Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №909/446/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/446/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаповала Д.В. – головуючий, Бойко С.М., Рима Т.Я.

секретар судового засідання Томашівська Соломія

за участю представників:

Прокурор – Винницька Л.М.

від Позивача – Ігнатенко О.І.

від Відповідача – Куриляк С.І.

від третьої особи на стороні Позивача – не з`явився

від третьої особи на стороні Відповідача – не з`явився

переглянувши справу № 909/446/26

за позовом: Керівника окружної прокуратури міста Івано-Франківська, м. Івано-Франківськ, в інтересах держави в особі:

Івано-Франківської обласної державної адміністрації, м. Івано-Франківськ

до відповідача: Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, м. Івано-Франківськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ

про: скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та її витребування у державну власність

за апеляційною скаргою Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області (вх. №01-05/2376/26 від 20.07.2026)

на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.06.2026 (повний текст рішення складено 06.07.2026, суддя Михайлишин В.В.)

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

Керівник окружної прокуратури міста Івано-Франківська, діючи в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі – Позивач), звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківської міської ради (далі – Відповідач) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі – Третя особа на стороні Позивача) та Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі – Третя особа на стороні Відповідача) про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 площею 2,3603 га, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Відповідача на цю земельну ділянку та витребування у власність держави в особі Позивача її частини площею 0,3120 га у визначених координатах.

Позов обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка в частині площі 0,3120 га сформована за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, які з 1996 року перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, та передана у комунальну власність як землі запасу сільськогосподарського призначення за Наказом ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08.12.2020 № 30-ОТГ та Актом приймання-передачі від 08.12.2020 із порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.06.2026 у справі № 909/446/26 позов задоволено повністю: скасовано у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 площею 2,3603 га з цільовим призначенням « 16.00 для ведення особистого селянського господарства», виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру; скасовано державну реєстрацію права власності Івано-Франківської міської ради в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на попередньо зазначену земельну ділянку; витребувано у власність держави в особі Івано-Франківської ОДА із незаконного володіння Відповідача земельну ділянку площею 0,3120 га в зазначених у рішенні координатах; стягнуто з Івано-Франківської міської ради на користь Івано-Франківської обласної прокуратури 7 987, 20 грн судового збору.

Суд першої інстанції виходив із того, що наявні у матеріалах справи докази, зокрема планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, підтверджують формування спірної земельної ділянки в частині площі 0,3120 га за рахунок земель державної власності лісового фонду, які з 1996 року на підставі Розпорядження Івано-Франківської ОДА від 07.02.1996 № 85 перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства. Оскільки доказів відмови такого підприємства від права постійного користування земельною ділянкою, припинення такого права у встановленому законом порядку або передачі земельної ділянки з державної власності у комунальну власність рішенням уповноваженого органу не надано, Наказ ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08.12.2020 № 30-ОТГ щодо передачі такої земельної ділянки у комунальну власність прийнятий усупереч вимогам законодавства, а реєстрація права комунальної власності на спірну земельну ділянку є незаконною.

Обраний прокурором спосіб захисту суд визнав ефективним та таким, що відповідає характеру порушеного права, зазначивши, що для відновлення становища, яке існувало до порушення, необхідним є скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права комунальної власності на неї у Державному реєстрі речових прав. Також, ураховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза волею уповноваженого розпорядника, належним способом захисту є її витребування з чужого незаконного володіння в порядку віндикації.

Суд також дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі та пред`явлення позову в межах строку позовної давності, відхиливши заяву Відповідача про застосування такого строку.

1.2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Івано-Франківська міська рада звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

1.3. Процесуальні дії суду в апеляційному провадженні

Ухвалою від 24.07.2026 Суд залишив без руху апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради з наведених в ухвалі підстав.

Оскільки скаржник усунув недоліки скарги у встановлений Судом строк, Ухвалою від 30.07.2026 Суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Івано-Франківської міської ради та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 10.09.2026.

Ухвалами від 01.09.2026, 02.09.2026 та 08.09.2026 Суд задоволив заяви представників сторін та Третьої особи на стороні Позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 10.09.2026 розгляд справи було відкладено на 01.10.2026.

