Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №754/20932/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2679/26

Справа №754/20932/25

РІШЕННЯ

Іменем України

07 жовтня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.,

за участю відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м.Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по послугам з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м.Києва» звернувся до Деснянського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по послугам з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та є споживачем послуг, які надає позивач, а саме послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій. Оскільки відповідач оплату за спожиті послуги не здійснює, то за період з 01.11.2020 року по 01.03.2025 року має заборгованість за послугу з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в загальному розмірі 10 489,93 грн., а також нараховано інфляційні втрати в розмірі 4619,21 грн. та 3 % річних в розмірі 1353,55 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги, стягнути з відповідача вказані суми заборгованості та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.В. від 22.12.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 18.03.2026 року витребувано від КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» копію офіційного документу з інформацією про складові тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (у розрізі найменування послуг та вартості кожної її складової) за адресою будинку: АДРЕСА_2 ; копію документу, яким встановлено періодичність виконання послуг, включених до складу тарифу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлового будинку АДРЕСА_2 .

20.07.2026 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності до травня 2021 року, а також неустойки до липня 2023 року, незаконність нарахування неустойки за період з 24.02.2022 року по 30.12.2023 року. Відповідач стверджує про те, що позивач не виконує належним чином свої обов`язки, якість надання ним послуг незадовільна, в зв`язку із чим вона систематично повідомляла диспетчерську службу, ЖЕД-318, майстра дільниці тощо. Також, відповідач заперечує проти розміру нарахувань за послуги, посилаючись на відсутність землевпорядної документації, суперечливість тарифу, в зв`язку із чим, а також із врахуванням проведеної нею оплати та надання неналежних послуг, відповідач вважає, що заявлена сума заборгованості має бути зменшена до 870 грн. Крім того, відповідач просила зменшити розмір неустойки через вказані обставини, а також складне матеріальне становище із посиланням на повномасштабну війну, хворобу та смерть матері, її безробіття, перебування на пенсії.

Посилаючись на викладені обставини, відповідач просила зменшити суму на 70 % на підставі того, що позивач надавав послуги неякісно та не в повному обсязі, а також зменшити максимально розмір неустойки до 250 грн.

24.07.2026 року до суду надійшла відповідь представника позивача Черкасової О.Ю. на відзив. У даній відповіді представник позивача вважає, що підприємством не пропущено строк позовної давності, а інфляційні втрати та 3 % річних нараховані згідно чинного законодавства. Щодо надання послуг неналежної якості представник позивача зазначила, що доводи відповідача стосуються послуг, які не входять до компетенції позивача, зокрема своєчасного вивозу сміття, неналежність фінансування бюджету, а також можливість співвласників багатоквартирного будинку приймати участь у співфінансуванні ремонтних робіт. Представник позивача також зазначила про неправильне розуміння відповідачем тарифу, а також про врахування всіх здійснених відповідачем оплат.

В судове засідання представник позивача не з`явилась, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином. До суду надійшла заява від представника позивача про розгляд справи у її відсутність.

Враховуючи обставини справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача на підставі наявних доказів.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, просила зменшити суму боргу, посилаючись на надання позивачем неякісних послуг.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ( ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Правовідносини із споживання житлово - комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно п.35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов`язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, відповідач на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24.07.1998 року є власником квартири АДРЕСА_1 та зареєстрована у ній разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Згідно рішення Київської міської ради «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» № 270/270 від 09.10.2014 року було створено КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» з метою надання у Деснянському районі м. Києва послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території.

Згідно переліку майна (додаток № 1 до розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації) від 30.01.2015 року № 48, будинок АДРЕСА_2 віднесено до сфери управління Деснянської районної в м. Києві та закріплюється на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».

Згідно п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до ч. 2-4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Відповідно до п. 2.2.1 статуту Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», предметом діяльності підприємства є утримання житлового і нежилого фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та закріплений за підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового і нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності м. Києва, на договірних засадах у встановленому порядку.

