Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №753/23034/25 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23034/25

провадження № 2-з/753/216/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики , -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, в якому просив стягнути із відповідача на користь позивача борг за договором позики від 17.01.2024 та 01.02.2024 в розмірі 1 175 913,20 грн. та проценти за користування коштами в сумі 121 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що, 17.01.2024 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, який було оформлено у виді розписки, відповідно до якого відповідачу була надана та, останнім, отримана грошова сума в розмірі 17 000 доларів США, з терміном повернення коштів до 01.11.2024. В подальшому, 01.02.2024 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, який було оформлено у виді розписки, відповідно до якого відповідачу була надана та, останнім, отримана грошова сума в розмірі 11 000 доларів США, з терміном повернення коштів до 01.01.2025.

Позивач зазначає, що відповідач в зазначений строк борг не повернув та свої зобов`язання за укладеним договором не виконав. Оскільки, відповідач не бажає в добровільному порядку повернути суму отриманого боргу, позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав із даним позовом та просить суд стягнути основну суму боргу, а також проценти за користування грошовими коштами.

Ухвалою судді від 03.11.2025 відкрито провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 29.01.2026 закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позові та просив суд позов задовольнити.

В судовому засідання представник відповідача ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 боргові зобов`язання виникли не з договору позики грошових коштів, а з інших правовідносин, оскільки фактично грошові кошти позикодавцем боржнику не передавалися.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, дійшов до наступного висновку.

Встановлено, що 17.01.2024 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, який було оформлено у виді розписки, відповідно до якого відповідачу була надана та, останнім, отримана грошова сума в розмірі 17 000 доларів США, з терміном повернення коштів до 01.11.2024.

В подальшому, 01.02.2024 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено ще один договір позики, який оформлено у виді розписки, відповідно до якого відповідачу була надана та, останнім, отримана грошова сума в розмірі 11 000 доларів США, з терміном повернення коштів до 01.01.2025.

Факт отримання грошей в борг було засвідчено ОСОБА_4 особисто із проставленням підпису. Своїм підписом відповідач засвідчив, що його волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає його внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо повернення грошей не виконав, кошти позивачу в обумовлений строк не повернув, та доказів зворотному матеріали справи не містять.

Відповідач вказував на те, що фактично кошти ним отримані не були, між сторонами відсутні боргові зобов`язання, розписки написані з підстав наявності інших правовідносин, а відтак позовні вимоги є безпідставними.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 1046 ЦК України, договір позики - це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або з інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Борговим документом, що підтверджує укладання договору позики між відповідачем та позивачем є розписки, які посвідчують передання йому визначеної грошової суми.

Таким чином, так як договір позики це односторонній договір, то у відповідача виник обов`язок повернути позикодавцю грошові кошти у такій самій сумі, відповідно до ст. 1049 ЦК України.

Письмова форма договору позики через його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Як передбачено ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму, відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позивачем пред`явлено вимогу про стягнення коштів за договором позики від 17.01.2024 та 01.02.2024 в сумі 28 000 доларів США, а також в порядку ст. 1048 ЦК України нараховано проценти від суми позики в розмірі 121 000 грн.

Відповідачем зазначений розрахунок не спростовано, як і не спростовано обґрунтування позовних вимог, а відтак суд приймає до уваги наданий позивачем розрахунок, який підтверджує нарахування відсотків, які підлягають стягненню з відповідача.

Суд звертає увагу відповідача на те, що 18.09.2013 року у справі № 6-63 цс 13 Верховний суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки у позивача підтверджує наявність боргу.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи знайшли об`єктивне підтвердження позовні вимоги, відповідачем доводи позову достатніми доказами не спростовані, а відтак суд вважає, що наявні підстави для примусового стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 17.01.2024 та 01.02.2024, в зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо позиції відповідача про відсутність між сторонами договірних відносин позики суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Заперечуючи проти позову відповідач вказував, зокрема, на те, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини позики, грошові кошти відповідачем позивачу фактично не передавались, між сторонами існувала усна домовленість щодо спільного ведення підприємницької діяльності.

Перевіряючи обґрунтованість заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що за приписами ч. 4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Правила, встановлені цими нормами, застосовуються в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ході розгляду справи не знайшло свого об`єктивного підтвердження те, що між сторонами не було укладено договору позики, та те, що цей договір є недійсним, оскільки суду в розрізі ст.ст. 76, 81 ЦПК України, - не надано достатніх та переконливих доказів на спростування укладення між сторонами договору позики, не одержання коштів від позикодавця, та наявності між сторонами інших договірних відносин.

Твердження відповідача про те, що між сторонами були відсутні договірні відносини позики, фактично коштів за договором позики він не отримував, він склав розписку погодившись на спільне ведення господарської діяльності, суд до уваги не приймає, оскільки ці посилання достатніми та належними доказами не підтверджено, та повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а інших обставин, судом в ході розгляду справи встановлено не було.

Окремо суд звертає увагу на те, що з часу укладення між сторонами договору позики, яка була оформлена розписками, відповідачем не вживались заходи щодо визнання цього договору недійсним, фактично твердження щодо спільної діяльності з`явилися після подачі до суду позову про стягнення боргу за правочином, а відтак посилання позивача на те, що заперечення проти позову свідчать про небажання відповідача виконати зобов`язання за оспорюваним договором позики є слушними та такими, що заслуговують на увагу.

Суд відмічає, що інші наведені відповідачем доводи в обґрунтування своїх заперечень не спростовують наведених висновків суду.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

В порядку ст.ст. 133, 141 ЦПК України, судовий збір в сумі 12 969,13 грн. слід стягнути із відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 524, 525, 526, 599, 530, 549, 610, 611, 612, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 76, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 17 січня 2024 року та 01 лютого 2024 року в сумі еквівалентній 28 000 доларів США за курсом Національного Банку України на день виконання рішення суду, проценти за користування коштами в сумі 121 000 грн., судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 12 969,13 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Повне рішення складено 09.10.2026

СУДДЯ Олена ЛУЖЕЦЬКА