У судове засідання з`явились прокурор та представники сторін. Треті особи не забезпечили участі уповноважених представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Третя особа на стороні Відповідача у наданих Суду письмових поясненнях просила розглядати справу без участі її представника. Третя особа на стороні Позивача причин неявки Суду не повідомила.

Враховуючи наведене, положення ч.ч. 11-13 ст. 270 ГПК України та те, що участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, а в матеріалах справи наявний достатній обсяг відомостей для перегляду оскарженого рішення в апеляційному порядку, Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представників третіх осіб, належно повідомлених про розгляд справи.

У судовому засіданні 01.10.2026 проголошено скорочену постанову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Апелянт

Івано-Франківська міська рада вважає, що оскаржене рішення ухвалене судом першої інстанції з неправильним застосуванням норми матеріального права та неповним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи. Зазначає:

1) суд першої інстанції помилково дійшов висновку про незаконність Наказу ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08.12.2020 № 30-ОТГ та державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку, оскільки на момент здійснення інвентаризації у 2013 році вона не була сформована, не була зареєстрована та не перебувала у власності чи користуванні;

2) спірна земельна ділянка була правомірно сформована та передана з державної у комунальну власність, оскільки за результатами інвентаризації її віднесено до земель сільськогосподарського призначення, а доказів реєстрації за ДП «Ліси України» права постійного користування спірною ділянкою до інвентаризації чи до видачі наказу від 08.12.2020 матеріали справи не містять;

3) Розпорядження Івано-Франківської ОДА від 07.02.1996 № 85 саме по собі не підтверджує виникнення права постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки не визначає її меж та місце розташування, а визначає лише загальні площі. Державного акта чи іншого правовстановлюючого документа, який би підтверджував право ДП «Ліси України» на постійне користування саме спірною земельною ділянкою, матеріали справи не містять, п. 4 Розпорядження дозволяв оформити відповідні документи протягом шести місяців 1997 року;

4) застосування п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України можливе лише за умови підтвердження факту надання ділянки в постійне користування до 01.01.2002, чого прокурор не довів. Матеріали лісовпорядкування 2009– 2010 років та проєкт організації лісового господарства складені після набрання чинності Земельним кодексом України і не можуть підтверджувати право постійного користування (постанови Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 913/50/22, від 05.06.2024 у справі № 913/202/23, від 07.06.2024 у справі № 913/214/23, від 17.06.2024 у справі № 913/205/23);

5) обраний спосіб захисту не враховує наявного статусу ділянки та не відновлює категорію лісогосподарського призначення, а витребування ділянки з присвоєним кадастровим номером і категорією земель сільськогосподарського призначення призводить до набуття Позивачем додаткового майна, яке не перебувало в користуванні лісогосподарського підприємства, що суперечить суті віндикації; задоволення позову порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

2.2. Прокурор

Керівник окружної прокуратури міста Івано-Франківська подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржене рішення залишити без змін з підстав його законності та обґрунтованості, а апеляційну скаргу лишити без задоволення. Зазначає:

1) спірна земельна ділянка в частині площі 0,3120 га належить до земель лісового фонду державної власності, наданих у постійне користування лісогосподарському підприємству Розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 07.02.1996 № 85, яке є чинним та не скасованим, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1996– 1997 років, 2009– 2010 років та відповідає положенням п. 5 Розділу VIII Лісового кодексу України;

2) відсутність окремого державного акта саме на спірну ділянку не свідчить про відсутність права постійного користування, оскільки вона є частиною масиву земель лісового фонду, наданого у користування відповідно до Розпорядження 1996 року; факт відсутності кадастрового номера або державної реєстрації речового майна станом на дату неправомірного вибуття земельної ділянки із державної власності не змінює правового режиму земель лісового фонду та не припиняє права постійного користування, набутого на законних підставах;

3) право розпорядження землями лісового фонду відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України належить обласним державним адміністраціям, а наказ Головного управління Держгеокадастру від 08.12.2020 № 30-ОТГ прийнято поза межами повноважень; рішення органу державної влади, що не відповідає закону, не породжує правових наслідків;

4) Постанови Верховного Суду у справах № 913/50/22, № 913/202/23, № 913/214/23, № 913/205/23, на які покликається апелянт, стосуються інших фактичних обставин, оскільки в цій справі надано матеріали лісовпорядкування 1996-1997 років;

5) віндикація є ефективним способом захисту права держави на землі лісогосподарського призначення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17), а твердження Відповідача про те, фактично йдеться про набуття Позивачем додаткового майна за судовим рішенням не відповідає дійсності, оскільки спірна ділянка входила до земель лісогосподарського призначення, а саме формування кадастрового номера відбулось із порушенням норм законодавства.

2.3. Позивач

Івано-Франківська ОДА у відзиві просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін. Зазначає:

1) відповідно до п. 4 розділу II Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI та п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України землі, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, не вважаються комунальною вдласністю, тому частина спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 площею 0,3120 га є державною власністю;

2) відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України право розпорядження такими землями належить обласній державній адміністрації, а до 27.05.2021 рішення про вилучення земель лісогосподарського призначення з постійного користування приймав Кабінет Міністрів України. Івано-Франківська ОДА, як розпорядник спірної частини земельної ділянки, не приймала рішення щодо її вилучення із постійного користування державного лісогосподарського підприємства та зміни її цільового призначення;

3) суд першої інстанції правильно встановив, що ГУ Держгеокадастру та Відповідач не мали повноважень на вилучення ділянки, зміну її цільового призначення та передачу в комунальну власність.

2.4. Третя особа на стороні Відповідача

Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області у письмових поясненнях зазначає:

1) спірну земельну ділянку сформовано та зареєстровано в Державному земельному кадастрі як землі сільськогосподарського призначення на підставі технічної документації з інвентаризації земель, а відповідальність за якість робіт із землеустрою та відповідність технічної документації чинному законодавству несе її розробник (ст. 25, 26, 28 Закону України «Про землеустрій»);

2) Головне управління діяло лише на підставі чинного законодавства та керувалось технічною документацією, розробленою ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»;

3) сама державна реєстрація земельної ділянки є юридичним фактом, що породжує правові наслідки, а її скасування можливе лише з підстав, прямо передбачених законом.

2.5. Третя особа на стороні Позивача

ДСГП «Ліси України» письмового відзиву на апеляційну скаргу чи пояснень не подало, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до положень ч.3 ст. 263 ГПК України.

Представник в судовому засіданні 10.09.2026 підтримав позицію прокуратури щодо законності та обґрунтованості оскарженого рішення суду та відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги.

3. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Розпорядженням Тисменицької РДА від 30.07.2013 № 329 «Про надання дозволу на проведення робіт по інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території району» надано дозвіл ГУ Держземагенства в Івано-Франківській області на проведення робіт по інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території району з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель, здійснення землеустрою та прийняття відповідних рішень за результатами проведення робіт по інвентаризації земель.

Розпорядженням Тисменицької РДА від 29.10.2013 № 497 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення робіт з інвентаризації земель сільськогосподарського призначання державної власності за межами населених пунктів Тисменицького району Івано-Франківської області згідно з додатком під № 5 у графі «с. Добровляни на території Добровлянської сільської ради» якого значаться відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 площею 2, 3603 га.

З витягу НВ-2608021582019 з Державного земельного кадастру вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011, розташована у Івано-Франківській області, Тисменицький район, Добровлянська сільська рада, урочище «Осичина», зареєстрована в Державному земельному кадастрі 18.10.2013 на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та належить до державної власності, цільове призначення - 16.00 Землі запасу, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

Згідно із Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 714-р Добровлянська територіальна громада увійшла до складу Івано-Франківської міської територіальної громади із центром у м. Івано-Франківську.

На підставі Наказу ГУ Держгеокадастру у Івано-Франківській області від 08.12.2020 № 30-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» за Актом приймання-передачі земельних ділянок від 08.12.2020 Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області передало Івано-Франківській міській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у тому числі земельну ділянку площею 2, 3603 га з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011.

На підставі вказаних Наказу та Акта державним реєстратором виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 22.12.2020 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 2625881200:001:003:0011 площею 2, 3603 га, власник – Івано-Франківська міська територіальна громада.

Прокурор стверджує, що інвентаризацію вказаної ділянки у 2013 році, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення, проведено неправомірно та її передачу у 2020 році у комунальну власність здійснено незаконно з огляду на те, що остання не у повній мірі являється землею сільськогосподарського призначення та в частині площі 0,3120 га сформована за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, які з 1996 року перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства.