На підставі п. 3 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та зважаючи на те, що співвласники багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 не визначилися з формою управління, КП «Керуюча компанія» продовжує надавати послугу з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за ціною, яка тотожна тарифу, затвердженому розпорядженням КМДА № 668.

Як зазначає позивач, свої обов`язки, визначені нормативно-правовими актами, КП, як виконавець послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій виконує належним чином, тобто своєчасно та якісно. Проте, відповідач, всупереч діючому законодавству України, протягом тривалого часу, ухиляється від виконання своїх обов`язків по сплаті коштів, за послуги, які надає КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва». У зв`язку з цим, на станом на 01.03.2025 року відповідач має заборгованість за послугу з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в загальному розмірі 10 489,93 грн., а також нараховано інфляційні втрати в розмірі 4619,21 грн. та 3 % річних в розмірі 1353,55 грн. Вказані суми позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

Частиною 4 ст.319 ЦК України визначено, що власність зобов`язує.

Відповідно до положення статті 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов`язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19).

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону відповідач як власник майна та як споживач послуг, що надавалися позивачем, зобов`язана оплатити житлово-комунальні послуги.

Щомісячно відповідачеві направлялися рахунки на сплату комунальних послуг, які нею частково оплачувались на власний розсуд, що має відображення у розрахунках заборгованості.

З урахуванням наведених правових норм та фактичних обставин, суд приходить до висновку про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги. При цьому відповідач не заперечує того, що є власником квартири та користувачем житлово-комунальних послуг за вказаною адресою, однак заперечує проти позовних вимог, вказуючи на надання неякісних послуг.

Статтею 18 Закону України «Про житло-комунальні послуги» встановлено, що у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо.

Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі.

Згідно з пунктом 11 Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2013 року № 970, у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі якого у разі надходження актів-претензій від споживачів за формою згідно з додатком 1 та прийняття виконавцем рішення про їх задоволення перерахунок проводиться протягом наступного місяця з дати отримання виконавцем акта-претензії.

Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 521/6969/15-ц зазначив, що належним доказом ненадання житлово-комунальної послуги або зниження якості наданої послуги є звернення споживача до надавача послуг та складання сторонами акта-претензії.

З матеріалів справи встановлено, що належним чином оформлені акти-претензії від мешканців будинку про перерву у наданні послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій, їх ненадання або надання не у повному обсязі за спірний період суду не надано. Також, матеріали справи не містять, і відповідачем суду не надано, жодних документів, які б свідчили про відмову відповідача від отримання послуг що надаються позивачем, в тому числі заяв відповідача до позивача про таку відмову. Посилання відповідача на те, що вона неодноразово зверталась з приводу надання неякісних послуг або їх ненадання є недоведеними жодними належними доказами. Надані відповідачем фотознімки приміщень суд не може враховувати як належний та допустимий доказ, оскільки з них неможливо ідентифікувати ані місце зйомки, ані час, ані належність приміщень тощо.

З урахуванням наведеного, а також доказів зворотнього, суд приходить до висновку про те, що житлово-комунальні послуги позивачем у будинку надавалися відповідно до норм та стандартів, структури, періодичності та строків виконання встановлених законодавством, фактів перерви в наданні послуг, їх ненадання або надання не у повному обсязі не встановлено.

Суд також звертає увагу на те, що згідно з частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Частиною першою статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника).

Згідно з частиною четвертою вказаної статті, виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями ст. 544 ЦК України.

Аналіз наведених положень закону вказує на те, що надавач послуг має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника чи наймача квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у цій квартирі. При цьому, позивач має право вимагати виконати обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг разом від всіх осіб, які зареєстровані в квартирі, або від однієї особи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24.07.1998 року є власником квартири АДРЕСА_1 та зареєстрована у ній разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

При цьому, позовні вимоги позивачем пред`явлено лише до відповідача ОСОБА_1 , як до власника квартири, що є його правом та відповідає вказаним положенням чинного законодавства.

