Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №908/1332/26 — Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/55/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 Справа № 908/1332/26

м. Запоріжжя

Суддя Господарського суду Запорізької області Мірошниченко М.В. при секретарі судового засідання Мироненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні матеріали справи № 908/1332/26

за позовом Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (69006, м. Запоріжжя, вул. Фанатська, 14, ідентифікаційний код 0290997324)

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою виконувати функції у спірних правовідносинах:

позивача: Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код 04053915)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Пятак Оксани Степанівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

за участю сторін:

прокурор – Тронь Г.М. посвідчення №075790 від 01.03.2023;

від позивача – Крат А.С., виписка з ЄДР;

від відповідача – Пятак О.С. (паспорт), Огійченко Є.В., ордер серії АР №1325475 від 16.06.2026;

від третьої особи – не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернулася Дніпровська окружна прокуратура міста Запоріжжя Запорізької області з позовом до відповідача: Фізичної особи-підприємця Трубіної Оксани Степанівни про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 86 кв.м., частина якої площею 75,5 кв.м. знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:06:001:0078, згідно з топографогеодезичним планом від 21.08.2024, виконаним сертифікованим інженером-геодезистом Недвигою С.М., шляхом знесення розміщеного на ній самочинно збудованого об`єкта нерухомості - будівлі кафе літ. А, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул.Хортицьке шосе, 46в (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1939187223101).

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що будівля кафе літ. А за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 46в створена у 2019 році як новий об`єкт нерухомого майна за відсутності належно оформленого права на земельну ділянку, документів, що дають право на виконання будівельних робіт, документа про прийняття об`єкта в експлуатацію та належних правових підстав для первинної державної реєстрації права власності. За наведених обставин спірний об`єкт має ознаки самочинного будівництва, оскільки зведений на земельній ділянці, не відведеної для цієї мети, без належних дозвільних документів та без прийняття в експлуатацію. Самовільне зайняття земельної ділянки під кафе літ. А утворює підстави для застосування способу захисту, спрямованого на повернення її територіальній громаді м. Запоріжжя з приведенням їх у придатний для використання стан.

Позов заявлено на підставі ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 16, 391 Цивільного кодексу України, ст. ст. 152, 212 Земельного кодексу України, ст. ст. 23, 24 Закону України “Про прокуратуру”.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2026 позовну заяву передано на розгляд судді Мірошниченку М.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 позовну заяву залишено без руху, надано прокурору десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

10.06.2026 від прокурора надійшла заява про усунення недоліків з доказами на виконання ухвали суду.

Оскільки прокурор усунув недоліки позовної заяви у встановлений строк, суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.

В позовній заяві було викладено клопотання залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), який був первинним зареєстрованим власником спірного об`єкта нерухомого майна, а правомірність виникнення такого права підлягає оцінці судом у мотивувальній частині рішення.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 33/55/26, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.07.2026 о/об 11 год. 00 хв. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Копію ухвали доставлено до електронних кабінетів Дніпровської окружної прокуратури та позивача 11.06.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Копію ухвали суду розміщено до відома відповідача на сайті Господарського суду Запорізької області, що підтверджується роздруківкою з даного сайту від 12.06.2026.

Оскільки у відповідача та третьої особи відсутній електронний кабінет, копію ухвали було надіслано відповідачу та третій особі поштою на адресу їх місцезнаходження. Згідно з рекомендованим повідомленням АТ “Укрпошта” копію ухвали суду було повернуто до Господарського суду Запорізької області.

16.06.2026 від відповідача надійшла заява про залучення представника відповідача до участі у справі та уточнення анкетних даних відповідача.

23.06.2026 від позивача надійшли письмові пояснення щодо позивної заяви, які суд долучив до матеріалів справи.

23.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у разі задоволення позову визначити порядок виконання рішення таким чином, щоб знесення будівлі здійснювалося органами виконавчої служби без покладення на відповідача обов`язку особисто демонтувати об`єкт.

23.06.2026 від відповідача надійшло клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, в якому відповідач просить суд залучити на стороні відповідача АТ “Райффайзен Банк”, приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецьку К.О.

24.06.2026 від Дніпровської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив.

25.06.2026 від Дніпровської окружної прокуратури надійшли заперечення щодо клопотання відповідача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.

29.06.2026 від відповідача надійшло клопотання про уточнення клопотання про залучення третіх осіб, в якому відповідач просить суд залучити до участі у справі ТОВ “Фінансова компанія “Кредит – Капітал” та приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецьку К.О. у якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

06.07.2026 від відповідача надійшла заява, в якій він просить розглянути клопотання щодо залучення третіх осіб та провести підготовче засідання за відсутності відповідача та його представника.

В судовому засіданні 06.07.2026 були присутні прокурор, представник позивача, здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами відеоконференцзв`язку.

Суд оголосив заяву відповідача про уточнення анкетних даних, у якій відповідач просить суд у зв`язку з державною реєстрацією шлюбу, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 17.02.2021, надалі зазначати її як фізичну особу - підприємця Пятак Оксана Степанівна замість Трубіної.

Прокурор не заперечував проти задоволення заяви відповідача про уточнення анкетних даних.

Представник позивача не заперечував проти задоволення заяви відповідача про уточнення анкетних даних.