Так, відповідно до Розпорядження від 07.02.1996 № 85 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду» Івано-Франківська ОДА надала в постійне користування державним лісогосподарським підприємствам земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів для ведення лісового господарства згідно з додатком № 1.

В додатку № 1 до Розпорядження серед іншого зазначено про передачу Івано-Франківському ДЛГ 22 232 га земель, у тому числі 14 055 га на території Тисменицького району.

Як зазначає прокурор, після прийняття названого Розпорядження здійснено формування та поквартальний поділ земель лісового фонду, що відображено у розробленому та затвердженому Проєкті організації та розвитку лісового господарства Івано-Франківського держлісгоспу Івано-Франківського обласного управління лісового господарства з робочими схемами 1996-1997 років.

Відповідно до наведеної у Проєкті інформації з експлікацією та картографічними матеріалами, в Тисменицькому районі в межах Дністровського лісництва на території Добровлянської сільської ради сформовано квартали під номерами 19 та 20 площею 106 га.

Аналогічна інформація відображена у Проєкті організації та розвитку лісового господарства та матеріалами лісовпорядкування 2009 - 2010 років. Згідно з протоколом другої лісовпорядної наради від 09.07.2010 з розгляду основних положень проєкту організації та розвитку лісового господарства ДП «Івано-Франківське лісове господарство» площа земель на території Тисменицького району становить 3 202 га, зокрема 106 га на території Добровлянської сільської ради.

Покликаючись на матеріали лісовпорядкування 1996-1997 років та витяги з планшету лісовпорядкування, прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 у частині площі 0, 3120 га накладається на землі лісогосподарського призначення (планшет № 2, квартал 20, виділ 22), що перебували у користуванні Дністровського лісництва ДП «Івано-Франківське лісове господарство».

Також покликається на технічну документацію із землеустрою, розроблену ТОВ «ПРО ЗЕМ» на замовлення ДП «Івано-Франківське лісове господарство» на підставі Наказу останнього від 18.02.2022 № 3/а «Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) на землі Дністровського лісництва ДП «Івано-Франківський лісгосп», в якій зазначено, що на території, орієнтовною площею 0, 3120 га, що відображена на планшеті 2, квартал 20, виділ 22 зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 (урочище «Осичина» за межами населеного пункту с. Добровляни).

Окрім того, в наданому прокуратурі ТОВ «Гектар ІФ» план-схемі спірної земельно ділянки з таблицями координат поворотних точок визначено площу 0, 3120 га та межі перетину земельної ділянки з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 з кварталом 20 виділу 22 земель лісового фонду та координати поворотних точок перетину.

Як убачається з матеріалів справи, Івано-Франківське ДЛГ згідно з Наказом Державного комітету лісового господарства України від 03.04.2006 № 85 перейменовано в ДП «Івано-Франківське лісове господарство», а останнє згідно з Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 909 було припинено шляхом приєднання до ДСГП «Ліси України».

4. ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

4.1. Межі перегляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Скаржник оскаржує рішення суду першої інстанції в повному обсязі, оскільки заперечує задоволення позовних вимог по суті спору. Висновки суду першої інстанції про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та про відхилення заяви Відповідача про застосування позовної давності в апеляційній скарзі не оспорюються. Нових доказів у розумінні ст. 269 ГПК України учасники справи не подали.

З огляду на доводи апеляційної скарги Суду необхідно встановити: (1) чи перебували землі лісогосподарського призначення у постійному користуванні лісогосподарського підприємства; (2) чи підтверджено часткове накладення спірної земельної ділянки на ці землі; (3) залежно від встановленого - чи було правомірним формування земельної ділянки як ділянки сільськогосподарського призначення та її передача у комунальну власність Відповідача та (4) чи обрано прокурором належний спосіб захисту.

