Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №909/453/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/453/26

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Прядко О.В.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи розглянув апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс", б/н від 17.07.2026

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2026, суддя Неверовська Л. М., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 02.07.2026

у справі №909/453/26

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс",

до відповідача фізичної особи-підприємця Угринчука Михайла Михайловича,

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Угринчук Михайла Михайловича про стягнення заборгованості в сумі 50 842,66 грн., з яких: 16 759,72 грн – основна сума боргу, 837,99 грн – сума штрафу за договором, 23 344,92 грн – сума пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 1 935,40 грн – 3% річних та 7 964,63 грн – інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу необробленої деревини №36 від 15.04.2022 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару. Зокрема, за ТТН серії ІФГ №122118 від 10.05.2022 відповідачу передано необроблену деревину породи дуб об`ємом 9,76 м3, вартість якої становила 56 553,90 грн. з ПДВ. Позивач зазначав, що відповідач оплатив вартість отриманого товару лише частково, в розмірі 39 794,18 грн, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 16 759,72 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2026 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" на користь фізичної особи-підприємця Угринчука Михайла Михайловича 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду обґрунтоване тим, що позивачем не доведено факт наявності у відповідача заборгованості за поставлену лісопродукцію відповідно до ТТН серії ІФГ № 122118 від 10.05.2022.

Позивач не навів заперечень щодо здійснення оплати та не подав доказів, які б її спростовували. Водночас матеріали справи не містять відомостей та доказів щодо стану розрахунків між сторонами за договором купівлі-продажу необробленої деревини № 36 від 15.04.2022 в цілому. За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт наявності боргу відповідача, а отже позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

17.07.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему “Електронний суд” надійшла апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" б/н від 17.07.2026 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2026 у справі №909/453/26, в якій останній просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, зокрема не встановив правового зв`язку платіжної інструкції № 54 від 10.05.2022 зі спірним договірним зобов`язанням та не дослідив її призначення; не перевірив наявність інших поставок за договором № 36 від 15.04.2022.

Апелянт зазначає, що сам факт здійснення платежу в сумі 58000,00 грн. не підтверджує його спрямування на погашення заборгованості за ТТН серії ІФГ № 122118 від 10.05.2022, оскільки договір передбачав поставку товару окремими партіями, кожна з яких породжувала самостійне грошове зобов`язання.

Крім того, сума платежу не відповідає вартості спірної партії товару, а судом не досліджено призначення платежу та не перевірено можливість застосування положень статті 534 ЦК України щодо черговості погашення вимог. У зв`язку з цим апелянт вважає передчасним висновок суду про повне погашення відповідачем заборгованості та зазначає про неправильне застосування судом норм статей 526, 534, 599, 610, 625, 692 ЦК України, що призвело до відмови у стягненні основної заборгованості, штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Окремо апелянт заперечує проти покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що суд першої інстанції не навів мотивів, з яких визнав їх співмірними, не перевірив обсяг фактично наданих адвокатом послуг та не надав оцінки відповідним доказам.

10.08.2026 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2026 - без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2026 справу №909/453/26 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Прядко О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" б/н від 17.07.2026 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2026 у справі №909/453/26 та постановлено здійснювати розгляд справи №909/453/26 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2026 у справі №909/453/26 оскаржується позивачем в повному обсязі.

Апеляційний суд, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу позивача, дійшов висновку про залишення її без задоволення з таких підстав

Предметом позову є стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу необробленої деревини № 36 від 15.04.2022 у загальній сумі 50 842,66 грн., що складається з основного боргу, штрафу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Як встановлено судами, між Державним підприємством «Кутське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" (як продавцем) та фізичною особою-підприємцем Угринчуком Михайлом Михайловичем (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу необробленої деревини №36 від 15.04.2022.

Відповідно до умов укладеного договору, ДП «Кутський лісгосп» зобов`язалось передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити необроблену деревину – круглі пиломатеріали дуб (далі – товар) об`ємом 17,95. Загальна сума договору з ПДВ та з транспортними послугами – 156 408,86 грн. (п.п. 1.1., 1.2., 1.3. договору).

Покупець отримує товар згідно накладних та товарно-транспортних документів. Право власності на товар переходить до покупця в момент отримання товару (п.п.2.1., 2.2. договору).

Положеннями пункту 3.1. договору визначено, що розрахунок покупця з продавцем за отриманий товар проводиться на протязі 10 календарних днів з моменту виписки накладної на отриману партію товару.