Суд ухвалив задовольнити заяву відповідача про уточнення анкетних даних. У зв`язку з державною реєстрацією шлюбу, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 від 17.02.2021, надалі зазначати відповідача як фізичну особу - підприємця Пятак Оксану Степанівну замість Трубіної. Подальший розгляд справи здійснювати із зазначенням нового прізвища відповідача.

Суд оголосив клопотання відповідача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору,в якому просить суд залучити на стороні відповідача АТ “Райффайзен Банк”, ТОВ “Фінансова компанія “Кредит – Капітал”, приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецьку К.О. В обґрунтуванні клопотання зазначає на те, що спірна будівля перебуває під арештом у межах виконавчого провадження, а її можливе знесення може вплинути на права стягувача та дії приватного виконавця щодо виконання судових рішень.

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання, зазначивши,що предметом спору є звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного будівництва, а не питання виконання судових рішень чи прав кредитора про стягнення коштів. Крім того, вказав, що АТ “ Райффайзен Банк” уже не є стягувачем у виконавчому провадженні, а рішення у справі не вплине на права чи обов`язки ні стягувача, ні приватного виконавця, третіх осіб, тому підстави для їх залучення відповідно до ст. 50 ГПК України відсутні.

Представник позивача просив суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.

Суд дослідивши матеріали клопотання відповідача, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, дійшов висновку про відсутність підстав в його задоволенні.

Ухвалою суду 07.07.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення третіх осіб на стороні відповідача АТ “Райффайзен Банк”, ТОВ “Фінансова компанія “Кредит – Капітал”, приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецьку К.О. У зв`язку з неявкою в судове засідання третьої особи ОСОБА_1 підготовче засідання відкладено на 21.07.2026 о 11-00 год.

Ухвалою суду 21.07.2026 у зв`язку з неявкою третьої особи строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 31.08.2026 о 10-00 год.

Копію ухвали доставлено до електронних кабінетів Дніпровської окружної прокуратури, позивача та представника відповідача 10.07.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Копію ухвали суду розміщено для відома третьої особи на сайті Господарського суду Запорізької області, що підтверджується роздруківкою з даного сайту від 23.07.2026.

Оскільки у відповідача та третьої особи відсутній електронний кабінет, копію ухвали було надіслано відповідачу та третій особі поштою на адресу їх місцезнаходження.

У судовому засіданні 31.08.2026 були присутні прокурор та представник позивача, здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами відеоконференцзв`язку.

Суд зазначив, що відповідач та третя особа у судове засідання не з`явилися, про причини неявки не повідомили.

Прокурор та представник позивача заявили про відсутність інших доказів, окрім тих, які надані до матеріалів справи, відсутність заяв чи клопотань та про можливість закриття підготовчого провадження.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті.

Ухвалою від 31.08.2026 закрито підготовче провадження у справі №908/1332/26, призначено справу №908/1332/26 до розгляду по суті на 29.09.2026 о 10 год. 00 хв.

Копію ухвали від 31.08.2026 доставлено до електронних кабінетів прокурора, позивача та представника відповідача, що підтвреджується довідками про доставку електронного листа.

Також копію ухвали було розміщено на сайті Господарського суду Запорізької області, що підтверджується роздруківкою з даного сайту.

22.09.2026 до суду повернулася без вручення ухвала від 31.08.2026, яка була надіслана відповідачу.

23.09.2026 до суду повернулася без вручення ухвала від 31.08.2026, яка була надіслана третій особі.

У судовому засіданні 29.09.2026 були присутні прокурор, представник позивача, відповідач та представник відповідача, здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами відеоконференцзв`язку.

Прокурор та представник позивача просили суд задовольнити позовну заяву.

Відповідач проти задоволення позовних вимог не заперечив, проте просив суд врахувати необхідність з`ясування порядку виконання судового рішення.

В судовому засіданні 29.09.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

17.10.2019 державним реєстратором Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенком Є.В. прийнято рішення №49213028 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю кафе літ. А, розташовану за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, буд. 46в, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1939187223101. Власником зазначеного об`єкта зареєстровано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставою для прийняття вказаного рішення зазначено акт від 27.09.2019 інженера з інвентаризації нерухомого майна Остапенко С.В. та технічний паспорт від 27.09.2019 № 180/2019.

Водночас, на дату прийняття рішення від 17.10.2019 № 49213028 державному реєстратору не було подано документів, які відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 40, 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі – Прядок №1127), підтверджували виникнення права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна. Зокрема, у матеріалах реєстраційної справи відсутні документ про прийняття будівлі кафе літ. А в експлуатацію та документ про присвоєння їй адреси.

Отже, акт інженера з інвентаризації нерухомого майна та технічний паспорт фіксували лише технічні характеристики об`єкта, однак не підтверджували законність його створення, прийняття в експлуатацію та виникнення у ОСОБА_1 права власності на новозбудоване нерухоме майно. За таких обставин у державного реєстратора були відсутні правові підстави для проведення первинної державної реєстрації права власності на будівлю кафе літ. А, а рішення від 17.10.2019 № 49213028 прийнято з порушенням вимог законодавства, чинного на дату його прийняття.