Перевіривши наведений представником позивача розрахунок заборгованості, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 10 489,93 грн. є обґрунтовані, і на час розгляду справи судом відповідачем не надано даних, що свідчать про сплату заборгованості у повному обсязі у добровільному порядку.

Також, належними та допустимими доказами вказаний розрахунок позивача в цій частині відповідачем не спростовано, власного контррозрахунку не надано, із клопотанням про призначення судово-бухгалтерської чи судової економічної експертизи відповідач не зверталась. Із наданого розрахунку також вбачається врахування всіх наявних у відповідача оплат.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати і 3 % річних, нараховані на суму заборгованості.

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.

Однак, відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29.12.2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка набрала чинності 30.12.2023 року, п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у новій редакції. Основні зміни полягають в тому, що з 29.12.2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв`язку з неоплатою їх в не повному обсязі стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій. Місто Київ не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 року №309.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1405 від 29.12.2023 не встановлено ретроактивності закону, тобто зворотної дії в часі положень вказаної постанови.

Отже, законодавець на рівні акта Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» встановив заборону нараховувати, у тому числі інфляційні втрати та 3% річних, і такі положення до внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29.12.2023 року стосувались території міста Києва, а тому нормативно-правовий акт (постанова) Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 року підлягає застосуванню до врегулювання спірних правовідносин за період з 24.02.2022 року до 29.12.2023 року.

За таких обставин нараховані позивачем на суму боргу інфляційні втрати в розмірі 2 031,36 грн. та 3% річних в розмірі 565,07 грн. в межах заявлених вимог за період з 24.02.2022 року по 29.12.2023 року не підлягають стягненню з відповідача, адже такі нараховані позивачем всупереч постанові Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», а тому суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині нарахування інфляційних втрат в розмірі 2 587,85 грн. та 3 % річних в розмірі 788,48 грн. позивачем розраховані правильно та згідно з встановленими нормами чинного законодавства періодами та порядком нарахування і стороною відповідача не спростовані, а тому також підлягають до стягнення.

Підстави для зменшення вказаних сум в порядку ч.3 ст.551 ЦК України - відсутні.

Що ж стосується заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, то суд дійшов наступних висновків.

Так, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з листопада 2020 року по листопад 2025 року. Із даними вимогами позивач звернувся до суду 16.12.2025 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, №22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Отже, з урахуванням вказаних норм в рамках позовної давності позивач має право на стягнення заборгованості за комунальні послуги, обов`язок сплати якої настав з 02 квітня 2017 року.

Крім того, згідно вимог ч.1, ч.3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачем частково здійснювалась оплата за надані послуги, остання оплата проведена в березні 2025 року, наслідком чого стало переривання строку позовної давності до вимог, заявлених з листопада 2020 року.

Відтак, відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, передбачених ст.267 ЦК України, і з підстав часткового виконання відповідачем своїх зобов`язань, наслідком чого стало переривання строку позовної давності.

На підставі викладеного, суд відхиляє заяву відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст.80 ЦПК України, зокрема, достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 10 489,93 є обґрунтованими, доведеними, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню. Також, відповідач зобов`язана сплатити позивачу інфляційні втрати в розмірі 2 587,85 грн. та 3 % річних в розмірі 788,48 грн., в зв`язку із чим суд задовольняє позовні вимоги і в цій частині. У задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 2 031,36 грн. та 3% річних в розмірі 565,07 грн. за період з 24.02.2022 року по 29.12.2023 року належить відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 2550,44 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-284, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м.Києва» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м.Києва», код ЄДРПОУ 39605452, заборгованість по сплаті послуги з утримання будинків і споруд в розмірі 10 489,93 грн., інфляційні втрати в розмірі 2 587,85 грн. та 3 % річних в розмірі 788,48 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2550,44 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено та підписано 09 жовтня 2026 року.

Суддя: