Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №926/2761/26 — Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Справа № 926/2761/26

За позовом Фізичної особи - підприємця Москалюка Михайла Васильовича

до відповідача Фізичної особи-підприємця Пержуна Олександра Івановича

про визнання договорів недійсними та повернення грошових коштів в сумі 434 070,00 грн

Суддя Проскурняк О.Г.

Секретар судового засідання Пупеза Є.Д.

Представники сторін:

від позивача (в режимі ВКЗ) - адвокат Чайка Ю.Т.

від відповідача (в режимі ВКЗ) - адвокат Молчанова Н.В.

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа - підприємець Москалюк Михайло Васильович звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Пержуна Олександра Івановича про визнання договорів недійсними та повернення грошових коштів в сумі 434 070,00 грн.

Стислий виклад позиції позивача.

Позовна заява обґрунтована тим, що 11 червня 2025 між ФОП Москалюком М.В. та ФОП Пержуном О.І. укладено два взаємопов`язані договори: договір купівлі-продажу обладнання № КП25061104 та договір про надання послуг № НП25061104.

За першим договором відповідач мав передати позивачу два комплекти кавомашин "Jetinno JL22" з меблевими конструкціями та комплектуючими вартістю 8 000 євро, а за другим - надати комплекс консалтингових, логістичних і технічних послуг для запуску кавового бізнесу вартістю 1 100 Євро.

Позивач зазначає, що повністю оплатив послуги та вартість обладнання: 52 470 грн за договором про надання послуг, 190 800 грн авансу за обладнання та ще 4 000 євро під час отримання обладнання.

За твердженням позивача, перед укладенням договорів відповідач та особи, які діяли від його імені, позиціонували запропоновану модель як готовий та прибутковий бізнес із прогнозованим доходом. Позивач стверджує, що саме на ці запевнення покладався, не маючи спеціальних знань у відповідній сфері.

Надалі, за твердженням позивача, відповідач неналежно виконував договірні зобов`язання: не здійснив належного аналізу ринку та конкурентного середовища, неналежно підібрав локацію, відмовився від подальшого пошуку іншої локації без повторної оплати, поставлене обладнання, як зазначає позивач, мало технічні несправності, а обіцяний супровід бізнесу фактично не здійснювався.

У березні 2026 року позивач направив відповідачу претензії з вимогою повернути сплачені кошти, однак, за твердженням позивача, відповідач їх залишив без задоволення.

17 серпня 2026 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив позивача, в якому позивач не погоджується із запереченнями відповідача та вважає їх необґрунтованими й такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та наявним доказам.

Щодо договору купівлі-продажу позивач зазначає, що підписання акта приймання-передачі без зауважень підтверджує лише факт передачі обладнання та відсутність очевидних недоліків на момент його прийняття, але не спростовує наявності прихованих технічних несправностей, які проявилися під час експлуатації.

Стосовно договору про надання послуг позивач вказує, що у позовній заяві конкретно визначено допущені відповідачем порушення: неналежний аналіз ринку та конкурентного середовища при підборі локації, відмова від повторного підбору локації без додаткової оплати та ненадання належного комплексного супроводу бізнесу. На думку позивача, саме виконання окремих формальних дій не свідчить про належне надання послуг, якщо вони не забезпечили передбаченого договором результату.

Крім цього, представник позивача зазначає, що обман полягав як у повідомленні на переддоговірній стадії конкретної інформації про нібито гарантовану рентабельність запропонованої бізнес-моделі, так і в замовчуванні відповідачем істотних обставин щодо ризиків моделі, можливих несправностей обладнання та фактичного обсягу послуг.

На думку позивача, сукупність цих обставин свідчить про наявність підстав для визнання договорів недійсними за статтею 230 ЦК України

Стислий виклад позиції відповідача.

27 липня 2026 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив відповідача на позов, в якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позову та вважає його необґрунтованим.

Представник відповідача підтверджує обставини, щодо укладання сторонами Договорів купівлі-продажу обладнання № КП25061104 та надання послуг № НП25061104. Однак, на його думку, обидва договори були виконані належним чином.

Щодо договору купівлі-продажу представник відповідач вказує, що обладнання було передано позивачу в повному обсязі. Після отримання обладнання позивач використовував його у своїй господарській діяльності, а тому відповідач вважає, що свої основні зобов`язання за договором виконав належним чином.

Щодо договору про надання послуг відповідач зазначає, що ним фактично здійснювалися передбачені договором дії, зокрема надавалися консультації та рекомендації щодо вибору локацій. При цьому договором, на думку відповідача, не передбачалося гарантування позивачу певного рівня прибутковості бізнесу.

Відповідач також заперечує наявність обману при укладенні договорів та вказує, що позивач не довів, які саме завідомо неправдиві відомості були йому повідомлені, які істотні обставини приховувалися, коли та яким чином його було введено в оману, а також не довів наявності умислу відповідача саме на момент укладення договорів.

На думку відповідача, те, що підприємницька діяльність не принесла позивачу очікуваного доходу, саме по собі не свідчить про обман при укладенні правочинів.

Процесуальні дії по справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2026 року, судову справу № 926/2761/26 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою суду від 06 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху; для усунення недоліків позивачу слід було надати суду: докази, що підтверджують сплату судового збору в сумі 10 533,64 грн, або документи, які підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; підтвердження, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тих самим предметом та тих самих підстав; встановлено строк для виправлення недоліків позовної заяви - 5 днів з моменту отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 13 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 28 липня 2026 року.

Ухвалою суду від 28 липня 2026 року в судовому засіданні оголошено перерву до 19 серпня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 19 серпня 2026 року в підготовчому засіданні оголошено перерву до 08 вересня 2026 року; явку представників сторін, зокрема ФОП Пержуна Олександра Івановича, у судовому засіданні визнано обов`язковою.

08 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява представника позивача про збільшення або зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою суду від 09 вересня 2026 року задоволено заяву представника позивача про збільшення або зменшення розміру позовних вимог (уточнення позовних вимог) та вирішено здійснювати розгляд справи з урахування даної заяви; відмовлено у задоволенні усного клопотання позивача про виклик свідка Пержуна О.І.; закрито підготовче провадження у справі № 926/2761/26; призначено справу до розгляду по суті на 29 вересня 2026 року.

Представник позивача в судовому засіданні 29 вересня 2026 року підтримав позов та просив його задовольнити з підстав зазначених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні 29 вересня 2026 року заперечував щодо задоволення позову з підстав викладених у відзиві на позов.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.

На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України, вступну та резолютивну частину рішення у даній справі проголошено у судовому засіданні 29 вересня 2026 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, 11 червня 2025 року між Фізичною особою-підприємцем Пержуном Олександром Івановичем ("Продавець ZERNOVA") (далі - Продавець) та Фізичною особою-підприємцем Москалюком Михайлом Васильовичем укладено Договір № КП 25061104 купівлі-продажу обладнання (далі - Договір купівлі-продажу обладнання).

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 1.1. Договору купівлі-продажу обладнання, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити обладнання, назване в подальшому "Товар", у кількості відповідно до Специфікації (Додаток № 1 до Договору)

Пунктом 1.2. Договору купівлі-продажу обладнання передбачено, що Продавець повідомляє, що вказаний в п. 1.1 Товар не обтяжений жодними правами третіх осіб, заставою, а також не є предметом судового позову, виконавчого провадження та/або претензій третіх осіб.

Згідно пункту 1.3. Договору купівлі-продажу обладнання, право власності на Товар, переходить від Продавця до Покупця з моменту повної оплати Товару і передачі його Продавцем Покупцю, відповідно до Специфікації цього Договору.

В розділі 3 Договору купівлі-продажу обладнання Сторони узгодили, що ціна даного Договору та повна вартість Товару, зазначені в Додатку № 1 до даного Договору, визначається в національній валюті - гривні.

Враховуючи, що ціна Товару включає імпортну складову, керуючись статтями 524, 533 Цивільного кодексу України, Сторони домовилися визначити грошовий еквівалент зобов`язання з оплати Товару в іноземній валюті, а саме в євро (EUR) згідно даних на міжбанківському валютному ринку України. Ціна на Товар може змінюватись в зв`язку зі зміною курсів валют.

Відповідно до пункту 5.1. Договору купівлі-продажу обладнання, Продавець зобов`язується поставити Товар згідно Специфікації, вказаної в Додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного Договору протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з дня отримання від Покупця передоплати за Товар.

Згідно пункту 5.2. Договору купівлі-продажу обладнання, передача Товару від Продавця до Покупця здійснюється шляхом підписання Акту виконання робіт. Після повної оплати, право власності на Товар переходить Покупцю. Зобов`язання Продавця щодо поставки Товару вважається належним чином виконаним з дати передачі такого Товару Покупцю.

