Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №133/2129/26 — Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа №133/2129/26

01.10.2026 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області у складі:

головуючої судді: Дем`янової Ж.М.,

за участі:

секретаря судового засідання: Бірюкової Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

встановив:

Стислий виклад позицій учасників справи.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022–2024 роки.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що по теперішній час працює на посаді електромеханіка дільниці І групи у виробничому підрозділі «Козятинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (ШЧ-3).

До 2022 року при наданні щорічної відпустки позивач систематично отримував матеріальну допомогу на оздоровлення. Однак починаючи з 2022 року відповідач припинив виплату зазначеної допомоги в повному обсязі.

Зокрема, у 2022, 2023 та 2024 роках позивач матеріальної допомоги на оздоровлення не отримував, а у 2025 році йому було виплачено лише 30 % посадового окладу в розмірі 2 320,58 грн.

Звернення ОСОБА_1 до керівництва підприємства з приводу виплати належної йому матеріальної допомоги результату не дало. Листом № 15 від 19 січня 2026 року йому відмовлено у виплаті відповідних коштів.

Водночас у відповіді на адвокатський запит керівництво виробничого підрозділу повідомило, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2022–2024 роки буде нарахована позивачу після прийняття окремого рішення АТ «Укрзалізниця» відповідно до умов колективного договору в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на відповідний період. Зокрема, за 2022 рік — 14 886 грн, за 2023 рік — 16 104 грн, за 2024 рік — 18 168 грн.

Позивач зазначив, що відмову у виплаті матеріальної допомоги відповідач обґрунтовує рішенням правління АТ «Укрзалізниця», оформленим протоколом № Ц-54/31 Ком.т від 14 березня 2022 року, пунктом 1.1.4 якого на період дії воєнного стану було призупинено до окремого розпорядження додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальну допомогу на оздоровлення.

На думку позивача, таке рішення не звільняє відповідача від обов`язку виконувати положення Галузевої угоди та колективного договору, якими передбачено відповідні соціально-трудові гарантії працівникам залізничного транспорту.

Так, відповідно до пункту 3.2.18 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002–2006 роки, яка, за твердженням позивача, продовжує діяти до укладення нової угоди відповідно до пункту 2.2 Галузевої угоди, працівникам галузі надається матеріальна допомога на оздоровлення на умовах і в розмірах, передбачених колективними договорами, а з 1 січня 2007 року — у розмірі не менше 30 % тарифної ставки (посадового окладу).

Згідно з пунктом 3.10 колективного договору Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001–2005 роки, дія якого, за доводами позивача, продовжена на 2006–2026 роки, працівникам філій один раз на рік надається матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на день подання заяви.

Крім того, позивач послався на пункти 2.1 та 2.3 Галузевої угоди, якими визначено коло працівників, на яких поширюються її положення, та передбачено неможливість припинення сторонами виконання взятих на себе зобов`язань протягом строку дії угоди.

Позивач вважає, що невиплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022–2024 роки порушує його трудові права та призвела до недоотримання належних йому виплат.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на його користь невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 14 886 грн, за 2023 рік — 16 104 грн, за 2024 рік — 18 168 грн, а також судові витрати стягнути з відповідача на користь держави.

Представник відповідача АТ «Укрзалізниця» позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав у повному обсязі, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, заперечував проти їх задоволення.

На обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначив, що позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, оскільки позивач не додав до неї документів, які підтверджують сплату судового збору, а також документів, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звільнення від його сплати.

Відповідач послався на положення статей 1, 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 2 Закону України «Про оплату праці», зазначивши, що передбачене пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнення від сплати судового збору поширюється на позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

На думку відповідача, матеріальна допомога на оздоровлення не належить до основної чи додаткової заробітної плати, оскільки не залежить від виконаної роботи, її результатів або особливих умов праці, а є іншою виплатою, передбаченою колективним договором. У зв`язку із цим відповідач вважав, що позивач не звільнений від сплати судового збору за заявлену вимогу про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення.

