поза її межами гарантується збереження місця навчання та виплата стипендії відповідно до положення про порядок реалізації права на академічну мобільність. Такі особи не відраховуються із складу здобувачів вищої освіти.

Порядком реалізації права на академічну мобільність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 року № 579 (далі - Порядок), визначено цілі, завдання, порядок організації академічної мобільності, умови повернення до місця постійного навчання (роботи), виконання програм академічної мобільності, визнання та зарахування її результатів для здобувачів освіти (наукових ступенів), які навчаються в закладах фахової передвищої та вищої освіти, наукових установах, а також працівників зазначених закладів та установ.

Згідно змісту п. 2, 3 вищевказаного порядку особа, яку відібрано відповідно до вимог цього Порядку для участі у програмі академічної мобільності, укладає з українським закладом освіти (науковою установою) постійного місця навчання (роботи) договір академічної мобільності.

Право на академічну мобільність також може бути реалізоване українськими учасниками освітнього процесу за власною ініціативою за умови позитивного рішення керівника закладу освіти (наукової установи), прийнятого на підставі подання та індивідуального запрошення від іноземного закладу освіти (наукової установи). Статус учасника академічної мобільності відповідно до цього порядку така особа набуває з моменту прийняття рішення керівника закладу освіти (наукової установи). З цього моменту на таку особу поширюються всі права та обов`язки українського учасника, визначені цим порядком, а на заклад освіти (наукову установу) постійного місця навчання (роботи) та заклад освіти (наукову установу), що надав запрошення, - всі права та обов`язки, визначені цим порядком для закладів-партнерів, крім фінансування витрат українського учасника.

Реалізація позивачкою права на академічну мобільність здійснювалася на підставі договору про академічну мобільність № 19 від 28.08.2025 та відповідного індивідуального навчального плану академічної мобільності (ІНПАМ), який визначає навчальні компоненти, що підлягають опануванню в закладі-партнері, та результати навчання, які після завершення програми можуть бути визнані й зараховані за місцем постійного навчання.

Оцінюючи доводи сторін у їх сукупності, суд враховує, що відповідно до пунктів 3.5, 3.8 положення про академічну мобільність здобувачів вищої освіти КПІ ім. Ігоря Сікорського участь у програмі академічної мобільності передбачає укладення договору та індивідуального навчального плану учасника академічної мобільності, а права й обов`язки учасника визначаються договором про навчання за відповідною програмою.

Згідно з пунктами 7.3, 7.4 цього порядку за належне виконання ІНПАМ персональну відповідальність несе учасник академічної мобільності, а його невиконання є підставою для відрахування здобувача з Університету. При цьому ІНПАМ визначає освітні компоненти та контрольні заходи, які здобувач зобов`язаний виконати з урахуванням особливостей програми академічної мобільності.

Отже, участь у програмі академічної мобільності не звільняє здобувача від виконання погоджених навчальних обов`язків та дотримання визначеного порядку визнання результатів навчання. Водночас вирішальне значення для оцінки правомірності оспорюваного наказу має встановлення того, які саме обов`язки були покладені на позивачку договором та ІНПАМ, чи були відповідні документи належним чином оформлені й доведені до її відома, а також чи допущено позивачкою конкретне порушення, яке могло бути підставою для відрахування.

При цьому суд зазначає, що сам по собі факт неприбуття позивачки до Університету або неподання нею певних документів у спосіб, визначений відповідачем, не є достатнім для висновку про невиконання ІНПАМ без встановлення змісту відповідних навчальних обов`язків та фактичних обставин їх невиконання.

Водночас положення пункту 7.5.13 порядку передбачає складання договору про навчання за програмою академічної мобільності та ІНПАМ у двох оригінальних примірниках, один із яких зберігається у здобувача. Тому доводи позивачки про ненадання їй остаточних примірників відповідних документів підлягають оцінці разом з іншими доказами, що підтверджують обставини їх оформлення, погодження та надання позивачці.

