Вирок від 08 жовтня 2026 р. у справі №147/1731/26 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1731/26

Провадження № 1-кп/147/679/26

ВИРОК

іменем України

09 жовтня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участю: прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника – адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції обвинувальний акт та угоду про визнання винуватості, яка надійшла до суду під час судового провадження, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024050010005157 від 26.06.2024, про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Крупин Хмільницького району Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, військовослужбовця, раніше несудимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, за таких обставин.

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, проходячи військову службу на посаді стрільця 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 квітня 2024 року № 92 вибув із пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 у другу частину основної щорічної відпустки з 01 квітня 2024 року по 17 квітня 2024 року.

Однак 20 квітня 2024 року, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без дозволу командування та без поважних причин не з`явився вчасно на службу до пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 у населеному пункті АДРЕСА_2 та ухилявся від проходження військової служби понад три доби в умовах воєнного стану, по невстановлений досудовим розслідуванням день та час, але не пізніше 22 квітня 2025 року, коли повернувся до військової частини НОМЕР_1 згідно з наказом командира військової частини від 22 квітня 2025 року № 114.

Окрім того, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 31 липня 2025 року № 225 солдата ОСОБА_4 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30 липня 2025 року № 131-РС на посаду стрільця-помічника гранатометника 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 18 стрілецької роти НОМЕР_3 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що з 01 серпня 2025 року приступив до виконання службових обов`язків.

26 серпня 2025 року солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без дозволу командування та без поважних причин не з`явився вчасно на службу до пункту тимчасової дислокації 18 стрілецької роти НОМЕР_3 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 у населеному пункті АДРЕСА_2 після закінчення відпустки для лікування та ухилявся від проходження військової служби понад три доби в умовах воєнного стану по 06 березня 2026 року, коли був виявлений працівниками поліції та супроводжений до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Окрім того, 07 березня 2026 року у невстановлений досудовим розслідуванням час, у період з 18 год. 00 хв. по 20 год. 00 хв. , солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без дозволу командування та без поважних причин самовільно залишив військову частину – базовий табір військової частини НОМЕР_4 у АДРЕСА_3 та ухилявся від проходження військової служби понад три доби в умовах воєнного стану по 11 квітня 2026 року, коли був виявлений працівниками поліції та супроводжений до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Правова кваліфікація кримінальних правопорушень.

Досудовим розслідуванням дії ОСОБА_4 кваліфіковано:

-щодо нез`явлення вчасно на службу без поважних причин у період з 20.04.2024 по 22.04.2025 — за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

-щодо нез`явлення вчасно на службу без поважних причин у період з 26.08.2025 по 06.03.2026 — за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

-щодо самовільного залишення військової частини 07.03.2026 та невиконання обов`язків військової служби до 11.04.2026 — за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Щодо укладення угоди про визнання винуватості.

Судом встановлено, що 05 жовтня 2026 року прокурор Гайсинського відділу Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 та обвинувачений ОСОБА_4 за участю захисника – адвоката ОСОБА_5 уклали угоду про визнання винуватості.

Відповідно до умов угоди, при її укладенні стороною обвинувачення враховано активне сприяння обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього, характер і тяжкість обвинувачення, бажання обвинуваченого якнайшвидше повернутися на військову службу у порядку ст. 81-1 КК України, а також суспільний інтерес у забезпеченні швидкого судового провадження з урахуванням воєнного стану та обмеженості бюджетних коштів.

Обвинувачений ОСОБА_4 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, за обставин, викладених в обвинувальному акті, та погодився на призначення узгодженого сторонами покарання.

Згідно з даною угодою прокурор, з однієї сторони, та обвинувачений ОСОБА_4 , з іншої сторони, дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 407 КК України.

При визначенні покарання ОСОБА_4 сторони врахували ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проходження військової служби характеризується позитивно, а також його щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину.

Також сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання, яке ОСОБА_4 повинен понести за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, а саме у виді 5 років позбавлення волі.

В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які відомі обвинуваченому.

Мотиви суду щодо затвердження угоди.

Розглядаючи питання про можливість затвердження даної угоди про визнання винуватості, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 468, 469 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.

Прокурор у судовому засіданні просив затвердити укладену між сторонами угоду про визнання винуватості та призначити ОСОБА_4 узгоджене сторонами покарання.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник – адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні просили затвердити укладену угоду та призначити узгоджене в ній покарання. Водночас обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, у повному обсязі пред`явленого обвинувачення та дав згоду на застосування погодженого виду і розміру покарання.