Вказане також підтверджується актом камеральної перевірки від 06.12.2024 №6094/19.1.1/24, яким встановлено, що за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про державну реєстрацію права власності від 11.10.2019 № 36401070 державним реєстратором Христенком Є.В. прийнято рішення від 17.10.2019 № 49213028 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого відкрито розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1939187223101 щодо будівлі кафе літ. А за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначеним актом встановлено порушення вимог ст. 3, 10, 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також пп. 12, 41 Порядку № 1127, оскільки реєстраційні дії проведено за відсутності документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та документа, що підтверджує присвоєння йому адреси.

Отже, висновки акта камеральної перевірки підтверджують, що на момент прийняття рішення від 17.10.2019 № 49213028 у державного реєстратора були відсутні належні правові підстави для первинної державної реєстрації права власності на будівлю кафе літ. А та відкриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо цього об`єкта.

Крім того, наказом Міністерства юстиції України від 11.12.2024 № 3530/5, прийнятим за результатами зазначеної камеральної перевірки, державному реєстратору Христенку Є.В. анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що додатково підтверджує істотність установлених порушень.

Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 17.03.2020 у справі №337/4939/19 право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 припинено, визнано право власності на нього за ОСОБА_2 . На виконання зазначеного рішення суду державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Юрченко Інною Анатоліївною 28.10.2020 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 54825531, яким зареєстровано право приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 . Вказаним рішенням суду встановлено, що нежитлова будівля кафе за адресою: АДРЕСА_3 , збудована не за спільні кошти подружжя, а фізичною особою-підприємцем Трубіною Оксаною Степанівною.

Водночас рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 17.03.2020 у справі № 337/4939/19 ухвалене в межах спору про поділ майна подружжя та визначення належності майна одному з подружжя. Предметом розгляду у цій справі не було питання правомірності набуття права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна, законності його будівництва, наявності прав на земельну ділянку, дозвільних документів на виконання будівельних робіт, документа про прийняття об`єкта в експлуатацію та дотримання процедури первинної державної реєстрації права власності. Зазначене судове рішення не є рішенням про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в порядку ст. 376 Цивільного кодексу України та не усуває порушень, допущених під час первинної державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 17.10.2019.

Частина 3 ст. 376 Цивільного кодексу України допускає визнання права власності на самочинно збудоване майно лише за наявності спеціальної умови, а саме: надання земельної ділянки у встановленому порядку особі, яка здійснила самочинне будівництво, під уже збудований об`єкт. Верховний Суд у постанові від 17.03.2026 у справі № 914/3403/23 зазначив, що саме ця умова забезпечує відновлення єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній майна, а положення ст. 376 Цивільного кодексу України виключають інші способи легітимізації самочинного будівництва. Сам факт подальшого переходу чи перереєстрації права власності на підставі судового рішення у спорі між подружжям не легалізує первісне набуття права власності на об`єкт, якщо на момент його первинної реєстрації були відсутні документи, які підтверджували законність створення об`єкта та виникнення речового права.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, за якими державна реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва та сама по собі не є самостійною підставою виникнення права власності. Державна реєстрація лише підтверджує право за умови існування інших юридичних фактів, необхідних для його набуття. Аналогічний підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та Верховним Судом у постанові від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22, за якими реєстрація права власності на самочинно збудований об`єкт без належних правових підстав не легітимізує такий об`єкт і не свідчить про правомірне набуття права власності на нього.

Отже, рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 17.03.2020 у справі №337/4939/19, ухвалене у спорі про поділ майна подружжя, могло бути підставою лише для зміни суб`єкта вже зареєстрованого права, однак не усувало порушень під час первинної державної реєстрації права власності від 17.10.2019, не підтверджувало законність створення об`єкта, не замінювало документів про право на земельну ділянку, дозвільних документів на будівництво та документа про прийняття об`єкта в експлуатацію. При цьому відповідно до технічного паспорта від 27.09.2019 № 180/2019, поданого для проведення державної реєстрації права власності, роком побудови будівлі кафе літ. А зазначено 2019 рік. Отже, сам зміст поданого технічного паспорта свідчив, що державна реєстрація проводилась щодо новозбудованого об`єкта нерухомого майна, для якого відповідно до вимог законодавства, чинного станом на 2019 рік, обов`язковими були документи про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію та документи, що підтверджують законність виконання будівельних робіт.

Обставина створення спірної будівлі саме у 2019 році як нового об`єкта нерухомого майна підтверджується також інформацією Національного центру управління та випробувань космічних засобів, наданою листом від 11.02.2026 № 779-6-04.1-2026. З доданих до вказаного листа матеріалів дистанційного зондування Землі вбачається, що на супутниковому знімку місцевості станом на 14.10.2018 спірна будівля за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 46в, відсутня. Натомість на супутниковому знімку станом на 27.04.2019 зафіксовано проведення будівельних робіт зі зведення будівлі кафе, а на знімку станом на 19.03.2020 відповідний об`єкт уже візуально наявний як завершена будівля. Наведене підтверджує, що спірний об`єкт створено у 2019 році як нове будівництво, а тому для виникнення та державної реєстрації права власності на нього були необхідні документи, передбачені законодавством для новозбудованого нерухомого майна, зокрема документ про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію та документ про присвоєння йому адреси.

Отже, наявні докази спростовують можливість реєстрації права власності на спірну будівлю як на раніше існуючий об`єкт нерухомості та підтверджують, що державний реєстратор мав застосовувати правовий режим первинної реєстрації новозбудованого об`єкта. За відсутності документа про прийняття будівлі кафе в експлуатацію проведення такої реєстрації було неможливим.

За відомостями Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не отримували та не реєстрували дозвільних документів у сфері будівництва. Відсутність у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про отримання ОСОБА_1 або ОСОБА_2 документів, що дають право на виконання будівельних робіт, а також відсутність документа про прийняття об`єкта в експлуатацію свідчить, що спірна будівля кафе літ. А не пройшла передбачену законом процедуру створення закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна. За таких умов технічний паспорт та акт інженера з інвентаризації не можуть підтверджувати правомірність будівництва, оскільки такі документи лише описують фактичні технічні характеристики вже наявного об`єкта.

Також за інформацією Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради, наданою листом від 12.07.2023 № 04.01-08/2706, відсутня інформація про реєстрацію за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та іншими особами містобудівних умов та обмежень для проєктування об`єкта будівництва - будівлі кафе на території Хортицького району міста Запоріжжя.

За інформацією комунальних підприємств міста з теплопостачання, водопостачання та водовідведення, а також вивезення побутових відходів щодо зазначеного об`єкта за адресою: АДРЕСА_3 , договори про надання відповідних послуг з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладалися.

За відомостями ТОВ «ЗМБТІ», наданими листом від 28.08.2024 № 1191, інвентаризаційна справа щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна за вказаною адресою відсутня.

Наведені відомості у сукупності з встановленими обставинами щодо відсутності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва дозвільних документів, а також відсутності містобудівних умов та обмежень додатково підтверджують, що спірна будівля кафе літ. А створена без належного оформлення документів, необхідних для правомірного виконання будівельних робіт, прийняття об`єкта в експлуатацію та подальшої державної реєстрації права власності.

Відповідно до матеріалів геодезичної зйомки, виконаної сертифікованим інженером-геодезистом Недвигою С.М., будівля кафе літ. А, розташована за адресою: АДРЕСА_3 в, фактично займає земельну ділянку площею 86 кв. м, з яких 75,5 кв. м розташовані в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:06:001:0078 за адресою: АДРЕСА_3 . Земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:06:001:0078 рішенням Запорізької міської ради від 28.11.2012 № 96/10 надано в оренду ТОВ «ВЄД» строком на 5 років для розташування тимчасового ринку. Відповідно до п. 11 укладеного на підставі вказаного рішення договору оренди землі № 201406000100254, строк його дії - до 28.11.2017.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що продовження строку дії договору оренди землі не підтверджується самим фактом подальшого користування земельною ділянкою. Поновлення орендних правовідносин має бути оформлене у визначеному законом порядку, зокрема шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі. Такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 та постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/10380/20. Отже, за відсутності додаткової угоди про поновлення договору оренди землі № 201406000100254 після закінчення строку його дії 28.11.2017 та за відсутності державної реєстрації права оренди на новий строк, користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:06:001:0078 не може вважатися правомірним продовженням орендних правовідносин.

Будівництво спірного об`єкта відбулося у 2019 році, тобто після закінчення 28.11.2017 строку дії договору оренди землі № 201406000100254. За відсутності додаткової угоди про поновлення договору та державної реєстрації права оренди на новий строк земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:06:001:0078 не перебувала у правомірному користуванні ані ТОВ «ВЄД», ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_4 . За таких обставин спірна будівля кафе літ. А зведена на земельній ділянці, яка не була відведена ОСОБА_1 чи ОСОБА_5 для цієї мети у встановленому законом порядку, що відповідає одній з ознак самочинного будівництва, визначених ст. 376 Цивільного кодексу України. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація щодо продовження строку дії вказаного договору оренди землі або державної реєстрації іншого речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:06:001:0078 за ОСОБА_1 , ОСОБА_6 чи іншими особами, пов`язаними зі створенням та використанням спірної будівлі кафе.

Крім того, за інформацією Виконавчого комітету Запорізької міської ради, наданою листом від 04.02.2025 № 01302/03.3-20/03, будь-які рішення щодо земельної ділянки по Хортицькому шосе, 46, кадастровий номер 2310100000:06:001:0078, Департаментом управління активами Запорізької міської ради не готувалися та на розгляд сесії міської ради не подавалися. У цьому ж листі зазначено, що в системі автоматизованого документообігу «CityDoc» відсутні звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з питання отримання у власність чи користування земельної ділянки у Хортицькому районі за адресою: АДРЕСА_3 .

Наведене підтверджує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не набували у встановленому законом порядку права власності чи користування земельною ділянкою під металевою спорудою кафе літ. А площею 86 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Фактичне розміщення будівлі кафе літ. А площею забудови 86 кв. м на земельній ділянці за відсутності рішення її власника про передачу цієї земельної ділянки у власність чи користування ОСОБА_1 або Трубіній (наразі – Пятак) О.С. свідчить про її використання без належної правової підстави.

Таким чином, встановлені фактичні обставини підтверджують, що будівля кафе літ. А за адресою: АДРЕСА_3 , створена у 2019 році як новий об`єкт нерухомого майна за відсутності належно оформленого права на земельну ділянку, документів, що дають право на виконання будівельних робіт, документа про прийняття об`єкта в експлуатацію та належних правових підстав для первинної державної реєстрації права власності. За наведених обставин спірний об`єкт має ознаки самочинного будівництва, оскільки зведений на земельній ділянці, не відведеної ОСОБА_1 чи Трубіній (наразі – Пятак) О.С. для цієї мети, без належних дозвільних документів та без прийняття в експлуатацію. Одночасно фактичне зайняття земельної ділянки під кафе літ. А утворює підстави для застосування способу захисту, спрямованого на повернення її територіальній громаді м. Запоріжжя з приведенням їх у придатний для використання стан.

Статтею 13 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власника землі здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам міст належить право комунальної власності, зокрема, на землю та інші об`єкти, визначені законом як об`єкти права комунальної власності. Частиною 8 цієї статті передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність або користування громадянам та юридичним особам, а також здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності.

За змістом ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності або право користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органу місцевого самоврядування або за результатами земельних торгів у випадках, визначених законом.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності та право користування земельною ділянкою оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, правомірне використання земельної ділянки комунальної власності можливе лише за наявності рішення уповноваженого органу про передачу її у власність або користування, відповідного правочину у передбачених законом випадках та державної реєстрації речового права.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування, або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно зі ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України самочинним будівництвом є житловий будинок, будівля, споруда або інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм.

Зі змісту ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України вбачається, що для кваліфікації об`єкта як самочинного будівництва достатньо наявності хоча б однієї із зазначених ознак: будівництво на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети; будівництво без документа, що дає право на виконання будівельних робіт; будівництво без належно затвердженого проєкту; будівництво з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У цій справі наявні щонайменше дві самостійні ознаки самочинного будівництва: по-перше, будівля кафе літ. А зведена на земельній ділянці комунальної власності, яка не була відведена ОСОБА_1 або Трубінійь (наразі – Пятак) О.С. для цієї мети; по-друге, будівництво здійснено без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, та без документа про прийняття об`єкта в експлуатацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, ч. 1 ст. 373 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, ч. 4 ст. 373 Цивільного кодексу України, а також має право зводити на ній будівлі та споруди чи дозволяти будівництво іншим особам, ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України.

Самочинне будівництво безпосередньо пов`язане з порушенням прав власника землі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 зазначила, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості іншого власника істотно і безстроково обмежує права власника землі, який у такому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, а також не може передати її в оренду будь-кому, окрім власника відповідної будівлі чи споруди. Крім того, у п. 88, 90, 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зазначено, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить і не надана у користування, своїми діями обмежує правомочності власника землі щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, у тому числі можливість визначати її юридичну та фактичну долю.

Згідно зі ст. 90 Земельного кодексу України власник земельної ділянки, зокрема, має право відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду та вчиняти інші дії щодо розпорядження нею. Наявність на ділянці об`єкта, зведеного без належних правових підстав, створює для власника тривалі перешкоди у реалізації цих прав.

Відносини власника земельної ділянки з особою, яка здійснила самочинне будівництво на такій ділянці, врегульовані ч. ч. 4– 6 ст. 376 Цивільного кодексу України та ґрунтуються на пріоритетності захисту прав власника землі й принципі єдності юридичної долі земельної ділянки і розташованих на ній будівель та споруд.

Отже, самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки комунальної власності загальною площею 86 кв. м, на якій фактично розміщена будівля кафе літ. А, створює для Запорізької міської ради як її власника триваючі перешкоди у здійсненні прав користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо такі порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а також відшкодування завданих збитків. Відповідно до п. «б» ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, та запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку їх порушення.

У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №755/16890/17 зазначено, що згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України, навіть якщо такі порушення не пов`язані з позбавленням володіння. При цьому право власності підлягає захисту за умови доведеності факту його порушення діями відповідача, зокрема шляхом створення позивачеві перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у тому числі шляхом звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

З урахуванням ст. 16, 386, 391 Цивільного кодексу України у поєднанні зі ст. 152, 212 Земельного кодексу України належним способом захисту прав власника землі у цій справі є вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, зокрема шляхом знесення розташованого на ній об`єкта самочинного будівництва.

У постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 369/8792/16-ц зазначено, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають також такі особи за умови доведення порушення їхнього права, а також власник або користувач земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка здійснила таке будівництво.

Крім того, Верховний Суд у постановах від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, від 29.01.2024 у справі № 587/517/21, від 28.01.2025 у справі № 904/7803/21, від 05.03.2025 у справі № 686/22497/21 дійшов висновку, що у випадках, коли нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право на виконання будівельних робіт, чи без належно затвердженого проєкту, ст. 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливості його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника або користувача земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник або користувач земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, таке майно підлягає знесенню особою, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, або за її рахунок, відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зазначила, що положення ст. 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, крім тих, що прямо передбачені цією статтею. Також Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 виходила з того, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі і споруди, розташовані на ній.

У цій справі прокурор обрав спосіб захисту, спрямований не на набуття права власності на самочинно збудоване майно, а на відновлення порушених прав власника земельної ділянки, що відповідає його позиції, висловленої у листі від 17.09.2024 № 18389/03.3-20/03. Таке порушення підлягає усуненню шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності шляхом знесення за рахунок відповідача розташованого на ній об`єкта самочинного будівництва.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 зазначено, що задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке будівництво, є належним та ефективним способом захисту прав власника або користувача земельної ділянки.

При цьому порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначено ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження». Зміст ч. 1– 3 цієї статті свідчить, що у разі невиконання такого рішення боржником без поважних причин виконавець вживає заходів примусового виконання, а якщо рішення може бути виконано без участі боржника, забезпечує його виконання у примусовому порядку.

Вимога про знесення майна, яке власник земельних ділянок вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову, спрямованого на усунення триваючих перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження земельними ділянками. Таким чином, вимога про усунення перешкод шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва не є нерозривно пов`язаною з особою відповідача та може бути виконана без її участі, але за її рахунок, у порядку примусового виконання.

З урахуванням негаторного характеру такої вимоги обов`язок із приведення земельної ділянки у стан, придатний для подальшого використання, включаючи знесення будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить ці перешкоди на момент звернення власника до суду.

Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва, має бути особа, яка фактично утримує об`єкт і тим самим створює перешкоди її власнику, тобто особа, за якою зареєстровано право власності на відповідний об`єкт та яка фактично його утримує. У цій справі такою особою є відповідач, за якою зареєстровано право приватної власності на спірний об`єкт та яка чинить перешкоди Запорізькій міській раді у здійсненні правомочностей власника земельної ділянки.

Крім того, будівля кафе літ. А, розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 46в, збудована відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 дійшла висновку, що якщо право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування державної реєстрації прав або припинення права власності саме по собі не вирішує юридичної долі самочинно побудованого майна та не відновлює стан єдності юридичної долі земельної ділянки і розташованого на ній нерухомого майна. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення або запису про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності. Водночас, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Аналогічний підхід підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, у якій зазначено, що у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неефективними та не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача. Водночас, обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва має розглядатися саме в контексті захисту права власності на земельну ділянку.

Наведене також знайшло своє відображення у листі Міністерства юстиції України від 20.02.2026 № 24174/273570-0-25/8.4.4 щодо надання роз`яснення законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у частині закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду, в якому зазначено, що судове рішення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва, у мотивувальній частині якого суд дійшов висновку про незаконність державної реєстрації права власності на такий об`єкт, може бути підставою для закриття відповідного розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи. Отже, у цій справі ефективним способом захисту є не заявлення окремих вимог про скасування рішень державних реєстраторів чи припинення права власності, а вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.

Інтереси територіальної громади є складовою інтересів держави у розумінні ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

У цій справі порушення інтересів держави полягає у самовільному зайнятті відповідачем земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя, на якій фактично розміщена самочинно збудована будівля кафе літ. А площею забудови 86 кв.м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 46в. За матеріалами топографо-геодезичного плану від 21.08.2024, виконаного сертифікованим інженером-геодезистом Недвигою С.М., будівля кафе літ. А фактично займає земельну ділянку площею 86 кв.м.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу та основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Статтею 142 Конституції України та ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, земля та природні ресурси, що перебувають у комунальній власності територіальних громад. Самовільне зайняття земельних ділянок комунальної власності, розміщення на них об`єкта самочинного будівництва та державна реєстрація права приватної власності на такий об`єкт створюють триваючі перешкоди для реалізації Запорізькою міською радою правомочностей власника - володіння, користування та розпорядження.

Крім того, самовільне зайняття земельних ділянок комунальної власності обмежує можливість територіальної громади м. Запоріжжя законно використовувати відповідні земельні ділянки, формувати їх як об`єкти цивільних прав, передавати у власність або користування на конкурентних засадах, отримувати належні бюджетні надходження від їх правомірного використання.

Отже, виявлення прокурором під час здійснення процесуального керівництва обставин, що свідчать про порушення інтересів держави у сфері використання земель комунальної власності, у поєднанні з необхідністю застосування господарськоправових способів захисту підтверджує наявність виключного випадку для звернення прокурора до суду з цим позовом. Інтерес держави у цій справі полягає у відновленні законного режиму використання земельної ділянки комунальної власності, усуненні наслідків її самовільного зайняття, припиненні триваючих перешкод у здійсненні Запорізькою міською радою прав власника земельної ділянки, недопущенні фактичної легалізації самочинного будівництва через державну реєстрацію речового права, а також у забезпеченні можливості подальшого законного використання її в інтересах територіальної громади та захисті матеріальної основи місцевого самоврядування. У спірних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Запорізька міська рада.

Враховуючи викалдене, прокурор правомірно пред`явив до відповідача вимогу про усунення перешкод Запорізькій міській раді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом її звільнення від об`єкта самочинного будівництва. Способом виконання такої вимоги є знесення будівлі кафе літ. А, яка фактично займає відповідну земельну ділянку.

Посилання відповідача на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2020 у справі № 337/4939/19 не спростовує заявлених позовних вимог, оскільки в межах зазначеної цивільної справи судом вирішувалося питання належності майна між подружжям та визначення особи, за якою підлягає реєстрації спірний об`єкт. При цьому питання правомірності створення об`єкта нерухомості, наявності прав на земельну ділянку, отримання документів, що дають право на виконання будівельних робіт, прийняття об`єкта в експлуатацію та законності первинної державної реєстрації права власності судом не досліджувались та не вирішувались.

Отже, зазначене рішення могло бути підставою лише для зміни особи, за якою зареєстровано право на об`єкт у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, однак не усувало ознак самочинного будівництва та не породжувало права власності на об`єкт у розумінні ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Як встанволено судом, державна реєстрація права власності на самочинно збудований об`єкт не легалізує такий об`єкт та не усуває наслідків порушення вимог ст. 376 Цивільного кодексу України.