4.2. Щодо набуття та підтвердження права постійного користування лісогосподарського підприємства

Згідно з ч.1 ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 5 Лісового кодексу України встановлено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

За приписами ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Стаття 6 Лісового кодексу України в редакції, чинній на час прийняття Розпорядження від 07.02.1996 № 85, передбачала, що усі ліси в Україні є власністю держави. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Частини 1, 2, 4 ст. 9 Лісового кодексу України унормовували, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

З наведених норм матеріального права слідує, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою лісового фонду лише посвідчує (оформлює) відповідне право, однак підставою набуття такого права не являється. Підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

При цьому, пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України в редакції, чинній станом на час прийняття Наказу ГУ Держгеокадастру від 08.12.2020 № 30-ОТГ, визначив, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування в силу п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України є належними доказами підтвердження права державної власності на землі лісогосподарського призначення та наявності права виключно в уповноваженого органу державної влади на розпорядження такою категорією земель ( див. постанови Верховного Суду у справах № 360/1998/18 від 31.03.2021, № 380/375/17 від 06.04.2021, № 369/9900/16 від 15.07.2020, № 369/16416/18 від 09.06.2021, № 359/11910/14 від 16.06.2021, № 369/16317/18 від 24.11.2021).

При цьому, умовою застосування пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України законодавець визначив підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування лісогосподарського підприємства саме до 01.01.2002.

Відповідно до встановлених Судом обставин Розпорядженням №85 від 07.02.1996 Івано-Франківська ОДА, серед іншого, надала в постійне користування для ведення лісового господарства Івано-Франківському ДЛГ землі лісового фонду на території Тисменицького району площею 14 055 га, з яких в подальшому за наслідками виконання лісовпорядних робіт в межах Дністровського лісництва на території Добровлянської сільської ради сформовано квартали під номерами 19 та 20 площею 106 га. Вказані обставини учасниками справи не заперечуються та не оспорюються. Апелянт заперечує можливість підтвердження права постійного користування лісогосподарського підприємства наданими прокурором матеріалами лісовпорядкування 2009-2010 років.

Однак, в матеріалах справи міститься Проєкт організації та розвитку лісового господарства Івано-Франківського держлісгоспу Івано-Франківського обласного управління лісового господарства, в якому відображені відомості щодо організації територій лісництв, їх площі, розподілу за наслідками виконаних лісовпорядних робіт з картографічними матеріалами, схемами, експлікацією земель.

Дата його складення та затвердження у проєкті не зазначення, однак ураховуючи покликання у такому, зокрема, на Наказ Управління лісового господарства від 01.04.1996 та наявність серед додатків до проєкту «Визначення розрахункової лісосіки на період з 1997 по 2006 р.р», Суд дійшов висновку, що вказані матеріали сформовані щонайпізніше у 1997 році. Окрім того, в наявному в матеріалах справи Проєкті організації та розвитку лісового господарства ДП «Івано-Франківське лісове господарство» 2010 року зазначено про проведення попереднього лісовпорядкування в 1996 року.

З названого проєкту вбачається формування з раніше наданих Івано-Франківському ДЛГ земель на території Тисменицького району в межах Дністровського лісництва на території Добровлянської сільської ради кварталів під номерами 19 та 20 площею 106 га. Аналогічна інформація відображена також у Проєкті організації та розвитку лісового господарства та матеріалах лісовпорядкування 2010 року.

Отже, виникнення права постійного користування лісогосподарського підприємства земельними ділянками в межах кварталів 19, 20 Дністровського лісництва на підставі Розпорядження ОДА від 07.02.1996 № 85 підтверджується матеріалами лісовпорядкування, складеними у 1996– 1997 роках, тобто задовго до набрання чинності Земельним кодексом України, що відповідає умовам п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, а також до моменту інвентаризації земель у 2013 році та їх передачі у комунальну власність у 2020 році.

Матеріали лісовпорядкування 2010 року суд першої інстанції розглядав як додаткове підтвердження, а не як єдиний доказ, а тому покликання апелянта на відсутність належних доказів набуття лісогосподарським підприємством права постійного користування відхиляється Судом.

Посилання апелянта на п. 4 Розпорядження, яким лісогосподарським підприємствам дозволялося оформити документи протягом шести місяців 1997 року, не свідчить про припинення права постійного користування у разі неотримання акта в цей строк. Не спростовує права лісокористувача й те, що розпорядження містить загальні площі, а не опис меж. Індивідуалізацію ділянок забезпечують планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, на які прямо вказує п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Підсумовуючи, Суд дійшов висновку, що право постійного користування державного лісогосподарського підприємства, правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», землями лісового фонду, зокрема територією кварталу 20 Дністровського лісництва, виникло на підставі розпорядження ОДА від 07.02.1996 № 85 до набрання чинності Земельним кодексом України, не припинялося і до державної реєстрації (не пізніше 01.01.2027) підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування; відсутність державного акта цього висновку не спростовує, а доводи апелянта в цій частині не знайшли підтвердження.

Питання про те, чи накладається на ці землі саме спірна частина ділянки, розглядається окремо в п. 4.3 цієї постанови.

4.3. Щодо оцінки доказів накладення спірної частини ділянки площею 0,3120 га на землі лісового фонду

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (ст. ст. 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону. Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ст.ст. 76-78, 86 ГПК України докази повинні бути належними, допустимими та достовірними, а суд оцінює кожний доказ окремо та їх сукупність за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні.

На підтвердження накладення частини земельної ділянки з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 площею 0,3120 га на землі лісового фонду прокурором надано суду, зокрема, витяги із планшета лісовпорядкування, складені на основі геоданих землевпорядкування 1949-1951 років та лісовпорядкування 1988 року, з яких вбачається часткове накладення земельної ділянки на землі кварталу 20 Дністровського лісництва. За наслідками співставлення відображених у такому витязі даних з кадастровим планом земельної ділянки 2625881200:01:003:0011, а саме відображеної у ньому конфігурації зовнішніх меж, також прослідковується відповідне накладення.

У наданій прокурором технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок лісогосподарського призначення на місцевості, виготовленій сертифікованими інженерами-землевпорядниками ТОВ "ПРО ЗЕМ" упродовж 2022-2023 років на замовлення ДП «Івано-Франківське лісове господарство», також вказано про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 в частині орієнтовної площі 0, 3120 га на землі, відображені на планшеті 2, квартал 20, виділ 22.

ТОВ «Гектар ІФ» також повідомило прокуратуру про те, що площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 з кварталом 20 виділу 22 земель лісового фонду складає 0, 3120 га, надавши при цьому план-схему з координатами поворотних точок перетину.

При цьому Суд враховує висновки Верховного Суду у справах зі схожими обставинами, зокрема у постанові від 15.07.2026 у справі № 909/1125/24 за позовом прокуратури в інтересах Івано-Франківської ОДА до Івано-Франківської міської ради про витребування земельної ділянки з комунальної власності з підстав її накладення на землі, надані лісогосподарському підприємству Розпорядженням ОДА №85 від 07.02.1996, в якій Верховний Суд оцінив як належний та допустимий доказ накладення в сукупності з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування і технічною документацією лист ТОВ «Гектар ІФ», як товариства, основним видом діяльності якого є діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, а також надання послуг технічного консультування у зазначених сферах.

Отже, наведені вище докази та планово-картографічні матеріали лісовпорядкування в сукупності підтверджують накладення спірної земельної ділянки в частині площі 0, 3120 га на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України». Вони не суперечать один одному: площа накладення (0,3120 га) та ідентифікація території за кварталом 20, виділом 22 збігаються в усіх джерелах.

Відповідач, заперечуючи факт накладення, не подав будь-яких доказів на спростування відомостей, що містяться у досліджених судом матеріалах, в тому числі висновку експерта, не заявив клопотання про призначення судової експертизи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Те, що в технічній документації 2022– 2023 років частину ділянки не віднесено до земель лісогосподарського призначення через її попередню реєстрацію в кадастрі як сільськогосподарської, не змінює висновку про її належність до лісового фонду, оскільки правовий режим земель не залежить від відомостей державного земельного кадастру. Подібну ситуацію (технічна неможливість внести відомості про ділянку як землі лісового фонду через раніше присвоєний кадастровий номер) встановив суд апеляційної інстанції у справі № 909/1125/24, і Верховний Суд цієї оцінки не змінював.

За сукупністю наведених доказів, які апелянт не спростував, Суд дійшов висновку, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 площею 0,3120 га, межі якої визначено каталогом координат, накладається на землі лісового фонду державної власності (квартал 20, виділ 22 Дністровського лісництва), які перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України». Висновок суду першої інстанції в цій частині є правильним, а доводи апеляційної скарги – необґрунтованими.