З огляду на викладене представник відповідача просив суд залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та постановити за результатами розгляду відповідного клопотання мотивовану ухвалу.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 30.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Визначено порядок подання до суду документів по суті у справі.

До суду 15.07.2026 надійшла заява представника відповідача щодо залишення позовної заяви без руху.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, інші процесуальні дії не вчинялись.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши подані сторонами докази відповідно до вимог статей 76–81, 89 ЦПК України, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Українська залізниця» та працює на посаді електромеханіка дільниці І групи у виробничому підрозділі «Козятинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (ШЧ-3), що підтверджується записами трудової книжки та сторонами не оспорюється.

До 2022 року при наданні щорічної відпустки позивач систематично отримував матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на відповідний період.

Починаючи з 2022 року виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в передбаченому колективним договором розмірі відповідач припинив.

Зокрема, у 2022, 2023 та 2024 роках при наданні щорічної відпустки ОСОБА_1 такої допомоги не отримував. У 2025 році йому було виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 30 % посадового окладу, що становило 2 320,58 грн.

Звертаючись до керівництва підприємства з питання виплати належної матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач отримав відмову, викладену в листі № 15 від 19 січня 2026 року.

Водночас у відповіді на адвокатський запит керівництво виробничого підрозділу «Козятинська дистанція сигналізації та зв`язку» повідомило, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2022–2024 роки буде нарахована ОСОБА_1 після прийняття окремого рішення АТ «Укрзалізниця» відповідно до умов колективного договору в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на відповідний період.

Відповідно до пункту 3.10 колективного договору матеріальна допомога на оздоровлення виплачується працівникам у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Визначаючи розмір матеріальної допомоги, що підлягає стягненню, суд ураховує встановлені законом показники прожиткового мінімуму для працездатних осіб та розрахунок сум, наданий позивачем і не спростований відповідачем.

Так, за 2022 рік розмір матеріальної допомоги становить 14 886 грн, виходячи з прожиткового мінімуму в розмірі 2 481 грн; за 2023 рік — 16 104 грн, виходячи з прожиткового мінімуму в розмірі 2 684 грн; за 2024 рік — 18 168 грн, виходячи з прожиткового мінімуму в розмірі 3 028 грн.

Таким чином, загальний розмір невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022–2024 роки становить 49 158 грн (14 886 грн + 16 104 грн + 18 168 грн).

Відповідач зазначеного розрахунку не оспорив, контррозрахунку не надав, доказів виплати цих коштів позивачу не подав.

Як убачається з матеріалів справи, невиплату матеріальної допомоги на оздоровлення відповідач обґрунтовує рішенням правління АТ «Укрзалізниця», оформленим протоколом № Ц-54/31 Ком.т від 14 березня 2022 року.

Відповідно до пункту 1.1.4 цього рішення на період дії воєнного стану в Україні до окремого розпорядження було призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальну допомогу на оздоровлення.

Разом із тим пунктом 3.2.18 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002–2006 роки передбачено надання працівникам галузі матеріальної допомоги на оздоровлення на умовах і в розмірах, установлених колективними договорами, а з 1 січня 2007 року — у розмірі не менше 30 % тарифної ставки (посадового окладу). За твердженням позивача, зазначена Галузева угода продовжує діяти до укладення нової угоди відповідно до її пункту 2.2.

Пунктом 3.10 колективного договору Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001–2005 роки, дію якого, за доводами позивача, продовжено на 2006–2026 роки, передбачено надання працівникам філій один раз на рік матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на день подання заяви.

Пунктом 2.1 Галузевої угоди визначено коло працівників, на яких поширюються її положення, зокрема працівників основної та промислової діяльності залізниць, підприємств і організацій, підпорядкованих Укрзалізниці, а також працівників акціонерних товариств, корпоративні права яких передані в управління Укрзалізниці. Відповідно до пункту 2.3 цієї угоди жодна зі сторін протягом строку її дії не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

Отже, між сторонами виник спір щодо виконання відповідачем зобов`язань, передбачених Галузевою угодою та колективним договором, у частині виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022–2024 роки. Позивач вважає, що має право на отримання зазначених виплат у передбаченому колективним договором розмірі, тоді як відповідач пов`язує їх невиплату з рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року про призупинення відповідних виплат на період дії воєнного стану.