14 серпня 2025 року між Сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі товару. Як вбачається з даного Акту приймання-передачі товару, Постачальник передав, а Покупець прийняв Товар, визначений в додатку № 1 до Договору купівлі продажу. Крім цього, в пункті 4 Акту приймання-передачі товару зазначено, що оплата відбулась в повному обсязі, в безготівковий та готівковий спосіб.

Відтак, з моменту підписання 14 серпня 2025 року Акту приймання-передачі товару, відповідач виконав передбачений договором обов`язок щодо передачі товару, а позивач прийняв його та підтвердили повну оплату товару.

При цьому, як вбачається з доводів позивача та листування в мобільному месенджері, поставлені кавомашини «Jetinno JL22» мали суттєві конструктивні чи технічні вади, які призводили до постійних циклічних поломок. На переконання позивача, вказані несправності неналежним чином або недостатньо швидко вирішувались відповідачем.

Згідно пунктів 2.1., 2.3 Договору купівлі-продажу обладнання, якість Товару, що продається згідно умов даного Договору, повинна відповідати існуючим стандартам, технічним умовам заводу-виробника. Термін гарантійного обслуговування складає 12 місяців з моменту приймання-передачі Товару.

Пунктом 2.4. Договору купівлі-продажу обладнання визначено, що Продавець гарантує якість Товарів, що постачаються, протягом гарантійного терміну, встановленого п. 2.1. Договору, за умови дотримання Покупцем правил його збереження й експлуатації відповідно до інструкції наданої Продавцем. Гарантія на Товар припиняється достроково у випадку самостійного втручання Покупця в роботу та/або конструкцію обладнання, самостійного ремонту, використання неоригінальних витрат матеріалів, тощо.

Відповідно до пункту 2.6. Договору купівлі-продажу обладнання, у випадку виходу Товару з ладу під час дії гарантії , Покупець зобов`язаний письмово повідомити Продавця про цей факт не пізніше трьох календарних днів з моменту виникнення поломки шляхом направлення листа на електронну адресу Продавця: zernovacoffee@gmail.com.

При цьому, в матеріалах справи відсутні повідомлення про виникнення поломки, у спосіб визначений пунктом 2.6. Договору.

З наданого позивачем листування в месенджері вбачається, що між сторонами дійсно відбувалася комунікація щодо функціонування придбаного обладнання та окремих технічних проблем, а відповідач вчиняв певні дії, спрямовані на їх вирішення. Разом з тим, наведене листування саме по собі не дає можливості встановити, що поставлені кавомашини мали істотні та невідворотні недоліки, які існували на момент їх передачі позивачу, а також що такі недоліки виникли саме з вини Продавця.

Разом з тим, саме по собі листування сторін у мобільному месенджері не може безумовно свідчити про належне пред`явлення Покупцем вимог у порядку, визначеному пунктом 2.6. Договору купівлі-продажу обладнання, оскільки умовами Договору сторони прямо погодили спосіб повідомлення Продавця про вихід Товару з ладу - шляхом направлення відповідного повідомлення на визначену електронну адресу Продавця.

Матеріали справи також не містять висновку експерта, акту технічного огляду або іншого належного доказу, який би підтверджував наявність у переданого обладнання саме конструктивних чи виробничих недоліків, їх характер, причини виникнення та неможливість або недоцільність усунення таких недоліків. Самі по собі твердження позивача про "суттєві конструктивні чи технічні вади" не можуть замінювати належне доказування відповідних обставин.

При цьому, суд бере до уваги, що позивач фактично користувався придбаним обладнанням, а матеріали справи не містять належних доказів того, що виявлені ним несправності виникли до моменту передачі товару або були зумовлені недоліками, за які відповідно до умов договору та положень цивільного законодавства відповідає Продавець.

Також 11 червня 2025 року між Фізичною особою-підприємцем Пержуном Олександром Івановичем ("Продавець ZERNOVA") (далі - Продавець) та Фізичною особою-підприємцем Москалюком Михайлом Васильовичем (далі - Замовник) укладено Договір № НП 25061104 про надання послуг (далі - Договір про надання послуг).

Згідно частини 1 статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 1.1. Договору про надання послуг, згідно з цим Договором Виконавець зобов`язується за завданням Замовника надавати визначені цим Договором послуги, а Замовник зобов`язується прийняти ці послуги та оплачувати їх в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 1.2. Договору про надання послуг визначено, що послуга, яка є предметом цього Договору (далі - "Послуга"), включає: аналіз місцевості, аналіз конкуренції, пошук локації, ведення переговорів стосовно оренди та підготовки договору оренди, безкоштовна доставка по території України, виїзд спеціаліста для встановлення, підключення та налаштування кав`ярні.

Згідно пункту 1.3. Договору про надання послуг, інші види Послуг, що можуть надаватися в межах цього Договору, узгоджуються окремо у відповідних Додатках.

Відповідно до пункту 2.1. Договору про надання послуг, Виконавець зобов`язується: якісно та своєчасно надавати визначені цим Договором Послуги; надавати на запит Замовника інформацію про хід надання Послуг та стан виконання цього Договору; Виконавець має право залучати до надання Послуг та виконання цього Договору третіх осіб. У разі залучення Виконавцем третіх осіб до надання Послуг за цим Договором, Виконавець несе повну відповідальність перед Замовником за їх дії.

Пунктом 2.2. Договору про надання послуг унормовано, що Замовник зобов`язується: своєчасно надавати Виконавцю інформацію необхідну йому для надання визначених цим Договором Послуг; Замовник має право отримувати від Виконавця інформацію про хід надання Послуг, надавати свої вказівки та пропозиції, не втручаючись при цьому у діяльність Виконавця.

Відповідно до пункту 5.2. Договору про надання послуг, під час підбору локації, якщо орендодавець затримує підтвердження наміру заключення угоди з Замовником, терміни встановлення обладнання переноситься на узгоджений між Сторонами термін з урахуванням відповіді орендодавця.

Згідно пунктів 4.2., 4.3. Договору про надання послуг, загальна кількість послуг 2 шт. Загальна сума договору складає 52 470 грн (100 євро) в еквіваленті 1 євро (EUR) дорівнює 47,7 грн, станом на "11" червня 2025 року, згідно даних на міжбанківському валютному ринку України.

Пунктом 5.3. Договору про надання послуг, цей договір набуває чинності з моменту підписання його Сторонами та діє до повного його виконання.

Матеріалами справи та представниками сторін підтверджується, що позивач в повному обсязі оплатив вартість наданих послуг за Договором про надання послуг.

При цьому, представник позивач зазначає, що відповідач неналежно виконував договірні зобов`язання: не здійснив належного аналізу ринку та конкурентного середовища, неналежно підібрав локацію, відмовився від подальшого пошуку іншої локації без повторної оплати.

В той же час, як вбачається з пояснень представників сторін, листування між Сторонами у месенджері, відповідач здійснив пошук локації, поставив, встановив та підключив обладнання для виготовлення кави. Крім цього, встановлені кав`ярні працювали з метою отримання прибутку протягом декількох місяців.

Предметом спору в даній справі є визнання договорів недійсними та повернення грошових коштів в сумі 434 070,00 грн. Основною підставою позову позивач визначає укладення договорів під впливом обману.

Водночас, доводи позивача щодо неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань самі по собі не є підставою для визнання відповідних правочинів недійсними на підставі статей 215, 230 ЦК України, оскільки стосуються виконання договорів, а не обставин їх укладення.

Крім того, на переконання позивача, зазначені вище договори укладені ним під обманом та запевненнях щодо гарантування певного рівня прибутку та фінансового результату, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензіями № 05-03/26 від 05 березня 2026 року, № 05-03/26-1 від 05 березня 2026 року.

В свої претензіях позивач вимагав добровільно відшкодувати вартість неналежно наданих послуг з Договором про надання послуг в сумі 52 470,00 грн та повернути сплачені за Договором купівлі-продажу обладнання грошові кошти в сумі 381 000,00 грн.

Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Касаційний господарський суд у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 910/18295/19 не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме приписів статті 230 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 909/685/18, від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18, оскільки при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України

Отже, з огляду на наведені положення закону та правові висновки Верховного Суду, для визнання правочину недійсним на підставі статті 230 ЦК України позивач повинен довести не лише невідповідність певних обставин його очікуванням або неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань, а сукупність таких обставин: 1) факт повідомлення відповідачем недостовірних відомостей або умисного замовчування істотних обставин; 2) істотність таких обставин для прийняття рішення про укладення правочину; 3) наявність у відповідача умислу ввести позивача в оману саме з метою спонукання його до укладення правочину.

При цьому, саме по собі виникнення після укладення договору обставин, які не відповідають очікуванням сторони, не свідчить про наявність обману на момент укладення правочину.

Суд звертає увагу, що відеоматеріали, розміщені у соціальних мережах як реклама кавових апаратів під торговою маркою "ZERNOVA", а також листування сторін у месенджері, самі по собі не підтверджують наявності обману у розумінні статті 230 ЦК України.