У судовому засіданні суд шляхом опитування учасників кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Також судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 цілком розуміє зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, свої права, визначені ч. 4 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, і наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові ККС ВС від 13 травня 2020 року у справі № 761/13021/19, провадження № 51-409км20, відповідно до якої при затвердженні угоди суд перевіряє її відповідність вимогам КПК України та закону, добровільність позиції обвинуваченого, правильність розуміння ним суті угоди та її наслідків, а також відсутність підстав для відмови у її затвердженні, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України.

Крім того, судом перевірено зміст угоди про визнання винуватості та встановлено, що вона містить відомості, передбачені ст. 472 КПК України, зокрема формулювання обвинувачення, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, узгоджене сторонами покарання, істотні для відповідного кримінального провадження обставини та інші передбачені законом умови.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що угоду про визнання винуватості укладено добровільно, її умови відповідають вимогам КПК України та КК України, права та наслідки укладення і затвердження угоди обвинуваченому зрозумілі, а передбачені ч. 7 ст. 474 КПК України підстави для відмови у затвердженні угоди відсутні.

Щодо призначення покарання.

Кримінальні правопорушення, у вчиненні яких ОСОБА_4 беззастережно визнав себе винуватим, відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими злочинами.

Зміст угоди про визнання винуватості відповідає вимогам ст. 472 КПК України.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, є вчинення кримінального правопорушення повторно.

Узгоджене сторонами покарання у виді 5 років позбавлення волі відповідає вимогам КК України та не виходить за межі санкції ч. 5 ст. 407 КК України.

Суд враховує, що при укладенні угоди сторонами взято до уваги характер і тяжкість обвинувачення, особу обвинуваченого, його позитивну характеристику за місцем проходження військової служби, щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину, а також інші обставини, зазначені в угоді.

На підставі об`єктивно з`ясованих обставин суд дійшов висновку, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , умови угоди про визнання винуватості, її форма та зміст відповідають вимогам КПК України та КК України, діям обвинуваченого надана правильна правова кваліфікація за ч. 5 ст. 407 КК України, підстав для відмови у затвердженні угоди, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України, судом не встановлено.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження угоди про визнання винуватості та призначення ОСОБА_4 узгодженого сторонами угоди покарання.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Підстав для цивільної відповідальності у виді відшкодування державі збитків не встановлено.

Підстав для застосування заходів кримінально-правового характеру відповідно до вимог ст. 96-3 КК України не встановлено.

Пропонована винагорода викривачу не визначалась у зв`язку з відсутністю викривача у кримінальному провадженні.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, суд враховує, що клопотань про його зміну чи скасування не надходило, а тому суд не вбачає підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу у виді застави до набрання вироком законної сили.

З огляду на те, що запобіжний захід у виді застави діятиме до набрання вироком законної сили, питання щодо повернення внесеної за ОСОБА_4 застави підлягає вирішенню після припинення дії зазначеного запобіжного заходу в порядку, передбаченому ст. 182 КПК України.

Як убачається з протоколу затримання, ОСОБА_4 було затримано 12 травня 2026 року. Відповідно до довідки про звільнення серії ВІН №022965, виданої ОСОБА_4 , встановлено, що він відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 12 травня 2026 року по 31 липня 2026 року, та звільнений з ДУ «Вінницька УВП (№1)» на підставі внесеної застави в сумі 133120 гривень відповідно до ухвали суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_4 підлягає зарахуванню строк попереднього ув`язнення у цьому кримінальному провадженні з моменту фактичного затримання до моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Керуючись ст. 368-371, 373, 374, 474, 475 КПК України, ст. 12, 72, ч. 5 ст. 407 КК України, суд

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 05 жовтня 2026 року між прокурором Гайсинського відділу Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 , за участю захисника – адвоката ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами угоди покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дня затримання на виконання вироку.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання у виді позбавлення волі строк його попереднього ув`язнення у даному кримінальному провадженні з 12 травня 2026 року по 31 липня 2026 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді застави залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Після набрання вироком законної сили припинити дію ухвали Тростянецького районного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 .

Після набрання вироком законної сили заставу в сумі 133120,00 грн (сто тридцять три тисячі сто двадцять гривень 00 коп.), яка сплачена за ОСОБА_4 на підставі ухвали Тростянецького районного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року у справі №147/1731/26 заставодавцем ОСОБА_6 , повернути ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_5 .

Вирок на підставі угоди може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1