Водночас рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2020 у справі № 337/4939/19 встановлено, що нежитлова будівля кафе за адресою: м. Запоріжжя, вул.Хортицьке шосе, 46в збудована не за спільні кошти подружжя, а фізичною особою-підприємцем Трубіною О.С.

Таким чином, рішення суду, на яке посилається відповідач як на підставу виникнення права на спірний об`єкт, підтверджує, що будівництво цього об`єкта здійснювалося відповідачем за власні кошти. Саме за відповідачем зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Верховний Суд у постанові від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 зазначив, що вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва є різновидом негаторного позову та спрямована на припинення порушення, яке існує на момент звернення до суду. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виходила з необхідності забезпечення єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній майна, а також захисту прав власника земельної ділянки від триваючих порушень. Отже, незалежно від того, хто здійснював окремі дії щодо оформлення документів чи первинної державної реєстрації права власності, саме відповідач є особою, яка згідно з рішенням суду здійснила будівництво спірного об`єкта за власні кошти та яка на даний час є останнім зареєстрованим володільцем цього об`єкта.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі №908/2388/21 звернула увагу на існування сталої практики Верховного Суду, відповідно до якої належним відповідачем за позовом власника земельної ділянки про знесення об`єкта самочинного будівництва є саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду навела правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18 та від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20. Наведений правовий підхід обумовлений тим, що саме особа, яка на момент розгляду спору володіє об`єктом та зареєструвала за собою право на нього, створює триваючі перешкоди власнику земельної ділянки у здійсненні правомочностей володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Отже, саме відповідач як фактичний володілець та останній зареєстрований власник об`єкта створює для Запорізької міської ради триваючі перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності, а тому є належним відповідачем у даній справі та особою, на яку можуть бути покладені наслідки, передбачені статтями 376 Цивільного кодексу України та 212 Земельного кодексу України.

Щодо доводів відповідача про наявність виконавчого провадження № 67102340 у зведеному виконавчому провадженні № 67540535, а також арешту спірного об`єкта нерухомого майна, судом встановлено, що виконавче провадження № 67102340 відкрито в інтересах Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на підставі наказу Північного апеляційного господарського суду № 873/116/21 від 14.09.2021 про стягнення з фізичної особи-підприємця Трубіної Оксани Степанівни кредитної заборгованості у сумі 110 175,31 грн. У межах зведеного виконавчого провадження № 67540535 також здійснювалося виконання наказу № 873/117/21 від 25.10.2021 щодо стягнення кредитної заборгованості.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Зі змісту цієї норми вбачається, що виконавче провадження є механізмом примусового виконання рішення, а арешт майна є заходом забезпечення такого виконання.

Оскільки за приписами ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, сам факт державної реєстрації права власності та накладення арешту у виконавчому провадженні не змінює правового режиму спірного об`єкта як самочинного будівництва та не усуває правових наслідків, встановлених статтею 376 Цивільного кодексу України.

Наявність виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості з відповідача не може легалізувати об`єкт, право власності на який не виникло у спосіб, передбачений законом. Тому сам по собі факт звернення стягнення на спірний об`єкт або накладення на нього арешту не свідчить про набуття відповідачем належного права власності на таке майно та не виключає можливості застосування передбачених законом наслідків самочинного будівництва. При цьому питання способу та послідовності вчинення виконавчих дій вирішуються на стадії виконання судового рішення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та не впливають на вирішення спору по суті.

Як вбачається з ухвал Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2023 у справі № 873/116/21 та від 29.08.2023 у справі № 873/117/21, право вимоги за кредитними договорами, на підставі яких здійснюється примусове стягнення заборгованості з фізичної особи-підприємця Трубіної О.С., відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2023 у справі №873/116/21 та ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 у справі № 873/117/21 здійснено заміну первісного стягувача – Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» - його правонаступником, а саме: Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КредитКапітал». Відомості Автоматизованої системи виконавчого провадження також підтверджують, що станом на час розгляду справи стягувачем у виконавчих провадженнях № 67102340 та № 67540260 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Відповідачем не надано жодного доказу того, що спірна будівля кафе є предметом іпотеки, застави або іншого речового забезпечення виконання зобов`язань перед стягувачем. Наявні у матеріалах справи документи свідчать лише про існування виконавчих проваджень щодо стягнення з відповідача грошової заборгованості за кредитними договорами. Таким чином, задоволення вимог стягувача у відповідних виконавчих провадженнях може бути здійснене за рахунок іншого майна та коштів боржника у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Сама по собі наявність виконавчих проваджень та арешту спірного майна не свідчить про виникнення у стягувача будь-яких прав щодо предмета спору.

Подані відповідачем документи свідчать лише про вжиття заходів примусового виконання рішень про стягнення грошової заборгованості та не містять відомостей про виникнення у кредитора речових прав на спірний об`єкт нерухомого майна.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містять інформації про державну реєстрацію іпотеки щодо будівлі кафе літ. А, що також підтверджує відсутність у кредитора статусу іпотекодержателя стосовно спірного майна.

Сам по собі факт існування відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача не впливає на правову оцінку спірного об`єкта як самочинного будівництва та не спростовує встановлених у справі обставин самовільного зайняття земельної ділянки.