В даних відеоматеріалах зазначалась середній орієнтований прибуток, який отримує кав`ярня, який формується за результатами роботи багатьох кавових апаратів під торговою маркою "ZERNOVA".

При цьому, сама інформація за своєю природою має ймовірнісний характер і залежить від локації, попиту, конкуренції, вмінь підприємця та ринкової кон`юнктури. Те, що прогноз не справдився, не означає, що в момент його висловлення він був завідомо неправдивим. Обман має стосуватися обставин, які існували на момент укладення правочину, завідомо були відомі відповідачу, але він про них не проінформував.

Крім цього позивач не надав доказів, що відповідач на момент укладення договорів знав про неприбутковість моделі й свідомо приховав це. Позивач також не надав і доказів, що відповідач діяв за схожою схемою щодо інших контрагентів.

Сам по собі факт отримання позивачем доходу, меншого за очікуваний, або відсутність очікуваної прибутковості від здійснення підприємницької діяльності не свідчить про введення його в оману при укладенні спірних договорів. Фінансовий результат підприємницької діяльності залежить від сукупності економічних та інших обставин, які можуть змінюватися в процесі її здійснення, а тому не може бути достовірно встановлений виключно за результатами перших декількох місяців роботи.

Відтак невідповідність фактичного фінансового результату очікуванням позивача сама по собі не підтверджує повідомлення відповідачем завідомо недостовірних відомостей чи наявність у нього умислу на введення позивача в оману.

Також, дослідивши зміст укладених між сторонами договорів, суд встановив, що жоден із них не містить положень, відповідно до яких відповідач гарантував позивачу отримання певного доходу, конкретного рівня прибутковості, строку окупності обладнання або іншого визначеного фінансового результату.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні комерційні пропозиції відповідача чи бізнес-плани з розрахунками окупності, в яких сторони б визначили гарантовану прибутковість підприємницької діяльності з розміщення кавових апаратів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17 щодо застосування статей 42, 44 ГК України зазначила, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (п. 6.42).

Суд також враховує, що сторонами спірних правочинів є фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність. Отже, при укладенні договорів сторони діяли як суб`єкти господарювання, а тому повинні були самостійно оцінювати економічну доцільність запропонованої бізнес-моделі, її потенційну прибутковість, пов`язані з її реалізацією ризики.

Саме по собі посилання позивача на відсутність у нього спеціальних знань у сфері організації кавового бізнесу не звільняло його від необхідності здійснити належну оцінку запропонованої йому бізнес-моделі та не доводить наявності у відповідача умислу на введення позивача в оману.

Згідно частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, за результатами оцінки доказів у їх сукупності суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними доказами факту умисного введення його відповідачем в оману щодо істотних обставин, які мали значення для укладення спірних правочинів, а також не доведено наявності у відповідача умислу на таке введення в оману.

Натомість установлені судом обставини свідчать про те, що між сторонами виникли договірні правовідносини, у межах яких позивач придбав обладнання та замовив відповідні послуги для здійснення підприємницької діяльності, а невідповідність фактичного результату такої діяльності його очікуванням, як і доводи щодо неналежного виконання окремих договірних обов`язків, не підтверджують наявності обману на момент укладення правочинів.

З огляду на зазначене вище, правові підстави для визнання Договору № КП 25061104 купівлі-продажу обладнання та Договору № НП 25061104 про надання послуг недійсними на підставі статті 230 ЦК України відсутні. Відповідно, не підлягає задоволенню і похідні вимоги про повернення сплачених за договорами грошових коштів та повернення майна.

Крім того, суд звертає увагу сторін на наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову.

Стосовно розподілу судових витрат.

Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Підпунктом 2. частини 2 статті 4 вказаного Закону України "Про судовий збір" унормовано, що за подання до господарського суду: позовної заяви майнового характеру ставку судового збору встановлено у такому розмірі: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 1 січня 2026 року статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 328,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так, за подання в електронні формі позовної заяви з двома самостійними вимогами немайнового характеру та однією вимогою майнового характеру, позивачем сплачено 10 533,64 грн судового збору, що підтверджується квитанцією № 8420-5445-8922-4811 від 07 липня 2026 року.

Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене вище, з огляду на відмову у задоволенні позову, сплачений судовий збір у розмірі 10 533,64 грн слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 13, 73 - 79, 86, 123, 129, 191, 194, 219, 222 - 240 Господарського процесуального кодексу

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову.

Повний текст рішення складено та підписано - 09 жовтня 2026 року

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк