Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №367/4884/26 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 367/4884/26

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Блащука А.М.,

за участю секретаря судових засідань Євтушенко О.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми,-

в с т а н о в и в :

15.04.2026 ТОВ «Цикл Фінанс» звернулося до Ірпінського міського суду Київської області із зазначеним позовом.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 04.05.2026 справу за підсудністю направлено до Подільського районного суду м. Києва.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 23 серпня 2006 року між АКЦІОНЕРНИМ :ПОШТОВО-ПЕНСІЙНИМ БАНКОМ «АВАЛЬ», правонаступником якого є АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» (далі - АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», Банк) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник, Боржник, Відповідач) укладено Кредитний договір № 014/06-11/2442 (далі - Кредитний договір), згідно умов якого Банк надав Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 30 000,00 доларів США, а Позичальник зобов`язався повернути кредит у повному розмірі у строк до 23 серпня 2016 року та сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі 12% річних.

У зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором, 30 липня 2012 року Подільським районним судом міста Києва ухвалено рішення у справі № 2607/1762/2012 за позовом ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким позов задовольнили. Стягнули з ОСОБА_1 на користь ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 150 130,30 гривень, судові витрати в розмірі 1501,30 гривень.

18 липня 2024 року між АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОКСІ БАНК» (далі - АТ «ОКСІ БАНК») укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-71, відповідно до якого АТ «ОКСІ БАНК» набуло права вимоги за Кредитним договором.

В свою чергу, 18 липня 2024 року між AT «ОКСІ БАНК» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЦИКЛ ФІНАНС» (далі - ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС») укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-71-1, відповідно до якого ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» набуло права вимоги за Кредитним договором.

30 липня 2012 року Подільським районним судом міста Києва ухвалено рішення у справі № 2607/1762/2012 за позовом ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким позов задовольнили. Стягнули з ОСОБА_1 на користь ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 150 130,30 гривень, судові витрати в розмірі 1501,30 гривень.

На виконання вищезазначеного рішення, 06 січня 2014 року Подільським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 2607/1762/2012 до виконання.

02 березня 2018 року Подільським районним судом міста Києва постановлено ухвалу у справі № 2607/1762/2012, якою скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Подільський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» на дії та рішення державного виконавця Шемберка Олега Петровича - задовольнили частково. Визнали протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві Шемберка О.П. від 06 квітня 2016 року про відкриття виконавчого провадження № 50721977 з примусового виконання виконавчого листа № 2607/1762/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» суми боргу в розмірі 151 631,60 гривень. В іншій частині вимог - відмовили.

Вищевказаною ухвалою встановлено, що постановою старшого державного виконавця Подільського PB ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві Шемберка О.П. від 06 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження № 50721977 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 06 квітня 2014 року Подільським районним судом місиа Києва.

Судом встановлено, що при прийнятті постанови від 06 квітня 2016 року державним виконавцем порушено вимоги статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відкрито виконавче провадження поза межами строку, встановленого статтею 22 Закону, тобто після спливу однорічного строку пред`явлення документу до виконання.

Враховуючи вищевикладене, станом на 06 квітня 2026 року, рішення Подільського районного суду міста Києва від 30 липня 2012 року у справі № 2607/1762/2012, Боржником не виконано.

Посилаючись на рішення Подільського районного суду міста Києва від 30 липня 2012 року у справі № 2607/1762/2012, ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» визначає преюдиційну обставину щодо встановленого у рішенні розміру суми заборгованості за Кредитним договором.

На підставі викладеного просить суд стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 43453613, юридична адреса: місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8) суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми за Кредитним договором № 014/06-11/2442 від 23 серпня 2006 року за період з 02 листопада 2017 року по 01 березня 2020 року у розмірі 34 958,10 гривень, яка складається із: 24 457,21 гривень - сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції; 10 500,89 гривень - сума боргу трьох процентів річних від простроченої суми та стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» '(код ЄДРПОУ 43453613, юридична адреса: місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8) сплачений судовий збір у розмірі 3328,00 гривень.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18.06.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

15.07.2026 від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми.

17.07.2026 позивачем подано до суду відповідь на відзив.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася. Подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідач або його представник в судове засідання не з`явилися. Причини неявки суду не повідомили. Повідомлені належним чином.

За ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

23 серпня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 014/06-11/2442, за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 30 000,00 доларів США.

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30 липня 2012 року у справі № 2607/1762/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 березня 2013 року, задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 та стягнуто з останнього суму заборгованості за вищезазначеним Кредитним договором в розмірі 150 130,30 грн., судові витрати в розмірі 1 501,30 грн., а всього 151 631,60 грн.

Рішення суду набрало законної сили 20.03.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

На виконання вищезазначеного судового рішення Подільським районним судом м. Києва 06 січня 2014 року видано виконавчий лист № 2607/1762/2012.

25 березня 2014 року постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2607/1762/2012, виданого 06 січня 2014 року Подільський районним судом міста Києва, у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання (виконавче провадження № 42670796).

21 травня 2014 року постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2607/1762/2012, виданого 06 січня 2014 року Подільський районним судом міста Києва, у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання (виконавче провадження № 43363802).

06 квітня 2016 року постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження № 50721977 з примусового виконання виконавчого листа № 2607/1762/2012, виданого 06 січня 2014 року Подільський районним судом міста Києва.

Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки, зокрема: інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Тож виконавчий документ, виданий на підставі заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 липня 2012 року, міг бути пред`явлений стягувачем до виконання протягом року з дня набрання ним законної сили, тобто до 21 березня 2014 року.

Такі висновки, зокрема, були зроблені в ухвалі Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року у справі № 2607/1762/2012, якою визнано протиправною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, строк пред`явлення виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 присудженої суми заборгованості за кредитним договором збіг.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року у справі № 2607/1762/2012 визнано протиправною та скасовано таку постанову старшого виконавця державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Шемберка О.П. від 06.04.2016 про відкриття провадження № 50721977. Судом встановлено, що при прийнятті зазначеної постанови державним виконавцем порушено вимоги статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавче провадження відкрито поза межами строку, встановленого статтею 22 цього Закону, тобто після спливу однорічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Таким чином, строк пред`явлення виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 присудженої суми заборгованості за кредитним договором збіг.

18 липня 2024 року між АТ «Райффайзен Банк» та АТ «ОКСІ БАНК укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-71, відповідно до якого АТ «ОКСІ БАНК» набуло права вимоги за вищезгаданим кредитним договором, а у подальшому АТ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-71-1 18 липня 2024 року, відповідно до якого ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» набуло права вимоги за таким кредитним договором.

В позовній заяві позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 43453613, юридична адреса: місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8) суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми за Кредитним договором № 014/06-11/2442 від 23 серпня 2006 року за період з 02 листопада 2017 року по 01 березня 2020 року у розмірі 34 958,10 гривень, яка складається із: 24 457,21 гривень - сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції; 10 500,89 гривень - сума боргу трьох процентів річних від простроченої суми, та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» сплачений судовий збір у розмірі 3328,00 гривень.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

- натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

- кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

В указаній справі суд, дійшовши висновку про натуральний характер зобов`язання, виходячи з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку у зв`язку зі спливом позовної давності.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) сформульовано висновки щодо застосування статті 625 ЦК України в натуральному зобов`язанні та зазначено таке.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої цієї статті свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер і інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності, яку застосував суд.

Задавненим є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Законодавець у пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором у судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізму обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору в межах пред`явленої ним позовної вимоги в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, за наявності задавненої вимоги позову тільки про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор для охорони інтересів боржника може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 904/6892/17 зроблено такий правовий висновок: "Незважаючи на те, що за змістом положень статей 549, 625 ЦК України і статті 230 ГК України кредитор має право нараховувати пеню, інфляційні втрати і 3 % річних за допущене боржником прострочення виконання основного зобов`язання, яке (основне зобов`язання) не припинилося у встановленому порядку, наявність такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення основного боргу в зв`язку з необґрунтованістю відповідного позову, ухваленого за наслідками розгляду судом іншої справи між тими ж самими сторонами, унеможливлює подальше притягнення кредитором боржника до відповідальності у виді штрафної санкції (пені), оскільки її практичне застосування є додатковим зобов`язанням, яке випливає з основного зобов`язання (сплати основного боргу), тоді як підтверджена рішенням суду остаточна втрата позивачем (кредитором) права на задоволення вимоги щодо основного зобов`язання (основного боргу) в процесуальному (судовому) порядку призводить до втрати ним права на стягнення штрафних санкцій як додаткової вимоги. Адже, натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 549 ЦК України щодо нарахування пені розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор у натуральному зобов`язанні не має права на нарахування пені у разі, якщо вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку".

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

ЄСПЛ у своїй практиці широко тлумачить наведений принцип, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У Законі України "Про виконавче провадження" поняття "виконавче провадження" розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1).

Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції, заява №183571/91" (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи "Белле проти Франції" (Bellet v. France), "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey) "Пономарьов проти України", "Щокін проти України" та інші].

Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих завдань, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії").

Як зазначалося вище, виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження"). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження") пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження".

До 05 жовтня 2016 року положення щодо строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначались у статтях 22-24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження".

Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.

Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.

У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.

Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.

Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Хоча конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Німеччини" від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

З огляду на викладене, будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача).

За таких обставин можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

Вказане судове рішення засвідчує, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Тобто у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦКУкраїни.

Факт неперебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року у справі № 2607/1762/2012, якою визнано протиправною та скасовано постанову старшого виконавця державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Шемберка О.П. від 06.04.2016 про відкриття провадження № 50721977 - унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

У зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін, та інших учасників справи:

-позивач - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЦИКЛ ФІНАНС», адреса 04112, м. Київ, р-н. Шевченківський, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, ЄДРПОУ 43453613;

-відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя А. М. Блащук