Таким чином, наведені положення про академічну мобільність підлягають застосуванню судом у взаємозв`язку з умовами укладеного сторонами договору та встановленими обставинами його виконання. Саме по собі посилання на них не звільняє відповідача від обов`язку довести наявність конкретного порушення з боку позивачки, яке стало підставою для видання оспорюваного наказу.

Водночас суд не погоджується з доводами позивачки про те, що покладення на неї обов`язків, невиконання яких стало підставою для відрахування, ґрунтується виключно на Положенні про академічну мобільність, затвердженому наказом ректора КПІ ім. Ігоря Сікорського від 04.11.2025 № НОД/936/25. Як установлено судом, відповідні обов`язки були безпосередньо погоджені сторонами в договорі про академічну мобільність № 19 від 28.08.2025, зокрема пунктами 3.1.3, 3.1.6 та 4.2.5 договору. Отже, оцінка виконання позивачкою зазначених обов`язків здійснюється насамперед з урахуванням умов укладеного сторонами договору, а посилання на положення внутрішніх актів університету не змінює змісту безпосередньо погоджених сторонами договірних умов.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 645/6871/21, відповідно до якої невиконання визначених для здобувача обов`язків може бути підставою для його відрахування лише за умови встановлення такого невиконання та його підтвердження належними і достовірними доказами. У зазначеній справі Верховний Суд, застосовуючи положення статті 46 Закону України «Про вищу освіту», виходив із необхідності встановлення фактичного виконання здобувачем відповідних навчальних обов`язків.

Отже, у цій справі суду належить встановити не лише наявність у договорі про академічну мобільність відповідних обов`язків позивачки, а й те, чи передбачали вони саме ті дії, невиконання яких зазначено відповідачем як підставу для відрахування, та чи підтверджується матеріалами справи факт їх невиконання.

Судом враховано, що відповідно до пункту 3.1.3 договору про навчання за програмою академічної мобільності Здобувач зобов`язується після закінчення програми академічної мобільності повернутися та приступити до навчання в КПІ ім. Ігоря Сікорського.

Крім того, підпунктами 3.1.6.1, 3.1.6.2 договору передбачено обов`язок Здобувача протягом п`яти робочих днів після повернення надати документи, що засвідчують результати проходження програми академічної мобільності, а також копії документів, які підтверджують перетин державного кордону.

Аналіз наведених положень договору у їх сукупності свідчить про те, що після закінчення програми академічної мобільності на позивачку покладено обов`язок повернутися та приступити до навчання в КПІ ім. Ігоря Сікорського, а після такого повернення - протягом п`яти робочих днів надати документи, що засвідчують результати проходження програми академічної мобільності, та копії документів, які підтверджують перетин державного кордону.

При цьому пунктом 4.2.5 договору передбачено право КПІ ім. Ігоря Сікорського відрахувати Здобувача у разі неподання документів, зазначених у пунктах 3.1.6 та 3.1.7 договору, та/або неприступлення до навчання.

Отже, сторони передбачили не лише порядок участі у програмі академічної мобільності, а й конкретні обов`язки здобувача після її завершення, недотримання яких за умовами договору може мати наслідком відрахування з Університету.

Положеннями ч. 1 ст. 46 Закону України «Про вищу освіту» визначено перелік підстав для відрахування здобувача вищої освіти, серед яких - порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання.

Відповідно до змісту ч. 6 ст. 19 Закону України «Про освіту», ч. 6 ст. 46 Закону України «Про вищу освіту» порядок відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, а також порядок надання їм академічної відпустки визначаються положенням, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Поновлення та переведення здобувачів вищої освіти здійснюється з урахуванням вимог до вступників на відповідні освітні програми.

Відповідно до пункту 4 розділу І Положення про порядок відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, та надання їм академічної відпустки, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 07 лютого 2024 року № 134, відрахування, переривання навчання, а також продовження його строку, поновлення на навчання, переведення, допуск до продовження навчання здійснюються на підставі наказу керівника закладу вищої освіти.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ зазначеного Положення підстави для відрахування здобувачів визначені частиною першою статті 46 Закону України «Про вищу освіту» та частиною шостою статті 42 Закону України «Про освіту».