У випадку затримки оплати згідно п.4.1. договору покупець сплачує одноразовий штраф в розмірі 5 (п`ять) відсотків від суми боргу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми боргу за кожен день затримки.

На виконання умов договору, державне підприємство «Кутський лісгосп» передало фізичній особі-підприємцю Угринчук М.М. товар – необроблену деревину породи дуб об`ємом 9,76 м3 на загальну суму 56 553,90 грн з ПДВ, що підтверджується копією ТТН серії ІФГ №122118 від 10.05.2022, частину товару із обумовленого об`єму 17,95 м3

За позицією позивача, відповідач вартість переданого товару оплатив частково у розмірі 39 794,18 грн, внаслідок чого сума заборгованості відповідача склала 16 759,72 грн. за цю поставку.

На підставі п.4.1. договору та ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано відповідачу 837,99 грн – штраф за договором, 23 344,92 грн – пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 1 935,40 грн – 3% річних та 7 964,63 грн – інфляційних нарахувань.

Відповідач надав платіжне доручення №54 від 10.05.2022 на суму 58 000, 00 грн. з призначенням платежу за лісопродукцію. Вказана сума оплачена на рахунок позивача зазначений у договорі.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ст.525 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судами вище та підтверджується матеріалами справи, позивач виконав свій обов`язок щодо передачі у власність покупця товар, що підтверджується товарно-транспортною накладною серії ІФГ №122118 від 10.05.2022.

Спір між сторонами виник, як зазначає позивач, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу необробленої деревини №36 від 15.04.2022 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару за ТТН серії ІФГ №122118 від 10.05.2022, внаслідок чого утворився борг в сумі 16 759,72 грн.

В силу положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3.1. договору строк оплати складає 10 календарних днів з моменту виписки накладної. Враховуючи, що ТТН серії ІФГ №122118 виписано 10.05.2022, строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару настав до 20.05.2022 включно.

Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач посилається на здійснену відповідачем часткову оплату за отриманий товар у розмірі 39 794,18 грн, внаслідок чого, за його твердженням, утворилася заборгованість у розмірі 16 759,72 грн. При цьому доказів на підтвердження саме такого розміру здійсненої відповідачем оплати позивачем до матеріалів справи не надано.

Натомість у матеріалах справи наявне подане відповідачем на підтвердження відсутності заборгованості платіжне доручення №54 від 10.05.2022, відповідно до якого відповідачем здійснено оплату на користь позивача в сумі 58 000,00 грн із призначенням платежу «за лісопродукцію». Доказів спростування цієї оплати і щодо призначення платежу позивач не навів.

Отже, вказана оплата була здійснена відповідачем у день поставки товару за ТТН серії ІФГ №122118 від 10.05.2022. При цьому позивачем не надано суду будь-яких заперечень щодо факту отримання від відповідача 58 000,00 грн. «за лісопродукцію».

Більше того, позивачем у позовній заяві не наведено обставин та не надано доказів щодо стану розрахунків між сторонами загалом за договором купівлі-продажу необробленої деревини №36 від 15.04.2022, які б давали можливість встановити, що отриманий від відповідача платіж у розмірі 58 000,00 грн. зарахований в рахунок іншого зобов`язання або лише частково — у розмірі 39 794,18 грн. як ствержував позивач.

Таким чином, з огляду на обсяг наданих позивачем доказів, подання відповідачем доказу оплати 58 000,00 грн за лісопродукцію, а також відсутність заперечень позивача щодо факту отримання цієї суми, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту наявності у відповідача заборгованості за товар, поставлений за ТТН серії ІФГ №122118 від 10.05.2022.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Так, посилання апелянта на те, що договір №36 має «рамковий» характер, а поставки за ним здійснювалися окремими партіями, саме по собі не свідчить про неправильність висновків суду першої інстанції. Така обставина не звільняє позивача від обов`язку довести наявність саме заявленої до стягнення заборгованості, її розмір та підстави виникнення.

Окрім того, матеріали справи не містять належних первинних документів, які б підтверджували здійснення інших поставок за договором №36, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, а також документів бухгалтерського обліку, з яких можна було б встановити порядок зарахування отриманого від відповідача платежу.

За таких обставин доводи апелянта про існування інших поставок та відповідне зарахування платежу не підтверджені належними та допустимими доказами. Саме по собі посилання на можливість існування інших зобов`язань між сторонами не є достатнім для висновку про наявність у відповідача непогашеного боргу за конкретною поставкою.

Необґрунтованим є також посилання апелянта на необхідність застосування статті 534 ЦК України. Застосування правил щодо черговості погашення вимог можливе за встановлення факту існування кількох відповідних грошових зобов`язань та недостатності здійсненого платежу для їх погашення. Однак існування інших непогашених зобов`язань відповідача станом на 10.05.2022 позивачем належними доказами не підтверджено.

Отже, підстав для застосування положень статті 534 ЦК України у спірних правовідносинах судом першої інстанції обґрунтовано не встановлено.

Безпідставним є і довід апелянта про неправильний розподіл судом першої інстанції тягаря доказування та фактичне покладення на позивача обов`язку спростовувати факт оплати.

У цьому випадку відповідачем було надано доказ здійснення платежу, який за своїми об`єктивними характеристиками може бути співвіднесений зі спірним зобов`язанням. За таких обставин саме позивач, який заперечує належність такого платежу до спірної поставки та стверджує про наявність непогашеної заборгованості, повинен надати докази на підтвердження обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції.

Посилання апелянта на відсутність у платіжній інструкції №54 прямого посилання на договір №36 або ТТН №122118. Належність платежу до відповідного зобов`язання визначається не виключно формальним зазначенням реквізитів договору чи первинного документа, а з урахуванням сукупності обставин, які дають змогу встановити його дійсне призначення.

У цьому контексті саме позивач мав довести обставини, на які він посилається, обґрунтовуючи віднесення отриманих коштів до інших зобов`язань відповідача. Однак таких доказів матеріали справи не містять.

Таким чином, апеляційна скарга не містить належного обґрунтування того, які саме встановлені судом першої інстанції обставини є неправильними, якими доказами вони спростовуються та з яких підстав судом неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права.

Фактично доводи апелянта зводяться до іншої оцінки наявних у справі доказів та припущень щодо можливого існування інших поставок і призначення здійсненого відповідачем платежу.

Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження цієї обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про недоведеність наявності у відповідача заборгованості за спірною поставкою та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Щодо доводів апелянта про необґрунтованість покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу, з посиланням на те, що суд першої інстанції не навів мотивів, з яких визнав їх співмірними, не перевірив обсяг фактично наданих адвокатом послуг та не надав оцінки відповідним доказам, колегія суддів зазначає таке.

Зазначені доводи не відповідають змісту оскаржуваного рішення, оскільки суд першої інстанції дослідив подані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, зокрема договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжну інструкцію, ордер адвоката та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Судом також встановлено зміст, обсяг, тривалість та вартість наданих адвокатом послуг, зазначених в акті приймання-передачі, зокрема правового аналізу позовної заяви та доданих до неї документів, аналізу законодавства та судової практики, підготовки і складання відзиву на позовну заяву, а також його подання до суду.

При цьому суд першої інстанції не погодився із заявленим відповідачем розміром витрат у повному обсязі, а надав оцінку характеру та обсягу фактично наданих послуг і дійшов висновку, що правовий аналіз позовної заяви, аналіз законодавства та судової практики, подання відзиву до суду та моніторинг руху справи є складовими частинами підготовки та складання відзиву на позовну заяву, а не окремими видами адвокатських послуг.

Саме з урахуванням наведеного суд першої інстанції визнав заявлені витрати у сумі 5 000 грн необґрунтованими в повному обсязі та визначив до відшкодування 2 000 грн — вартість підготовки та складання відзиву на позовну заяву.

Отже, всупереч доводам апелянта, суд першої інстанції перевірив як наявність правових та документальних підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, так і фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, а також навів мотиви, з яких дійшов висновку про можливість відшкодування лише їх частини.

При цьому позивачем не подавалося клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, тоді як відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив обсяг фактично наданих послуг та не надав оцінки поданим доказам, спростовуються змістом оскаржуваного рішення.

За таких обставин доводи апелянта в цій частині не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не дають підстав для зміни чи скасування рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2026 у справі №909/453/26 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Натомість заперечення відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу узгоджуються з фактичними обставинами справи та підтверджуються належними і допустимими доказами.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2026 у справі №909/453/26 підлягає залишенню без змін, а відповідно апеляційга скарга позивача- без задоволення.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс", б/н від 17.07.2026 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2026 у справі №909/453/26 – залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Прядко О.В.