Таким чином, предметом судового розгляду є вимога ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Укрзалізниця» невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 14 886 грн, за 2023 рік — 16 104 грн та за 2024 рік — 18 168 грн, а всього 49 158 грн.

Мотиви, з яких суд виходить, та застосовані норми права.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, у їх сукупності відповідно до вимог статей 76–81, 89 ЦПК України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає задоволенню в повному обсязі з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю та на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтями 9, 13, 97 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Оплата праці працівників здійснюється на підставі системи оплати праці, установленої колективним договором з дотриманням гарантій і норм, передбачених законодавством.

За змістом статей 1, 5, 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників і роботодавця. Його положення є обов`язковими для сторін, а зміни та доповнення до колективного договору вносяться лише за взаємною згодою сторін у порядку, визначеному самим договором і законодавством.

Судом установлено, що позивач працює у виробничому підрозділі «Козятинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця». Умовами колективного договору, зокрема пунктом 3.10, передбачено надання працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення під час щорічної відпустки в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Зазначена виплата є передбаченою колективним договором соціальною гарантією працівника. За наявності встановлених договором умов її надання роботодавець зобов`язаний виконувати відповідне положення та не вправі довільно позбавляти працівника передбаченої ним виплати.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 143/179/19 матеріальна допомога на оздоровлення входить до структури заробітної плати.

Як убачається з матеріалів справи, до 2022 року позивач отримував матеріальну допомогу на оздоровлення під час надання щорічної відпустки.

Проте за 2022, 2023 та 2024 роки така допомога в установленому колективним договором розмірі йому не виплачена. У 2025 році позивачу було виплачено матеріальну допомогу лише в розмірі 30 відсотків посадового окладу, що становило 2 320,58 грн.

Листом від 19 січня 2026 року № 15 відповідач відмовив у виплаті заявлених позивачем сум. Водночас у відповіді на адвокатський запит роботодавець зазначив, що матеріальна допомога за 2022–2024 роки буде нарахована після прийняття окремого рішення АТ «Українська залізниця», та навів розрахунок її розміру відповідно до положень колективного договору: за 2022 рік — 14 886 грн, за 2023 рік — 16 104 грн, за 2024 рік — 18 168 грн. Загальна сума становить 49 158 грн.

Наведені відомості свідчать про те, що спір виник не щодо обчислення розміру матеріальної допомоги, а щодо наявності у відповідача обов`язку її виплатити та правомірності відкладення такої виплати до прийняття окремого рішення органами управління товариства.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т, яким передбачено призупинення окремих виплат, установлених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, до прийняття окремого рішення.

Оцінюючи ці доводи, суд виходить із того, що внутрішні управлінські рішення роботодавця мають відповідати вимогам законодавства та не можуть застосовуватися всупереч обов`язковим положенням колективного договору без належної правової підстави.

У постанові Верховного Суду від 5 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 розглянуто питання правомірності призупинення виплат працівникам АТ «Українська залізниця» на підставі рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т.

У цьому судовому рішенні Верховний Суд звернув увагу, зокрема, на час прийняття відповідного рішення та необхідність дотримання встановленого законодавством порядку зміни умов колективного договору. Суд ураховує зазначений правовий висновок під час оцінки заперечень відповідача у цій справі.

Саме по собі запровадження воєнного стану не означає автоматичного припинення дії всіх трудових гарантій, передбачених колективними договорами. Обмеження таких гарантій має ґрунтуватися на конкретній нормі закону та відповідати передбаченим нею умовам. Відтак посилання відповідача на воєнний стан, фінансові труднощі підприємства та необхідність прийняття окремого управлінського рішення не є самодостатньою підставою для невиконання зобов`язання перед працівником.

Суд також бере до уваги рішення правління АТ «Українська залізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, яким передбачено зміну порядку здійснення окремих виплат, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, з 1 липня 2024 року.

Разом із тим наявність такого внутрішнього рішення сама по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити його правову природу, зміст, сферу застосування та відповідність законодавству, а також установити, чи є воно належною правовою підставою для невиплати позивачу суми, передбаченої колективним договором.

Оцінивши наявні у справі докази та доводи сторін у їх сукупності, суд виходить із того, що відповідач не може обмежитися посиланням на внутрішні рішення органів управління товариства, а повинен довести правомірність невиконання конкретного зобов`язання перед працівником.

При цьому наведений відповідачем розрахунок матеріальної допомоги за кожен із трьох спірних років підтверджує визначені ним суми, передбачені пунктом 3.10 колективного договору.

Визначаючи розмір матеріальної допомоги, що підлягає стягненню, суд бере до уваги розрахунок, відповідно до якого сума невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік становить 14 886 грн, за 2023 рік — 16 104 грн, за 2024 рік — 18 168 грн, а всього — 49 158 грн.

При цьому відповідач зазначений позивачем розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не оспорює, контррозрахунку заявлених до стягнення сум суду не надав, доказів виплати спірних коштів або наявності арифметичних помилок у розрахунку позивача не подав.

За таких обставин суд вважає розрахунок позивача належним чином обґрунтованим, а визначений ним розмір заборгованості — підтвердженим матеріалами справи.

Оскільки відповідач не спростував розрахунок позивача та не надав доказів виконання свого зобов`язання, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022–2024 роки в загальному розмірі 49 158 грн.

За змістом статей 12, 13, 76–81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не надав належних і достатніх доказів того, що позивачу виплачено матеріальну допомогу за 2022–2024 роки в повному обсязі, або що його право на одержання такої допомоги припинилося на законних підставах.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є стягнення невиплаченої матеріальної допомоги, передбаченої колективним договором.

Визначаючи розмір стягнення, суд ураховує наведені відповідачем суми матеріальної допомоги за кожен рік, а саме: 14 886 грн за 2022 рік, 16 104 грн за 2023 рік та 18 168 грн за 2024 рік. Загальний розмір невиплаченої матеріальної допомоги становить 49 158 грн.

Доказів сплати зазначених коштів позивачу відповідач не надав.

Таким чином, невиконання відповідачем положень Галузевої угоди, Колективного договору та вимог законодавства про оплату праці призвело до порушення трудових прав позивача, які підлягають судовому захисту.

При цьому суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 143/179/19, відповідно до якого матеріальна допомога на оздоровлення, передбачена колективним договором, входить до структури заробітної плати.

Отже, заявлена до стягнення матеріальна допомога на оздоровлення за 2022–2024 роки в загальному розмірі 49 158 грн є заборгованістю із заробітної плати, яка підлягає виплаті позивачу та стягненню з відповідача в судовому порядку.

Оскільки відповідач розміру заборгованості не оспорив, контррозрахунку не надав і доказів виплати належних коштів не подав, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення в повному обсязі.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено в повному обсязі, судовий збір, сплачений позивачем під час звернення до суду, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 259, 263–265, 268, 273, 354 ЦПК України, статтями 9, 13, 97, 115 КЗпП України, статтями 1, 5, 14 Закону України «Про колективні договори і угоди», суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої заробітної плати — задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у вигляді невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 14 886 (чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість) гривень, за 2023 рік у розмірі 16 104 (шістнадцять тисяч сто чотири) гривні та за 2024 рік у розмірі 18 168 (вісімнадцять тисяч сто шістдесят вісім) гривень, а всього — 49 158 (сорок дев`ять тисяч сто п`ятдесят вісім) гривень.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 09.10.2026.

Суддя Жанна ДЕМ`ЯНОВА