4.4. Щодо правомірності передачі земельної ділянки в комунальну власність

Частино 1 ст. 149 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час формування спірної земельної ділянки та її передачі у комунальну власність, встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2 ст.149 Земельного кодексу України).

Частиною 6 ст. 149 Земельного кодексу України встановлено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті. Відповідно ж до ч. 9 цієї статті Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси для нелісогосподарських потреб.

Пунктом 5 ст. 25 Лісового кодексу України передбачено, що Кабінет Міністрів у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Згідно з п. 4 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Отже, ГУ Держгеокадастру не було наділене повноваженнями щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення. Земельна ділянка частково належала до земель державної власності лісогосподарського призначення, що встановлено вище, тому повноваження щодо розпорядження нею належали Івано-Франківській ОДА.

Крім того, у зв`язку з перебуванням частини земельної ділянки у постійному користуванні лісогосподарського підприємства її вилучення для нелісогосподарських потреб відповідно до ч. 9 ст.149 Земельного кодексу України належало до повноважень Кабінету Міністрів України. Рішення про таке вилучення у матеріалах справи відсутнє, а листом від 02.01.2026 секретаріат Кабінету Міністрів України повідомив Івано-Франківську обласну прокуратуру, що таке не приймалось.

Доводи скаржника про те, що ділянку було сформовано у 2013 році як землі сільськогосподарського призначення (запасу), як і факт внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру не спростовують наведеного висновку, оскільки за відсутності рішення Кабінету Міністрів України ці обставини не могли змінити правовий режим земельної ділянки в частині площі накладення як земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Те, що відповідальність за якість технічної документації з інвентаризації несе її розробник (ст. 25, 26, 28 Закону України «Про землеустрій»), як зазначає Третя особа на стороні Відповідача, не наділяє ГУ Держгеокадастру повноваженнями розпоряджатися землями лісового фонду і не змінює цього висновку. Те, що Відповідач не був замовником технічної документації, також не впливає на висновок: право власності територіальної громади набуто за Наказом та Актом приймання-передачі, які не відповідають закону.

Відтак висновок суду першої інстанції про те, що Головне управління Держгеокадастру не мало підстав відносити частину ділянки до земель сільськогосподарського призначення і передавати її в комунальну власність, є правильним.

4.5. Щодо належного способу захисту

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, а способи захисту визначаються законом, зокрема ст. 152 ЗК України, якою власник земельної ділянки або землекористувач наділений правом вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. За ст. 5 ГПК України господарський суд захищає права та інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові.

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

При цьому, позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

При цьому, витребувати можна й частину земельної ділянки. Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та визначеними щодо неї правами (ст. 79 ЗК України), яка ідентифікується насамперед просторовим розташуванням, що описується через межі, зокрема через координати поворотних точок меж (ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, зазначила, що у разі часткового накладання спірної земельної ділянки на земельну ділянку позивача, витребування як належний спосіб захисту не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається.

Для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Таке втручання не може визнаватися законним. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством. Отже, у такому випадку належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку позивача.

Отже, вимога про витребування з незаконного володіння частини земельної ділянки з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011, яка накладається на землі лісогосподарського призначення, площею 0,3120 га з зазначенням координат поворотних точок меж такої частини є належним та ефективним способом захисту і обґрунтовано задоволена судом першої інстанції.

Довід апелянта про те, що Позивач отримав би «додаткове майно» – сформовану ділянку площею 2,3603 га з кадастровим номером, – не відповідає змісту рішення: у державну власність витребувано лише частину площею 0,3120 га, яка належить до земель лісогосподарського призначення і вибула з державної власності поза волею уповноваженого органу. Обставина, що ділянка зареєстрована як землі сільськогосподарського призначення, не перешкоджає витребуванню, оскільки зміна цільового призначення земель лісового фонду відбулась без дотримання вимог закону.

Водночас, Прокурор заявив також вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 площею 2,3603 га в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності Відповідача на цю ділянку.