Наявність у відповідача невиконаних зобов`язань перед кредиторами не може бути підставою для відмови у захисті прав власника земельної ділянки та перешкоджати застосуванню наслідків, передбачених ст. 376 Цивільного кодексу України та ст. 212 Земельного кодексу України.

Щодо доводів відповідача про наявність арешту спірного об`єкта у межах кримінального провадження № 12023082070000437 судом встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про обтяження № 50977459 щодо будівлі кафе літ. А, а видом обтяження є арешт нерухомого майна, зареєстрований 13.07.2023 на підставі ухвали Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 11.07.2023 у справі № 337/3584/23. Вказаний арешт накладено у межах кримінального провадження від 12.04.2023 № 12023082070000437 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України. Підставою внесення відповідного обтяження стала ухвала Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 11.07.2023 у справі № 337/3584/23, якою накладено арешт на будівлю кафе літ. А, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1939187223101.

Разом із тим, 31.07.2024 у кримінальному провадженні прийнято рішення про його закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, кримінальне провадження, в межах якого накладено арешт на спірне майно, на даний час не здійснюється, а тому сам факт наявності запису про арешт у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не свідчить про існування обставин, які перешкоджають вирішенню спору по суті.

Доводи відповідача про ризик притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 388 Кримінального кодексу України також не спростовують позовних вимог. Стаття 388 Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, заставленим майном або майном, яке описано чи підлягає конфіскації. Разом із тим, у цій справі суд вирішує спір про захист права власника земельної ділянки шляхом звільнення її від об`єкта самочинного будівництва. У разі задоволення позову рішення суду підлягатиме виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням обставин, які існуватимуть на момент такого виконання.

Питання скасування арешту у кримінальному провадженні має вирішуватися у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, і не є підставою для відмови у задоволенні позову про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.

Щодо доводів відповідача про необхідність визначення у рішенні особливого порядку його виконання, без покладення на відповідача обов`язку здійснювати демонтаж, розбирання, пошкодження, переміщення чи інші фактичні дії щодо спірного об`єкта, суд зазначає, що таке формулювання фактично спрямоване на зміну змісту заявленого прокурором способу захисту прав позивача, який відповідає законодавству.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Отже, закон прямо пов`язує обов`язок усунути наслідки самовільного зайняття земельної ділянки з особою, яка таку земельну ділянку самовільно зайняла або створює перешкоди у її використанні власником.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин рішення виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника, встановлює новий строк виконання та попереджає боржника про кримінальну відповідальність.

Отже, законодавство визначає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії. Відповідач не позбавлена можливості у разі виникнення об`єктивних перешкод для виконання рішення звернутися у встановленому законом порядку із відповідною заявою на стадії виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Застосування цієї норми є правом суду, а не обов`язком, і можливе за наявності обставин, які об`єктивно вимагають визначення особливого порядку виконання. Посилання відповідача на наявність арештів може мати значення виключно на стадії фактичного виконання судового рішення та, у разі необхідності, потребувати вчинення відповідних процесуальних дій щодо їх скасування або зміни у встановленому законом порядку. Водночас зазначені обставини не впливають на встановлення факту самочинного будівництва та самовільного зайняття земельної ділянки, а тому не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову. З урахуванням викладеного, доводи відповідача щодо необхідності визначення спеціального порядку виконання рішення не спростовують позовних вимог та не впливають на наявність правових підстав для звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомості.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Прокурором та позивачем доведено факт самовільного зайняття відповідачем землеьної ділянки.

Наведені відповідачем доводи та надані докази в підтвредження своєї правової позиції у справі не спростовують заявлених позовних вимог.

Враховуючи викладене, позовні вимоги судом задоволені в повному обсязі.

Суд ухвалив позов задовольнити. Зобов`язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 86 кв.м., частина якої площею 75,5 кв.м. знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:06:001:0078, згідно з топографогеодезичним планом від 21.08.2024, виконаним сертифікованим інженеромгеодезистом Недвигою С.М., шляхом знесення розміщеного на ній самочинно збудованого об`єкта нерухомості - будівлі кафе літ. А, яка розташована за адресою: м.Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 46в (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1939187223101).

Згідно з п. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Позовна заява містить вимогу немайнового характеру, подана 2026 році в системі «Електронний суд».

Відповідно до пп. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року в розмірі 3 328,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, судовий збір за розгляд позовної заяви в даній справі складає: 3 328,00 грн. х 0,8 = 2 662,40 грн.

За розгляд позовних вимог Запорізькою обласною прокуратурою сплачено судовий збір у сумі 2 662,40 грн. платіжною інструкцією №1048 від 18.05.2026.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору в сумі 2 662,40 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Пятак Оксану Степанівну ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 86 кв. м, частина якої площею 75,5 кв. м знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:06:001:0078, згідно з топографогеодезичним планом від 21.08.2024, виконаним сертифікованим інженеромгеодезистом Недвигою С.М., шляхом знесення розміщеного на ній самочинно збудованого об`єкта нерухомості - будівлі кафе літ. А, яка розташована за адресою: м.Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 46в (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1939187223101).

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Пятак Оксани Степанівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя (69006, м. Запоріжжя, вулиця Фанатська, 14, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2026 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 2 662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдеся дві грн. 40 коп.).

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено та підписано 09.10.2026.

Суддя М.В. Мірошниченко