Отже, Положення № 134 не встановлює самостійної підстави для відрахування позивачки, а визначає порядок реалізації відрахування за наявності передбаченої законом підстави. У зв`язку з цим правомірність наказу № 894-с від 16.02.2026 підлягає оцінці насамперед з огляду на те, чи існувала передбачена пунктом 5 частини першої статті 46 Закону України «Про вищу освіту» підстава для відрахування позивачки, а саме порушення нею умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається.

З огляду на вказане, суд вважає доведеним той факт, що позивач, отримавши право на академічну мобільність у виді проходження навчання у Вільнюському технічному університеті ім. Гедимінаса в період з 28.08.2025 до 01.02.2026, не в повній мірі дотрималась вимог договору про академічну мобільність № 19 від 28.08.2025, зокрема в частині обов`язків, передбачених пунктами 3.1.3 та 3.1.6 договору.

Так, після завершення програми академічної мобільності позивачка не повернулася до України та не надала відповідачу документів, які підтверджували б перетин державного кордону України. Надані нею посадкові талони за маршрутом Гамбург-Вільнюс-Гамбург підтверджують пересування між відповідними містами, однак самі по собі не засвідчують виконання зазначених договірних обов`язків.

Суд бере до уваги доводи позивачки про її перебування за кордоном, дистанційний характер освітнього процесу та здійснення комунікації з університетом після завершення академічної мобільності. Водночас такі обставини не спростовують факту невиконання нею окремо передбачених договором обов`язків щодо повернення після завершення програми та подання документів, визначених пунктом 3.1.6 договору.

Посилання позивачки на відсутність у договорі прямої вимоги щодо особистої присутності в університеті не спростовують наведеного висновку, оскільки підставою для відрахування в цьому випадку є не сам по собі спосіб подання документів, а невиконання погоджених сторонами зобов`язань після завершення академічної мобільності. При цьому продовження дистанційного навчання не є тотожним виконанню обов`язку повернутися після завершення програми академічної мобільності.

Доводи позивачки щодо неотримання остаточних примірників договору та ІНПАМ зі змінами суд оцінює в сукупності з іншими матеріалами справи. Саме по собі таке твердження не спростовує факту укладення договору про академічну мобільність № 19 та погодження його умов, тоді як позивачка, реалізуючи право на академічну мобільність, була обізнана про необхідність виконання відповідних договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 4.2.5 договору неподання документів, визначених пунктами 3.1.6 та 3.1.7 договору, та/або неприступлення до навчання передбачено як підставу для відрахування здобувача. Зазначена умова договору підлягає застосуванню в системному зв`язку з пунктом 5 частини першої статті 46 Закону України «Про вищу освіту», яким передбачено відрахування здобувача вищої освіти у зв`язку з порушенням умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та здобувачем.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач мав передбачені договором та законом підстави для відрахування позивачки у зв`язку з невиконанням нею договірних зобов`язань після завершення програми академічної мобільності. Доводи позивачки щодо продовження дистанційного навчання, подання звітних документів та необхідності врахування її особистих обставин не спростовують установленого порушення умов договору.

Інші доводи позивачки, зокрема щодо непропорційності застосованого заходу, неналежного розгляду її звернень та виставлення оцінок після видання наказу про відрахування, не спростовують висновку суду про наявність передбаченої законом підстави для відрахування. Самі по собі такі обставини не свідчать про протиправність наказу № 894-с від 16.02.2026.

Отже, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд доходить висновку, що позивачкою не доведено обставин, які б свідчили про протиправність оскаржуваного наказу та наявність правових підстав для його скасування. Відтак похідні позовні вимоги про поновлення позивачки у статусі здобувача вищої освіти, зобов`язання відповідача визнати та перезарахувати результати навчання, забезпечити доступ до освітнього процесу також не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, статтями 46, 63 Закону України «Про вищу освіту», суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І.А. Усатова