Однак, ці вимоги, які суд першої інстанції задовольнив оскарженим рішенням, стосуються ділянки в цілому, тоді як спірною є лише частина площею 0,3120 га. Решта ділянки площею 2,0483 га предметом спору не є: прокурор не стверджує, що ця частина належить до земель лісового фонду чи незаконно вибула з державної власності, а обставин, які ставили б під сумнів законність набуття Відповідачем права на неї, Суд не встановив.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України та ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням усіх речових прав, обтяжень, зареєстрованих щодо неї, і земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав. За ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування державної реєстрації права власності має наслідком припинення цього права. Тому задоволення таких вимог означало б позбавлення Відповідача права власності на всю ділянку, включно з частиною, яка не є спірною.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 вказала, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору, і що таке втручання не може визнаватися законним (п. 125). У тій справі суд зазначив, що визнання недійсним рішення ради щодо всієї ділянки, коли накладається лише її частина, призвело б до позбавлення права власності і на частину земельної ділянки, яка не є спірною. Таке втручання не може визнаватись законним.

Аналогічно в цій справі скасування державної реєстрації земельної ділянки та права власності Відповідача на неї в цілому порушувало б право Відповідача на 2,0483 га, щодо яких спору немає, і не відповідало б вимогам ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 152 ЗК України щодо відповідності способу захисту змісту порушеного права.

Крім того, за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, яка наведена вище, якщо право власності на нерухоме майно зареєстровано за Відповідачем, належному способу захисту відповідає віндикаційний позов, а вимоги про скасування рішень органів, записів про державну реєстрацію права власності та самої державної реєстрації є неналежними, зокрема неефективними, оскільки їх задоволення не відновлює володіння позивача (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 446/478/19, п. 82, 111– 114). Державна реєстрація права власності за позивачем на підставі рішення суду здійснюється відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством (там само, п. 127).

Оцінка законності Наказу ГУ Держгеокадастру від 08.12.2020 № 30-ОТГ здійснюється судом у мотивувальній частині рішення незалежно від того, чи заявлено вимогу про його скасування, виходячи з принципу jura novit curia (там само, п. 80– 81), тому відмова у задоволенні вимог щодо скасування державних реєстрацій земельної ділянки не впливає на висновки щодо незаконності її передачі. Неналежність способу захисту також є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині (там само, п. 142).

Отже, висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 площею 2,3603 га в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності Відповідача на цю ділянку ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

5. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що частина спірної ділянки площею 0,3120 га належить до земель лісового фонду державної власності, що Наказ ГУ Держгеокадастру від 08.12.2020 № 30-ОТГ прийнято без належних повноважень і що належним способом захисту є витребування цієї частини ділянки з володіння Відповідача. Доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли підтвердження.

Водночас суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права (ст. 16 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»), задовольнивши вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності на неї в цілому, у той час як спірною є лише частина ділянки площею 0,3120 га, а обраний спосіб захисту в цій частині є неналежним. Це є підставою для скасування рішення в цій частині відповідно до ст. 277 ГПК України.

Отже, апеляційну скаргу слід задовольнити частково: рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності Відповідача скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в частині витребування частини ділянки площею 0,3120 га залишити без змін.

6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до ч.14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, ураховуючи часткове задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, з Відповідача на користь Прокуратури підлягає стягненню 2 662,40 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, а з Прокуратури на користь Відповідача – 7 987,20 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.11 ст. 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, з Прокуратури на користь Відповідача підлягає до стягнення 5 324,80 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 270, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Задоволити частково апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради.

2. Скасувати Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.06.2026 у справі №909/446/26 в частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 площею 2, 3603 га у Державному земельному кадастрі та скасування державної реєстрації права власності Івано-Франківської міської ради на цю земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно .

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

3. У частині задоволення позовних вимог про витребування у власність держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Івано-Франківської міської ради земельної ділянки площею 0, 3120 га, яка є частиною земельної ділянки із кадастровим номером 2625881200:01:003:0011 площею 2, 3603 га, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.06.2026 у справі №909/446/26 залишити без змін.

4. Змінити Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.06.2026 у справі №909/446/26 в частині розподілу судових витрат та викласти пункт 5 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури (76015, м.Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська,11, ідентифікаційний код 03530483) на користь Івано-Франківської міської ради (76004, м.Івано-Франківськ, вул. Грушевського, буд. 21, ідентифікаційний код 33644700) 5 324,80 грн судового збору».

5. Доручити Господарському суду Івано-Франківської області видати наказ на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Шаповал Д.В.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Рим Т.Я.